Підсудність цивільних справ

Крім того, позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення  вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.

Для більшості справ  окремого провадження законодавець також встановив виключну підсудність.

Так, заява про обмеження  цивільної дієздатності фізичної особи  чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі,- за місцезнаходженням цього закладу (ст. 236 ЦПК України).

Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, встановлених ЦК України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання (ст. 242 ЦПК України).

Заява про усиновлення  дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їх піклування, подається до суду за місцем їх проживання (ст. 251 ЦПК України).

Заява фізичної особи  про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (ст. 257 ЦПК України).

Заява про визнання цінного  паперу на пред'явника або векселя  недійсними і про відновлення  прав на втрачений цінний папір подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного папера на пред'явника або за місцем платежу за векселем (ч. 2 ст. 260 ЦПК України).

Заява про передачу безхазяйної  нерухомої речі у власність територіальної громади за умов, визначених ЦК України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі (ст. 269 ЦПК України).

Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених ЦК України, подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК України) [2]. 

За умов, визначених Законом  України «Про психіатричну допомогу», заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу (ч. 1 ст. 279 ЦПК України).

Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцем проживання особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу (ч. 2 ст. 279 ЦПК України).

Заява про розкриття  банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу (ст. 287 ЦПК України).

Договірна підсудність визначається згодою сторін, тобто підсудність конкретної цивільної справи сторони можуть встановити за домовленістю між собою.

У статті 112 ЦПК України  передбачено, що сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність. Таким чином, сторони не можуть змінювати за згодою функціональну та родову підсудність, а також виключну територіальну підсудність.

Правило, відповідно до якого  за домовленістю подружжя справа про розірвання шлюбу може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них (ч. 2 ст. 110 ЦПК України), також встановлює цей вид підсудності.

Підсудність кількох  вимог, пов'язаних між собою, визначається необхідністю сумісного розгляду кількох вимог з метою встановлення дійсних обставин справи.

Процесуальні правила  підсудності за зв'язком вимог  полягають у такому (ст. 113 ЦПК  України):

1. позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача;
2. зустрічний позов, незалежно від його підсудності, пред'являється в суді за місцем розгляду первісного позову.

Крім того, хоча це прямо  в законі не закріплено, до правил про підсудність за зв'язком вимог належить положення про те, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, пред'являють позов до суду, який розглядає такий спір.

Підсудність за ухвалою  суду допомагає розмежувати компетенцію між судами по розгляду і вирішенню цивільних справ по першій інстанції залежно від суб'єктного складу справи.

Цивільно-процесуальним  законодавством (статтями 108, 111 ЦПК  України) встановлено такі правила  підсудності за ухвалою суду:

1) підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін. Проте підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, особливостей немає і визначається за загальними правилами підсудності;

2. підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України;
3. підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, також визначається ухвалою судді Верховного Суду України [18, 238].

Відповідно  до засад судової практики, сторони  мають право письмово визначити  територіальну підсудність справ, для яких встановлена виключна підсудність. Так, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва ухвалою від 12.03.2007 р. задовольнила апеляційну скаргу ВАТ на ухвалу судді районного суду від 04.01.2007 р. у справі за позовом ВАТ до І. Ш., С.Ш. про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою судді районного суду від 04.01.2007 р. позовну заяву повернуто позивачу. В апеляційній скарзі ВАТ просило скасувати ухвалу судді та направити справу для розгляду до того самого суду першої інстанції. Позивач вказував на те, що в п. 7.2. кредитного договору сторони домовились про підсудність спорів за місцем знаходження позивача – в зазначеному районному суді, тому суддя безпідставно вважав, що ВАТ звернувся до суду з порушенням правил підсудності. Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 112 ЦПК, сторони мають право письмово визначати територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлено виключну підсудність. Відповідно до п. 7.2. кредитного договору від 16.12.2005 р., спірні питання, які можуть виникнути між Банком (позивач) і Позичальником (відповідач) у зв’язку з виконанням цього Договору, вирішуються через проведення переговорів. При недосягненні згоди спір передається на розгляд суду за місцем знаходження Банку в порядку, встановленому чинним законодавством України. Відповідно до ст. 14 ЦПК виключна підсудність щодо позовів кредитора про повернення договору не встановлена. За таких обставин суддя безпідставно вважав, що ВАТ звернувся до суду з порушенням правил підсудності. Апеляційну скаргу ВАТ було задоволено. Ухвалу судді  районного суду від 04.01.2007 р. скасовано, а справу направлено до районного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі [14, 112].

Отже, територіальна підсудність поділяється на кілька видів: загальна або за місцем знаходження відповідача (ст. 109 нового ЦПК), альтернативна або за вибором позивача (ст. 110 ЦПК), договірна (ст.   112  ЦПК),  виключна (ст.ст. 111, 114 ЦПК) і пов'язаних між собою справ (ст. 113 ЦПК) [2].

Підсудність справи визначається при пред'явленні позову. Справа мусить бути розглянута тим судом, якому справа була підсудна під час пред'явлення позову, незважаючи на те, що при провадженні справи підсудність могла змінитися.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3 Наслідки порушення правил підсудності. Передача справи з одного суду до іншого

 

3.1. Наслідки порушення правил підсудності

 

Згідно з положеннями  Постанови Пленуму Верховного Суду України від                         12.06.2009  N 5 Про застосування норм  цивільного процесуального законодавства  при розгляді справ у суді першої інстанції, при  здійсненні  правосуддя у цивільних справах суд першої  інстанції,   неухильно   дотримуючись   норм   матеріального    та процесуального   права,   повинен   забезпечити  їх  справедливий, неупереджений та упродовж розумного,  але не  більш  встановленого законом  строку  розгляд  і  вирішення  з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних  прав,  свобод  чи  інтересів  фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

 Відповідно до ст. 107 УПК, усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. Тому законодавчі акти,  які по-іншому визначають суди першої інстанції щодо  певних  цивільних справ (наприклад, стаття 25 Закону України від 3 березня 1998 року N 137/98-ВР  "Про  порядок  вирішення  колективних трудових  спорів  (конфліктів)",  стаття  85 Закону України від 21 квітня  1999  року  N  606-XIV   "Про   виконавче провадження"),  відповідно  до  частини  третьої  статті 2 ЦПК не можуть бути застосовані.  При надходженні заяви до  передбаченого такими актами законодавства суду заява повертається особі,  яка її подала,  на підставі статті 115,  пункту 4 частини третьої статті 121 ЦПК [6].

Слід звернути увагу, що наслідки порушення правил підсудності зазнали змін. Положення ЦПК має урізаний характер і передбачає єдиний випадок: якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві (ст. 115). Натомість положення ст. 132 ЦПК 1963 р. були більш досконалими. Так, якщо суддя визнає, що справа даному судові не підсудна, він повертає позивачеві для подачі до належного суду його позовну заяву з усіма додатками до неї разом з мотивованою ухвалою про причини неприйняття позовної заяви. На ухвалу про неприйняття позовної заяви з мотивів непідсудності може бути подано скаргу, внесено окреме подання. Якщо позовну заяву надіслано до суду поштою або якщо її непідсудність даному судові виявлена не при прийнятті її, суддя повинен негайно повідомити про це позивача та переслати заяву разом з своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на подання скарги, внесення подання на цю ухвалу, а в разі подання скарги, подання — після постановлення ухвали про залишення скарги, подання без задоволення. Забороняється передавати до іншого суду справи, розпочаті розглядом по суті, за винятком випадків, передбачених ст. 133 ЦПК. Викладені положення доцільно було б зберегти й у діючому ЦПК [2].

Змін зазнали й правила  передачі справи з одного суду до іншого в межах України. За діючим ЦПК, на відміну від ЦПК 1963 р., передавати справи може будь-який суд, в той час коли право змінити підсудність належало Голові Верховного Суду України, його заступникам, а також голові Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, військового суду регіону, Військово-Морських Сил на клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявою прокурора або з власної ініціативи витребувати будь-яку цивільну справу, що є у провадженні того чи іншого суду, і передати її на розгляд до іншого суду України (ч. 1 ст. 133 ЦПК 1963 р.). ЦПК у ст. 116 розширив коло підстав передачі справ з одного суду до іншого. Так, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) задоволено клопотання  відповідача, місце проживання  якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням (з додержанням правил територіальної підсудності);

2) після відкриття  провадження у справі і до  початку судового розгляду виявилося,  що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності (з додержанням правил територіальної підсудності;

3) після задоволення  відводів (самовідводів) неможливо  утворити новий склад суду  для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу. Останні дві підстави є новелами законодавця, які породжені сучасним станом політики держави щодо судових органів [8, 199].

При відкритті провадження  у цивільних справах важливо  правильно визначати як підвідомчість справи, так і її підсудність. Однією з умов виникнення цивільно-процесуальних правовідносин по конкретному спору є вирішення суддею двох питань:

1. чи підпадає вирішення даного спору під цивільну юрисдикцію суду, тобто чи підвідомча йому ця справа;
2. який конкретно суд зобов'язаний розглядати дану справу, тобто якому суду вона є підсудною.

Законодавець визначає правила зміни підсудності. Так, у випадку порушення правил про  підсудність під час відкриття  справи у суді: суддя повертає її позивачеві для передачі до належного  суду; суддя виносить мотивовану ухвалу про неприйняття позову. Якщо порушення виявлено на інших стадіях, суддя пересилає заяву разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на оскарження; після винесення ухвали судом апеляційної інстанції про залишення скарги, подання без задоволення (ст. 116 ЦПК) (додаток 3).

Отже, підсудність цивільної  справи цьому суду, як і її підвідомчість, встановлюється суддею одноособово при прийняті позовної заяви або заяви, тобто при відкритті провадження у справі.