Місцеве самоврядування в Україні

50

                    План

Вступ

Розділ I. Місцеве самоврядування в Україні та світі.

1.1                   Значення та поділ місцевого самоврядування в Україні

1.2                  Положення місцевого самоврядування в світі

Розділ II. Правове становище сільського, селищного і міського голови в Україні

2.1    Статус сільського, селищного і міського голови в Україні

2.2  Порядок призначення та припинення повноважень сільського, селищного і міського голови

Розділ III. Недоліки і прогалини в правовому регулюванні статусу сільського, селищного і міського голови в Українському законодавстві

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

                                          Вступ

Актуальність. Побудова в Україні громадянського суспільства, де­мократичної правової держави з верховенством права, пріоритетом прав людини, поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову супроводжується становленням і розвитком місцевого самоврядування. Дана тема є досить актуальною, оскільки сільський, селищний, міський голова представляє територіальну громаду, місцеву раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, тому відіграє важливу роль в системі місцевого самоврядування.

Мета - дослідити статус та функції сільського, селищного, міського голови, розглянути і оволодіти, спираючись на Конституцію і закони України, знаннями щодо питання обрання і повноваження сільського, селищного, міського голови, охарактеризувати їх діяльність.

Стан наукової розробки - над питанням сільського, селищного, міського голови працюють доктор юридичних наук, профессор (Інститут Законодавства Верховної Ради України) - Ніна Романівна Нижник, також доктор наук з державного управління, професор (Міністерство регіонального розвитку) - Василь Степанович Куйбіда. Професор, завідуючий кафедри регіонального управління та місцевого самоврядування (ХарРІ НАДУ) Ю.О. Куц і його колега професор, завідуючий кафедри економічної теорії і фінансів (ХарРі НАДУ_ А.О.Дєгтяр - за плідної співпраці випускають у 2008 році випускають "Практичний посібник сільського, селищного, міського голови" - 500 сторінок, де детально розкривається це питаня. За активну участь потрібно відзначити Всеукраїнську громадську організацію "Клуб мерів". це об'єднання досвідчених прфесіоналів самоврядування з усіх куточків України, нині членами клубу є 38 мерів, які розвивають місцеве самоврядування, обмінюються досвідом і навчають "молодих", уперше обраних сільських, селищних, міських голів. Вони видали періодичне видання під назвою «Порадник міському голові». Досліджують це питаня також: Ф.В. Золотарьов,

А. М. Колодій, А.В. Андрушко, І. Б. Ковтун, О.Д. Лазор та багато інших.

Об’єкт дослідження – конституційно-правовий статус сільського, селищного міського голови в України

Предмет –дослідження діяльності органів місцевого самоврядування.

Досягнення мети зумовлюється такими завданнями :

- розглянути правовий статус сільських, селищних, міських голів;

- охарактеризувати діяльність сільського, селищного, міського голови;

- визначити яким Законам України вони підпорядковуються;

- дослідити і проаналізувати функції і вибори сільського, селищного, міського    голови;

- зрозуміти, коли починається повноваження сільського, селищного, міського голови, і за яких умов вони припиняються.

Курсова робота складається з вступу, 3 розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ І. Місцеве самоврядування в Україні та світі

1.     Значення та поділ місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування в Україні має давні традиції. Так, іще за часів Київської Русі набуло розвитку громадівське самовряду­вання, в основу якого було покладено виробничу й територіальну ознаки - громади, які самоврядовувалися, формувалися за вироб­ничою (громади купців, ремісників тощо) або територіальною ознаками (сільська, міська та регіональна громади).

Територіальне громадівське самоврядування базувалося на звичаєвому праві та знаходило свій прояв у народних вічах. Для вічової організації управління характерним був більш-менш чіткий розподіл повноважень між вічем та обраними на ньому органами і посадовими особами.

Зокрема, на вічах обиралися посадові особи, вирішувалися найважливіші фінансові питання (встановлювалися та розподіля­лися податки), вони відали питаннями війни і миру, здійснювали вищу судову владу. До відання війта та інших посадових осіб са­моврядування належали судочинство, адміністративне управління, збір податків тощо.

Економічну основу територіального самоврядування становила спільна власність членів громади, зокрема й на землю. Громада самостійно встановлювала правила господарювання, місцеві подат­ки, платежі та інші повинності.

Суб'єктом міського самоврядування виступала міська громада, а сільського - сільська громада {верв), яка об'єднувала жителів кількох сусідніх сіл, мала землю в корпоративній власності, пред­ставляла своїх членів у відносинах з іншими громадами, феодала­ми, державною владою.

Після входження українських земель до складу Великого кня­зівства Литовського елементи місцевого самоврядування, особли­во в містах і містечках, дістали подальший розвиток у формі війтів­ства - міська влада належала війтові, який обирався на міському вічі. Тоді виникла досить складна система взаємовідносин між центральною владою, власниками міст і міськими громадами, обумовлена статусом конкретного міста. Наприклад, у великокня­зівських містах поряд з органами міського самоврядування функ­ціонувала старостинська адміністрація - міський орган дер­жавної влади на чолі зі старостою, призначуваним центральною владою.

Новою сторінкою в історії місцевого самоврядування в Україні стало магдебурзьке право, яке почало поширюватися на українські міста від середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало: ска­сування звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місце­вої державної адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо) та запровадження власного органу міського самоврядування - магіс­трату, який складався з двох колегій - ради (адміністративний ор­ган) і лави (судовий орган).

Першому українському місту (Сянок) магдебурзьке право бу­ло дароване галицьким князем Болеславом-Юрієм 1339 p., 1356 p. його отримав Львів, а 1374 р.- Кам'янець-Подільський. Поши­рення магдебурзького права в Україні значно прискорилося після входження її земель до складу Великого князівства Литовського та Королівства Польського. Так, 1432 р. магдебурзьке права було надано Луцьку, 1442 р.- Снятину, 1444 р.- Житомиру, 1494 р. (1498 р.) - Києву, 1498 p.- Дубну, 1518 p.- Ковелю, 1547 p.- Бе­рестечку, 1564 p.- Брацлаву, 1584 p.- Корсуню, 1585 p.- Переяс­лаву, 1600 p.- Каневу, 1640 p.- Вінниці.

Магдебурзьке право надавалося місту галицьким князем, великим князем литовським або королем польським та оформлю­валося магдебурзькими грамотами, які відігравали таку ж роль, як хартії (статути) західноєвропейських міст. За формою і текс­тами оригінальних заголовків можна вирізнити дві групи та­ких грамот1:

- з вказівкою про надання місту магдебурзького права;

- без такої вказівки.

Крім того, з історії відома група грамот- конфірмацій (під­тверджень) магдебурзького права і один випадок позбавлення маг­дебурзького статусу міста - скасування 1589 р. магдебурзької гра­моти, наданій Білій Церкві 1588 р.

Юридичними наслідками надання місту магдебурзького права були: скасування звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо) та за­провадження власного органу міського самоврядування - магіст­рату, який складався з двох колегій - ради (адміністративний ор­ган) і лави (судовий орган).

Наприклад, згідно з грамотою Сигізмунда II 1544 р. в Києві до складу ради та лави обиралося до шести осіб (схема ЗО). Члени ради - райці (радці, а згодом - ратмани, ратегери) обиралися жителями міста, як правило, наступного дня після свята Нового року. Правом бути обраними користувалися жителі міста «добрі, розумні, осілі в місті, віком від 25 до 90 років, не дуже багаті і не дуже бідні, з доброю славою, законнонароджені, охороняючі справедливість та правду, такі, що не мають жадібності та злості, не лихварі, не двоєжонці тощо»2. Раду очолював бурмистр, пов­новаження якого по черзі (строком один квартал) виконували радці.

Лава складалася з лавників, які обиралися довічно і складали присягу, а очолював колегію лавників війт. У містах із повним магдебурзьким правом (Київ, Стародуб, Житомир) війт обирався жителями міста з чотирьох кандидатур із наступним затверджен­ням королем польським. У містах із неповним магдебурзьким пра­вом війт призначався королем польським або ж на його обрання суттєво впливали старости.

Роль магдебурзького права в історії України оцінюється неоднозначно, що обумовлюється дискримінацією православного українського населення міст, яке в окремих випадках позбавлялося виборчого права на виборах міських урядовців. Українці не при­ймалися до цехів, їм не давали звання майстрів, а учням забороня­ли ставати підмайстрами тощо1. У період Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького пред­ставників католицької та православної релігій було зрівняно в пра­вах. Так, згідно з Гадяцьким трактатом (1658 р.) «...Також по міс­тах коронних і В. кн. Лит., як сягають церкви грецького обряду, аби зростала обопільна любов; міщани римської і грецької релігії мають рівно заживати спільних вольностей і свобод, і грецька релігія не має бути нікому перешкодою до магістрату» .

У 1764 р. ліквідували гетьманство, а 1765 р. маніфестом Кате­рини II було скасовано всі полки на Слобідській Україні. Згодом, 1783 p., було ліквідовано полково-сотенний устрій на Лівобережній Україні, магістратські та ратушні суди замінено судами «по учреждению о губерниях». Після видання Катериною II 21 квітня 1785 р. «Жалованной грамотьі на права и вьігодьі городам Россий-ской Империи» і «Городового Положення» було створено нові станові органи міського самоврядування - міські думи, і процес уніфікації форм місцевого самоврядування в Україні за російським зразком було фактично завершено.

Внаслідок муніципальної реформи Катерини II в Україні було запроваджено нові установи міського самоврядування. При цьому міське управління поділялося на загальноміське та станове.

Так, загальноміськими органами стали:

• міський голова;

• загальна міська дума;

• розпорядча або шестигласна міська дума (виконавчий орган). Загальна дума збиралася раз на три роки для обрання шести-

гласної думи, яка фактично здійснювала управління міськими справами.

З метою вирішення справ міських станів створювалися управи: купецька, міщанська, ремісницька, іноземних ремісницьких цехів, найманих служителів, робочих. У загальній думі також існували відділення, які відображали її становий склад.

Формально «Жалованная грамота городам» не скасовувала маг­дебурзького права в українських містах, але фактично міські магі­страти втратили свої адміністративні функції, залишившись лише судовою інстанцією для міщан.

Імператор Павло І на короткий час повернув українським міс­там їхній попередній устрій. Зокрема, м. Києву всі права та при­вілеї були підтверджені 1797 р. і 1801 р. (Олександром І). Проте після придушення польського повстання 1830 р. залишки магде­бурзького права в Україні було ліквідовано (на Лівобережній Україні - 1831 p., а в м. Києві - 23 грудня 1834 p.). Цікаво, що приводом для обмеження, а згодом і скасування магдебурзького права в Києві послужили фінансові зловживання в Київському магістраті (загальна сума розтрат міського керівництва сягнула 1 400 000 крб., що в 9 разів перевищувало суму річних прибутків міста).

XIX - початок XX ст. характеризували становленням в Україні нових загальноімперських форм місцевого самоврядування.

У 1838 р. запровадили станове самоврядування для державних і вільних селян у формі сільського товариства, яке 1861 р. було поширено на всіх селян. Сільське товариство збігалося з сільською громадою і мало свою корпоративну власність, зокрема й на землю. Основними суб'єктами сільського самоврядування стали:

• сільський схід (громада), в якому мали право брати участь усі селяни-домохазяїни, що проживали на відповідній території. Схід вирішував земельні справи, розподіляв податки, обирав сіль­ського старосту та інших посадових осіб;

• волосний схід - збори сільських і волосних посадових осіб та представників господарств, на якому затверджувалися рішення сільських сходів, вирішувалися господарські питання волості;

• волосне правління - виконавчий орган волосного сходу;

• волосний суд - становий селянський суд, що розглядав дріб­ні кримінальні справи та цивільно-правові спори, з розміром позо­ву до 100 крб.

Регіональне самоврядування на загальноімперських засадах в Україні запровадили після проведення Олександром II земської реформи 1864 р. Так, згідно з Положенням про земські губернсь­кі та повітові установи від 1 січня 1864 р. правовий статус земств було визначено як системи, що не входить до структури держав­них органів, а служба в земствах розглядалась як виконання гро­мадських обов'язків. До системи земських установ, що функціо­нували на двох рівнях - повітовому та губернському, входили: