Поняття охорони праці та її характеристика

Основу інтелекту обов'язково мають становити спостережливість до проявів почуттів, розуму і характеру  людини, до її поведінки, уміння подумки  уявити, змоделювати саме її внутрішній світ, а не приписувати їй свій власний  чи інший, знайомий з досвіду, важливість оптимістично проектувати підхід до людини, заснований на впевненості, що людина завжди може стати кращою.

Вимоги до інтелекту —  це, в першу чергу, уміння слухати  і чути, розуміти внутрішній світ людини, здатність співпереживати, готовність безкорисливо прийти на допомогу, щире сприйняття нестандартних проявів  поведінки, зовнішнього вигляду, характеру.

Оскільки соціальні ситуації мінливі і неповторні, соціальному  працівникові, як представнику професій типу "людина — людина", необхідно  виділяти поряд з "вічними" знаннями (як загальнокультурними, так і вузької  спеціалізації) знання оперативні, які  відносяться до конкретних обставин "тут і тепер". З іншого боку, нестандартні ситуації — це нормальний стан соціуму. Тому професійні дані типу "людина — людина" неодмінно  потребують творчого складу розуму, здібності  ясно уявляти, моделювати варіанти можливих наслідків дій людей, можливого  розв'язання тієї чи іншої ситуації. Саме тому фахівцю із соціальної роботи необхідно ґрунтовно володіти знаннями, постійно збагачувати і розширювати  їх.

 

5. Основні положення  ЗУ «Про охорону праці»

Цей Закон визначає основні  положення щодо реалізації конституційного  права громадян про охорону їх життя і здоров'я в процесі  трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів  відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим  ним органом і працівником  з питань безпеки, гігієни праці  та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони  праці в Україні.

Чинність Закону України  «Про охорону праці» поширюється  на всі підприємства, установи, організації (далі – підприємства) незалежно  від форм власності й видів  діяльності, що використовують найману  працю, і на всіх працюючих.

Закон визначає основні принципи державної політики в області  охорони праці, серед яких чільне місце займають: 

• пріоритет життя й  здоров'я працівників стосовно результатів  виробничої діяльності підприємства; 

• повна відповідальність власника підприємства за створення  безпечних і нешкідливих умов праці; 

• соціальний захист працівників; 

• повне відшкодування  шкоди особам,  які потерпіли  на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань.

Окремо виділені статті Закону присвячені регулюванню охорони  праці жінок,  неповнолітніх,  інвалідів,  видам відповідальності за порушення законодавства і  нормативних актів про охорону  праці, за створення перешкод для  діяльності посадових осіб органів  державного нагляду за охороною праці  і представників профспілок. 

Колективний договір є  найбільш важливим документом у системі  нормативного регулювання взаємин  між власником підприємства і  працівниками з першочергових соціальних питань,  у тому числі з питань охорони праці. 

Питанням  охорони праці присвячений спеціальний  розділ колективного договору, що називається  «Охорона праці». 

Положенням,  що викладаються в колективному договорі,  повинні  передувати колективні переговори, що починаються сторонами за три  місяці до закінчення терміну дії  попереднього договору.  Зобов'язання,  які пропонується включити в колективний  договір за результатами переговорів, повинні бути реальними й всебічно обґрунтованими, тому що після схвалення  і підписання документа вони стають обов'язковою нормою для виконання,  яка   діє в рамках підприємства.

Охорона праці  жінок

Згідно із ст. 10 Закону України  «Про охорону праці» забороняється:      

• застосування праці жінок  на важких роботах і на роботах  зі шкідливими або небезпечними умовами  праці; 

• на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного  й побутового обслуговування); 

• залучення жінок до підняття і переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для них  граничні норми.

Праця вагітних жінок і  жінок, які мають неповнолітніх  дітей,  регулюються чинним законодавством.

Охорона праці  неповнолітніх

Відповідно до Закону, забороняється  застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах  зі шкідливими або небезпечними умовами  праці, а також на підземних роботах (ст. 11 Закону). Порядок трудового  й професійного навчання неповнолітніх  професіям, пов'язаним з цими роботами, визначається положенням, що затверджується Державним комітетом України  з нагляду за охороною праці. 

Роботодавець повинен  забезпечити обов'язкове проходження  працюючими в нього підлітками попереднього і наступних періодичних медичних оглядів. Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 години на тиждень для підлітків 14 – 15 років і 36 годин для підлітків 16 – 17 років. Обов'язковим має бути рівномірний розподіл робочого часу по днях п'яти або шестиденного робочого тижня.

Забороняється залучати неповнолітніх  до нічних, понаднормових робіт і  робіт у вихідні дні.

Охорона праці  інвалідів

Підприємства, що використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням  рекомендацій медико-соціальної експертизи й індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові заходи з безпеки  праці, що відповідають специфічним  особливостям цієї категорії працівників. Власник зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій,  при необхідності встановити неповний робочий день або неповний робочий  тиждень і пільгові умови праці  на прохання інвалідів (ст. 12 Закону).

Положення про  медичний огляд працівників

Положенням*  про медичний огляд працівників  установлюється:

• єдиний порядок організації  і проведення попереднього (при прийомі  на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів  працівників, зайнятих на важких роботах,  роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці або таких, де є  необхідність у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб у віці до 21 року;

• обов'язки,  права і  відповідальність власника підприємства,  установи, організації.

Організацію і проведення медоглядів забезпечують:

• власник підприємства незалежно  від форм власності і виду діяльності;

• органи й установи Міністерства охорони здоров'я України:  лікувально-профілактичні, санітарно-епідеміологічні, науково-дослідні, медичні інститути.

Власник за рахунок засобів  підприємства організовує проведення медичних оглядів, відшкодовує витрати  на лікування, професійну і медичну  реабілітацію осіб з професійними захворюваннями, обстеження конкретних умов праці для  складання санітарно-гігієнічної  характеристики робочого місця.

 

          

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Вимоги до  емоційно-вольової сфери

Емоції та почуття мають  дуже велике значення в практичній професійній діяльності соціального  працівника. Вони збагачують відображення об'єктивної дійсності і стають у  зв'язку з потребами, схильностями та інтересами важливими спонуканнями до діяльності, регуляторами її активності.

Емоційна стійкість. Робота з різними за віком, інтересами, рівнем культури чи вихованості людьми викликає необхідність пом'якшення чи маскування деяких рис власного характеру, обумовлених  певним типом темпераменту. Таке регулювання  характеру потребує твердої волі, зусилля над собою. А це передбачає наявність в структурі характеру  таких рис, як уміння володіти собою, великодушність, стриманість, підтягнутість.

Почуття є важливим виявом сутності та свідомості фахівця. Від  того, як соціальний працівник ставиться  до тих чи інших об'єктів, до інших  людей, своєї справи, залежить успіх  професійної діяльності. Характерною  рисою емоційних почуттів є їх полярність. Кожне з них має  явно виражений позитивний чи негативний відтінок, породжений ставленням соціального  працівника до об'єкта, його потреб, прагнень (приємне — неприємне, задоволення  — незадоволення, радість — горе, симпатія — антипатія, любов —  ненависть). Звичайно, протилежні почуття  є несумісними в один і той  самий момент. Тому важливе значення у професійній діяльності соціального  працівника мають вольові якості: рішучість, витримка, прийняття своєчасного  рішення, уміння володіти собою і  керувати іншими людьми. Свої переживання, ставлення, стани працівник виявляє  у формі почуттів, які зовнішньо  виражаються в його словах, інтонації, тембрі голосу, а також у міміці, жестах, пантоміміці. Тому уміння керувати собою реалізується, насамперед, у  виразі обличчя, жестикуляції, мові.

Без сильної волі неможлива  творча діяльність. Прагнення і рішення  завжди нерозривно пов'язані з практичною діяльністю і лише разом з нею  утворюють єдиний вольовий акт. Вольові  акти завжди опосередковані розумовими процесами, уявленнями і думками, але  вони безпосередньо пов'язані з  емоціями і почуттями, що виникають  у людини внаслідок емоційно забарвленого прагнення її до певних об'єктів. Відображаючи предмети і явища об'єктивної дійсності  як цілі прагнень людини, воля існує, таким  чином, в єдності з її розумом  і почуттями, вона становить перехід  від мислення та емоцій до діяльності.

 

7 

Основні положення Закону України "Про освіту"

В Законі України "Про освіту" містяться ті основні принципи і  положення, на основі яких визначається стратегія і тактика реалізації законодавчо-закріплених ідей розвитку освіти в Україні.

Ці положення адресуються одночасно  і суспільству, і самій системі  освіти, і особистості, забезпечуючи як "зовнішні" соціально-педагогічні  умови розвитку системи освіти, так  і "внутрішні" власне педагогічні  умови її повноцінної життєдіяльності.

Відзначимо ці положення: гуманістичний  характер освіти; пріоритет загальнолюдських цінностей; вільний розвиток особистості; загальна доступність освіти; безплатність загальної освіти; всебічний захист того, хто навчається; особливе значення в управлінні, функціонуванні і розвитку школи має збереження єдності  державно-національного, культурного  і освітнього простору; свобода і  плюралізм в освіті; відкритість  освіти; демократичний, державно-громадський  характер управління освітою; світський  характер освіти в державних, муніципальних  освітніх закладах; здобуття освіти рідною мовою; зв'язок освіти з національними  і регіональними культурами і  традиціями; наступність освітніх програм; варіативність освіти; розмежування компетенції суб'єктів системи.

Центральною ланкою системи освіти в Україні є загальна середня  освіта, до складу якої входять: середні  загальноосвітні школи, школи з  поглибленим вивченням окремих  предметів, гімназії, ліцеї, вечірні  школи, освітні заклади інтернатного типу, спеціальні школи для дітей  з вадами у фізичному і психічному розвитку, позашкільні навчальні  заклади.

Головним завданням загальноосвітніх навчальних закладів є: створення сприятливих умов для розумового, морального, естетичного і фізичного розвитку особистості; формування наукового світогляду; засвоєння учнями системи наукових знань про природу, суспільство, людину, її працю, прийомів самостійної діяльності.

Закон України "Про освіту" має  сім розділів:

I. Загальні положення (ст. 1 - 27).

ІІ. Система освіти (ст. 28 - 49).

ІІІ. Учасники навчально-виховного  процесу (ст. 50 - 60).

IV. Фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база закладів  освіти (ст. 61 - 63).

V. Міжнародне співробітництво (ст. 64).

VI. Міжнародні договори (ст. 65).

VII. Відповідальність за порушення  законодавства про освіту (ст. 66).

У преамбулі до закону "Про освіту" відзначено, що "метою освіти є  всебічний розвиток людини як особистості  та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних  якостей, формування громадян здатних  до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [5, 43].

Освіта в Україні ґрунтується  на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями  і народностями.

Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного і культурного  розвитку суспільства [Там же].

У першому розділі розкриваються: завдання законодавства України  про освіту; права громадян на освіту; державна політика в галузі освіти; основні принципи освіти; мова освіти; навчально-виховний процес і громадсько-політична діяльність у закладах освіти; державні навчально-виховні заклади і церква; управління освітою і громадське самоврядування в системі освіти; органи державного управління освітою і повноваження органів управління освітою; повноваження Вищої атестаційної комісії і місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у галузі освіти; державні стандарти освіти; органи громадського самоврядування і самоврядування навчально-виховних закладів; умови створення навчально-виховних закладів; наукове і методичне забезпечення освіти; керівник закладу освіти; психологічна служба в системі освіти; соціально-педагогічний патронаж у системі освіти, участь діячів науки, культури та представників інших сфер діяльності в навчально-виховній роботі; організація медичного обслуговування, харчування в навчально-виховних закладах, забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання; документи про освіту.