ЗМІ і проблема ідентифікації громадської думки

     Тілесна самоідентифікація є підґрунтям для набуття соціальної, культурної, політичної, етнічної та інших видів ідентичності, оскільки тілесність є фундаментальною характеристикою людського буття. Людина знаходить себе у світі не як думку, а як істоту, яка має бути і жити, буттю вона постає як тілесна істота. Тілесність цього плану – це не натуральна речовинність організму. Це феноменальна тілесність як спосіб, яким людина проживає і переживає свою ситуацію. Феноменальне тіло стає головним елементом цієї ситуації, людина знаходить своє “Я” як втягнену в ситуацію тілесну істоту. Феноменологічне тіло – це тіло, яке заселене суб’єктивністю. Воно знаходиться на межі “буття-у-собі” і “буття-для-себе”, воно розкриває потенціальність людського світу. [27, 217]

     Внаслідок деідеологізації і деканонізації символічних універсумів відбувається руйнування традиційних соціальних типів та спільностей та пов’язаних з ними взірців ідентичності, що призводить до втрати усталених стратегій та способів ідентифікації. На перший план у життєвих стратегіях людини перехідного суспільства виступає можливість реалізації бажань та задоволень, пов’язаних з індивідуальною самопрезентацією, людина прагне позбавитись соціальних обмежень у досягненні своєї мети, активно формує більш високі персональні вимоги до держави, внаслідок чого регулятивні здібності держави стали сприйматись людьми вже як факт особистого життя, що символізує сторонню та обтяжну для своїх життєвих цілей силу. В результаті фрагментарності процесу ідентифікації виникають різні форми кризи ідентичності: темпоральний хаос, сплеск нарцисизму, що призводить до кризи соціального життя, передовірення Іншим, замкнутість у субкультурах, маргінальність, патологічні форми віртуалізму.

     Розглянемо операціональність культури як інструмента самоідентифікації людини в інформаційному суспільстві. Масова культура фрагментує особистість, позбавляючи її цілісності, звужує її обмеженим набором стереотипних проявів, із підґрунтя особистості вибивається єдиний стрижень, який інтегрує сукупні прояви особистості і складає її ідентичність; залишається лише деяка специфічна “реактивність” у завданому напрямку, тобто складається конформізм.

     Сучасна нетрадиційна культура характеризується високим ступенем інтеріоризації культури, її традиційних способів збереження досвіду, що викликає труднощі в самоідентифікації сучасної людини і в залученні до культури підростаючих поколінь, оскільки передбачає високу міру інтенсивності цього процесу, тому що більшість культурних засобів самоідентифікації виявилися представленими усередині людини. Їх виявлення для інших і необхідне, й водночас ускладнене, тому що вони містять колективний досвід у вже інтеріорізованій формі, пов’язаній з унікальним досвідом індивіда.

     Серед основних особливостей впливу культури інформаційного суспільства на процес самоідентифікації людини визначаються масофікація, віртуалізація і пуерілізація. Масова культура, по-перше, фрагментує особистість, позбавляючи її цілісності, і, по-друге, звужує її обмеженим набором стереотипових проявів, які все з меншою підставою можна вважати вчинками. Інакше кажучи, із підґрунтя особистості вибивається єдиний стрижень, який інтегрує сукупні прояви особистості і складає її ідентичність; залишається лише деяка специфічна “реактивність” у завданому напрямку, тобто складається конформізм. Усякий контакт з віртуальними світами передбачає з'ясування, наскільки реальною є цілісність людини в активно пережитому просторі-часі. З грою у віртуальному просторі гостро встають проблеми антропології, тому що, перш за все, це гра з простором людського тіла. Склався термін “нова тілесність”, смисл якого в “отілеснюванні” комп’ютерним тілом при відсутності реально-фізичних контактів.

     Здійснюючись в ігровій реальності будь-якого типу, людина постійно опиняється або менше самої себе, граючи сценарій своєї сутності, або більше самої себе, знаходячи себе включеною в будь-яку надлюдську іпостась. В цій антроподрамі будь-який нав’язаний культурою самообраз людини проживається як умовний символ самоідентифікації, не адаптуючий навмисно антропологічну ідентичність справжності людського досвіду.

     Таким чином, аналіз проблеми самоідентифікації  та сучасного рівня її дослідження  показує, що самоідентифікація особистості розглядається як психологічний механізм детермінування, яке включає в себе принаймні три стадії:

     перша – актуалізація залучення до структури ідентичності нових особистісних та соціальних цінностей;

     друга – переструктурування ідентичності відповідно до специфіки нових її структурних елементів;

     третя – визначення ієрархії пріоритетності нових елементів та порівняння їх із попереднім комплексом особистісно рольових цінностей. [16, 24]

     Тобто, як бачимо в сучасному суспільстві, де головним ресурсом виступають інформаційні технології, ЗМІ виконують роль формуючого чинника в процесі самоідентифікації  особистості, ототожнюючи поняття  культура та інформація. Справляючи вплив на кожну окрему людину, засоби масової інформації таким чином долучаються до формування громадської думки і тим самим визначають шляхи розвитку всього суспільства. 
 
 
 

     2.2. Сутність поняття громадської думки як складного надіндивідуального утворення 

     Як  вже зазначалося, сьогодні наявною  тенденцією є швидке зростання ролі інформації в житті суспільства. Це зумовлено бурхливим розвитком високих технологій усіх галузей виробництва та накопиченням досвіду ринкових відносин. Володіння інформацією стало визначальною передумовою успіху за умов жорсткої ринкової конкуренції; технологічні вдосконалення, винаходи, ноу-хау перетворились у цінний товар.

     Особливого  значення інформаційний чинник набув  у XX ст. у зв'язку з розвитком та поширенням демократії як форми правління, за якої джерелом влади є не одна особа чи група осіб, а весь народ. Перетворення народу в суб'єкт політики потребує максимально повного та об'єктивного інформування всіх громадян про політичне життя. Так виникла потреба в засобах масової інформації (ЗМІ), і далеко не останньою причиною їх розвитку стало політичне життя суспільства.

     Мас-медіа  є невід’ємною складовою частиною механізму функціонування демократії, а також її ґрунтовних ціннісних  засад, демократичного ідеалу. Нормативна модель сучасної демократії ґрунтується  на фундаменті уявлення про людину як раціонально мислячої та відповідально діючої особистості, що свідомо і компетентно бере участь у прийнятті рішень. В демократичній державі, що ґрунтується на прийнятті рішень більшістю голосів, володіти такими якостями має не одна людина чи привілейована меншість – еліта, а маси, стала більшість населення. [32, 426]

     Досягти компетентних політичних суджень більшості  громадян неможливо без ЗМІ. Без радіо, телебачення, газет і журналів навіть добре освічена людина не зможе правильно орієнтуватися в складній мозаїці суперечливих суспільних процесів, приймати відповідальніі рішення. Засоби масової інформації дозволяють їй вийти за межі вузького горизонту безпосереднього індивідуального досвіду, роблять видимим весь світ політики. Вільна діяльність ЗМІ є реальною запорукою свободи слова., без якої всі інші права громадян неможливо реалізувати.

     Хоча  демократія й неможлива без ЗМІ, їх свобода не повинна означати незалежності, відірваності від суспільства і громадян, інтереси і думки яких вони мають висловлювати. В противному випадку вони перетворюються в знаряддя політичного впливу їх володарів і керівників, а всі інші громадяни позбавляються реальних можливостей публічного самовираження, свободи слова і думки.

     Тобто, політика в цивілізованому світі  реалізується через демократію, яка  фактично не може бути повноцінною без засобів масової інформації, завдяки яким в суспільстві формується громадська думка, яка об’єктивно може існувати лише при демократичному ладі та є оплотом громадянських прав та свобод кожної людини. Між політикою ЗМІ та громадською думкою наявний тісний взаємозв’язок.

     З теоретичної точки зору взагалі  під думкою розуміють оціночне судження, що виражає ставлення суб'єктів до конкретних об'єктів дійсності. Що ж до громадської думки, то це суспільне поняття має дуже багато визначень.

     Громадська  думка — стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. [31, 9]

     Громадська  думка – це складова частина суспільної свідомості, що відображається у міркуваннях  і вчинках людей з приводу  соціально значимих фактів суспільного  життя. [15, 17]

     Громадська  думка – це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей  до подій, фактів або процесів соціальної дійсності, в тому числі політичної діяльності. . Громадська думка фіксує насамперед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В ній віддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів, національних, професійних, духовних та інших спільностей, у цілому суб'єктів політичного процесу. [30, 59]

     Отже, громадська думка в усіх визначеннях ідентифікується як масова суспільна свідомість, як складне надіндивідуальне утворення, що існує в суспільстві. Дослідимо це утворення докладніше.

     Регулюючи відносини людей, їхні звичаї, погляди  і почуття, громадська думка виникає  вже при первісно-общинному суспільстві як вираження колективної думки общини, роду, племені.

     При своєму функціонуванні суспільна думка  здійснює конкретний вплив на суспільну  діяльність. Можливі три варіанти впливу.

     Перший - коли суспільна думка збігається з об'єктивними потребами розвитку суспільства в цілому. За цих умов вона прискорює соціальний розвиток і здійснює позитивний вплив.

     Другий - коли громадська думка не збігається із законами суспільного розвитку і  не сприяє нормальному функціонуванню соціального організму. У такому випадку вона консервативна, реакційна, і цілком природно, негативно впливає на процеси, що мають місце у суспільстві.

     З третім варіантом ми зустрічаємося  за умов, коли громадська думка не порушує  питань, що мають значення для суспільного розвитку, байдужа до них і тому є нейтральною. Отже, може бути як позитивною, так і негативною й у будь-якому варіанті виконує оціночну, регулятивну й аналітико-конструктивну функції, забезпечуючи певну спрямованість діяльності людей. [11, 29-30]

     Носіями, суб'єктами громадської думки є суспільство в цілому та різні соціальні спільноти, групи, колективи.

     Будь-яка  соціальна спільнота складається  з окремих індивідів, тому і громадська думка не може сформуватися інакше, як на підставі індивідуальних думок.

     На практиці існує кілька підходів до виявлення громадської думки. Як правило, розрізняють активний і пасивний.

     Активний  підхід зводиться до виявлення громадської  думки суб'єктами за власною ініціативою. Суб'єкт самостійно визначає мету і  завдання виявлення суспільної думки, використовуючи при цьому такі форми, як анкетування, опитування громадської думки тощо. Одне з провідних місць при використанні активного методу належить інститутам прямого народовладдя і насамперед загальнонародним та народним обговоренням, загальним зборам (сходам) за місцем проживання, зборам трудових колективів.

     Суть  пасивного підходу полягає у  тому, що суб'єкт отримує уявлення про суспільні реакції й оцінки в міру надходження до нього відповідної  інформації. Використання пасивного  підходу суб'єктом дозволяє ознайомитись з листами, заявами і скаргами громадян, іншими матеріалами. [30, 41-43]

     Ініціатива  у застосуванні пасивного підходу  щодо виявлення громадської думки  належить різним соціальним спільнотам і окремим громадянам, які безпосередньо беруть участь в управлінні справами держави і суспільства, голосують на виборах, заслуховують звіти посадових осіб, звертаються до державних органів з пропозиціями, заявами, скаргами, дискутують на сторінках преси тощо.

     Громадяни, у такий спосіб виражаючи певну громадську думку, впливають на органи держави, місцевого самоврядування і посадових осіб.

     Значення  інститутів безпосередньої демократії, як одного з каналів виявлення  думки окремих індивідуумів, загальновідоме. Наприклад, функціонування інституту формування представницьких органів здійснюється за всебічного врахування думки виборців про своїх кандидатів у депутати. Громадянам України, їхнім об'єднанням гарантована можливість вільного обговорення якостей кандидатів, а також можливість вільної агітації на зборах громадян, через засоби масової інформації.