Рецепція інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у сучасному цивільному законодавстві України

40

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 42с., 36 джерел.

Об'єкт дослідження: рецепція інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у сучасному цивільному законодавстві України.

Предмет дослідження: концепція правового регулювання та норми законодавства, які регулюють відносини, що виникають внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави за римським приватним правом та цивільним законодавством України, взяті у порівняльно-правовому аспекті.

Мета дослідження: встановлення особливостей відносин, що виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, у римському приватному праві та за цивільним законодавством України.

Завдання дослідження:

                  з’ясування становлення системи зобов'язань у Стародавньому Римі;

                  визначення характеристики зобов'язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення у класичному римському праві;

                  встановлення правової природи виникнення та характеристики зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

                  аналіз впливу римського права на визначення поняття та змісту зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави за цивільним законодавством України.

Методи дослідження: загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного, порівняльного та історичного аналізу.

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, БЕЗПІДСТАВНІСТЬ НАБУТТЯ, РИМСЬКЕ ПРАВО, РЕЦЕПЦІЯ, БЕЗПІДСТАВНІСТЬ ЗБЕРЕЖЕННЯ

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                            3

РОЗДІЛ 1. Становлення і розвиток інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави за римським приватним правом         6

1.1. Становлення системи зобов'язань у Стародавньому Римі                 6

1.2. Характеристика зобов'язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення у класичному римському праві                              10

РОЗДІЛ 2. Рецепція кондикційних зобов'язань римського права у цивільному законодавстві України                                                                      20

2.1. Правова природа виникнення та характеристика зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави                          20

2.2. Вплив римського права на визначення поняття та змісту зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави за цивільним законодавством України                                                30

ВИСНОВКИ                                                                                                 38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                   40

ВСТУП

Із здобуттям незалежності Україна почала розбудову демократичної правової держави, формування громадянського суспільства, у центрі уваги якого — людина, захист її законних інтересів та задоволення потреб: всебічне забезпечення прав і свобод людини є найвищою соціальною цінністю, що закріплено в Конституції України. Проголошення курсу на розбудову правової держави означає, що Україна не лише приймає на себе обов'язок визнавати природні права людини, але й має забезпечувати реалізацію цих прав і свобод. Отже, держава повинна чітко визначити правові засади відповідальності у різноманітних відносинах, що виникають як на підставі правочинів чи закону, так і тих, що правової підстави не мають.

Докорінна перебудова соціально-економічного устрою в державі, перехід її до ринкової економіки і демократичні принципи розбудови в соціальній сфері вимагають необхідності реформування цивільно-правових відносин. У свою чергу, це обумовлює як необхідність кардинальних змін цивільного законодавства в цілому, так і доцільність удосконалення зобов’язального права, зокрема, системи недоговірних зобов’язань.

Зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави займають особливе місце в системі недоговірних зобов’язань. Специфіка інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає в його поширенні на всі інститути зобов’язального права. Визнання правочину недійсним і повернення всього отриманого за ним, не завжди задовольняє інтереси контрагента. При несвоєчасному та неналежному виконанні, або невиконанні договору взагалі одним із контрагентів, здебільшого в судах виникають складнощі при захисті майнових прав потерпілого шляхом застосування матеріально-правових норм, що регулюють договірні зобов’язання. Завдання іншій особі шкоди й утворення при цьому у її заподіювача майнової вигоди здебільшого обумовлює виникнення низки питань щодо кваліфікації справи в суді. Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави тут виступає гарантом при захисті майнових прав потерпілих.

Актуальність теми зумовлюється необхідністю визначення та однозначного розуміння базових категорій недоговірних зобов’язань; використання досвіду римського права, що дало б змогу на підставі порівняльно-правового аналізу встановити зв’язки та закономірності розвитку зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, а в подальшому уніфікувати цей інститут у позитивному праві; усунення прогалин у дослідженні цього інституту, які обумовлені відсутністю фундаментальних досліджень правової природи даних зобов’язань і наявності лише окремих розробок у цій галузі доби радянського цивільного права, необхідність визначення відповідності норм нового Цивільного кодексу України, що присвячені набуттю, збереженню майна без достатньої правової підстави, тим тенденціям, що склалися та існують у світі.

Підґрунтям для дослідження проблем щодо поняття інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є праці вчених юристів дореволюційного, радянського та сучасного періодів: Ч.Н. Азімова, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, В.В. Вільнянського, Д.М. Гєнкіна, І.О. Дзери, В.М. Ігнатенка, В.А.Кройтора, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луць, Р.А.Майданика, Д.І. Мейера, І.Б. Новицького, О.А. Підопригори, К.П. Побєдоносцева, О.А. Пушкіна, Н.В. Рабинович, Н.А. Руденченко, В.О. Рясенцева, І.В. Спасибо-Фатєєвої, К.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Ф.С. Хейфец, В.В. Чернишева, А.А. Шамшова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Р.Б. Шишки та інших.

Метою дослідження є встановлення особливостей відносин, що виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, у римському приватному праві та за цивільним законодавством України.

У зв'язку з цим у дослідженні вирішувалися такі задачі:

                  з’ясування становлення системи зобов'язань у Стародавньому Римі;

                  визначення характеристики зобов'язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення у класичному римському праві;

                  встановлення правовой природи виникнення та характеристики зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

                  аналіз впливу римського права на визначення поняття та змісту зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави за цивільним законодавством України.

Об'єктом дослідження є рецепція інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у сучасному цивільному законодавстві України.

Предметом дослідження є концепція правового регулювання та норми законодавства, які регулюють відносини, що виникають внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави за римським приватним правом та цивільним законодавством України, взяті у порівняльно-правовому аспекті.

Методологічною основою дослідження є загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного, порівняльного та історичного аналізу, котрі у сукупності були застосовані для з'ясування походження, сучасного розуміння поняття, сутності та ознак зобов'язань, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатньої правової підстави; їхньої диференціації, характеристики та засад тлумачення окремих норм у теоретичному та практичному сенсі.

Емпіричним підґрунтям дослідження служили положення актів цивільного законодавства України та інших країн, давньоримські джерела, а також практика застосування відповідних законодавчих актів.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, які містять 4 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 42 сторінки. Список використаних джерел складає 36 найменувань.

РОЗДІЛ 1. Становлення і розвиток інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави за римським приватним правом

1.1. Становлення системи зобов'язань у Стародавньому Римі

Дослідження юридичної природи зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави неможливе без звернення до історичних витоків та процесу розвитку цього цивільно-правового інституту.

У житті кожного суспільства зобов'язання виконують різні функції: то вони виступають як юридичні форми майнового обороту, то як каральні заходи за певні порушення особистих і майнових прав. І все ж головна сфера зобов'язань - це майновий оборот, зокрема сфера виробництва, переміщення, розподілу і реалізації товарів, побутового обслуговування населення, охорони здоров'я, культури та освіти й багато іншого. У наш час кожна людина постійно і неодноразово вступає в зобов'язальні відносини.

Уже в стародавні часи римляни надавали великого значення правовим формам обороту власності, який здійснювався шляхом безпосереднього обміну, тобто передачі речей з рук у руки. Під час переміщення речей, які відносилися до res mancipi, завжди виникало питання, кому ця річ переходить, хто стає її власником - римський громадянин чи перегрин. Перегрини тривалий час набувати таких речей не мали права [16]. Тому з найдавніших часів перехід права власності від однієї особи до іншої супроводжувався рядом формальностей, без дотримання яких такий перехід не мав юридичного значення.

Зобов'язання в Римі позначалися терміном obligatio. За визначенням римського права пізніших часів і за нашими теперішніми уявленнями зобов'язання - це такі юридичні відносини між двома особами, коли одна особа - боржник зобов'язана вчинити або утриматися від вчинення певної дії, а інша - кредитор - має право вимагати від першої виконання покладеного на неї обов'язку, що випливає з договору або з інших підстав на свою користь [17].

Поняття зобов'язання як загальна категорія, що охоплює всі випадки, коли одна особа несе юридичний обов'язок перед іншою і відповідає за невиконання зобов'язання, вироблялося римлянами поступово. Лише в Інституціях Юстиніана міститься загальне визначення зобов'язання - це правові пута, які змушують виконувати все те, що відповідає "праву нашої держави" [13].

Визначення зобов'язання як певних правових пут зв'язаності не було випадковим. У стародавній період ця обмеженість - пута - не була тільки фігуральним виразом. У Законах XII таблиць містилася норма, яка свідчить, що неспроможного боржника зв'язували шкурами або ланцюгами, вага яких прирівнювалась до ваги речей (срібла, золота та ін.), які він заборгував. Згодом пута, зв'язування, з фізичних перетворились в юридичні. "Зв'язаність" починає виявлятися у майновій відповідальності боржника згідно із зобов'язаннями [30]. Отже, зобов'язання розцінюються в римських джерелах як певний правовий зв'язок, який встановлюється у відносинах між двома особами. Одна з них називається кредитором, оскільки зобов'язання зв'язує її правом вимагати, інша сторона називається боржником, оскільки зв'язана не правом, а обов'язком. Становище кредитора і боржника щодо зобов'язань протилежні одне одному, проте відносини між ними не є відносинами субординації, обмеження або підпорядкування волі боржника волі кредитора, незважаючи на всю їхню неврівноваженість. Як суб'єкти правовідносин кредитор і боржник, навіть коли мова йде про позику, рівноправні один одному - у праві, партнерстві, судовому захисті. Саме цього вимагає зобов'язання за цивільним правом.

Зміст зобов'язання надзвичайно різноманітний. Він може полягати в обов'язку дати кредитору якусь річ (dare), щось робити або не робити (facere або non facere), щось надати (praestare), в обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду тощо. Усе те, що можливе і не суперечить закону, може бути предметом зобов'язань. Відомий римський юрист Павло з цього приводу писав: "Суть зобов'язання полягає в тому, щоб якийсь предмет зробити нашим . і водночас в тому, щоб зобов'язати іншого, щоб він щось дав нам, зробив для нас або надав нам" [22].

Однак у чистому вигляді зобов'язань, де кредитор мав тільки права, а боржник тільки обов'язки, було небагато, і такі зобов'язання дістали назву односторонніх. Прикладом одностороннього зобов'язання може служити договір позики, коли кредитор має тільки право вимагати повернення грошей, а боржник несе тільки обов'язок повернути своєчасно борг. На практиці переважали зобов'язання, в яких кожна із сторін мала певні права і несла відповідні обов'язки. Прикладом двосторонніх зобов'язань можуть бути договори найму речей, купівлі-продажу, доручення та ін. У двосторонніх зобов'язаннях сторони можуть володіти рівними і нерівними правами і обов'язками. Якщо сторони володіють рівноцінними правами і обов'язками, то такі зобов'язання називаються синалагматичними [8].