Шпаргалка по "Строительству"

16. Стадії ТЕО, ТЕР, ЕП, П та  РП підписуються:

  Титульний лист пояснювальної  записки до проекту:

  керівником генеральної проектної  організації (проектної організації);

  ГАПом та/або ГІПом.

  Креслення:

  ГАПом та/або ГІПом;

  сертифікованими виконавцями та/або  виконавцями, які не мають такого  сертифіката, але є безпосередніми  розробниками розділів або частин  проекту.

  У пояснювальній записці до  проекту зазначаються прізвища, ім’я та по батькові і підписи  сертифікованих виконавців по  кожному розділу та частині  проекту, а також найменування  субпідрядників (у разі їх наявності).

  Стадія Р підписується:

  ГАПом та/або ГІПом;

  сертифікованими виконавцями та/або  виконавцями, які не мають такого  сертифіката, але є безпосередніми  розробниками розділів або частин  проекту.

16.1. Перелік осіб, які підписують  проектну документацію, може уточнюватися  залежно від складу і структури  проектної організації (генпроектувальника, проектувальника). Технічні, технологічні  та конструктивні рішення підписуються  сертифікованими виконавцями згідно  з державними стандартами, відповідальними  за їх прийняття.

  Кошторисна документація підписується  відповідно до вимог, встановлених  будівельними нормами та державними  стандартами з питань ціноутворення.

17. Замовник і генпроектувальник  (проектувальник) визначають в умовах  договору виконавця авторського  нагляду, який здійснює авторський  нагляд відповідно до вимог  законодавства та державних будівельних  норм.

 

18. Проектна документація на будівництво  об’єктів не потребує погодження  державними органами, органами місцевого  самоврядування, їх посадовими особами,  юридичними особами, утвореними  такими органами.

19. Обґрунтовані відхилення від  будівельних норм, що забезпечують  дотримання встановлених вимог  безпеки у спосіб, не передбачений  будівельними нормами, можуть  бути погоджені суб’єктом нормування  відповідно до встановленого  ним порядку.

20. Оформлення проектної документації  має відповідати державним стандартам  щодо проектної документації  на будівництво об’єктів.

21. Проектна документація затверджується  відповідно до Порядку затвердження  проектів будівництва і проведення  їх експертизи, затвердженого постановою  Кабінету Міністрів України від  11 травня 2011 року № 560.

 

 

34. Заготівля і монтаж арматури

Армирование железобетонных конструкций желательно осуществлять сварными арматурными  каркасами и сетками заводского изготовления. На строительном объекте  при возведении монолитных железобетонных конструкций выполняют следующие  операции:

• укрупнительную сборку пространственных арматурных каркасов;

• установку готовых  каркасов и сеток в опалубку;

• установку и вязку  арматуры отдельными стержнями в  опалубке.

 

Если по условиям транспортирования  крупноразмерные каркасы или сетки заготовляют или перевозят частями, то их укрупняют на строительстве до проектных размеров дуговой или ванной сваркой. Укрупнительную сборку производят непосредственно в проектном положении (в опалубке) или в стороне от места установки на заранее оборудованной площадке. Укрупнительная сборка арматурных каркасов перед их подъемом и установкой дает возможность лучше использовать грузоподъемность крана и значительную часть работы выполнять арматурщикам в более удобных и безопасных условиях. Монтаж арматурных конструкций следует производить преимущественно из крупноразмерных блоков и унифицированных сеток заводского изготовления с обеспечением фиксации защитного слоя.

Смонтированная  арматура должна быть надежно закреплена и предохранена от деформаций и смещений в процессе производства работ по бетонированию конструкций.

Крестовые пересечения стержней арматуры, уложенных  поштучно, необходимо скреплять вязальной  проволокой или с помощью специальных  проволочных соединительных скрепок.

Арматуру  можно устанавливать в опалубку только после проверки соответствия опалубки проектным размерам с учетом допусков, установленных СНиПом.

При монтаже арматуры в опалубку и  последующем бетонировании любой  конструкции необходимо соблюдать  указанную в проекте заданную толщину защитного слоя бетона, т.е. расстояние между внешними поверхностями  арматуры и бетона конструкции. Правильно  обеспеченный и выполненный защитный слой бетона надежно предохраняет арматуру от коррозирующего воздействия внешней  среды. Толщину защитного слоя бетона обеспечивают различными способами.

К пространственным и плоским арматурным каркасам целесообразно приваривать  обрезки стержней из нержавеющей  стали, упирающиеся в стенки и  днище короба опалубки, или удлиненные стержни. Такое решение применяют  в том случае, когда конструкция  будет работать только в сухих  условиях эксплуатации. При армировании  плит перекрытия двумя сетками по высоте проектное положение фиксируют  подставками из круглой арматурной стали, изогнутыми «зигзагами» или  установкой так называемых «лягушек»  для сеток нижнего ряда и «козелков» для верхней сетки (рис.  1.25).

Применяют заранее заготовленные бетонные подкладки и прокладки, которые  целесообразно армировать обрезками  вязальной проволоки во избежание  раскалывания. Концами проволоки  привязывают прокладку к вышерасположенному арматурному стержню. Более новыми типами фиксаторов являются фигурные пластмассовые и прорезные капроновые кольца. Эти фиксаторы характеризуются  высокими технологическими свойствами. Во время установки на арматуру такое  фигурное кольцо за счет присущей ему  упругости немного раздвигается и плотно охватывает стержень (рис.  1.26).

Защитный  слой бетона в плитах и стенах толщиной до 10 см должен быть не менее 10 мм; в  плитах и стенах толщиной более 10 см — не менее 15 мм; в балках и колоннах при диаметре продольной арматуры 20...32 мм — не менее 25 мм, при большем  диаметре стержней — не менее 30 мм.

Монтаж  арматурных конструкций обычно производят с транспортных средств с помощью  крана, используемого для подачи опалубки и бетонной смеси. Арматурные каркасы массой до 100 кг можно устанавливать  вручную, поднимая краном в зону работ  сразу несколько каркасов. Изделия  большей массы устанавливают  непосредственно краном. Как и  для сборных железобетонных элементов, желательно поднимать и монтировать  арматурные каркасы в том положении, в котором они будут работать в забетонированной конструкции.

Арматуру  фундаментов под колонны промышленных и гражданских зданий укладывают на бетонную подготовку между щитами опалубки фундаментов.

При небольшой высоте колонн, а также  при легких каркасах арматурный каркас колонн устанавливают путем его  опускания с помощью крана  в готовую опалубку. Установленный  арматурный каркас, через нижнее окно короба опалубки колонны приваривают  или привязывают к выпускам арматуры, забетонированным в фундаменте, плите  или колонне нижележащего этажа. Тяжелые каркасы колонн устанавливают  раньше опалубки и соединяют с  выпусками арматуры нижнего этажа  на сварке. Час-

то, особенно при большой высоте колонн, арматурный каркас заводят в опалубку, у которой  уже собраны две или три  стенки. Производят выверку каркаса, соединение с арматурными выпусками, после чего завершают сборку опалубочного блока колонны.

Установку арматурных каркасов прогонов и балок  производят в готовые короба опалубки. Сварные сетки и плоские каркасы  с односторонним расположением  рабочих стержней стыкуют на месте  установки без сварки с напуском верхнего каркаса не менее чем  на 250 мм.

Армирование плит перекрытия производят путем укладки  в пространственные конструкции  готовьте сварных сеток, стыкование которых осуществляют внахлестку электродуговой сваркой.

Армирование стен осуществляют готовыми сетками  и реже вязкой из отдельных стержней в опалубке, установленной с одной  стороны. При возведении монолитных железобетонных конструкций на большой  высоте применяют арматурно-опалубочные  блоки, представляющие собой короба (балок, прогонов) с уложенными в  них арматурными каркасами.

Установку любой арматуры следует вести  так, чтобы не повредить ранее  установленную и выверенную опалубку, а также не деформировать арматурные каркасы. В процессе производства работ  допускаются в отдельных случаях  бессварочные соединения стержней: стыковые при соединении внахлестку или обжимными  гильзами и винтовыми муфтами  с обеспечением равноправного стыка  и крестообразные, выполняемые вязкой отожженной проволокой.

Приемка смонтированной арматуры, всех стыковых соединений должна проводиться до укладки  бетонной смеси и оформляться  актом на скрытые работы, в котором  обязательно оценивают качество выполненных работ. Приемку установленной  в проектное положение арматуры производят по захваткам, подготовленным для бетонирования.

Кроме проверки проектных размеров смонтированной арматуры по чертежам устанавливают  наличие и места расположения фиксаторов, прочность и целостность  сборки армоконструкции, которая должна обеспечивать неизменность формы при  бетонировании. Кроме этого отмечают все отступления от проекта, сверяют  с проектом количество и диаметр  стержней, а также правильность их расположения и качество электросварки  в пересечениях стержней.

 

35. Передові методи очищення і захисту металоконструкцій

Длѐ захисту металевих конструкцій  внаслідок окисленнѐ металу, длѐ  підвищеннѐ довговічності роботи кнструкції.

Лакофарбові, бітумні розчини, краски, лаки, емалі  на основі смол наносѐть min 10*C. Краски і  лаки на основі перхлорвінілу min -20*C. За допомогоя пістолетів, кісточок, валиків. Іноді армуять склотканиноя. Можна  клеїти резину ѐку завулканізовуять і отримуять +. Металеві конструкції  ізоляять нанесеннѐм клея.до 3 мм.

 

 

У сучасному будівництві широко застосовуються конструкції з металу, але поряд  зі своєю міцністю і надійністю метал  дуже схильний руйнівним факторам з  боку навколишнього середовища, тому щоб метал прослужив довго  необхідно, що б була правильно проведена  захист металоконструкції від корозії.

При спорудженні виробів з металу розташованих на відкритому повітрі  або в сирому приміщенні через  час можна помітити потемніння металу і проступленіе плям іржі. Це пов’язано  з окисленням металу. На початкових стадіях нічого крім зіпсованого  зовнішнього вигляду іржа не віщує, але згодом неметалеві конструкції  можуть повністю зруйнуватися або втратити свої первісні якості.

Для запобігання цього необхідно  провести якісний захист поверхонь. Для цього потрібно повністю закрити  доступ кисню до металу. Найкраще для  цього підійде фарбування металу спеціальними фарбами, які покриють всю поверхню захисною плівкою, і  до того ж додадуть більш привабливий  вигляд. Перед фарбуванням слід ретельно підготувати поверхню, очистити її від частинок іржі, вологи і знежирити. Якщо під фарбою залишиться волога або масляні плями, в цих місцях фарба буде прилягати до металу не щільно і через доступу повітря  корозія піде заново. Подібну захист слід періодично оновлювати, оскільки навіть сама ідеальна фарба піддається руйнуванню під вплив агресивних факторів навколишнього середовища.

 

Відомо, що у будівельної галузі виробництва  застосовується різноманітні засоби захисту  металевих конструкцій від корозійного  впливу. Найбільш використовується різні  за структурою та складом лакофарбові  матеріали у якості зовнішнього  покриття. Широке застосування находить засіб нанесення цинкового та алюмінієвого покриття шляхом занурення  матеріалів  та  пропуску їх скрізь розплавлений метал. Металізовані покриття значно здорожують конструкцію. Однак, враховуючи їх більший строк служби, експлуатаційні витрати виявляються  меншими, ніж при застосуванні лакофарбових покриттів.

        В даний час існує високотемпературний метод нанесення алюмінідного покриття на сталі електролізом сольових розплавів. Особливістю даного методу є формування  покриття за рахунок проміжного дифузійного шару. Встановлено, що зовнішнє покриття складається з безпористої оксидної плівки (Аl2O3), яка сформувалося на поверхні чистого алюмінію. Ці два шару покриття  являються надійним антикорозійним захистом металу від дії атмосфери та вологості. Ін-терметалідний шар (FeAl3), міцно зчеплений зі сталю, є ще більш стійкий до корозії та виконує роль зміцнюючого шару. Показано окремий вплив кожного шару покриття на характеристики міцності зчеплення покриття зі поверхнею сталі, корозійну стійкість та показники міцності на тиснення. У комплексі це покриття працює як захисно-зміцнююче, що надає значні переваги над іншими видами покриття. При цьому показано, що товщина дифузійного інтерметалідного шару  складає 250 мкм, зовнішнього алюмінієвого - 50 мкм і оксидного - 10 мкм.

Основна перевага цього методу полягає у  контрольованому нанесенні розміру  трьох шарового покриття та рівномірності  розподілу покриття по сталевої поверхні. Сталевий зразок заглиблюється у  розплав солей, які вміщують  алюміній. Під дією постійного струму  проходить  електроліз розплаву, у наслідок цього  на поверхню осідає електролітичний  алюміній та формується трьох шарова структура (оксид алюмінію, алюміній та інтерметаліди алюмінію).