Шпаргалка по "Договорное право"

1. Поняття та система договірного права.

Договірне право — система правових норм, що регулюють договірні відносини; інститут ряду галузей законодавства (цивільного, трудового, екологічного тощо).

В цивільному законодавстві України  норми Договірного права містяться передусім у Цивільному кодексі України.

На договори, як вид угод поширюються  загальні положення глави З Цивільного Кодексу України про форму  та інші умови дійсності угод, підстави і наслідки визнання їх недійсними тощо. Деякі норми Договірного  права регламентуються у загальних положеннях про зобов'язання (глави 14—19). Окремим видам договірних зобов'язань присвячені глави 20—38 розділу III («Зобов'язальне право»); зовнішньоторговельні угоди (договори) — в розділі VIII («Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів»). Договірне право включає і ті норми загагальних положень Цивільного Кодексу України, які визначають правовий статус фізичних та юридичних осіб, інших суб'єктів цивільного права, положення про представництво, довіреність, позовну давність тощо. У системі Договірного права виділяють також загальне положення про договори — поняття договору та його види, принципи Договірного права, порядок укладання, зміни або розірвання договорів тощо.

 

2. Поняття і значення договору в підприємницькій діяльності

Договір – це угода сторін, акт, у якому виражена їхня згода діяти  спільно в інтересах взаємної вигоди. Займатись підприємництвом  і не складати угод, не укладати договорів просто не можливо.

Укладення договорів у наш час  займає суттєве місце в підприємницькій  діяльності. Зокрема, у зв'язку із загальним  розвитком економіки України  збільшується кількість господарюючих  суб'єктів і сфер їхньої діяльності, крім того, підвищуються вимоги до організації взаємозв'язку між суб'єктами такої діяльності, а відтак, і до договірної роботи на підприємстві.

Однією з основних функцій господарського договору є його правозахисна функція, тобто договір - це правова форма  відносин, у рамках якої відбувається взаємна діяльність господарюючих суб'єктів, забезпечується, у тому числі й примусове виконання зобов'язань сторонами з використанням майнових санкцій. Таким чином, укладання договору - це не малозначний момент перед початком взаємних економічних відносин, а істотний етап цих відносин.

У наш час не рідкістю є випадки, коли підготовка й укладання договору є процедурою більш тривалою і  юридично більш складною, аніж безпосередні правовідносини, що виникають на підставі даного договору або виконання обов'язків за таким договором. Це пов'язано в першу чергу з тим, що сторони договору хочуть бути впевненими в тому, що вони підписують, і в тих наслідках які на них очікують після підписання; а викладення домовленостей сторін, спрямованих на досягнення того чи іншого результату, у юридично грамотній формі робить досягнення такого результату, із правової точки зору, забезпеченим.

Цивільно-правовий (господарський) договір  є однією з найпоширеніших різновидів правочинів, що вчинюються за участю громадян і підприємців, а також однією з головних підстав для виникнення прав і обов'язків, як це передбачено статтею 11 Цивільного Кодексу України. Договором є домовленість двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. На відміну від односторонніх правочинів договір завжди є угодою двох (у двосторонніх договорах) або трьох або більше (у багатосторонніх договорах) учасників. Тому до договорів застосовуються правила цивільного законодавства про правочини за участю двох або більше осіб.

Законодавство України проголошує принцип свободи договору: громадяни  і юридичні особи вільні в його укладенні. Примус до укладання договору не допускається, за винятком випадків, коли обов'язок укласти договір прямо  передбачена законодавством (наприклад, обов'язок підприємця укласти публічний договір у відповідності зі статтею 633 Цивільного Кодексу України) або добровільно прийнятим зобов'язанням (наприклад, обов'язок укласти договір, установлений у попередньому договорі).

Учасники цивільних і господарських правовідносин вправі укласти договір, як передбачений, так і прямо не передбачений законодавством. На практиці одержали широке поширення договору, прямо не передбачені законодавством: на надання консалтингових, інформаційних та інших послуг, на виконання робіт, пов'язаних зі збором і аналізом інформації про можливого партнера, оформленням установчих документів і забезпеченням реєстрації юридичних осіб, та безліч інших. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Такі договори є правомірними й такими, що створюють обов'язки для сторін. Тому в цьому випадку варто особливо уважно ставитися до деталей договору, зіставляти їх з умовами схожих договорів і обмірковувати можливі наслідки неоднакового сприйняття сторонами умов договору. І, якщо такий змішаний договір є новим для практики, не зайвою буде додаткова робота з фіксування діяльності спрямованої на укладення даного договору, для запобігання можливих господарських спорів, пов'язаних із тлумаченням тих чи інших його умов, у крайньому випадку, це може допомогти захистити права й законні інтереси сторони при проведенні тлумачення судом.

Законодавством передбачається досить багато вимог до укладення договорів. Наприклад, до форми, змісту договору, процедурі його укладення.

Зміст договору визначається сукупністю умов, погоджених сторонами при його укладенні. Умови договору визначаються на розсуд сторін, крім випадків, коли зміст відповідної умови прямо зазначено законодавством.

Договір вважається укладеним, коли сторони  в належній формі досягли згоди  з усіх істотних умов договору. Тут  варто відзначити, що Цивільний Кодекс України та Господарський Кодекс України мають схожі підходи до вимог щодо істотних умов, так, у відповідності зі статтею 638 Цивільного Кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 180 Господарського Кодексу України вказується, що сторони при укладенні господарського договору зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Недотримання сторонами цих правил може принести негативні наслідки, причому як у відносинах між сторонами договору, так і у відносинах з органами державної влади (див. новина «Взыскать, нельзя оставить») або, наприклад, до спорів з податковою у випадку невідповідності формулювання умов договору нормам законів по оподатковуванню (для визначення об'єкта оподатковування). У випадку, коли договір не укладений, він не має юридичної сили, а тому будь-які дії пов'язані з його виконанням, з юридичної точки зору є безпідставними.

Коли умови договору не визначено  сторонами або диспозитивною  нормою, відповідні умови можуть визначатися  звичаями ділового обороту, застосовними до відносин сторін. Також варто пам'ятати про можливість застосування аналогії закону або аналогії права.

Принцип «pacta sunt servanda» (договір повинен  виконуватися) є одним з основоположних у юриспруденції і досить відомим  у суспільстві, укладення договору - це юридична дія, що ставить сторони в певні рамки, у яких будуть здійснюватися права й обов'язки в даних правових відносинах.

Таким чином, сторони повинні ставитися  до укладення договорів з належною увагою, і, безсумнівно в суб'єкта господарської діяльності повинна бути належним чином налагоджена договірна робота, також слід зазначити, що для економічно значимих договорів бажаним є професійний юридичний супровід процедури їхнього укладення. В остаточному підсумку належне укладення господарських договорів може зменшити кількість звернень до суду з позовами про повернення боргу, а також інших суперечок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Співвідношення понять договору, правочину, зобов’язання.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 202 Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин, зокрема договір, є однією з найпоширеніших підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у системі юридичних фактів. Через що інститут правочинів можна назвати одним з найважливіших у науці цивільного права.

Правочин - вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини Правочин - це правомірна вольова дія. Така позиція переважає в юридичній літературі Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Своєю правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) - вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу  України. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Поняття "господарський договір" законодавством України не визначене. Стаття 173 ГК України лише дає загальне визначення господарського зобов'язання - ним визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Поняття господарського договору виступає у двох аспектах: 1) під поняттям "договір" розуміються правовідносини, що виникають із договору як юридичного акта; 2) мається на увазі правовий документ, яким зафіксовано виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників.

 

4. Суб’єкт, об’єкт та зміст договору в сфері підприємницького господарювання.

Договір (контракт, угода) — це форма  документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення  домовленостей). Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

Згідно Цивільного кодексу України  “договором є домовленість двох або  більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків”. По аналогії із цим визначенням господарським договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення господарських прав та обов'язків. Предметом господарського договору є продукція, роботи, послуги, майнові права, інші цінності, які задіяні у сфері господарського.

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

1) у ньому виявляється воля  не однієї особи (сторони), а  двох чи кількох, причому волевиявлення  учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;

2) договір — це така спільна  дія осіб, яка спрямована на  досягнення певних правових наслідків:  набуття, зміну або припинення  прав та обов'язків.

У ринковій системі господарювання застосовуються два видидоговорів: установчий та підприємницький.

Установчий  договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Суб’єктами договору можуть виступати будь-які учасники цивільних відносин у межах встановленої дієздатності, тобто:

1. фізичні особи; 2)юридичні особи; 3) держава Україна; 4)Автономна Республіка Крим;
5. територіальні громади; 6)іноземні держави та інші суб’єкти цивільного права.

 

 

5.Зміст господарсько-правового  договору (істотні, звичайні та  випадкові умови договору).

Зміст договору як спільного юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови, щодо яких вини дійшли згоди і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов’язкові  на основі чинного  законодавства. Таким чином, зміст  цивільно-правового – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу  України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі  досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами  договору є умови про предмет  договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди [2, с. 191].