Шпаргалка по "Договорное право"

Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2012 в 17:47, шпаргалка

Описание работы

Договірне право — система правових норм, що регулюють договірні відносини; інститут ряду галузей законодавства (цивільного, трудового, екологічного тощо).
В цивільному законодавстві України норми Договірного права містяться передусім у Цивільному кодексі України.

Работа содержит 1 файл

Dogovirne_pravo_shpori_gotovi (1).doc

— 804.50 Кб (Скачать)

- господарські договори, які укладаються  на поставку продукції, виконання  робіт, надання послуг на підставі  господарських намірів сторін, юридичне  виражених істотними умовами  договорів (регульовані договори).

Залежно від способу  виникнення розрізняють формальні, реальні і консенсуальні господарські договори. Для укладання формального господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі - об'єкта договору. Консенсуальні договори - це такі господарські договори, які виникають у момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські договори повинні мати письмову форму.

За способом оферти і  визначення змісту розрізняють:

- договори приєднання. Це господарські  договори, у яких одна сторона  наперед визначає істотні умови  майбутнього договору. Іншій стороні  залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо);

- договори, зміст яких сторони  визначають при їх укладанні.  За змістом істотних умов розрізняють  прості і складні господарські  договори.

За регулятивними функціями  розрізняють:

- попередні й основні господарські договори. Попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк укласти господарський договір ("договір про договір"). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, у яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта); 
- генеральні і поточні господарські договори.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські договори на передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове сплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших господарських послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10. Попередній договір:  поняття, порядок укладання та юридичні наслідки.

За змістом ст. 182 ГК України (ст. 635 ЦК України) попереднім вважається договір, згідно з яким суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Предметом попереднього договору є  укладення в майбутньому основного  господарського договору.

Насамперед слід зазначити, що намір  сторін укласти в майбутньому  основний договір закріплюється саме за допомогою договірної конструкції - попереднього договору. Як ЦК (ч. 4 ст. 635), так і ГК України (ч. 6 ст. 182) спеціально зазначають, що угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ній немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

          В попередньому  договорі повинні зазначатися умови, що є істотними, в свою чергу, для основного договору. Проте, як вірно зазначається в юридичній літературі, в попередньому договорі можуть зазначатися лише деякі, а не всі істотні умови основного договору. Попередній договір може містити й ті умови, що їх необхідно оперативно виконувати до моменту укладення основного договору. Іншими словами, деякі умови попереднього договору повинні виконуватися після його укладення незалежно від строку укладення основного договору.

3. Основний господарський договір повинен бути укладений у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору. Вказівка на те, що законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору, міститься в абз. 2 ч. 1 ст. 635 ЦК України.

Попередній договір не можна  вважати способом забезпечення виконання  основного договору. Незважаючи на те, що попередній договір тісно  пов'язаний із майбутнім основним договором, цей договір укладається і діє незалежно від укладання основної угоди. З моменту укладення основного договору попередній договір припиняється як такий, що виконаний належним чином (ст. 599 ЦК України).

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

4. Попередній договір укладається  у формі, встановленій для основного  договору, а якщо форма основного  договору не встановлена, - у письмовій формі (абз. 4 ч. 1 ст. 635 ЦК України).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11. Умови дійсності  правочинів (договорів).

Під умовами дійсності правочину  розуміють передбачені законом  вимоги, яким повинен відповідати  будь-який правочин. Звичайно, що умови дійсності правочину залежать від виду правочину, його характеру, змісту, суб'єктного складу, об'єкта. 
   Умови дійсності правочину є такими. 
   1. Суб'єктний склад. Особи, які укладають правочин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність. Так, неповнолітній віком від 14 до 18 років може укладати лише дрібні побутові правочини. Якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклувальника уклав договір піднайму житла, то такий договір може бути визнаний в судовому порядку недійсним. Відповідно, юридична особа може укладати правочини, якщо їх укладення не обмежене її установчими документами чи законом. 
   2. Відповідність змісту правочину закону. Тобто умови правочину повинні відповідати вимогам як закону, так і підзаконних актів. Так, договір купівлі-продажу кулемета між фізичними особами буде визнано недійсним, оскільки предмет договору вилучено із цивільного обігу. Не вважатиметься дійсним і договір купівлі-продажу донором нирки, оскільки Закон України від 16 липня 1999 р. "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" передбачає лише безоплатне відчуження трансплантатів, за винятком крові та спинного мозку. В ч. 1 ст. 203 ЦК передбачено також, що зміст правочину не повинен суперечити моральним засадам суспільства. 
   Вважаю, що така норма за своїм характером є досить декларативною, оскільки підстави визнання правочину недійсним визначені в законі, і не завжди законні дії за своїм характером є моральними. Так, скажімо, якщо боржник не повертає борг, посилаючись на пропущений позивачем строку позовної давності, і суд відмовляє в задоволенні позову, то, звичайно, рішення суду є законним, але суспільна мораль навряд чи визнає його справедливим, як і дії боржника. 
   3. Відповідність форми правочину закону. Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визначають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності. 
   Так, зрозуміло, що довіреність на отримання заробітної плати повинна мати письмову форму, інакше бухгалтерія сторонній особі просто гроші не видасть, а відповідно, договір купівлі-продажу квартири повинен укладатися в нотаріальній формі, щоб уникнути можливих зловживань та шахрайства. 
   4. Єдність волі і волевиявлення сторін. Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок насильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена. 
   Наприклад, повертаючись ввечері додому через сквер Ви зустріли трьох хлопців, схожих на братів Кличко, які посміхаючись запропонували купити цеглину. В цьому випадку обставини укладення правочину — час, місце, суб'єктний склад договору певним чином вплинули на формування Вашого волевиявлення, тому такий правочин може бути визнано недійсним. 
   5. Здійсненність правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12.Класифікація договорів у сфері господарської діяльності.

За суб'єктним складом розрізняють дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони - поставщик і покупець; ст. 245 Цивільного кодексу). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач - особа, уповноважена одержати вантаж (ст. 358 Цивільного кодексу).

Залежно від юридичної  підстави укладення договору розрізняють  два різновиди господарських  договорів:

- господарські договори, які укладаються  на підставі державних замовлень  і зміст яких має відповідати цим замовленням. Ці господарські договори визначені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства).

- господарські договори, які укладаються  на поставку продукції, виконання  робіт, надання послуг на підставі  господарських намірів сторін, юридичне  виражених істотними умовами  договорів (регульовані договори).

Залежно від способу  виникнення розрізняють формальні, реальні і консенсуальні господарські договори. Для укладання формального господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі - об'єкта договору. Консенсуальні договори - це такі господарські договори, які виникають у момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські договори повинні мати письмову форму.

За способом оферти і визначення змісту розрізняють:

- договори приєднання. Це господарські  договори, у яких одна сторона  наперед визначає істотні умови  майбутнього договору. Іншій стороні  залишається або прийняти їх, або не вступати в договір  (перевезення вантажів, страхування тощо);

- договори, зміст яких сторони  визначають при їх укладанні.  За змістом істотних умов розрізняють  прості і складні господарські  договори.

За регулятивними функціями  розрізняють:

- попередні й основні господарські  договори. Попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк укласти господарський договір ("договір про договір"). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, у яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта); 
- генеральні і поточні господарські договори.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські договори на передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове сплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших господарських послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

13.Попередній договір: поняття, порядок укладання та юридичні наслідки.

За змістом ст. 182 ГК України (ст. 635 ЦК України) попереднім вважається договір, згідно з яким суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Предметом попереднього договору є  укладення в майбутньому основного  господарського договору.

Насамперед слід зазначити, що намір  сторін укласти в майбутньому  основний договір закріплюється  саме за допомогою договірної конструкції - попереднього договору. Як ЦК (ч. 4 ст. 635), так і ГК України (ч. 6 ст. 182) спеціально зазначають, що угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ній немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

          В попередньому  договорі повинні зазначатися  умови, що є істотними, в свою чергу, для основного договору. Проте, як вірно зазначається в юридичній літературі, в попередньому договорі можуть зазначатися лише деякі, а не всі істотні умови основного договору. Попередній договір може містити й ті умови, що їх необхідно оперативно виконувати до моменту укладення основного договору. Іншими словами, деякі умови попереднього договору повинні виконуватися після його укладення незалежно від строку укладення основного договору.

3. Основний господарський договір  повинен бути укладений у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору. Вказівка на те, що законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору, міститься в абз. 2 ч. 1 ст. 635 ЦК України.

Информация о работе Шпаргалка по "Договорное право"