Поняття, зміст та характеристика інституту відставки в державній службі

Зміст

Вступ

Реалізація положень Конституції  України і успішне здійснення завдань держави, пов’язаних із її розвитком,  соціально-економічними і ринковими перетвореннями, значною  мірою залежить від професійного та сумлінного виконання державними службовця своїх професійних обов’язків. Діяльність державних службовців в Україні покликана служити  інтересам громадян,  забезпечувати їх конституційно закріплені права і свободи, гарантувати соціальну стабільність, дотримання принципів правової демократичної держави.  На сучасному етапі розбудови Української держави чільне місце належить професійній діяльності державного службовця. А тому особливу актуальність набувають питання щодо порядку прийняття на державну службу, конкурсний відбір, призначення на посаду, проходження служби, проведення атестації, а також щодо порядку звільнення та відставки державних службовців.

Ступінь розробки даної теми характеризується відсутністю у вітчизняній науці спеціального монографічного дослідження, присвяченого вивченню відставки як правового явища. Окремі аспекти інституту відставки були розглянуті в роботах таких вчених: Н.М. Неумивайченко, К.Ю. Мельник, А.С. Автономова, Л.А. Окунькова, В.Е. Чиркина, М.А. Краснова, Д.Т. Шона, а також А. Авакьян, Серьогіної С. Г та Дахова І. І..

Мета даної роботи – охарактеризувати порядок та особливості відставки державного службовця.

Для досягнення поставленої мети у  процесі дослідження ставилися  такі основні задачі:

• дослідити місце інституту відставки в державній службі;
• розкрити функціональне призначення відставки;
• проаналізувати нормативно-правове регулювання процедури відставки державного службовця;
• дослідити використання відставки державних політичних діячів на практиці.

Об’єктом дослідження даної роботи є відставка державного службовця.

Предмет – порядок та особливості відставки державного службовця в Україні.

Методи дослідження. При написанні роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи дослідження. Зокрема, аналіз (основні положення та висновки, що подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства, особливостей його застосування), абстрагування та узагальнення ( у процесі розробки різних правових понять і категорій,  відставка, державний службовець, посада тощо), системно-структурний  (у процесі виявлення особливостей відставки державних службовців),  формально-юридичний (у процесі аналізу правових норм щодо відставки державних службовців та подальшого їх удосконалення), порівняльно-правовий метод (при вивченні вітчизняного та зарубіжного законодавства щодо місця інституту відставки державних службовців).

Емпіричну базу дослідження даної  роботи склала нормативно-правова база України.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в даній роботі  всебічно досліджується відставка державного службовця як міжгалузевий правовий інститут, якому притаманні комплексність, функціональність, складність, новизна та публічно-правовий характер.

Теоретична та практична значущість дослідження полягає в тому, що сформовані в ньому висновки та рекомендації  дозволяють більш глибоко вивчити сутнісні характеристики інституту відставки, виявити механізми відставки, визначити її суб’єктів та види.

Матеріали дослідження можуть бути використані для удосконалення законодавства та практики його застосування при відставці державного службовця, а також в навчальному процесі при читанні лекцій, підготовці навчальної, інформаційної та методичної літератури.

Структура курсової роботи визначена  метою та завданням дослідження, складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 50 сторінок, кількість використаних джерел - 70 найменувань.   

Розділ 1. Поняття, зміст та характеристика інституту відставки в державній  службі

1.1 Місце інституту відставки  в державній службі

Інститут відставки в державній  службі України є важливим правовим та соціальним інститутом, який сприяє належній  реалізації цілей та функцій  органів державної влади шляхом професійного виконання державними службовцями своїх посадових  обов’язків і повноважень, що в свою чергу забезпечує взаємодію держави і громадян у реалізації їх інтересів, прав та обов’язків.

В теорії права під терміном «інститут» розуміють сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні  відносини, які утворюють самостійну відокремлену групу та мають внутрішню єдність й охоплюють всі основні моменти регулювання відповідної галузі. Головна функція правового інституту полягає в забезпеченні цілісного, відносно закінченого регулювання у межах конкретної галузі суспільних відносин даного виду [19, c.54].

Відставка як правовий інститут являє  собою сукупність правових норм, що регулюють відносини, які складаються  в процесі припинення виконання  повноважень державних органів  та осіб, діяльність яких пов’язана з реалізацією завдань та функцій держави. Ці норми передбачають процедуру здійснення такої діяльності та встановлюють правовий статус суб’єктів відставки. Важливими характеристиками відставки як правового інституту є комплексність, функціональність, складність, а також публічно-правовий характер [21, с.78].

Відставка як соціальний інститут в  Україні пов’язана з формуванням  нової держави громадянського типу, в якій державна служба – це не апарат класового насильства, а суттєвий чинник консолідації суспільства. Відставка як соціальний інститут повинна будуватися на правовій основі  та має ряд особливостей. По-перше, вона притаманна певній сфері професійної діяльності, яка спрямована на забезпечення виконання повноважень державних органів (політичні посади та посади державних службовців). По-друге, через таку форму припинення трудових відносин як відставка, державний службовець реалізує можливість громадян жити в соціально-правовій державі. Конституційне положення про те, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [1, ст. З], виступає визначальним стрижнем в діяльності державних службовців, незалежно від їх службового статусу. По-третє, інститут відставки в державній службі є своєрідною формою відображення ступеня гуманності, людяності, існуючих в суспільстві порядків.

Характер відставки, як соціального  інституту, розкривається через аналіз її функцій в державній службі [35, c. 82].

Функція соціальної організації. Раціоналізація професійної діяльності державного службовця досягається, за рахунок  його професіоналізму й компетентності, перш за все використання сучасних управлінських технологій, передового досвіду тощо.

Функція соціальної комунікації. Відставка  державного службовця є полем  безпосереднього зіткнення інтересів  держави і громадянина, адже через  канали державної служби, вивчається громадська думка, ставлення громадян до різних державних актів. Ця функція пов’язана з функцією соціальної інформації (зв'язки й відносини з приводу володіння інформацією та її використання).

Функція контролю. Правильно здійснюваний контроль дозволяє забезпечити додержання державними службовцями конституційних положень і правових норм при здійсненні своєї професійної діяльності.

Виховна функція. Відставка як форма  припинення трудової діяльності державного службовця закріплює у свідомості громадян, повагу до демократичних основ української державності та гуманістичних цінностей суспільства.

Соціальний характер інституту  відставки в державній службі значною мірою визначається політичними, професійними і особистими якостями державних службовців. До політичних якостей державних службовців можна віднести патріотизм, готовність відстоювати конституційний устрій країни. До ділових якостей належать: інтелектуальність, компетентність, організаторські здібності, вміння ефективно й цілеспрямовано діяти. До особистих якостей відносяться моральні (чесність, добросовісність, справедливість, порядність), фізичні (стан здоров'я, працездатність, придатність до праці в особливих умовах), та комунікабельні якості  (доброзичливість, товариськість, уміння налагоджувати ділові контакти, регулювати міжособистісні відносини). Зазначені якості також впливають на  функціонування державної служби в цілому.

Говорячи про інститут відставки  в державній службі варто проаналізувати міжнародний досвід  відставки  державного службовця [18, c. 164]. Досліджуючи міжнародний досвід врегулювання відставки, ми виявляємо неоднозначність розуміння зазначеного терміну та його використання іноземним законодавством. Так, наприклад у Польщі та Чехії цей термін взагалі не застосовується. При цьому у смисловому плані термін «відставка» у Законах про публічну адміністрацію відповідних країн підміняється словосполученнями «припиненням службових відносин» та «припиненням трудових відносин».

В Латвії поняття відставки також не застосовується, а розглядається просто як закінчення відносин державної цивільної служби у Законі про державну цивільну службу.

В Естонії також відсутнє поняття  відставки, натомість постатейно розписано  причини звільнення чиновника від  служби, серед яких і звільнення зі служби з ініціативи службовця, і звільнення у зв’язку тривалою непрацездатністю тощо.

Грузинським та болгарським законодавством, представленими Законом про публічну службу та Законом про державного службовця відповідно, також не застосовується термін відставки. Тут постатейно розкрито причини звільнення [27, c. 85].

В Німеччині терміном відставка  визначають переведення у тимчасову  відставку та вихід у відставку  при досягненні визначеної вікової  межі. В цілому розглядають такі види відставки: тимчасова відставка, відставка у випадку нездатності до служби і по досягненню відповідної вікової межі. Федеральний уряд може відкласти вихід службовця у відставку за заявою вищої службової інстанції, якщо нагальні службові обставини в окремому випадку вимагають продовження здійснення службової діяльності зазначеного службовця.

В Греції відставка є правом цивільних  службовців та її врегулювання розкрито у статті 149 Частини F Глави В грецького  Кодексу цивільних службовців. Цивільний службовець не має права йти у відставку у випадку, якщо він брав офіційну навчальну відпустку у зв’язку з проходженням навчання в аспірантурі або брав участь у програмі підвищення кваліфікації, адже він має відпрацювати у публічному секторі чи юридичній особі публічного права строк не менше 3, але не більше 10 років [53, c. 176].

В Канаді працівник може подати у  відставку з публічної служби, направивши заступнику керівника письмову заяву про свій намір піти з посади; такий працівник перестає бути працівником з дати, письмово визначеної заступником керівника після прийняття відставки, незалежно від дати прийняття відставки.

В КНР державний службовець може залишити займану посаду шляхом звільнення або відставки. Відставка не може бути спричинена бажанням службовця. Він може бути відправленим у відставку, якщо по результатам атестації його визнавали непридатним до займання відповідної посади два роки поспіль чи за порушення дисципліни, наприклад за невихід на роботу з відпустки більше ніж 15 днів, за пропуск 15 днів поспіль або більш ніж 30 днів протягом року та в деяких інших випадках. Разом з тим передбачено випадки, коли службовця неможливо відправити у відставку, зокрема, таке не можна вчинити з вагітними жінками та годувальницями, з держслужбовцями, що здобули інвалідність на службі та ін. [14, c.180].

Аналізуючи природу відставки, слід також звернути увагу на її механізм. У процедурах притягнення  уряду до політичної відповідальності в різних країнах є певні типові риси. Зокрема в усіх без винятку відповідних країнах рішення щодо недовіри уряду має бути прийняте абсолютною більшістю голосів у парламенті (нижній палаті). Недовіра главі уряду означає й недовіру всьому його складу та тягне за собою їх відставку. Конституції ряду держав обмежують можливості повторного внесення питання щодо недовіри протягом певного терміну роботи представницького органу [20, с.68].

Що ж стосується більш детальної  характеристики конституційно-правового регулювання процедури вираження недовіри уряду та подальшої його відставки, то в цьому випадку можна виділити наступні приклади та тенденції. Насамперед, основні закони низки країн передбачають так звану процедуру «конструктивного вотуму недовіри». Так, відповідно до ст.67 Конституції ФРН, Бундестаг може виразити недовіру Федеральному канцлеру тим, що більшістю членів обере йому наступника, і звернутися до Федерального президента з проханням про звільнення Федерального канцлера. Федеральний президент повинен задовольнити це прохання і призначити обрану особу. Між пропозицією про вираження недовіри та виборами повинно пройти сорок вісім годин. Необхідність призначення «спадкоємця» значним чином підсилює владу канцлера та породжує достатню впевненість у стабільності діяльності уряду [54, с.106].

Виходячи з вищесказаного, можна  зробити висновок про те, що інститут відставки займає чільне місце при  припиненні державним службовцем своїх  професійних обов’язків в різних країнах світу. Інститут  відставки має свої характерні особливості. По-перше, вона покликана забезпечувати належне виконання функцій держави і захищати права та інтереси громадян. По-друге, відставка як припинення професійної діяльності державним службовцем показує рівень його гуманності, людяності та відповідності демократичним принципам, а також спрямована на втілення у реальність конституційних норм соціально-правової держави. Державні службовці повинні бути носіями моральних цінностей для того, щоб своїм прикладом формувати правову свідомість громадян.

Інститут державної служби має  гарантувати верховенство права, прозорість прийняття і реалізації управлінських  рішень, утвердження дієвих механізмів громадського контролю за діяльністю державної влади.

З інститутом відставки в державній  службі тісно пов’язано питання  формування у кожного державного службовця високого почуття відповідальності. Говорячи про відповідальність державного службовця слід розрізняти такі її види: морально-етичну, політичну, конституційну, відповідальність за імідж державної влади, та інші. Відповідальність державного службовця має певні складові компоненти (юридичний, морально-етичний, психологічний), які впливають на прийняття рішення державним службовцем про відставку [28, c. 46].

Політична або політико-правова  відповідальність – це особливий  вид соціальної відповідальності, що полягає у легітимному застосуванні політичних і правових санкцій до суб’єктів політики, що настає за порушення  ними політичних норм, узятих на себе політичних зобов’язань.

Конституційна або державно-правова  відповідальність – це особливий  вид юридичної відповідальності, що виступає як засіб забезпечення норм конституційного права і  настає за порушення суб’єктами політики норм Конституції Україні і законів України. Політична відповідальність настає незалежно від конституційної відповідальності [17, c. 147].