Шпаргалка по "Договорное право"

Попередній договір не можна  вважати способом забезпечення виконання  основного договору. Незважаючи на те, що попередній договір тісно  пов'язаний із майбутнім основним договором, цей договір укладається і  діє незалежно від укладання основної угоди. З моменту укладення основного договору попередній договір припиняється як такий, що виконаний належним чином (ст. 599 ЦК України).

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

4. Попередній договір укладається  у формі, встановленій для основного  договору, а якщо форма основного  договору не встановлена, - у письмовій  формі (абз. 4 ч. 1 ст. 635 ЦК України).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14. Публічний договір та сфери його застосування.

Стаття 633 ЦКУ.

1. Публічним є договір, в якому  одна сторона — підприємець  взяла на себе обов'язок здійснювати  продаж товарів, виконання робіт  або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). 
2. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. 
3. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. 
4. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). 
У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. 
5. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. 
6. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Застосовується в роздрібній торгівлі, перевезенні транспортом загального користування, послугах зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо.

 

15.Порядок та стадії  укладення договору. Оферта та її види. Акцепт.      

 Порядок укладення договору  зазвичай поділяють на кілька  етапів (стадій, періодів):

1.     Підготовча (організаційна, початкова) стадія. Характеризується тим, що має дозріти задум, ідея. На цій стадії розробляється проект майбутнього договору, те ким він розробляється залежить від обставин. Після того, як було розроблено проект договору, переходимо до наступної стадії.

2.     Звернення з пропозицією (оферта - пропозиція) до потенційної сторони договору про його укладення. Оферта має відповідати таким критеріям (вимогам):-         Оферта має бути адресована конкретній персоні (конкретному суб’єкту), інакше вона буде розцінюватися як реклама (реклама – запрошення до оферти).-         Оферта повинна містити усі суттєві умови договору (ціна, строки, відповідальність, розрахунки, види розрахунків).-         Оферта має містити строк для відповіді. Якщо такий строк не встановлений, тоді керуються розумним (нормальним)строком, він визначається окремо для кожної конкретної ситуації.-    Оферта має відповідати наступній вимозі: має засвідчувати готовність оферента визнавати себе зобов’язаною особою  у разі прийняття пропозиції або оферти. (ч.1 ст. 641).

3.     Прийняття оферти (пропозиції). Згода на прийняття пропозиції називається акцепт (згода). Сторона яка акцептує – акцептант. Акцепт повинен відповідати таким вимогам:

-         Акцепт має бути безумовний. Безумовність акцепту – відсутність будь-яких зустрічних умов, вимог, заперечень з боку акцептанта.  -         Повнота акцепту – згода з усіма (без винятку) запропонованими умовами (див. ч.1 ст. 642).-         Акцепт має бути даний у визначений строк. Якщо строк порушений, але оферента погоджується його прийняти, то договір може бути укладений.-         Акцепт повинен бути адресований конкретно оферента.

4.     З часу виявлення згоди договір вважається укладеним, якщо інше не передбачено в самому тексті договору.У разі висловлення згоди укласти договір з урахуванням зустрічних пропозицій сторони міняються містами (оферента стає акцептантом, а акцептант стає на місце оферента).

Ведення переддоговірних переговорів  у зв’язку із внесенням зустрічних пропозицій триває до часу узгодження остаточної редакції договору.

Набрання договором чинності або  законної сили може визначатися: з дня  його підписання, разом з тим в договорі може бути застереження, що окремі пункти будуть вступати в силу в майбутньому.

Кількість примірників може бути в  будь-якій кількості (скільки потрібно, скільки і роблять).

Якщо договір містить декілька сторінок, то кожна сторінка підписується та позначається печаткою.

Досить часто договір передбачає додатки.

Значення місця укладення договору див. ст. 647.

Розрізняють два види оферти: тверду і вільну. Тверда оферта— це документ, в якому надається письмова пропозиція на продаж визначеного товару, надісланий продавцем одному можливому покупцеві, де вказуються суттєві умови майбутнього контракту і визначено строк дії оферти.Вільна оферта— це документ, який може бути виданий на одну і ту саму партію товару кільком можливим покупцям; не зв'язує продавця своєю пропозицією і не встановлює строк для відповіді.

16. Порядок врегулювання  переддоговірних спорів. Судове  врегулювання спору.

Вирішення переддоговірних  спорів зазначається в ст.. 649 ЦКУ

При укладенні договору між сторонами  можуть виникати спори щодо обов'язку контрагента укласти договір на пропозицію однієї із сторін, щодо умов майбутнього договору тощо. Якщо учасниками договору або хоча б одним із них є фізичні особи (не підприємці), розбіжності між ними, за загальним правилом, не можуть бути предметом судового розгляду, і отже, жодна із сторін не може бути примушена до укладення договору.

Інша справа, коли укладається договір  між юридичними особами, зокрема, господарюючими суб'єктами, і такий договір оснований на правовому акті органу державної влади, органу влади АРК чи органу місцевого самоврядування. Такі договори, що породжують майново-господарські зобов'язання, є господарськими. Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу (ГК) України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управомочена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст. 181 Господарського кодексу. Цей порядок зводиться до наступного. Господарський договір, за загальним правилом, викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами і скріпленого печатками. Можливе оформлення договірних відносин шляхом обміну комплектом документів (листів, факсограм тощо) або шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. Проект договору (чи іншого документа) може бути запропонований будь-якою із сторін і надсилається нею у двох примірниках другій стороні. Сторона, яка одержала проект договору, оформляє його відповідно до вимог частини 1 ст. 181 ГК і повертає один примірник договору другій стороні у 20-денний строк або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо. При наявності у неї заперечень щодо окремих умов договору вона у цей же 20-денний строк складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, і надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. 
Ось на цьому етапі укладення договору виникає так званий переддоговірний спір, який може бути або врегульований самими сторонами, або переданий на вирішення суду. За загальним правилом, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, повинна протягом 20 днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною і включити до договору всі прийняті нею пропозиції контрагента. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протокол узгодження розбіжностей, обмін листами тощо). Можливість передання переддоговірного спору на вирішення суду залежить від того, чи заснований договір на правовому акті органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (наприклад, на державному замовленні), чи договір укладається за вільним розсудом сторін. Коли розбіжності виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта державного органу чи органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, і ці розбіжності не врегульовані самими сторонами, вони вирішуються судом (частина 1 коментованої статті). Переддоговірний спір на вирішення суду передає сторона, яка одержала протокол розбіжностей на запропонований нею проект договору. Якщо ж розбіжності, що залишились нєврегульованими, у зазначений 20-денний строк не будуть передані на вирішення суду, то пропозиції сторони, викладені у протоколі розбіжностей, вважаються прийнятими і, отже, договір є укладеним (ст. 181 ГК). 
2. Інша справа, коли договір укладається не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК чи органу місцевого самоврядування, а внаслідок вільного волевиявлення сторін. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні такого договору, можуть бути вирішені судом у випадках, установлених за домовленістю сторін або законом (частина 2 коментованої статті). При вирішенні спору, що виник між сторонами при укладенні договору, суд може прийняти рішення щодо спірного пункту договору в редакції однієї із сторін або викласти його у своєму формулюванні, враховуючи інтереси сторін та суспільні інтереси.

 

 

 

 

 

 

17.Порядок зміни та розірвання договору. Підстави для зміни або розірвання договору.

Договір може бути змінений чи розірваний за вимогою однієї із сторін господарського договору у випадках суттєвого порушення  його другою стороною і в інших  випадках встановлених договором чи законом. Суттєвим чинне законодавство  визнає таке порушення договору, коли внаслідок заподіяної ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до ст. 188 ГК України, ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, Порядок зміни та розірвання господарських договорів:

1. Зміна та розірвання господарських  договорів в односторонньому  порядку не допускаються, якщо  інше не передбачено законом  або договором.

2. Сторона договору, яка вважає  за необхідне змінити або розірвати  договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором..

3. Сторона договору, яка одержала  пропозицію про зміну чи розірвання  договору, у двадцятиденний строк  після одержання пропозиції повідомляє  другу сторону про результати  її розгляд  

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5. Якщо судовим рішенням договір  змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

У разі розірвання господарського договору за вимогою будь-якої із сторін господарський суд визначає наслідки розірвання договору, виходячи із необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з частковим виконанням даного договору.    Зміна господарського договору у зв’язку із суттєвими змінами обставин допускається за рішенням господарського суду у виняткових випадках, якщо розірвання договору суперечить суспільним інтересам чи спричинить для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. У разі зміни чи розірвання господарського договору господарські зобов’язання змінюються чи припиняються з моменту досягнення згоди про зміну чи розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або не обумовлене характером його зміни. Якщо договір змінюється чи здійснюється його розірвання в судовому порядку, зобов’язання змінюються чи припиняються з моменту набрання відповідним рішенням законної сили.                                                                                                                                                         Зміна чи розірвання договору здійснюється в такій же формі, в якій був укладений і договір, що змінюється чи здійснюється його розірвання, якщо інше не встановлене договором чи законом.

 

18. Підстави та наслідки  визнання договорів недійсними та неукладеними. Поняття недійсного та неукладеного договору (правочину).

Недійсними правочинами є дії фізичних та юридичних осіб, які не створюють юридичних наслідків, що передбачалися ними, через непритаманність цим діям властивостей юридичного факту.

Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) будь-якої із загальних вимог, додержання яких необхідне для його чинності, крім вимоги щодо форми правочину. Це пов'язано з тим, що згідно зі ст. 218 ЦК недодержання сторонами письмової форми правочину має наслідком його недійсність не завжди, а лише у випадках, встановлених законом. ЦК передбачає такий наслідок у разі недодержання вимог про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ст. 219) або договору (ст. 220). Недодержання вимог щодо простої письмової форми правочину, за загальним правилом, немає наслідком його недійсність. Такий правочин вважається дійсним, але у разі заперечення однією із сторін факту його вчинення або оспорювання окремих його частин ці факти можуть доводитися тільки письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків (ч. 1 ст. 218 ЦК). У разі недоведеності зазначених фактів вважається, що правочин не був вчинений. І тільки, як уже зазначалося, у випадках, прямо передбачених законом, порушення вимог щодо простої письмової форми правочину тягне його недійсність. Такий наслідок передбачений, наприклад, у ст. 547 ЦК для правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язання.

Наслідком визнання правочину недійсним  є покладення на сторін обов'язку повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція), а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Іноді законом може бути встановлено особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, наприклад, за умовного правочину наслідком його недійсності буде застосування до регулювання відносин між сторонами правил щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.