Підсудність цивільних справ

Судова діяльність по захисту прав і охоронюваних законом інтересів порушується, як правило, заінтересованою особою шляхом пред'явлення позову. Внаслідок пред’явлення позову у суду виникає обов'язок розглянути і вирішити спірні правовідношення, які виникли між сторонами. Адже право на звернення до суду — це прояв широкої демократичної можливості будь-якої особи порушити діяльність суду по розгляду цивільної справи з метою її вирішення. Для окреслення кола цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню в тому або іншому суді, законодавець використовує інститут підсудності.

Законодавець, розуміючи особливу важливість порядку провадження по цивільним справам, чітко регламентує процес порушення цивільної справи в суді, підсудності справ судам України. У результаті  даного дослідження підсудності цивільних справ, можна зробити деякі висновки й узагальнення. У теорії цивільного процесуального права підсудність визначають, насамперед, як інститут цивільного процесуального права, норми якого регулюють відповідність підвідомчих судам цивільних справ до ведення конкретного суду єдиної системи судів загальної юрисдикції для розгляду по першій інстанції, як сукупність цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.

Підсудність визначають у процесуальній цивілістичній літературі і як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи й між судами однієї ланки по розгляду підвідомчих їм цивільних справ, і як відповідність підвідомчого судам юридичної справи до ведення конкретного суду в рамках єдиної судової системи, або як повноваження судів загальної юрисдикції по розгляду й вирішенню підвідомчих їм юридичних справ, які розмежовуються на основі загальних правил, передбачених законом.

Проте, у чинному законодавстві  недостатньо розроблено понятійний апарат, не наводяться відмінності та не розкривається зміст таких понять як «компетенція», «юрисдикція», «підсудність».

Таким чином, підсудність варто розглядати і як один з інститутів цивільного процесуального права, норми якого закріплені в ст.ст. 107-117 ЦПК України, і як компетенцію (повноваження) окремих загальних судів однієї ланки або окремих ланок загальних судів по розгляду й вирішенню підвідомчих їм цивільних справ як суди першої інстанції.  Тому підсудністю ще називають коло цивільних справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції конкретного суду. Завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого й правильного розгляду й вирішенню справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод й інтересів суб'єктів права. Підсудність визначає не наявність суб'єктивного права на звернення до суду за судовим захистом, а його здійснення з дотриманням установленого законом порядку.

Правову категорію підсудності  варто відрізняти від категорії  юрисдикції (підвідомчості) цивільних справ. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), норми якої регулюють розмежування компетенції між загальними судами й спеціалізованими судами загальної юрисдикції, а також іншими державними й недержавними органами по розгляду й вирішенню спорів про право й інші юридичні питання, норми права про підсудність розмежовують юрисдикційні повноваження конкретних судів усередині системи загальних судів по розгляду й вирішенню підвідомчих їм цивільних справ.

Тому, у зв'язку зі здійсненням  суддею процесуальних дій, спрямованих на відкриття провадження по цивільній справі, є важливими два питання: як правильно розв'язати питання про юрисдикції (підвідомчості) справи суду і як правильно визначити його підсудність. Умовою виникнення судочинства по конкретній цивільній справі є вирішення суддею, насамперед, питань: чи підпадає вирішення спору про право або інше питання під юрисдикцію (підвідомчість) суду й, якщо підпадає, то який суд повинен розглядати зазначений спір про право або інше юридичне питання (підсудність).

 Залежно від виконуваних  судами функцій і території,  на яку поширюється діяльність  певного суду, визначається компетенція  різних судів, що входять у  систему загальних судів. У  зв'язку із зазначеними критеріями, підсудність підрозділяється на  функціональну й територіальну.

Під міжнародною  підсудністю слід розуміти компетенцію  національних судових установ певної держави щодо розгляду і вирішення по суті цивільних справ з іноземним елементом. При цьому цей іноземний елемент може проявлятися у суб'єктному складі сторін (хоча б один учасник правовідносин - громадянин України, який постійно проживає за межами України, іноземець, особа без громадянства або іноземна юридична особа), об'єктному (об'єкт правовідносин, знаходиться на території іноземної держави), або якщо юридичний факт, що породжує, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави. Тобто, якщо приватноправові відносини ускладнені іноземним елементом, то при визначенні судової установи, компетентної розглядати спір щодо цих правовідносин, спочатку встановлюється: до компетенції судової системи якої держави в цілому належить розгляд спору, а потім за внутрішнім правом цієї країни визначається предметна і територіальна підсудність, а це вже виходить за межі міжнародної підсудності і є питанням національного права.

Справжня велич держави  полягає в добробуті й безпеці  її громадян. Час визначає необхідність спрямування юридичної науки  насамперед на забезпечення істини й  справедливості, захист прав і свобод людини, честі, гідності й репутації добропорядних громадян. Важливим чинником для досягнення зазначеного служить один з важливих інститутів цивільного процесуального права – інститут підсудності.

Список використаної літератури

1. Конституція України.  – К.:, Юрінком Інтер, 2011. - 76 с.;

2. Цивільний процесуальний  кодекс України. – К.:, Атіка, 2011. - 612 с.;

3. Господарський процесуальний кодекс України. - К.:, Юрінком Інтер, 2011.- 448 с.;

4. Закон України «Про міжнародне приватне право» // Офіційний вісник України. - 2005 р.- № 29.- Ст. 1694;
5. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» //  ВВР. – 1991. - № 29. – Ст. 377;
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України  12.06.2009  N 5  Про застосування норм цивільного процесуального законодавства   при розгляді справ у суді першої інстанції.- rada.gov.ua;
7. Інструкція з діловодства  у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному,  Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах. – К.:, Либідь, 2009.- 86 с.;
8. Безлюдько І.О. Цивільне процесуальне право України. - К.:, Атіка, 2011. - 384 с.;
9. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навчальна допомога. - Х.: Одиссей, 2006.- 432 с.;
10. Зейкан Я.П. Цивільний процесуальний кодекс України. Станом на 15.06.2011: Науково-практичний коментар. - К.:, КНТ, 2011. - 672 с.;
11. Комаров В.В. Цивільне процесуальне право України. – К.:, Атіка, 2010. - 896 с.;
12. Корет П.О. Міжнародне приватне право.- К.: Атіка, 2004. - 305 с.;
13. Кройтор В. А. Защита прав и интересов в суде. - X.:, Эспада, 2002. - 288 с.;
14. Луспенник Д.Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції. - Х.: Харків юридичний, 2006.- 248 с.;
15. Осипов Ю.К. Гражданский процесс. – М.: Знание, 2009. - 416 с.;
16. Павлушина А.А. Суперечка як базова категорія в теорії юрисдикційного процесу // Арбітражний і цивільний процес. - 2002. - № 7.- с. 33-39;
17. Побирченко И.Г. Арбітражний процес. - К.: Вища школа, 1998.- 512 с.;
18. Проблеми науки цивільного процесуального права / Під ред. В.В. Комарова. - Х.: Харків юридичний, 2002.- 320 с.;
19. Тертышников В.И. Гражданский процесс. – Харьков: Консум, 2010.- 455 с.;
20. Ткачова А.В Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом: норми вітчизняного законодавства//Міліція України. - 2011. - № 9-10.- с. 31-32;
21.   Треушников М.К. Гражданский процесс. – М.: Издательский дом «Городец», 2011.- 816 с.;
22. Фурса С.Я., Фурса Є.І., Щербак С.В. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: в 2 т. / За заг. ред. С.Я. Фурси. --ДО.: КНТ, 2006. – 612 с.;
23. Фурса С.Я., Щербак С.В. Законодавство про виконавче провадження: Науково-практичний коментар. - К.: Ін Юрі, 2004 – 596 с.;
24. Цивільний процес / За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005.- 558 с.;
25. Червоний Ю.С. Цивільне процесуальне право України. - К. Істина, 2009.- 392 с.;
26. Черняк Ю.В. Інститут підсудності в міжнародному приватному праві країн Європейського Союзу та України.-К.: Прецедент,  2008.- 216 с.;
27. Чорногуз Л. Цивільне процесуальне право. – К.: Атіка, 2009.- 522 с.;
28. Штефан М.Й. Цивільний процес. – К.: Юрінком Інтер, 2011.- 602 с.;
29. Ярема А.Г., Давиденко Г.І. Новели цивільного судочинства // Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 9. – с.8-12;
30. Ярков В.В. Гражданский процесс. – М.: Учебная литература, 2004.- 448 с.

ДОДАТКИ

Додаток 1.

Поняття підсудності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2.

 

 

Підсудність		Види підсудності
			функціональна
			Визначає компетенцію окремих  ланок судової системи України  на підставі виконуваних ними функцій ( ст. 292, 107, 153, 363 ЦПК)
			територіальна
			Розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх діяльність (ст. 109; п. 2 ст. 119, ч. 9, ст. 110, ст. 78 ЦПК)
			договірна
			Встановлюється за угодою сторін, у зв'язку з чим ще називається  добровільною (ст. 112 ЦПК)
			альтернативна
			Це підсудність, за якою кілька судів  компетентні розглянути справу (ст. 110 ЦПК)
			виключна
		>»
			Встановлення, що пред'явлення позовів  у деяких справах можливе тільки в точно визначеному законом суді (ст. 114 ЦПК)
			за зв'язком справ
			Встановлює, що позов підлягає розгляду судом, який розглядає іншу пов'язану  з ним справу (ст. 113, 125 ЦПК)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3.

Правила зміни підсудності