Видатки державного бюджету

-1- 

ВСТУП

Державні  видатки – це грошові відносини, що складаються при розподілі і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування витрат розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб.

За матеріальним змістом державні видатки це сума коштів, що витрачається державою в  процесі здійснення її фінансової діяльності. Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних  коштів.

До Першої світової війни (1914 р.) економічна наука, дотримуючись принципу свободи підприємництва, виступала проти втручання держави та її фінансів в економіку. Держава XVIII – початку XX ст. – це “нічний сторож”, що охороняє мир, власність і правопорядок, але ні в якому разі не суб’єкт господарювання. Уся система централізованих грошових фондів акумулювала тоді порівняно невелику частку національного доходу, що не перевищувала на початок 20-х років ХХ ст. 15% ВВП. Хоча ще з 1830-х років відносні й абсолютні показники величин державних видатків починають зростати. Першим, хто це помітив і зробив відповідний прогноз, був економічний радник О. фон Бісмарка А.Вагнер. він поділив економіку на два сектори – державний і приватний і сформулював “закон зростаючої державної активності”. Відповідно до цього закону в усіх країнах, де швидко розвивається промисловість, державні видатки повинні збільшуватись більш високими темпами, ніж обсяги виробництва і національні доходи. У наші дні генеральні прогнози А.Вагнера порівнюють з пророцтвами М.Нострадамуса.

Високу еластичність державних видатків за доходом було емпірично доведено і теоретично обґрунтовано Р.Масгрейвом на прикладі Німеччини (на основі даних 1872-1990 рр.)

Зростання державних  витрат, зумовлене зміною потреб населення, відбувається з певним запізненням. Х.Тімм обґрунтував закономірність відставання зростання державних витрат від зростання доходів громадян через існування чотирьох часових лагів: прориднього, системного, інституціонального, ідеологічного.

Процес державного регулювання виробництва і розподілу посилився в період світової економічної кризи 1929-1933 рр.

Економічна теорія Дж. Кейнса (1883-1946) обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку  в умовах нестабільного розвитку. Основним інструментом такого втручання повинні були стати державні видатки. З метою активізації підприємницької діяльності і зростання національного доходу та ліквідації безробіття держава, на думку Дж. Кейнса, повинна не тільки нарощувати обсяг своїх видатків, а й впливати на особисте та інвестиційне споживання. Представники консервативного напряму, який сформувався із неокласичної школи, розбили теорію “економіки пропозиції”, згідно з якою на державу та її фінансову систему покладалось стимулювання науково-технічного прогресу і забезпечення довгострокового економічного зростання.

М.Фрідману належить твердження про те, що державні видатки  зростають, оскільки компенсуються  наявними доходами, адже уряд витрачає усі доходи від податків і ще трохи  більше. Тому він виступив за зниження податків з метою обмеження державних витрат.

Наприкінці ХХ ст.. держава перетворилась на великого підприємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експортера капіталу. Економічна наука все більше надає перевагу ринковій системі, законам  бізнесу, практичній діяльності у будь-якій сфері економіки. Оскільки матеріальні потреби безмежні, а ресурси обмежені, регулювання економічних процесів здійснюється постійно через фіскальну політику і трансферні платежі з бюджету. 

-2-

Механізм функціонування державних видатків все активніше сприяє розвиткові внутрішнього та розширенню зовнішніх ринків збуту. Зросло втручання держави у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну. Збільшився експорт державного капіталу, ще вагомішим стало його місце в загальному обсязі капіталу, що експортується. Отже, державні видатки стали одним із основних інструментів концентрації та централізації капіталу, збільшення нагромаджень у національній економіці.

Бюджетна система  є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги

Вперше за останні 10 років закон про державний бюджет не прийнято до початку відповідного бюджетного періоду. Враховуючи таке, а також встановлення з початку року відповідно до статті 46 Бюджетного кодексу України обмежень у спрямуванні коштів бюджету (тільки на поточні видатки – переважно захищені статті), що ускладнює життєдіяльність країни, стримує її соціально-економічний розвиток та не надає можливості запровадити нові соціальні гарантії, Верховній раді необхідно було у найкоротший строк прийняти проект закону про Державний бюджет України на 2010 рік

Комітет Верховної  Ради України з питань бюджету  на своєму засіданні 27 квітня 2010 року (протокол № 48) розглянув поданий Кабінетом Міністрів України проект Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (реєстр. № 6000).

Загальні показники  проекту державного бюджету на 2010 рік є такими:

доходи державного бюджету – 267,5 млрд. грн. (більше факту за 2009 р. на 42,1 млрд. грн. та менше попереднього проекту на 2010 р. на 17,2 млрд. грн.);

видатки державного бюджету – 323,6 млрд. грн. (більше факту за 2009 р. на 81,2 млрд. грн. та менше попереднього проекту на 2010 р. на 0,7 млрд. грн.);

повернення кредитів до державного бюджету – 5,2 млрд. грн. (більше факту за 2009 р. на 1,3 млрд. грн. та більше попереднього проекту на 2010 р. на 0,7 млрд. грн.);

надання кредитів з державного бюджету – 6,9 млрд. грн. (більше факту за 2009 р. на 0,2 млрд. грн. та менше попереднього проекту на 2010 р. на 4,9 млрд. грн.).

Дефіцит (фінансування) державного бюджету передбачено  у обсязі 57,7 млрд. грн., що становить 5,3 відсотка прогнозного ВВП.

Перерозподіл  ВВП через зведений бюджет прогнозується  на рівні 30,9 відсотків (у попередньому проекті доходи зведеного бюджету прогнозувалися на рівні 30,5 відсотків ВВП, а за попередніми даними у 2009 р. вони фактично склали 31,5 відсотків ВВП).

Трансферти з  державного бюджету місцевим бюджетам передбачено в обсязі 77,4 млрд. грн. (більше на 15,3 млрд. грн. проти факту за 2009 рік та менше на 6,4 млрд. грн. проти попереднього проекту на 2010 рік), що становить 23,9 відсотків загального обсягу видатків проекту державного бюджету на 2010 рік. Кошти, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, передбачено в обсязі 7,1 млрд. грн. (менше на 0,7 млрд. грн. проти факту за 2009 рік та більше на 0,7 млрд. грн. проти попереднього проекту на 2010 рік).

Граничний обсяг  державного боргу на 31 грудня 2010 року передбачено в обсязі 308,3 млрд. грн., що становить 28,5 відсотків прогнозного ВВП (станом на 31 грудня 2009 року державний борг становив 211,6 млрд. грн. або 23,1 відсотків ВВП). 

-3-

27 квітня Верховна  рада прийняла за основу і  в цілому закон про держбюджет-2010. Документ підтримали 245 депутатів при необхідному мінімумі 226,а 29 квітня Президент Віктор Янукович підписав цей закон.

ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Видатки Державного бюджету відіграють важливу роль у розвитку країни. Вони є основою  фінансового забезпечення соціальних програм, регулювання економіки, створення загальних умов розвитку ринкових відносин, розвитку зовнішньоекономічних відносин та інших державних завдань.

Виходячи  із термінології Бюджетного кодексу  України, під видатками Державного бюджету слід розуміти кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених законом про Державний бюджет на відповідний бюджетний період, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Видаткова частина Державного бюджету поділяється на два структурних підрозділи: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду. Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених під конкретну мету. Фінансування видатків загального фонду здійснюється шляхом залучення коштів, які не мають закріплених джерел фінансового забезпечення.

Бюджетні видатки  класифікують за такими ознаками: 1) за економічною характеристикою, 2) за функціями, що виконує держава, 3) між  головними розпорядниками бюджетних коштів, 4) між бюджетними програмами.

Розмежування  видатків за економічними ознаками здійснюється, виходячи з точки зору впливу державних  видатків на рух сукупного продукту та процес розширеного відтворення, і базується на визначенні поточних і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення. Їх склад визначається Кабінетом Міністрів України. Поточні видатки – це видатки на утримання мережі підприємств, установ , організацій, яка діє на початок бюджетного року та набуває чинності в даному році, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших. До них належать видатки на: 1) оплату праці працівників бюджетних установ та нарахування на заробітну плату, 2) придбання товарів та матеріалів, 3) відрядження, 4) оплату послуг бюджетних установ, 5) оплату комунальних послуг та електропостачання, 6) дослідження і дослідно-промислові та інші розробки, 7) сплату відсотків банківським установам, відсотків за внутрішніми позиками, 8) сплату відсотків, комісій та штрафів за зовнішніми державними позиками, 9) трансфери (бюджетам місцевого самоврядування, населенню або певним групам населення, підприємствам та іншим країнам). Капітальні видатки (видатки розвитку) – це видатки на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: 1) фінансування капітальних вкладень виробничого та невиробничого призначення, 2) фінансування структурної перебудови національної економіки, 3) субсидії, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням. До капітальних належать видатки на: 1) придбання обладнання і предметів довгострокового користування, 2) придбання основного капіталу, 3) капітальне будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт, 4) створення державних запасів і резервів, 5) придбання землі і нематеріальних активів, 6) капітальні трансфери, 7) нерозподілені витрати.

За функціональними  ознаками видатки Державного бюджету  України поділяються на такі групи: 1) загальнодержавні функції, 2) оборона, 3) громадський порядок, безпека та судова влада, 4) економічна діяльність, 5) охорона навколишнього природного середовища, 6) житлово-комунальне господарство, 7) охорона здоров’я, 8) духовний та фізичний розвиток, 9) освіта, 10) соціальний захист та соціальне забезпечення. Видатки за

-4-

функціональною  класифікацією визначаються переважно для аналітичної оцінки обсягів фінансування основних функцій держави, для бюджетних узагальнень та цілей статистичного аналізу.

Водночас видатки  Державного бюджету розподіляються між головними розпорядниками бюджетних  коштів та розпорядниками коштів нижчого рівня. Розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків із бюджету. Головними розпорядниками коштів Державного бюджету можуть бути органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний суд України, Верховний суд України та інші спеціалізовані суди, установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників.

Програмна класифікація видатків бюджету використовується в тому разі, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом. Цей метод дозволяє оцінити та обрахувати ефективність витрачання бюджетних ресурсів, пересуваючи акцент із контролю за виконанням зобов’язань на забезпечення ефективності й досягнення конкретних результатів розпорядниками бюджетних коштів. Програмно-цільовий метод складання бюджету – це практика групування різних видів бюджетних видатків в окремі програми таким чином, щоб кожна стаття видатків була закріплена за певним видом програми. Як правило, кожна програма – це фіскальне зобов’язання одного головного розпорядника коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду успішності досягнення мети програми.

У ст. 87 Бюджетного кодексу України передбачені  державні програми, які мають фінансуватися  з Державного бюджету. До видатків, що здійснюються з Державно бюджету України, належать видатки на 1) державне управління: законодавчу владу, виконавчу владу, Президента України, 2) судову владу, 3) міжнародну діяльність, 4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язки державного значення, 5) національну оборону, 6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави, 7) освіту: спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності, загальноосвітні школи спеціальної реабілітації, 8) охорону здоров’я, 9) соціальний захист та соціальне забезпечення: державні спеціальні пенсійні програми, державні програми соціальної допомоги, державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських, державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї, державну підтримку молодіжних громадських організацій, на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї, державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян, 10) культуру і мистецтво, 11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств, 12) фізичну культуру і спорт, 13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки, 14) програми реставрації пам’яток архітектури державного значення, 15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, телекомунікацій та інформатики, 16) державні інвестиційні проекти, 17) державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха, 18) створення та поповнення державних запасів і резервів, 19) обслуговування державного боргу, 20) проведення виборів та референдумів, 21) інші програми, які мають виключно державне значення.