Шпаргалка по "Договорное право"

граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);

граничних нормативів рентабельності;

розміру постачальницької винагороди;

розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);

2) запровадження процедури декларування  зміни ціни та/або реєстрації  ціни.

Стаття 14. Порядок формування і встановлення цін під час проведення експортних (імпортних) операцій та на експортні (імпортні) товари

1. Під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб’єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

2. Міждержавний обмін товарами  здійснюється за цінами, визначеними відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 15. Гарантії, що надаються суб’єктам господарювання під час державного регулювання цін

1. Кабінет Міністрів України,  органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов’язані відшкодувати суб’єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.

2. Установлення Кабінетом Міністрів  України, органами виконавчої  влади та органами місцевого  самоврядування державних регульованих  цін на товари в розмірі,  нижчому від економічно обґрунтованого  розміру, без визначення джерел  для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

Стаття 19. Державне спостереження у сфері ціноутворення

1. Державне спостереження у сфері  ціноутворення здійснюється шляхом  проведення моніторингу вільних цін (дослідження динаміки цінових процесів на товарних ринках) та державних регульованих цін.

2. Перелік товарів, ціни на  які підлягають державному спостереженню  у сфері ціноутворення, та порядок  його проведення визначаються  Кабінетом Міністрів України.

3. За результатами державного  спостереження у сфері ціноутворення  визначаються методи впливу на  економічні процеси та цінову  ситуацію на товарних ринках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

58.Поняття та юридична характеристика договору дарування ( безоплатної передачі майна)

Безоплатна  передача майна у власність або  в користування іншій особі отримує  цивільно-правовий вираз тільки у  випадках, коли вона відбувається на основі договору дарування. 
Договір дарування, обумовлюючи безоплатну передачу майна у власність, найчастіше застосовується у відносинах між громадянами. Але громадяни можуть подарувати яку-небудь річ, грошову суму або іншу цінність, і державі, будь-якій іншій юридичній особі. Практиці відомі немало випадки безоплатної передачі громадянами суспільству витворів мистецтва, книг, історичних документів, інших культурних і історичних цінностей.

в системі цивільно-правових договорів договір дарування  виділяється в окремий тип  договірних зобов'язань завдяки  наявності деяких характерних ознак. В числі таких ознак можна назвати наступні особливі риси договору дарування. 
По-перше, основна кваліфікуюча ознака договору дарування, що відрізняє його від переважної більшості цивільно-правових договорів, полягає в його безоплатності. 
По-друге, ознакою дарування є збільшення майна обдарованого. Обсяг майна обдарованого збільшується шляхом передачі йому дарувальником речі або майнового права або звільнення його від обов'язку. В останньому випадку зменшується частина майна обдарованого, що становить його пасиви, що рівносильне збільшенню активів останнього. Дана ознака дозволяє відрізняти договір дарування від інших договорів, що не передбачають, так само як і при даруванні, зустрічного надання. 
По-третє, при даруванні збільшення майна обдарованого повинне відбуватися за рахунок зменшення майна дарувальника. Ця ознака необхідна для відмежування договору дарування від інших договорів і операцій, реалізація яких передбачає збільшення майна особи, але не за рахунок зменшення майна іншої особи, яка надає йому послуги. 
По-четверте, ознакою договору дарування є також наявність в дарувальника, що передає обдарованому майно або звільняє його від зобов'язань, наміру обдарувати останнього, тобто збільшити майно обдарованого за рахунок власного майна. За відсутності такого наміру в «дарувальника» договір, за яким здійснюється передача майна, навіть за відсутності в його тексті умов про ціну вказаного майна і порядок його оплати або іншого зустрічного надання, повинен визнаватися оплатним. 
По-п'яте, неодмінною ознакою договору дарування є згода обдарованого на отримання дару. Договір дарування є односторонньо зобов'язувальним. З його укладанням у сторін, як правило, не виникають взаємні або односторонні обов'язки. Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. 
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотарі-альному посвідченню. 
Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати да-рунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. 
Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у пись-мовій формі. 
Договір дарування укладається у формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму договорів відповідно до ст.ст. 205-207 ЦК. 
Договір дарування може укладатися в усній, простій письмовій і письмовій нотаріальній формі.

Сторонами у  договорі дарування можуть бути фізичні  особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, тери-торіальна громада. 
Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

59. Поняття та юридична характеристика договору міни

У Цивільному кодексі  України немає розгорнутого визначення договору міни. У ньому лише зазначається, що за договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує (ст. 241 ЦК). Наведені положення з додатковим посиланням на бартер як різновид міни збережено у проекті

нового ЦК України.

Договір міни ще називають бартером.

Договір міни спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного  їй майна, в результаті чого у сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності на нього. Цей договір є консенсуальним, оплатним і двостороннім.

Інколи обмінювані товари мають  різну вартість. У такому разі договором  може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін, що виступають як покупці за договором міни, одночасно  після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавством передбачено також, що договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

До договору міни застосовуються відповідні правила щодо договорів купівлі-продажу, поставок, контрактацій або інших договорів, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В якості сторін договору міни можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства); юридичні особи (як російські, так і іноземні); держава;

Об'єктами договору міни є будь-які речі, не вилучені з обігу та обіг яких не обмежений. Це рухомі речі, в тому числі цінні папери і валютні цінності (зрозуміло, при дотриманні спеціального законодавства), а також нерухоме майно, наприклад земельні ділянки, будівлі, квартири і т. д.

Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матеріальні  та нематеріальні активи, а також  цінні папери та деривативи. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Згідно з  ч. 2 ст. 293 ГК України (ч. 2 ст. 715 ЦК України) сторона договору міни вважається продавцем  того товару, який вона передає в  обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін (ч. 5 ст. 293 ГК України). Товар передається сторонами у власність, повне господарське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з договорами купівлі-продажу, поставки, контрактації, правила щодо яких застосовуються до договорів міни, конкретний правовий режим майна, що передається та, відповідно, набувається, залежить від правового статусу сторін договору міни. Строки договорів міни та бартеру в межах України законодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе застосування положень щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

60.Правове регулювання бартерного договору. Сторони бартерного договору.

У Цивільному кодексі  України немає розгорнутого визначення договору міни. У ньому лише зазначається, що за договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує (ст. 241 ЦК). Наведені положення з додатковим посиланням на бартер як різновид міни збережено у проекті

нового ЦК України.

Договір міни ще називають бартером.

Бартерний договір спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна, в результаті чого у сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності на нього. Цей договір є консенсуальним, оплатним і двостороннім.

Інколи обмінювані товари мають  різну вартість. У такому разі договором  може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін, що виступають як покупці за договором міни, одночасно  після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором  або законом.

Законодавством передбачено також, що договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

До бартерного договору застосовуються відповідні правила щодо договорів купівлі-продажу, поставок, контрактацій або інших договорів, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В якості сторін бартерного договору можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства); юридичні особи (як російські, так і іноземні); держава;

Об'єктами бартерного договору є будь-які речі, не вилучені з обігу та обіг яких не обмежений. Це рухомі речі, в тому числі цінні папери і валютні цінності (зрозуміло, при дотриманні спеціального законодавства), а також нерухоме майно, наприклад земельні ділянки, будівлі, квартири і т. д.

Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матеріальні  та нематеріальні активи, а також  цінні папери та деривативи. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Згідно з  ч. 2 ст. 293 ГК України (ч. 2 ст. 715 ЦК України) сторона договору міни вважається продавцем  того товару, який вона передає в  обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін (ч. 5 ст. 293 ГК України). Товар передається сторонами у власність, повне господарське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з договорами купівлі-продажу, поставки, контрактації, правила щодо яких застосовуються до договорів міни, конкретний правовий режим майна, що передається та, відповідно, набувається, залежить від правового статусу сторін договору міни. Строки договорів міни та бартеру в межах України законодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе застосування положень щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

61.Поняття договору майнового найму. Правовідносини найму виникають на підставі договору. Як зазначається в статті 256 ЦК України, за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Цей договір є консесуальним, сплатним і двостороннім.,Важливою особливістю договору майнового найму є те, що на його підставі майно переходить до наймача у користування, а не у власність, повне господарське відання чи оперативне управління, як це має місце за договором купівлі-продажу, поставки, міни, позики тощо. Проте здійснення права користування пов'язане з необхідністю володіння майном. Тому слід визнати, що наймач набуває також право володіння набутим майном і, крім того, в силу договору наймач набуває деякі права по розпорядженню найнятим майном. Наприклад, наймач, виконуючи свій обов'язок підтримувати найняте ним майно у справному стані (ст.265 ЦК України), може передавати річ у ремонт, а у випадках, передбачених законом або договором, наймач може здавати найняте майно в піднайм (ст.267 ЦК України), тобто він має і право розпорядження. Проте права наймача по володінню, користуванню і розпорядженню обмежені законом і договором.