Рецепція інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у сучасному цивільному законодавстві України

Необхiднi елементи пiдстави виникнення зазначеного зобов'язання.

1. Фактичне надання майнової вигоди однiєю особою другiй. Вигода може полягати в передачi певної суми чи майна, вiдмова вiд вимоги та iнших фактичних дiй на користь другої особи.

2. Надання майнової вигоди з певною метою: боргова розписка видавалася з метою одержання позики, придане встановлювалося з метою укладення шлюбу, дарування здiйснювалося з метою надання майнової допомоги тому, кому дарували.

3. Мета, для досягнення якої надавалася майнова вигода, не здiйснилася: особа, що видала боргову розписку, позики не одержала; придане, встановлене на користь жениха, не привело до шлюбу; особа, що одержала дарунок, померла ранiше за дарувальника. Тут не має значення причина, через яку мета не була досягнута [33].

За наявностi зазначених елементiв виникало зобов'язання, з огляду на яке безпiдставно збагачена особа зобов'язана була повернути все одержане.

Позов про повернення краденого - condictio ex causa furtiva. Оскiльки злодiй нi за яких умов не може стати власником краденої речi (майна), проти нього завжди можна було застосувати вiндикацiю - позов про повернення власником своєї речi iз незаконного володiння злодiя. Проте це досить складнi процесуальнi дiї, якi потребували великих затрат часу та енергiї. Однак проти злодiя вимагалася оперативна вимога. Отже, було визнано можливим допустити кондикцiйний позов для повернення краденого. Римськi юристи виходили з того, що юридичною пiдставою кондикцiї iз крадiжки є факт збагачення злодiя за рахунок власника без достатнiх для цього правових пiдстав.

За об'єктивним змiстом кондикцiя iз крадiжки нагадує попереднi кондикцiї i тому для виникнення зобов'язання вимагалися такi ж самi елементи юридичної пiдстави. Це квазiконтрактне зобов'язання, на пiдставi якого злодiй повинен був повернути крадене власнику. Кондикцiя iз крадiжки надавалася тiльки власнику краденого. Вiдповiдачами могли бути тiльки злодiї та спадкоємцi їх. Пособники злодiя вiдповiдали за делiктним позовом. Стосовно зобов'язання, яке випливало з кондикцiї iз крадiжки, злодiй повинен повернути передусiм все крадене в повному обсязi з усiм приростом, не тiльки з фактично одержаними, а й з тими, якi могли бути одержанi. Злодiй вiдповiдав також за випадкову загибель речi, що вiдбулася протягом часу мiж крадiжкою i присудженням. В такому випадку вiн зобов'язаний був оплатити найвищу цiну краденого [20].

Пiзнiше дану кондикцiю застосовували i для iнших випадкiв неправомiрного збагачення однiєї особи за рахунок другої, наприклад при утриманнi одним iз подружжя речi, що належала другому. Однак цю кондикцiю вже не називали кондикцiєю iз крадiжки. Застосовувати до взаємин подружжя таке поняття було просто незручно, не етично. Гай зазначав: «Бо для вшанування честi шлюбу заперечують (можливiсть закладання) до дружини ганебних позовiв» (Д.25.2.2) [35].

4. Condictio ex causa injusta - позов про набуття за несправедливою підста­вою. Цей позов почали називати кондикцією з незаконної або несправедливої підстави, наприклад, для повернення заставленої речі після сплати боргу, за­безпеченого заставою, а також прибутків, одержаних від цієї речі після сплати боргу.

У випадку повернення одержаного від крадіжки і за несправедливою підста­вою мали таку особливість, що поряд з об'єктивним моментом - збагачення за рахунок іншого - є також і суб'єктивний момент - недобросовісність того, хто збагатився.

Поряд з вищеописаними видами кондикції в римських джерелах згадуєть­ся й загальна кондикція - condictio sine causa, яка є виразом загального правила, за яким той, хто збагатився без певної правової підстави, зобов'язаний повер­нути все набуте тій особі, за рахунок якої він збагатився. Різновидом загальної кондикції був той випадок, коли грошова сума чи інші речі надходили в май­но даної особи на законній підставі, але згодом ця обставина відпала. Наприклад, condictio sine causa давалася для повернення розписки, яка залишилася у кре­дитора, незважаючи на погашення боргу [4].

Отже, що зобов'язання, які виникають із безпідставного збагачення, в римському праві були і захищалися вони за допомогою кондикційного позову. Однак зобов'язання, що виникали внаслідок безпідставного збагачення, були лише одним з окремих випадків застосування кондикційного позову. У римському праві ці позови виникли спочатку на підґрунті договірних кредитних відносин, але у подальшому були перенесені на випадки безпідставного збагачення, які належали у Римі, поруч із веденням чужих справ без доручення, до квазі-контрактів. Найбільш важливу групу серед квазі-контрактів складають випадки безпідставного збагачення. Вони санкціонувалися condictiones sine causa або суворими позовами, по яких вимагалось повернення особою речей, які утримувались нею без правової підстави. Ці речі особи утримували безпідставно, але не протиправно. Це могло бути наслідком помилки, знаходження чужих речей, виконання непостійних зобов'язань тощо.

Оскільки римські правознавці не були прихильниками абстрактних конструкцій і компенсували це ретельною розробкою окремих казусів, детально аналізуючи та систематизуючи їх, то і стосовно правил про безпідставне збагачення римськими юристами було розроблено детальну систему відповідних позовів. При цьому підставою запровадження кондикційного позову були міркування справедливості: 1) збагачення мало відбутися не взагалі, а за рахунок окремої, певної особи - не можна було подавати позов, якщо збагачення відбулося за рахунок особи, що є безвісно відсутньою, або взагалі з обставин, що не залежать від людини; 2) збагачення за рахунок іншої особи трапилось не у зв'язку з діями, які припускаються “безчесними”, тобто, зловмисними [29]. Останнє було особливо важливим, оскільки в такому випадку виникало питання про виникнення не ніби договору, а вчинення правопорушення і відповідальність за правилами деліктних зобов'язань.

По першому розділу, робимо висновок, що спочатку виникли зобов'язання, пов'язані з деліктами, тобто, правопорушеннями.

Проведене дослідження дозволило дійти висновку, що тенденція розвитку зобов'язань у Римі може бути відображена наступним чином: 1) Зобов'язання групуються у види. Підставами виникнення зобов'язань є контракти та делікти. 2) Послаблюється формалізм. Система зобов'язань приватного права охоплює не лише формальні (вербальні та літеральні) контракти, але й неформальні реальні, консенсуальні та інномінальні контракти. При вирішенні спорів щодо використання угод вже враховується не лише формальне вираження волі, але й те, що сторони дійсно мали на увазі. За наявності вад волі можна розраховувати на визнання угоди недійсною. 3) Невиконання договірних зобов'язань тягне не особисту, а майнову відповідальність боржника. Майновий аспект зобов'язання стає визначальним. Головними підставами виникнення зобов'язань у "класичний" період розвитку римського права є контракти та делікти, але з часом з'являються ще дві підстави виникнення зобов'язань: квазіделікти та квазіконтракти.

Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в римському праві виник як самостійний інститут системи квазіконтрактів.

У класичному римському праві зобов’язаннями з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави охоплювалося кілька спеціальних випадків: 1) вимога про повернення неналежно сплаченого; 2) вимога про повернення надання, мета якого не здійснилася; 3) вимога про повернення отриманого внаслідок крадіжки (на несправедливій чи неправильній підставі).

РОЗДІЛ 2. Рецепція кондикційних зобов'язань римського права у цивільному законодавстві України

2.1. Правова природа виникнення та характеристика зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

Зобов'язання з безпідставного придбання або збереження майна - це один з видів позадоговірних зобов'язань. На підставі цього зобов'язання особа, яка одержала чи зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане чи збережене майно цій особі, а остання має право вимагати від зобов'язаної особи виконання її обов'язку . В цьому визначенні привертають увагу особливі юридичні факти, що породжують даний вид позадоговірних зобов'язань [11].

До них належать:

а) збільшення (ч. 1 ст. 469 ЦК) або збереження (ч. 5 ст. 469 ЦК) майна однієї особи за рахунок іншої особи. Вираз "за рахунок іншої особи означає, що водночас відбуваються два процеси: придбання або збереження майна однією особою (набувачем) і втрата (витрачання) майна іншою особою (потерпілим). Одержання майна може полягати не лише у придбанні предметів матеріального світу, а й у набутті речових і зобов'язальних прав (наприклад, права власності на речі та гроші, в набутті права вимоги, в прийнятті послуг).

Збереження майна має місце, коли одна особа виконала зобов'язання іншої, прийняла на себе зобов'язання замість іншої, зазнала витрат, які за нормального стану речей повинна була б понести особа, що зберегла майно;

б) збільшення або збереження майна має бути безпідставним. Безпідставність полягає в тому, що придбання чи збереження майна має місце "без достатньої підстави, встановленої законом або договором" (ч. 1 ст. 469 ЦК), або за підставою, яка згодом відпала (ч. 2 ст. 469 ЦК) [1].

Правило "без достатньої правової підстави, встановленої законом або договором" підлягає поширеному тлумаченню, а саме: без достатньої правової підстави, передбаченої не тільки законом чи договором, а й адміністративним актом та односторонньою угодою. Іноді правова підстава, за якою придбано майно, згодом відпадає.

Це має місце, зокрема, або при одержанні майна на підставі угоди, яку пізніше і визнав суд чи арбітражний суд недійсною (статті 53-57 ЦК), або у зв'язку з введенням у дію нової правової норми, якій надається зворотна сила, або внаслідок скасування вищою інстанцією в порядку нагляду рішення суду чи арбітражного суду, на підставі яких було проведено стягнення на користь позивача.

Берестовой І. було запропоновано таке поняття правової підстави набуття, збереження майна в змісті, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України 2003 р.: такий безоплатний перехід майна від однієї особи до іншої, який або відповідає меті правовідношення і його юридичному змісту, або стає безповоротним через пряму вказівку закону. Було зроблено висновок щодо поняття “відсутності правової підстави набуття, збереження майна” як однієї із головних умов виникнення вказаних зобов’язань. Під відсутністю правової підстави автором розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту [4].

Концепція “відсутності вини” полягає в тому, що зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають як наслідок збігу обставин, а також в тих випадках, при яких одна особа за відсутністю умислу набуває майно, завдаючи при цьому шкоди іншій особі.

Суб’єктами досліджуваних зобов’язань виступають боржник — особа, в чиїй майновій сфері без правових підстав утворилася матеріальна вигода і кредитор — особа, за рахунок якої безпідставне переміщення майнових цінностей. Інші особи можуть виступати в цій якості тільки у випадках, прямо передбачених законом. Об’єктом зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступає безпідставно набуте або збережене майно з усіма змінами, які воно зазнало або могло зазнати — можливе поліпшення або погіршення стану майна, можливе принесення доходу, або навпаки, необхідність витрат на його нормальне утримання [19].

Зміст зобов’язань складають суб’єктивне право кредитора вимагати повернення майнової вигоди й юридичний обов’язок боржника повернути майнову вигоду. Поведінка кредитора і боржника повинна бути направлена на перехід майнової вигоди із майнової сфери однієї особи, в якої вона безпідставно утворилася в майнову сферу особи, яка має на неї право.

Об’єктивними умовами виникнення зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб [32].

Особа, яка безпідставно одержала майно за рахунок іншої особи, зобов'язана повернути його потерпілому. Наприклад, у результаті помилки залізниця видала вантаж організації, яка не є вантажоодержувачем. У цьому разі зазначена організація придбала не належне їй майно і зобов'язана повернути безпідставно придбане майно. У випадку невиконання цього обов'язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню із зазначеної організації у примусовому порядку через суд або арбітражний суд. Заходи державного примусу, що застосовуються до подібних осіб, є цивільно-правовою санкцією [7].

Для застосування її необхідно встановити об'єктивний факт придбання чи збереження майна без достатніх підстав, встановлених законом, адміністративним актом або угодою. Наявності вини в діях зобов'язаної особи не вимагається. Це пояснюється тим, що безпідставно придбане майно може бути не лише результатом поведінки зобов'язаної особи, а й результатом подій, поведінки самого потерпілого, третіх осіб.

Те саме стосується характеру обов'язку особи, яка безпідставно зберегла майно за рахунок іншої особи (ч. 5 ст. 469 898 Глава 37 ЦК). Наприклад, електролічильник, встановлений у комунальній квартирі, записаний на ім'я одного з мешканців цієї квартири, який сплачує за користування електроенергією за всіх мешканців квартири. Проте останні при цьому не відшкодовують платникові свою частку. Зазначені мешканці зберігають своє майно (гроші) за рахунок володільця електролічильника, і тому вони зобов'язані відшкодовувати йому витрати, пов'язані з оплатою кількості електроенергії, яку вони споживають. Зміст вимоги щодо повернення безпідставно одержаного майна передбачено частинами 1, 3 і 4 ст. 469 ЦК України [1].

В ст. 1215 ЦК України наведений приблизний перелік випадків, коли набуте майно не підлягає поверненню. «Не підлягає поверненню безпідставно набуті: