Підсудність цивільних справ

Ю.С. Червоний, поряд із зазначеними видами підсудності, називає  одноособову та колегіальну підсудність [25, 190].

 І.О. Безлюдько формує  складну структуру підсудності,  виділяючи в її видах ряд підвидів:

- функціональна підсудність;

- територіальна підсудність та її різновиди:

   а) загальна;

   б) альтернативна;

   в) виключна;

   г) договірна;

   д) за зв’язком вимог;

   є) за ухвалою  суду [8, 208].

Остання класифікація видається  найбільш повною та змістовною, тому відповідно до неї розглянемо характеристики видів  підсудності (додаток 2).

Функціональна підсудність  визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій ( ст. 292, 107, 153, 363 ЦПК).

Територіальна підсудність  розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між  однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх діяльність (ст. 109; п. 2 ст. 119, ч. 9, ст. 110, ст. 78 ЦПК).

Договірна підсудність  встановлюється за угодою сторін, у зв'язку з чим ще називається добровільною (ст. 112 ЦПК).

Альтернативна – підсудність, за якою кілька судів компетентні  розглянути справу (ст. 110 ЦПК).

Виключна підсудність  визначає, що пред'явлення позовів  у деяких справах можливе тільки в точно визначеному законом суді (ст. 114 ЦПК).

 Підсудність за  зв’язком справ встановлює, що позов підлягає розгляду судом, який розглядає іншу пов'язану з ним справу (ст. 113, 125 ЦПК).

 

2.2 Правові особливості видів  підсудності

2.2.1. Функціональна підсудність

 

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. Так, місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Апеляційні суди розглядають:

1. справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;
2. по першій інстанції справи, визначені законом (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про судоустрій України»).

Однак процесуальне законодавство  не передбачає цивільних справ, які можуть розглядати по першій інстанції апеляційні суди. Більше того, в ст. 107 ЦПК України зазначено, що судами першої інстанції є тільки місцеві суди.

Верховний Суд України, відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону України «Про судоустрій України», є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, який переглядає справи:

1) у зв'язку з винятковими обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом;

2) у касаційному порядку у випадках, встановлених законом. 
Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ (ч. 1 ст. 363 ЦПК України) [2].

Відповідно до ч. 2 ст. 384 ЦПК України скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення подається до суду, який видав виконавчий документ.

Заява про відновлення  втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі (ст. 404 ЦПК України).

Цивільні справи по касаційних скаргах і касаційні скарги, подані у Верховний Суд України після 1 січня 2007 р., а також касаційні  скарги, подані у Верховний Суд України до 1 січня 2007 р., по яких проведене попередній розгляд у відповідності зі ст. 332 ЦПК України, розглядаються й вирішуються Судовою палатою по цивільних справах Верховного Суду України відповідно до глави 2 розділу 5 ЦПК України.

 Підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається постановою судді суду вищої інстанції без виклику сторін.

 Варто звернути  увагу на той момент, що зазначені  суб'єкти потенційно можуть виступати  в цивільних справах тоді, коли спірні правовідносини виникли не у зв'язку зі здійсненням правосуддя. Коли до суду або суддів звертаються з позовом у зв'язку з їхньою професійною діяльністю, такі позови повинні розглядатися в адміністративному судочинстві. Однак суд може бути суб'єктом договірних відносин, судді як фізичні особи потенційно можуть заподіяти шкоду іншим особам на побутовому рівні, наприклад, мало місце ДТП у результаті якого суддею, як фізичною особою, була заподіяна шкода, однак, суддя працює в тому суді, у якому територіально повинен пред'являтися позов про відшкодування суддею - фізичною особою, шкоди. Тому в таких справах виникає необхідність змінити підсудність, щоб на майбутнє рішення не могло вплинути на добрі відносини між суддями того самого суду.

 Так, наприклад, апеляційним судом Вінницької області була визначена підсудність цивільної справи по позову М.В. до судді Замостянського районного суду м. Вінниці про відшкодування шкоди, заподіяної їм у результаті зіткнення автотранспортних засобів. Суддя апеляційного суду ухвалив визначення про передачу на розгляд справи в Староміському районнному суді м.Вінниці [29, 10].

Підсудність справ, у  яких однієї зі сторін є Верховний  Суд України або суддя цього  суду, визначається за загальними правилами  підсудності (ст. 108 ЦПК України).

 Окремі автори у зв'язку  з такою вказівкою закону вважають, що розгляд справи, коли однієї  зі сторін є суддя Верховного  Суду України, - це неординарна  ситуація, тому може застосовуватися  аналогія зі ст. 358 ЦПК України  й справа повинне розглядатися колегією суддів судової палати по цивільних справах Верховного Суду України, а якщо однією із сторін є Верховний суд України, то справа повинна розглядатися на загальному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Разом з тим, варто мати на увазі, що в діючому цивільному процесуальному законодавстві не міститься яких-небудь положень про можливості розгляду цивільних справ загальними судами апеляційної й касаційної інстанції як судів першої інстанції. Тому навряд чи доцільно виділяти в якості одного з видів підсудності родову (предметну) підсудність. У теорії цивільного процесуального права родова (предметна) підсудність визначається як підсудність справ залежно від їхніх властивостей судам, що відносяться до різних ланок судової системи, як підсудність, що визначає компетенцію різних ланок судової системи по розгляду цивільних справ у першій інстанції, залежно від роду (предмета) справи, суб'єктного складу справи.

 

2.2.2. Територіальна  підсудність

 

Територіальна підсудність розподіляє компетенцію по розгляду і вирішенню цивільних справ між судами однієї ланки залежно від території, на яку поширюються їх повноваження. Значення територіальної підсудності полягає у тому, що вона допомагає визначити, який суд даної ланки судової системи компетентний розглядати і вирішувати конкретну цивільну справу.

Цивільно-процесуальне законодавство  і юридична наука виділяють кілька видів територіальної підсудності: загальна, альтернативна, виключна, договірна, за зв'язком вимог і за ухвалою суду.

Загальна підсудність визначається за місцезнаходженням відповідача. Відповідно до ст. 109 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання, а до юридичних осіб - за їх місцезнаходженням.

Процесуальне законодавство прямо не застосовує такого терміна як «загальна підсудність». Проте його використовують у судовій практиці та теорії цивільного процесу, оскільки більшість цивільних справ розглядається за правилами ст. 109 ЦПК України.

Загальна підсудність стоїть на захисті інтересів відповідача. Пред'явлення позову ще не свідчить про те, що він є винним у порушенні прав та інтересів позивача. Отже, правила загальної підсудності допомагають також попередити пред'явлення необґрунтованих позовів.

Якщо відповідач змінить своє місце проживання або місцезнаходження після пред'явлення позову до суду, це не змінить підсудності справи - вона буде розглядатися в тому суді до якого була подана позовна заява.

Альтернативна підсудність (підсудність за вибором позивача, заявника) визначається правом позивача (заявника) по деяких категоріях цивільних справ обирати між кількома передбаченими у законі судами, яким підсудна справа, один суд, до якого він буде звертатися.

При застосуванні позивачем (заявником) правил альтернативної підсудності суддя не має права відмовляти йому в прийнятті позовної заяви (заяви), посилаючись на можливість розгляду справи і в іншому суді.

У ст. 110 ЦПК України  передбачено, до яких судів, крім суду за місцезнаходженням відповідача, може звертатися позивач по визначених категоріях цивільних справ.

Зокрема, позивач може також звернутися до суду за своїм місцем проживання з такими позовними вимогами:

• про стягнення аліментів;
• про визнання батьківства відповідача;
• що виникають з трудових правовідносин;
• про розірвання шлюбу, якщо на утриманні позивача є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача;
• про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду [17, 213].

Позови про відшкодування  шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням  здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача чи за місцем завдання шкоди.

Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

За місцем завдання шкоди можуть пред'являтися позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб.

Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної  особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.

Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

За місцезнаходженням майна  відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи) пред'являються позови до відповідача^ місце проживання якого невідоме.

Позови до відповідача, який не має  в Україні місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені.

За місцезнаходженням судна  відповідача або порту реєстрації судна можуть пред'являтися позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі.

Альтернативна підсудність  передбачена законом і для  деяких категорій справ окремого провадження.

Так, заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається  до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна (ст. 246 ЦПК України) [2].

Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму  туберкульозу, який ухиляється від  лікування, подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (ст. 283 ЦПК України).

Отже, альтернативна підсудність, на відміну від загальної, є процесуальною  гарантією для забезпечення інтересів  позивача. За допомогою цього виду підсудності законодавець забезпечує позивачу більш сприятливі умови для звернення за судовим захистом, якщо останній перебуває в несприятливому соціальному чи матеріальному становищі (наприклад, при пред'явленні позову про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом фізичної особи), або можливість більш повного розгляду справи там, де зосереджується більша кількість засобів доказування (наприклад, при пред'явленні позову про відшкодування шкоди, завданої майну).

Виключна підсудність визначається вказівкою закону про розгляд і вирішення окремих цивільних справ лише конкретними, прямо передбаченими у законі судами, тобто з деякими вимогами потрібно звертатися до чітко встановленого законом суду.

Виключною така підсудність  називається тому, що законодавець виключає можливість застосування інших правил підсудності, крім тих, які встановлені ним для цієї категорії справ.

Відповідно до ст. 114 ЦПК  України за місцезнаходженням майна або основної його частини пред'являються:

1. позови, що виникають з приводу нерухомого майна;
2. позови про виключення майна з опису;
3. позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями [17, 259].