Автор: Пользователь скрыл имя, 14 Марта 2012 в 14:17, курсовая работа
Мета - дослідити статус та функції сільського, селищного, міського голови, розглянути і оволодіти, спираючись на Конституцію і закони України, знаннями щодо питання обрання і повноваження сільського, селищного, міського голови, охарактеризувати їх діяльність.
Вступ
Розділ I. Місцеве самоврядування в Україні та світі.
1.1 Значення та поділ місцевого самоврядування в Україні
1.2 Положення місцевого самоврядування в світі
Розділ II. Правове становище сільського, селищного і міського голови в Україні
2.1 Статус сільського, селищного і міського голови в Україні
2.2 Порядок призначення та припинення повноважень сільського, селищного і міського голови
Розділ III. Недоліки і прогалини в правовому регулюванні статусу сільського, селищного і міського голови в Українському законодавстві
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
50
План
Вступ
Розділ I. Місцеве самоврядування в Україні та світі.
1.1 Значення та поділ місцевого самоврядування в Україні
1.2 Положення місцевого самоврядування в світі
Розділ II. Правове становище сільського, селищного і міського голови в Україні
2.1 Статус сільського, селищного і міського голови в Україні
2.2 Порядок призначення та припинення повноважень сільського, селищного і міського голови
Розділ III. Недоліки і прогалини в правовому регулюванні статусу сільського, селищного і міського голови в Українському законодавстві
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Актуальність. Побудова в Україні громадянського суспільства, демократичної правової держави з верховенством права, пріоритетом прав людини, поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову супроводжується становленням і розвитком місцевого самоврядування. Дана тема є досить актуальною, оскільки сільський, селищний, міський голова представляє територіальну громаду, місцеву раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, тому відіграє важливу роль в системі місцевого самоврядування.
Мета - дослідити статус та функції сільського, селищного, міського голови, розглянути і оволодіти, спираючись на Конституцію і закони України, знаннями щодо питання обрання і повноваження сільського, селищного, міського голови, охарактеризувати їх діяльність.
Стан наукової розробки - над питанням сільського, селищного, міського голови працюють доктор юридичних наук, профессор (Інститут Законодавства Верховної Ради України) - Ніна Романівна Нижник, також доктор наук з державного управління, професор (Міністерство регіонального розвитку) - Василь Степанович Куйбіда. Професор, завідуючий кафедри регіонального управління та місцевого самоврядування (ХарРІ НАДУ) Ю.О. Куц і його колега професор, завідуючий кафедри економічної теорії і фінансів (ХарРі НАДУ_ А.О.Дєгтяр - за плідної співпраці випускають у 2008 році випускають "Практичний посібник сільського, селищного, міського голови" - 500 сторінок, де детально розкривається це питаня. За активну участь потрібно відзначити Всеукраїнську громадську організацію "Клуб мерів". це об'єднання досвідчених прфесіоналів самоврядування з усіх куточків України, нині членами клубу є 38 мерів, які розвивають місцеве самоврядування, обмінюються досвідом і навчають "молодих", уперше обраних сільських, селищних, міських голів. Вони видали періодичне видання під назвою «Порадник міському голові». Досліджують це питаня також: Ф.В. Золотарьов,
А. М. Колодій, А.В. Андрушко, І. Б. Ковтун, О.Д. Лазор та багато інших.
Об’єкт дослідження – конституційно-правовий статус сільського, селищного міського голови в України
Предмет –дослідження діяльності органів місцевого самоврядування.
Досягнення мети зумовлюється такими завданнями :
- розглянути правовий статус сільських, селищних, міських голів;
- охарактеризувати діяльність сільського, селищного, міського голови;
- визначити яким Законам України вони підпорядковуються;
- дослідити і проаналізувати функції і вибори сільського, селищного, міського голови;
- зрозуміти, коли починається повноваження сільського, селищного, міського голови, і за яких умов вони припиняються.
Курсова робота складається з вступу, 3 розділів, висновків та списку використаної літератури.
Розділ І. Місцеве самоврядування в Україні та світі
1. Значення та поділ місцевого самоврядування в Україні
Місцеве самоврядування в Україні має давні традиції. Так, іще за часів Київської Русі набуло розвитку громадівське самоврядування, в основу якого було покладено виробничу й територіальну ознаки - громади, які самоврядовувалися, формувалися за виробничою (громади купців, ремісників тощо) або територіальною ознаками (сільська, міська та регіональна громади).
Територіальне громадівське самоврядування базувалося на звичаєвому праві та знаходило свій прояв у народних вічах. Для вічової організації управління характерним був більш-менш чіткий розподіл повноважень між вічем та обраними на ньому органами і посадовими особами.
Зокрема, на вічах обиралися посадові особи, вирішувалися найважливіші фінансові питання (встановлювалися та розподілялися податки), вони відали питаннями війни і миру, здійснювали вищу судову владу. До відання війта та інших посадових осіб самоврядування належали судочинство, адміністративне управління, збір податків тощо.
Економічну основу територіального самоврядування становила спільна власність членів громади, зокрема й на землю. Громада самостійно встановлювала правила господарювання, місцеві податки, платежі та інші повинності.
Суб'єктом міського самоврядування виступала міська громада, а сільського - сільська громада {верв), яка об'єднувала жителів кількох сусідніх сіл, мала землю в корпоративній власності, представляла своїх членів у відносинах з іншими громадами, феодалами, державною владою.
Після входження українських земель до складу Великого князівства Литовського елементи місцевого самоврядування, особливо в містах і містечках, дістали подальший розвиток у формі війтівства - міська влада належала війтові, який обирався на міському вічі. Тоді виникла досить складна система взаємовідносин між центральною владою, власниками міст і міськими громадами, обумовлена статусом конкретного міста. Наприклад, у великокнязівських містах поряд з органами міського самоврядування функціонувала старостинська адміністрація - міський орган державної влади на чолі зі старостою, призначуваним центральною владою.
Новою сторінкою в історії місцевого самоврядування в Україні стало магдебурзьке право, яке почало поширюватися на українські міста від середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало: скасування звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої державної адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо) та запровадження власного органу міського самоврядування - магістрату, який складався з двох колегій - ради (адміністративний орган) і лави (судовий орган).
Першому українському місту (Сянок) магдебурзьке право було дароване галицьким князем Болеславом-Юрієм 1339 p., 1356 p. його отримав Львів, а 1374 р.- Кам'янець-Подільський. Поширення магдебурзького права в Україні значно прискорилося після входження її земель до складу Великого князівства Литовського та Королівства Польського. Так, 1432 р. магдебурзьке права було надано Луцьку, 1442 р.- Снятину, 1444 р.- Житомиру, 1494 р. (1498 р.) - Києву, 1498 p.- Дубну, 1518 p.- Ковелю, 1547 p.- Берестечку, 1564 p.- Брацлаву, 1584 p.- Корсуню, 1585 p.- Переяславу, 1600 p.- Каневу, 1640 p.- Вінниці.
Магдебурзьке право надавалося місту галицьким князем, великим князем литовським або королем польським та оформлювалося магдебурзькими грамотами, які відігравали таку ж роль, як хартії (статути) західноєвропейських міст. За формою і текстами оригінальних заголовків можна вирізнити дві групи таких грамот1:
- з вказівкою про надання місту магдебурзького права;
- без такої вказівки.
Крім того, з історії відома група грамот- конфірмацій (підтверджень) магдебурзького права і один випадок позбавлення магдебурзького статусу міста - скасування 1589 р. магдебурзької грамоти, наданій Білій Церкві 1588 р.
Юридичними наслідками надання місту магдебурзького права були: скасування звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо) та запровадження власного органу міського самоврядування - магістрату, який складався з двох колегій - ради (адміністративний орган) і лави (судовий орган).
Наприклад, згідно з грамотою Сигізмунда II 1544 р. в Києві до складу ради та лави обиралося до шести осіб (схема ЗО). Члени ради - райці (радці, а згодом - ратмани, ратегери) обиралися жителями міста, як правило, наступного дня після свята Нового року. Правом бути обраними користувалися жителі міста «добрі, розумні, осілі в місті, віком від 25 до 90 років, не дуже багаті і не дуже бідні, з доброю славою, законнонароджені, охороняючі справедливість та правду, такі, що не мають жадібності та злості, не лихварі, не двоєжонці тощо»2. Раду очолював бурмистр, повноваження якого по черзі (строком один квартал) виконували радці.
Лава складалася з лавників, які обиралися довічно і складали присягу, а очолював колегію лавників війт. У містах із повним магдебурзьким правом (Київ, Стародуб, Житомир) війт обирався жителями міста з чотирьох кандидатур із наступним затвердженням королем польським. У містах із неповним магдебурзьким правом війт призначався королем польським або ж на його обрання суттєво впливали старости.
Роль магдебурзького права в історії України оцінюється неоднозначно, що обумовлюється дискримінацією православного українського населення міст, яке в окремих випадках позбавлялося виборчого права на виборах міських урядовців. Українці не приймалися до цехів, їм не давали звання майстрів, а учням забороняли ставати підмайстрами тощо1. У період Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького представників католицької та православної релігій було зрівняно в правах. Так, згідно з Гадяцьким трактатом (1658 р.) «...Також по містах коронних і В. кн. Лит., як сягають церкви грецького обряду, аби зростала обопільна любов; міщани римської і грецької релігії мають рівно заживати спільних вольностей і свобод, і грецька релігія не має бути нікому перешкодою до магістрату» .
У 1764 р. ліквідували гетьманство, а 1765 р. маніфестом Катерини II було скасовано всі полки на Слобідській Україні. Згодом, 1783 p., було ліквідовано полково-сотенний устрій на Лівобережній Україні, магістратські та ратушні суди замінено судами «по учреждению о губерниях». Після видання Катериною II 21 квітня 1785 р. «Жалованной грамотьі на права и вьігодьі городам Россий-ской Империи» і «Городового Положення» було створено нові станові органи міського самоврядування - міські думи, і процес уніфікації форм місцевого самоврядування в Україні за російським зразком було фактично завершено.
Внаслідок муніципальної реформи Катерини II в Україні було запроваджено нові установи міського самоврядування. При цьому міське управління поділялося на загальноміське та станове.
Так, загальноміськими органами стали:
• міський голова;
• загальна міська дума;
• розпорядча або шестигласна міська дума (виконавчий орган). Загальна дума збиралася раз на три роки для обрання шести-
гласної думи, яка фактично здійснювала управління міськими справами.
З метою вирішення справ міських станів створювалися управи: купецька, міщанська, ремісницька, іноземних ремісницьких цехів, найманих служителів, робочих. У загальній думі також існували відділення, які відображали її становий склад.
Формально «Жалованная грамота городам» не скасовувала магдебурзького права в українських містах, але фактично міські магістрати втратили свої адміністративні функції, залишившись лише судовою інстанцією для міщан.
Імператор Павло І на короткий час повернув українським містам їхній попередній устрій. Зокрема, м. Києву всі права та привілеї були підтверджені 1797 р. і 1801 р. (Олександром І). Проте після придушення польського повстання 1830 р. залишки магдебурзького права в Україні було ліквідовано (на Лівобережній Україні - 1831 p., а в м. Києві - 23 грудня 1834 p.). Цікаво, що приводом для обмеження, а згодом і скасування магдебурзького права в Києві послужили фінансові зловживання в Київському магістраті (загальна сума розтрат міського керівництва сягнула 1 400 000 крб., що в 9 разів перевищувало суму річних прибутків міста).
XIX - початок XX ст. характеризували становленням в Україні нових загальноімперських форм місцевого самоврядування.
У 1838 р. запровадили станове самоврядування для державних і вільних селян у формі сільського товариства, яке 1861 р. було поширено на всіх селян. Сільське товариство збігалося з сільською громадою і мало свою корпоративну власність, зокрема й на землю. Основними суб'єктами сільського самоврядування стали:
• сільський схід (громада), в якому мали право брати участь усі селяни-домохазяїни, що проживали на відповідній території. Схід вирішував земельні справи, розподіляв податки, обирав сільського старосту та інших посадових осіб;
• волосний схід - збори сільських і волосних посадових осіб та представників господарств, на якому затверджувалися рішення сільських сходів, вирішувалися господарські питання волості;
• волосне правління - виконавчий орган волосного сходу;
• волосний суд - становий селянський суд, що розглядав дрібні кримінальні справи та цивільно-правові спори, з розміром позову до 100 крб.
Регіональне самоврядування на загальноімперських засадах в Україні запровадили після проведення Олександром II земської реформи 1864 р. Так, згідно з Положенням про земські губернські та повітові установи від 1 січня 1864 р. правовий статус земств було визначено як системи, що не входить до структури державних органів, а служба в земствах розглядалась як виконання громадських обов'язків. До системи земських установ, що функціонували на двох рівнях - повітовому та губернському, входили: