Порядок та особливості організації професійної діяльності нотаріуса

Серйозні зауваження викликає закріплення підстав зупинення  та припинення приватної нотаріальної діяльності в тому вигляді, як це відбувається у чинному законодавстві (статті 29-1 та 30-1 Закону). Інститути зупинення та припинення нотаріальної діяльності не узгоджені з недосконалими механізмами державного регулювання нотаріальної діяльності в цілому і контролю за нотаріальною діяльністю зокрема. У зв’язку з цим можна сформулювати такі пропозиції: вирішення питання про зупинення та припинення нотаріальної діяльності з підстав, які не пов’язані з власною ініціативою нотаріуса або безумовними, безспірними підставами (наприклад, смерть нотаріуса або втрата ним громадянства), доцільно було б передати до компетенції суду, що утворило б міцні правові гарантії законності такого припинення і функціонування нотаріальної діяльності взагалі.

Привертають увагу також  проблемні аспекти регулювання контролю за нотаріальною діяльністю. Залежно від предмета контроль за діяльністю нотаріусів поділяється на два види: контроль за здійсненням нотаріальної діяльності (або за законністю вчинюваних нотаріусами нотаріальних дій); контроль за виконанням нотаріусами професійних обов’язків (або за організацією нотаріальної діяльності). Подібний розподіл закріплений у чинному Законі: судовий контроль (ст. 50 Закону України «Про нотаріат») та адміністративний контроль (статті 18, 33 Закону України «Про нотаріат»).

Ці види контролю відрізняються  за змістом (предметом), формами, контролюючими суб’єктами, підставами здійснення та можливими наслідками. При цьому тільки другий вид контролю може здійснюватися органами юстиції, а перший має здійснюватися виключно судовими органами. Принагідно можна зазначити, що суттєвим недоліком чинного законодавства є відсутність належного унормування механізму здійснення такого контролю: не проведено розподілу повноважень між Міністерством юстиції та Українською нотаріальною палатою щодо контролю за нотаріальною діяльністю, також зберігаються повноваження органів юстиції визнавати нотаріальну дію незаконною. Залишається взагалі неврегульованим порядок оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні (СТ. 50 Закону України «Про нотаріат») [51, с.120,121].

Обов’язок держави захищати права громадян зводиться не тільки до відновлення чи визнання порушених або оскаржених прав, але й до недопущення їх порушення чи оспорювання. Нотаріальна діяльність має превентивний характер (попереджувальний) характер, захищаючи права і законні інтереси суб’єктів права від можливих порушень у майбутньому, надаючи нотаріальним документам безспірний характер. Правочин, що засвідчений у нотаріальному порядку та може вберегти набувача прав від усяких несподіванок, є правомірним. Превентивна роль нотаріату проявляється при здійсненні нотаріальних дій, при відмові в їх здійсненні, при роз’ясненні сторонам наслідків вчинених дій.

Таким чином, інституту  нотаріату в правовій державі  приділяється одна з ключових ролей  не тільки в наданні правової допомоги фізичним та юридичним особам і в забезпеченні їхньої правової безпеки, але й у запобіганні спорів між учасниками договірних відносин. Участь нотаріуса у розробці умов правочину перед його практичним виконанням дозволяє уникнути виникнення спорів про право між сторонами таких правочинів, а також робить їх відносини більш стабільними і передбачуваними, особливо в умовах ринку. Участь нотаріуса дозволяє забезпечити кожну зі сторін правочину правовим захистом уже на стадії оформлення права і договору, в той час як судовий захист може знадобитися пізніше, на стадії спору.

Судова і нотаріальна  діяльність характеризуються низкою загальних рис, наявність яких дозволяє говорити про існування своєрідної логічної й ефективної системи захисту прав і законних інтересів учасників цивільного обороту, в межах якої жодної конкуренції чи заміни однієї ланки іншою не відбувається. Більше того, наявність інституту нотаріату сприяє значному зниженню навантаження на судову систему.

Отже, і для правосуддя, і для нотаріату існує загальна мета — забезпечення захисту прав фізичних і юридичних осіб. І суддя, і нотаріус діють від імені держави, реалізують владні повноваження. Участь нотаріуса в посвідченні цивільно-правових відносин як представника державної влади полягає в тому, що він покликаний, по-перше, реалізувати державну функцію з охорони й захисту прав, не допускаючи їхнього порушення, і, по-друге, надати цивільно-правовим відносинам законний, стабільний, безконфліктний і передбачуваний характер. І суддя, і нотаріус при здійсненні своїх функцій однаковою мірою мають бути незалежні і від держави, і від учасників цивільного чи нотаріального процесу. Цей факт, у свою чергу, обумовлює такі принципи діяльності судді і нотаріуса, як об'єктивність, неупередженість, підкорення тільки закону і неприпустимість втручання в їх професійну діяльність.

Взаємодія нотаріату  із судовою системою виявляється  в таких аспектах.

По-перше, за допомогою  здійснення нотаріальної діяльності виключається необхідність звернення до суду і  порушення цивільного процесу, а саме:

- шляхом забезпечення  законності, з’ясування дійсного волевиявлення сторін правочин набуває безконфліктного характеру і попереджається в майбутньому виникнення спору про право, що випливає з такого правочину;

- шляхом безпосереднього захисту цивільних прав за допомогою вчинення виконавчого напису, вчинення протестів векселів та ін.

По-друге, нотаріальна  форма забезпечує доказову силу правам, фактам і документам, що полегшує при необхідності в наступному процесі розгляду і вирішення цивільних справ у суді встановлення фактів, що входять до предмета доказування у цій справі.

Щоб укладання будь-якого  договору вважалося законним, необхідно обов’язково дотримуватися декількох передумов: не мають викликати сумнівів дійсність підписів сторін договору, їх дієздатність, час і місце укладання договору; умови правочинів, що укладаються, не повинні суперечити вимогам закону; мають бути забезпечені свобода волевиявлення суб’єктів правочинів і відповідність сформульованих у договорі положень дійсним намірам сторін, чим охороняються права й інтереси і гарантується незалежність навіть більш економічно слабкої сторони.

Контроль за наявністю  всіх зазначених елементів має здійснюватися особою, що заслуговує на довіру, яка не має відношення до сторін правочину та у разі потреби може сприяти сторонам в оформленні договору, що відповідає всім названим вище вимогам. Реалізація цих цілей і складає генералізований зміст нотаріальної діяльності.

Правове значення нотаріальних документів і дій у цивільному обігу зумовлюється такими аспектами: а) нотаріус — посадова особа з державними контрольними функціями, і сама участь такої особи у складанні документа дає суспільству гарантію проти зловживань, тим більше, що державою на нотаріуса покладено обов’язок здійснювати контроль за законністю вчинених нотаріальних дій; б) нотаріус у межах своїх повноважень — фахівець, особа компетентна, отже, і договори, укладені в нотаріальних органах, відповідають вимогам закону і та своєю формою, і по суті. Це забезпечує права сторін, а разом з тим максимально затверджує авторитет держави як інституту, що с гарантом захисту законних прав і інтересів суб'єктів правовідносин.

Перший момент є більш  важливим у цивільному обороті з  урахуванням того, що закон у певних випадках вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення визначених договорів. Разом з тим законодавство покладає на нотаріат обов’язок сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав і законних інтересів таким чином, щоб їх юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Другий момент пов'язаний з оформленням вчинюваних нотаріальних дій. Розробка форми нотаріальних документів — результат не тільки і не стільки  вказівок законодавця, а багаторічної практики нотаріату, що відповідає потребам суспільства. Уся розмаїтість цивільно-правових документів проходить через нотаріат, і абсолютно природно, що тут розробляються нові, найбільш доцільні форми документів відповідно до потреб цивільного обороту.

Нотаріат значно полегшує встановлення обставин справи в судовій процедурі, оскільки юридична чинність виданих нотаріусом документів надзвичайно висока. І хоча цивільне процесуальне законодавство не дає переваг ніяким доказам, проте нотаріальні документи мають певні особливості. Вони об’єктивно викликають довіру суду, оскільки видані незалежною, безсторонньою, компетентною особою, не зацікавленою в результаті спору. І якщо можна заперечувати факти, підтверджені показаннями одних свідків, за допомогою показань інших, то зміст більшості нотаріально оформлених документів можна оспорювати тільки шляхом пред’явлення відповідного позову, наприклад, про визнання недійсним заповіту, свідоцтва, договору і т. п.

Таким чином, в основу характеристики нотаріату як інституту превентивного правосуддя покладено розуміння нотаріату як органу, покликаного не здійснювати судові функції, а сприяти досягненню задач правосуддя і запобігати виникненню судових спорів за допомогою попередження порушення цивільних прав і інтересів, забезпечення їхньої належної реалізації, що можна назвати превентивним захистом.

У зв’язку з цим важливого значення набуває питання правової регламентації процесуальних аспектів нотаріальної діяльності.

При вчинені будь-якої нотаріальної дії нотаріус ухвалює  юридично значуще рішення, що впливає на правовий статус заінтересованих осіб. Ухвалення такого рішення можливе лише в результаті розгляду і вирішення юридичної справи, тобто застосування норм права до конкретної правової ситуації. Тому нотаріальну діяльність варто розглядати як специфічну форму діяльності, сутність якої полягає в тому, що в її рамках застосовуються правові норми шляхом реалізації нотаріусом юрисдикційних повноважень у безспірних справах.

Застосування права, у  тому числі нотаріатом, є особливою  формою його реалізації — державно-владною діяльністю, в результаті якої шляхом індивідуальних правових актів суб’єкти суспільних відносин наділяються конкретними суб’єктивними правами й обов’язками.

Усе це свідчить про те, що правовий характер нотаріальної діяльності виявляється у двох ключових аспектах. По-перше, нотаріальні дії вчиняються на підставі закону й у порядку, встановленому законом. По-друге, нотаріальні дії тягнуть правові наслідки. У літературі обґрунтовано зазначалося: якщо провести умовну паралель, то нотаріальні дії мають те ж правовстановлююче значення, що й судові рішення. Різниця полягає в тому, що до нотаріуса заінтересовані особи звертаються, коли немає цивільно-правового спору і сторони в добровільному порядку мають намір закріпити ті чи інші правові відносини й обставини, що випливають з них, гарантувати таким чином захист своїх прав і законних інтересів як сьогодні, так і на майбутнє [63, с. 16].

 Закон України «Про  нотаріат», передбачає лише право  нотаріусів об’єднуватися у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації, не встановлюючи обов’язкове створення загальнодержавної нотаріальної палати. Концепцією передбачено, протягом 2012-2015 років створення професійної організації нотаріусів України та становлення професійного самоврядування [23]. В п.1.1 Статуту Української нотаріальної палати говориться що, Українська нотаріальна палата є добровільною всеукраїнською громадською організацією нотаріусів, що діє на засадах гласності, самоврядування і у відповідності до Конституції України, чинного законодавства, а також Статуту [52]. Вона створена, як всеукраїнська громадська організація нотаріусів, що є одним із видів об’єднань громадян, а відтак членство у ній нотаріусів є добровільним, а не обов’язковим. Тому вона не може контролювати діяльність своїх членів, які, відповідно, не зобов’язані надавати палаті документи для перевірки. Цим Українська нотаріальна палата відрізняється від подібних органів, що існують у країнах латинського нотаріату і ґрунтуються на міцних історичних традиціях. Отже, є необхідність у вдосконаленні законодавства загалом і щодо корпоративного самоврядування. Важливу роль у здійсненні нотаріусами правової допомоги має відігравати професійне, самоврядне, некомерційне єднання нотаріусів, головною метою якого є об’єднання на професійній основі зусиль нотаріусів щодо виконання покладених на них обов’язків і забезпечення прав та законних інтересів громадян, територіальних громад, підприємств, установ й організацій незалежно від форм власності, а також держави від неякісної або такої, що не відповідає чинному законодавству, діяльності самих нотаріусів у сфері надання правової допомоги.

Принципи латинського  нотаріату, які стосуються питань професійного самоврядування нотаріусів і, відповідно проголошують, що «Нотаріуси обов’язково мусять належати до якогось колегіального органу, який їх згуртує і корпоративно зорганізує» [53, с. 93-100].

За такою моделлю членство у регіональних палатах набудуть усі нотаріуси певного регіону (АР Крим, областей, міста Києва та міста Севастополя), а членами Всеукраїнської палати стануть регіональні палати. Таким чином, регіональні палати будуть об’єднанням нотаріусів, а Всеукраїнська палата стане об’єднанням регіональних палат. Разом регіональні палати і Всеукраїнська палата утворюватимуть цілісну структуру професійного об’єднання нотаріусів України. Незалежно від того, яку модель утворення об’єднання професійного самоврядування обере Україна, у структурі такої організації, напевно, будуть сформовані такі органи: збори, рада, президент, ревізійна комісія, а у складі регіональних палат — збори, рада, президент, ревізійна комісія та комісія з питань професійної етики. Виходячи з того, що основний обсяг роботи із забезпечення дотримання нотаріусами вимог професійної етики (розгляд скарг на неналежне виконання нотаріусами службових обов’язків і недотримання ними вимог професійної етики та правил гідної поведінки, здійснення перевірок, складання звітів за наслідками перевірок тощо) здійснюватиметься на рівні регіональних палат, логічним буде створювати комісії з питань професійної етики лише як органи цих палат [54].

  Так, на Шишленко В.Г., в межах Закону України «Про нотаріат» мають бути відтворені загальні засади дисциплінарного впливу на нотаріальні правовідносини, а методи і принципи роботи державних органів і органів нотаріального самоврядування мають бути закладені в законодавстві, що регламентує їх діяльність. Пропонується вживати до нотаріусів при вчиненні ними порушень такі заходи: попередження; призупинення дії свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю строком до одного року; анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю [49, с. 1097].

У нормативних актах  різних країни, де створено самоврядування професійних об’єднань нотаріусів, діяльність яких спрямована на вирішення таких завдань:

1) забезпечення дотримання  нотаріусами вимог професійної  етики;

2) сприяння організації  і здійсненню нотаріальної діяльності;

3) підвищення професійного  рівня нотаріусів і організація навчання кандидатів на посаду нотаріуса та працівників нотаріальних контор;

4) надання інформації  про діяльність нотаріусів та про професійне об’єднання нотаріусів;