Рецепція інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у сучасному цивільному законодавстві України

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом» [1].

Потерпілий має право вимагати повернення безпідставно одержаного майна у натурі на підставі ст. 50 Закону України "Про власність", тобто пред'явленням віндикаційного позову до незаконного володільця [112]. Коли неможливо повернути майно у натурі, проводиться грошова компенсація. При цьому беруть до уваги ціни, що діяли на момент розгляду справи. Розрахунки з приводу доходів між потерпілим і особою, яка безпідставно придбала майно, аналогічні розрахункам між власником і добросовісним набувачем у зв'язку з віндикацією майна (ст. 148ЦК). В деяких випадках безпідставно одержане майно не підлягає поверненню. Так, не можуть бути витребувані суми авторської винагороди чи винагороди винахідникові, автору промислового зразка, корисної моделі, раціоналізаторові, що виплачені зайво або за підставою, яка згодом відпала, коли їх виплата проведена організацією добровільно за відсутності рахункової помилки з їх боку і недобросовісності з боку одержувача (п. З ст. 471 ЦК) [25].

У разі скасування в порядку нагляду або у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, стягнені суми не повертаються відповідачеві, якщо скасоване рішення не було обгрунтовано на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах (ст. 422 ЦПК України). У всіх зазначених випадках поведінка осіб, які одержали відповідні грошові суми, є невинною, і тому законодавець не визнав за потрібне застосувати до них цивільно-правову санкцію у вигляді повернення майна, що одержано безпідставно чи за підставою, яка згодом відпала [10]. Зобов'язання з безпідставного придбання не є також безпідставно одержаним: майно, передане на виконання зобов'язання до настання строку виконання (п. 1 ст. 471), ст. 166 ЦК допускає дострокове виконання зобов'язання боржником, якщо інше не випливає із закону, договору чи зі змісту зобов'язання.

Проте і в інших випадках дострокового виконання зобов'язань передане майно не може бути витребувано як безпідставно одержане, оскільки уповноважена особа набула його за певною правовою підставою, хоч і з відступом від умов виконання зобов'язання; б) майно, передане на виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності у випадках, якщо таке виконання допускається ст. 82 ЦК України [2].

Це пояснюється тим, що позовна давність встановлена не для того, щоб звільнити боржників від виконання їх обов'язків. У зв'язку з цим добровільне виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності є виконанням належного, і боржник не має права вимагати повернення виконаного. Повернення майна потерпілому не є єдиною цивільно-правовою санкцією, що її застосовують до осіб, які безпідставно одержали майно. Згідно зі ст. 470 ЦК України передбачається й інша цивільно-правова санкція - стягнення безпідставно придбаного майна у доход держави. В цій же самій статті визначено ознаки дій, що зумовлюють застосування такої санкції. До них належать: дії повинні бути протиправними, що порушують інтереси держави й суспільства; вчинення таких дій має характеризуватися суб'єктивним наміром порушити закон, тобто необхідно встановити вину особи у формі умислу; дії не повинні полягати у вчиненні угод [32]. У противному разі застосовують правові наслідки недійсності угод, передбачені статтями 49, 50 та 57 ЦК України; дії не повинні підпадати під дію норм адміністративного та кримінального законодавства, що передбачають конфіскацію безпідставно придбаного майна [1].

Прикладами такої дії можуть бути присвоєння грошей, одержаних від продажу знахідки, власника якої не знайдено; одержання грошей як виграшу внаслідок участі в азартній грі. За позовом прокурора, фінансових органів, місцевих державних адміністрацій безпідставно придбані суми в судовому порядку стягуються в доход держави. Особа, яка безпідставно одержала майно внаслідок незаконних, навмисних дій, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, що вона мала або повинна була мати з безпідставно придбаного майна. В даному випадку вона прирівнюється до незаконного недобросовісного володільця [21]. Отже, у власність держави стягуються доходи або їхній грошовий еквівалент за весь час володіння безпідставно придбаним майном. Стягнення безпідставно придбаного майна у доход держави як цивільно-правова санкція застосовується до незаконних володільців, якщо особа, за рахунок якої придбано майно, або невідома, або за законодавством втратила право вимагати повернення належного їй майна.

Безпідставно набуті грошові кошти — це кошти, щодо яких є право вимоги потер­пілого, набуті, коли не було договірних зо­бов’язань, а якщо й були, то згодом визнані недійсними, тощо. Категорія «безпідстав­но одержані чи збережені гроші» є різнови­дом категорії «чужі гроші». Якщо катего­рія «безпідставно одержані чи збережені гроші» може бути застосована тільки в не-договірних зобов’язаннях, то категорія «чу­жі гроші» може бути застосована як у до­говірних, так і в недоговірних зобов’язаннях [23]. При порушенні цивільних правовідносин не можна застосовувати кондикційний по­зов (позов із безпідставного збагачення), як­що вимоги можна задовольнити договірним, віндикаційним або деліктним позовами.

Найбільш поширеним наслідком недійсного правочину, пов’язаного із визначенням правової долі отриманого за правочином є безпідставне збагачення одного з контрагентів за рахунок іншого. Правочин, визнаний недійсним, як правило, позбавляється юридичної сили з моменту його укладення і тому правові підстави отримання майна за таким правочином не настають — все одержане кожною стороною позбавляється правової підстави і відповідно до ст. 1212, 1213 ЦК України підлягає вилученню як безпідставно набуте за недійсним правочином. Безпідставно набутим є не тільки те, що було отримане без відповідного зустрічного надання, але і все те, що було виконане за правочином, який визнаний недійсним.

При двосторонній реституції закон у ряді випадків передбачає додаткові майнові наслідки у вигляді відшкодування витрат та вартості втраченого чи ушкодженого майна. До наслідків недійсного правочину по відношенню повернення виконаного за ним застосовується правило ст. 1214 ЦК України про відшкодування набувачем потерпілому неотриманих доходів. У випадку двосторонньої реституції відповідно до відшкодування неотриманих доходів кожна зі сторін недійсного правочину одночасно є і набувачем і потерпілим [6].

У разі виникнення набувальної давності на чуже майно (ст. 344 ЦК України), що знаходиться у особи, яка добросовісно заволоділа ним і продовжує відкрито, безперервно користуватися, відбувається розмежування права власності та володіння: одна особа номінально має право власності, але не може володіти, в той час як інша володіє, але не має права власності. Не дивлячись на добросовісність набувача при набутті чужого майна, власник може витребувати майно шляхом пред’явлення позову з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, оскільки добросовісність або недобросовісність не впливає на право власника витребувати майно. Однак така можливість існує тільки у випадку, коли набувальна давність не сплила і безпідставне володіння майном у володільця (добросовісного або недобросовісного) не трансформувалося у володіння, яке ґрунтується на законній підставі.

Витребування майна з чужого незаконного володіння - це вид зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Застосування засобів інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави не залежить від способу вибуття майна з володіння власника (за його волею чи поза його волею) та добросовісності чи недобросовісності набувача [15].

В ситуаціях, настання яких не дозволяє потерпілому захистити свої майнові права шляхом звернення вимог про віндикацію, відшкодування шкоди або позов з договору потерпілому можна застосовувати позов із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави щодо повернення набутого або збереженого поза волею учасників. Під терміном “поза волею” розуміється перехід майна від власника, який не ставив за мету свідоме відчуження, свідоме передання, надання титулу майна іншій особі, наприклад, коли майно загублене власником або особою, якій воно було передане у володіння, або коли майно було викрадене у тієї чи іншої особи.

Проаналізовавши ст. 1215 ЦК України та гл. 7 Закону України “Про виконавче провадження” можна зробити висновок, що у випадках, коли набувач, безпідставно скористався чужим майном, реалізував його, та протягом певного часу (коли ще не сплив строк набувальної давності) витратив майнову вигоду, отриману від реалізації, і всього його майна не вистачає щоб покрити суму стягнення, законодавець має право застосовувати ст.ст. 67-72 Закону України “Про виконавче провадження”. У всіх інших випадках, коли засоби для існування боржника надані йому добровільно і без рахункової помилки, на них не може бути звернення про витребування зайво сплачених сум назад.

Зобов’язання із завдання шкоди забезпечує поновлення майнової сфери потерпілого в тому стані, в якому він знаходився до правопорушення, за принципом повного відшкодування і відшкодування дорівнює шкоді. При набутті, збереженні майна без достатньої правової підстави немає невідповідності майнової вигоди набувача втратам потерпілого: останньому шкода відшкодовується тільки в тому розмірі, в якому боржник збагатився або міг збагатитися. Вираз “завдати шкоду” є за обсягом ширшим, ніж вираз “безпідставно набути майно”: завдання шкоди можливе як при набутті (збереженні) майна, так і без отримання майнової вигоди, тоді як не можна набути безпідставну майнову вигоду, не спричинивши при цьому будь-якому майнової шкоди [18].

Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави однієї із сторін може виникнути на основі деліктного зобов’язання у випадку, коли вимога з делікту, як спосіб захисту майнових прав, виявиться вже реалізованою, але в результаті повністю не поновлений майновий стан потерпілого або відбувся новий невиправний перехід майна. Також можлива ситуація, коли зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави як би “переростає” у зобов’язання із завдання шкоди [9].

Деліктні зобов’язання в порівнянні з кондикційними служать найбільш простим для позивача засобом захисту його інтересів не тільки з точки зору легкого доведення фактичного складу зобов’язання, яке виникло. Але, не дивлячись на зручність потерпілим застосування деліктного позову для задоволення своїх вимог, перевага повинна надатися позову із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у тих випадках, коли мова йде про “упущену вигоду”. Деліктний позов в таких справах не може задовольнити усі майнові вимоги потерпілого.

В основу розмежування недійсних і неукладених договорів повинні бути покладені обумовлені наслідки цих договорів: при неукладених (правочинах наслідками служать зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, а при недійсних — спеціальні наслідки, встановлені законодавством до кожного виду недійсних правочинів. До неукладених правочинів відносяться договори, які укладені при відсутності вказаного в законі фактичного складу, при невизначеності волевиявлення, при впливі на волевиявлення учасників, коли вони повністю позбавлені волі.

При настанні об’єктивних обставин, що припиняють договірне правовідношення, вимога про виконання зустрічного договірного зобов’язання трансформується у вимогу про повернення безпідставно набутого (збереженого). Відсутність певного правочину одночасно означає відсутність відповідних прав та обов’язків сторін за цим договором. Факт наявності договору є тією межею, де співіснують зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та договірні [6].

Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення можливо тільки за волею особи, яка веде чужу справу, і з такими правовідносинами зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави подібні лише у випадках, коли набуття відбувається в результаті дій особи, яка терпить майнові збитки з тієї самої причини.

Розмежування між цими зобов’язаннями бачиться за лінією вольової направленості особи щодо розпорядження належним їй майном (здійснити дарунок, безоплатно надати допомогу іншій особі, або не мати за мету надати майнову вигоду іншій особі), є підставою для розмежування досліджуваних зобов’язань із зобов’язаннями, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.

2.2. Вплив римського права на визначення поняття та змісту зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави за цивільним законодавством України

Сучасне цивільне законодавство має в своїй основі досягнення римської цивільно-правової науки, висновки та узагальнення римських юристів, зокрема з приводу правового регулювання майнових відносин. У процесі сучасної кодифікації цивільного законодавства України відбувається пряма і непряма рецепція римського приватного права [11], яка викликана необхідністю захисту приватноправових інтересів. Рецепція римського права в Україні у більшості випадків мала опосередкований характер, відбуваючись шляхом запозичення його положень через право (законодавство) інших краї, тому аналіз впливу римського права на формування зобов'язань, що виникають з безпідставного збагачення, в Україні доцільно почати з дослідження рецепції відповідних зобов'язань у цих правових системах.

Захист речових прав у Римі мав абсолютний характер, тобто від кожного, хто б не посягав на об’єкт власності. Власник речі – суб’єкт речового права, тісно пов’язаний з річчю, міг витребувати річ з чужого незаконного володіння, вимагати усунення перешкод, які заважають йому нормально здійснювати право власності. Віндикаційний позов – найпоширеніший спосіб захисту права власності, сформульований у проекті Цивільного кодексу України як "право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним" (ст.389). Відтак суть позову полягає у вимозі власника, який не є володільцем, до незаконного володільця про повернення майна в натурі. У цьому випадку також бачимо протиставлення факту і права.