Місцеве самоврядування в Україні

Чітке законодавче розмежування виключної компетенції між різними рівнями місцевого самоврядування, а також між місцевим та регіональним самоврядуванням.

Вилучення положення про делегування місцевими радами повноважень органам виконавчої влади, оскільки воно є концептуально неприйнятним. Таке делегування, порівняно зі світовою практикою, має практично зворотний характер і суперечить логіці, на якій побудовані відносини між державними органами і органами місцевого самоврядування.

Збереження можливості делегування повноважень органами виконавчої влади органам місцевого самоврядування як шляхом прийняття закону так і шляхом укладання адміністративного договору, із застереженням про те, що порядок делегування і здійснення делегованих повноважень необхідно визначити законом.[22]

Делегування повноважень щодо надання більшості адміністративних послуг, ряд контрольних та багатьох управлінських функцій державою органам місцевого самоврядування.

Нормативне встановлення гарантії дотримання державою зобов’язань, які делегуються місцевому самоврядуванню, зокрема, шляхом встановлення процедури відмови місцевого самоврядування від виконання наданих повноважень органів виконавчої влади у випадку їх неналежного фінансування.

Проблема статусу сільського, селищного та міського голови також висвітлюється у періодичній літературі.

Конституція України не містить норм, які б визначали цей статус. Нею визначено, що сільський, селищний, міський голова обирається відповідно територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Ці особи очолюють виконавчий орган ради та головують на її засіданнях, що ж стосуються статусу голів та їх повноважень, то вони мають визначатися законом. Частково визначення статусу сільських, селищних, міських голів та повноважень міститься у статтях 12, 42, 59 і 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».  Проте він є рамковим. У його межах регулювання всіх аспектів діяльності, вказаних посадових осіб не зроблено. Тому в механізмі визначення їх статусу є багато прогалин, що потребує прийняття окремого закону, в якому окреслювалося б не тільки коло повноважень голів, а й порядок їх здійснення, гарантії діяльності цих осіб, судовий захист їх інтересів.

Необхідність якнайшвидшого і, по можливості, оптимального визначення статусу сільських, селищних, міських голів є нагальною з кількох причин:

а) до 1996 року законодавством не було передбачено посад сільських, селищних, міських голів. Натомість, був інститут голови відповідної ради, статус якого нічим не відрізнявся від статуси депутатів ради. такий підхід фактично залишається і на сьогодні, хоч, враховуючи рівень відповідальності, обсяг обсяг повноважень і навіть кількість виборців, що віддали свої голоси за кандидатури голови, гостро стоїть потреба у розмежуванні статусу депутатів та голів.[23]

б) при цьому слід враховувати, що Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено можливість звільнення сільського, селищного, міського голови за рішенням відповідної ради чи Верховної Ради України, незважаючи на те, що його обирає територіальна громада. Думка виборців при цьому не враховується.

в) відсутність закону, який визначав би статус сільського селищного, міського голови і положення вказаного закону, дається взнаки під час проведення президентських і парламентських кампаній. Саме тут часто виникають конфліктні ситуації у взаєминах голів та урядовими структурами і політичними партіями. В залежності від того, кому виборці висловлюють свою перевагу, дається оцінка діяльності сільського, селищного, міського голови не територіальною громадою, а головами місцевих державних адміністрацій чи обласних рад в залежності від їх політичних уподобань.

г) ще й досі не припинилися намагання нівелювати статус сільських, селищних, міських голів та відновити у державі єдину вертикаль влади. Причому у цієї загрози є два джерела:

1. спроби відновити «радянську матрьошку» з підпорядкуванням нижчестоящих осіб вищестоячим (виступають з ідеєю парламентарії лівої орієнтації).

2. спроби керувати сільськими, селищними, міськими головами з боку голів державних адміністрацій, використовуючи положення про надані законом, так звані, делеговані повноваження (ця небезпека виходить від урядових структур та Адміністації Президента України).

д) гострота проблеми статусу сільських, селищних, міських голів особливо проявляється при достроковому припиненні їх повноваженьПроте, судові органи глибоко не вникали в суть справи і навіть не забезпечили дотримання положень цивільно-процесуального законодавства щодо зупинення рішень рад при оскарженні цих рішень зацікавленими особами. До того ж по місту василькову Президеном україни було видано всупереч Конституції україни та діючому законодавству Указ про призначення тимчасового виконуючого обов’язки міського голови міської ради.

е) частина міських голів змушена припинити достроково свої повноваження через постійний тиск з боку державних органів, так, із-за погроз порушення кримінальних справ або припинення фінансування на життєзабезпечення міст, змушені були звільнитись із займаних посад міські голови Ромнів та Шостки Сумської області та Запоріжжя. Аналогічна ситуація склалася практично в усіх містах Київської та Луганської областей. Верховна Рада України, враховуючи порушення з боку Київської обласної адміністрації при звільненні міського голови Василькова, своєю постановою звернулась до Президента україни з вимогою про звільнення з посади голови обласної державної адміністрації, поте цю вимогу проігноровано. В місті Херсоні лише протягом року було проведено державними органами більше 80 перевірок, які не виявили порушень закону, але фактично дезорганізували роботу міськвиконкому та міського голови. Це звичайно вселяє непевність у міських голів, у їх діяльності та правовому захисті.[24]

є) ситуація ускладнюється тим, що сільські, селищні, міські голови практично усунуті від доступу до засобів масової інформації. В Україні відсутній окремий загальнонаціональний муніципальний телевізійний канал, в утворенні якого відмовлено Національною Радою України з питань телебачення і радіомовлення, а також загальнонаціональне інформаційне видання, оскільки Кабінетом Міністрів було відмовлено у підтримці його фінансування.

                           Висновки

Місцеве самоврядування є складовою частиною організації управління суспільством. Його слід розглядати у декількох аспектах: політичному, господарському, організаційному, правничому.

Складовою місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голова – головна посадова особа цих територіальних одиниць. Він обирається громадою, здійснює свої повноваження на постійній основі, а також головує на засіданнях ради і очолює виконавчий комітет цих рад.

Сільський, селищний, міський голова забезпечує здійснення повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету і т.д.

У більшості демократичних країн світу організацію влади на місцях, тобто управління місцевими спрвами здійснюють:

- через відповідні місцеві органи виконавчої влади ( державні адміністрації), які призначаються Президентом та вищими центральними органами виконавчої влади;

- через представницькі та виконавчі органи, які обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць.Представницькі органи зазвичай мають назву органів місцевого самоврядування або муніципального управління.

Для з’ясування поняття місцевого самоврядування в Україні та його особливостей необхідно порівняти зміст понять «місцеве управління» та «місцеве самоврядування».

В правовому регулюванні статусу сільського, селищного і міського голови в Українському законодавстві є деякі недоліки та прогалини: надмірно детальне регулювання питань внутрішньої організації системи органів місцевого самоврядування та порядку реалізації їх компетенції; відсутність чіткого розподілу повноважень і відповідальності між рівнями та органами місцевого самоврядування;  «перекоси» у застосуванні поняття «делеговані повноваження» та чітко невнормований механізм делегування повноважень органам місцевого самоврядування; відсутність повноцінної системи органів регіонального самоврядування; сільські, селищні, міські голови практично усунуті від доступу до засобів масової інформації.

Головне у самоврядуванні — це надати колективам сіл, селищ, міст можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення. Адже ніхтокраще, ніж мешканці цих населених пунктів, не знає їх потреб, бажань,

інтересів.

Організаційною основою місцевого самоврядування є відповідна територіальна громада, яка може діяти як безпосередньо, так і через створені нею відповідні органи — ради громади. Раду громади складають обрані громадою депутати, а також голова відповідно села, селища, міста, який здійснює керівництво виконавчим органом ради та головує на її засіданнях.

Усі організаційні питання щодо діяльності органів місцевого самоврядування та їх повноважень, врегулюються спеціальним законом про

місцеве самоврядування, прийнятим на розвиток і з метою конкретизації положень Конституції України.

На рівні району, області діють обрані радами громад районні та обласні ради, які представляють і реалізують у своїй діяльності спільні інтереси які представляють і реалізують у своїй діяльності спільні інтереси мешканців сіл, селищ та міст.

Українське законодавство в цілому відповідає світовим стандартам (Хартія ратифікована Верховною Радою 15.07.97). Проте, як справедливо зазначають фахівці, було б доцільним напряму ввести деякі положення Хартії в Коституцію України і передбачити в законодавстві конкретні норми щодо фінансування органів місцевого самоврядування; обмежити компетенцію місцевих державних адміністрацій до контрольних функцій і функцій посередництва у відносинах органів місцевого самоврядування з виконавчою владою та Президентом.

З’явившись на зламі XVIII і XIX століть як теорія природних прав громади, місцеве самоврядування увібрало в себе концепції розподілу влад, теорії стримань і противаг, представницької і прямої демократії, витримало перевірку практичним застосуванням різних її видів, допомогла прилучити німецький (та інші) народ до державної діяльності. У XX столітті ця теорія була радикально, проте не дуже вдало реформована соціалістичною та нацистською системами, що відкинули розвиток місцевого самоврядування в цих країнах на багато років назад (особливо в СРСР). Теорія прав громади відроджується наприкінці XX століття вже на основі права людини на участь в державному управлінні; одночасно акцент у змісті діяльності органів місцевого управління і самоврядування переходить зі здійснення державно-владних повноважень на надання послуг членам громади, відбувається позитивна взаємодія в цьому питанні державних органів, комерційних та громадських організацій. Україна, що тільки творить власну систему місцевого управління і самоврядування, має перед собою двохсотлітній досвід європейських країн, і незважаючи на місцеві особливості, було б непогано навчитися на чужих помилках, а не на власних. Мені, зокрема, здаються досить перспективними концепції прямої демократії на місцевому рівні і використання місцевого самоврядування як політичної школи для виховання свідомих громадян з населення України, а також представництво громад в парламенті. Також я на перший план виношу питання фінансування місцевого самоврядування в Україні, бо без належно сформованої, налагодженої та законодавчо підкріпленої фінансової бази усі можливості місцевого самоврядування залишаться на папері. Звичайно, це вже питання законодавців і я бажаю їм обрати єдиний вірний шлях у вирішенні складних проблем українського самоврядування.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996р.

2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року у ст. 2

3.Біленчук П. Місцеве самоврядування в Україні: Муніципальне право: Навчальний посібник для вузів/ Петро Біленчук, Віктор Кравченко, Микола Підмогильний; Європ. ун-т управл., безпеки та інформ.-правових технологій; Т-во науковців по сприянню муніципальній реформі "Юрблагодійконсалтинг". - К.: Атіка, 2000. – 302 с.

4.Делія Ю. Місцеве самоврядування як суб’єкт конституційних правовідносин // Право України. – 1999. –№11. – С.24–27.

5.Іщенко О. Місцеве самоврядування: світовий досвід та особливості української моделі: громадсько-політична література/ Олексій Іщенко,; Ред. М. Верменчук; Ін-т законодавчих передбачень і правової експертизи. - К., 2003. - 603 с.

6.Кампо В. Місцеве самоврядування в Україні: брошура/ Володимир Кампо,; Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (гол. ред.), Ф.Г. Бурчак, В.В. Цвєтков та ін.; НАНУ, Ін-т держ. і права ім. В.М.Корецького . - К.: Ін Юре, 1997. - 32 с.

7.Кампо В.М. Місцеве самоврядування в Україні. – К.: Ін Юре, 1997.

8.Козюбра М.І., Колодій А.М. Основи Конституційного права України: підручник (за заг. редакцієюкопєйчикова В.В. – К. Ін Юре, 2001. – с. 186-193

9.Корнієнко І.М. Місцеве самоврядування: вибір зроблено, проблеми залишилися // Вісник Академії правових наук України. – 1996. –№7. – С.87–92.

10.Корнієнко М. Державна влада і місцеве самоврядування: актуальні питання теорії і практики // Українське право. – 1995. –№1. – С.68–77.

11.Кравченко В.В. Конституційне право України:  Навчальний посібник. –К: Атіка, 2002. – с. 363-425

12.Кравченко В.В., Пітцик М.В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні. – К., 2001. – 450 с.

13.Крючков М., Зельницький А., Удовенко П. Історико-правові аспекти становлення і розвитку місцевого самоврядування: світовий та український досвід. – К., 1998. – 430 с.

14.Кучма Л.Д. Засади місцевого самоврядування: Виступ на зборах Української Асоціації місцевих та регіональних влад. 19 червня 1997 р. // Урядовий кур’єр. – 1997. –№111–112. – 21 червня.

15.Любченко П.М. Конституційні гарантії місцевого самоврядування // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права: Зб. наук. статей / Голова редкол. В.Я.Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. – С.229–239.

16.Мельниченко В. Коли місцеві власті не жебракують: фінансові та матеріальні засади місцевого самоврядування // Віче. – 1997. –№11. – С.66–81.

17.Місцеве самоврядування в Україні: досвід, проблеми, перспективи: Укл. Євген Дмитрович Прудченко; Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека. - Дніпропетровськ. – 2006. - 55 с.