Видатки бюджету на соціальний захист населення і соціальну сферу та їх оптимізація

3.   Держава повинна сприяти підвищенню до­ходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва у таких формах – пенсії, різні види допомоги, стипендії, грошові виплати та їхня індексація, пільги в оподаткуванні[6, С. 24].

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають кошти державного та місцевих бюджетів, страхових фондів:

-   Фонду  соціального  страхування  з  тимчасової втрати працездатності;

-   Фонду загальнообов'язкового державного стра­хування на випадок безробіття;

-   Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві  та професійних захворювань;

-   Фонду   медичного   страхування   (за   рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а та­кож благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України);

-   Державного Пенсійного фонду. [16, С.130]

Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в міні­мально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розроб­ці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціаль­ні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Індексації грошових доходів населення підлягають такі грошові доходи населення: державні пенсії; різні   види   соціальної   допомоги   (сім'ям   з дітьми, по безробіттю і т. ін.); стипендії; оплата праці.

Індексація грошових доходів проводиться у ра­зі, коли індекс споживчих цін перевищив зазда­легідь визначену величину, що є межею індекса­ції, яку прийняла Верховна Рада України.

Індексації не підлягають грошові доходи від власності: доходи від цінних паперів (крім державних); доходи  від  здавання  в  оренду  нерухомого майна; доходи від ведення фермерського та підсоб­ного господарства; доходи від підприємницької діяльності.

Індексації підлягають грошові доходи у розмірі трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. Дохід у розмірі величини вартості межі малозабезпеченості індексується повністю.

Якщо дохід перевищує величину вартості ме­жі малозабезпеченості, то його частина у обсязі подвійної її величини індексується у розмірі 80 %. Наступна частина доходу у розмірі потрій­ної величини межі малозабезпеченості індексу­ється у обсязі 70 %.

Частина грошового доходу, що перевищує три­кратну величину межі малозабезпеченості, індек­сації не підлягає.

Для індексації грошових доходів населення використовується індекс, що характеризує під­вищення цін і тарифів на товари та послуги, які входять до складу мінімального споживчого бюд­жету.

Джерела фінансування індексації грошових доходів населення залежать від їх виду. Підприємства, об'єднання і організації, що перебувають на господарському розрахунку, під­вищують розміри оплати праці у зв'язку з індек­сацією за рахунок і в межах госпрозрахункового доходу.

Організації і установи, що фінансуються за рахунок   бюджетів   різного рівня,   підвищують розміри оплати праці за рахунок коштів відповід­них бюджетів.

Громадські об'єднання підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів.

Пенсії,    соціальні   допомоги,    допомога   по безробіттю індексуються за рахунок коштів Пен­сійного фонду, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати  працездатності  та Фонду за­гальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття.

Стипендії індексуються за рахунок відповід­них бюджетів.

Законом про індексацію встановлюється, що при рівні інфляції в 6 % перелічені вище доходи мають індексуватися.

У зв'язку із зростанням витрат на виробницт­во окремих товарів та послуг з метою підтриман­ня їх виробництва та споживання на належному рівні держава згідно з політикою цін може здійс­нювати цінове регулювання у формі дотацій, наприклад,  за такими напрямками:

-        дотації  на окремі  види товарів  та послуг, коли собівартість продукції вища за фіксований рівень цін (газ, тверде паливо, медикаменти, бу­дівельні матеріали для індивідуального житлово­го будівництва та молодіжних комплексів);

-        дотації житлово-комунальному господарству (на воду, паливопостачання тощо);

-        дотації міському транспорту (метрополітену, автомобільному) та інші. [16, С.131]

Розмір   дотації   розраховується   на   одиницю продукції, або як різниця між ціною і собівартіс­тю продукції та послуг.

Джерелами фінансування цінових дотацій ви­ступають Державний і місцевий  бюджети.

Найважливішою сферою фінансування видатків бюджету є соціальний сектор. Соціальний сектор як збірне поняття включає  в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоров'я, освіта й навчання. Соціальні видатки посідають чинне місце в структурі видатків держави. Їх слід розглядати як частину економіки, фінансів, як систему орієнтовану на конкретного споживача. На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація в країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в їх структурі й рівні бідності, традиції.

Метою діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-куль­турних і побутових послуг. Витрати держави на соціальну сферу є основою діяльності закладів освіти, науки, культури, фізичної культури, охорони здоров'я та інших.

Джерелами фінансування соціальної сфери є: державний бюджет; місцеві бюджети; власні доходи установ і організацій соціаль­ної сфери (самофінансування).

1.2 Напрями фінансування соціального захисту населення та соціальної сфери

Соціальна сфера - одна з найважливіших сфер життя суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства і особи, умови праці й побуту, здоров'я, відпочинку.

Соціальна сфера - це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави[5, С.193].

Слід пам'ятати, що суть соціальної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується соціально спрямована економіка, яка дасть людині все необхідне для нормального життя за європейськими стандартами; утворюється новий тип солідарності різних соціальних верств населення, свідома коаліція людей, які обрали шлях розбудови вільної демократичної держави.

Соціальна політика держави виходить із необхідності надання конкретної допомоги бідуючим верствам і прошаркам населення: одиноким громадянам похилого віку, тим, що втратили здатність до самообслуговування, хворим, дітям тощо.

Згідно з положеннями про соціальний захист населення мають бути надані рівні стартові можливості: зрозумілі і справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови до соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті. Для її реалізації в державі існує особлива ланка національного господарського комплексу, призначена для задоволення суспільних потреб і фінансується за рахунок держави - соціальна інфраструктура.

Соціальна інфраструктура - це особливий комплекс галузей народного господарства, таких як освіта, охорона здоров'я, культура, мистецтво, спорт, житлове і комунальне господарство, торгівля та інші. Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства – людей. [7, С.195]

Велику роль соціальна інфраструктура відіграє у вирішенні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використання вільного часу працівників матеріального виробництва.

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більше 30% валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за надані послуги та виконані роботи.

До соціальної сфери належать галузі соціальної інфраструктури та такі види діяльності:

- освіта;

- охорона здоров'я;

- культура і мистецтво;

- фізкультура та спорт; [14, С.98]

Реалізація соціальної політики та розбудова соціальної сфери відповідно до пріоритетів національного, суспільного, культурного і духовного відродження обумовлює необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери.

Державні структури повинні регулювати виробництво дефіцитних товарів і послуг і не тільки не допускати згортання цього виробництва, а й добиватись його нарощування. З цією метою має здійснюватися структурна перебудова економіки у контексті досягнення практичних і зрозумілих результатів, здійснюватись конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва продукції під запити споживачів, а також на безпосередній випуск товарів, особливо, коли він технологічно можливий без докорінної капіталомісткої модернізації виробництва.

У сучасних умовах вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівня оплати праці від її результатів з тим, щоб за допомогою цього зацікавити найманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивно працювати, стримувати зростання невиправданих витрат на виробництво, забезпечити їх зниження і на цій основі гальмувати зростання цін та інфляцію.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обгрунтування планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку.

Освіта - це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вона є специфічною галуззю сфери духовного виробництва, яка займається формуванням знань та вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів[13, С.57].

Перехід до ринкових відносин в Україні ставить зростаючі вимоги перед сферою освіти, вимагає постійного підвищення якісного рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника. Освіта має значний вплив на відтворення робочої сили. Це насамперед вплив на підвищення якості робочої сили, її здатності вчасно пристосуватися до нових вимог, які ставить ринок. Розвиток творчого потенціалу працівника, який залежить від системи загальної та професійної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів є суттєвими факторами зростання продуктивності праці, а також й економічного зростання держави.

Саме завдяки постійному зростанню витрат на освіту розвинені країни зберігають провідне становище у світовій економіці.

Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України “Про освіту”, прийнятому 23 травня 1991 року, та у змінах і доповненнях до нього.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, збагачення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Структура освіти в Україні включає:

   дошкільну освіту;

   загальну середню освіту;

   позашкільну освіту;

   професійно-технічну освіту;

   вищу освіту;

   післядипломну освіту;

   аспірантуру;

   докторантуру;

Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування. [14, С.106] Одним з найважливіших факторів, що забезпечує не тільки гідне існування, а й стабільний розвиток галузі, є відповідний рівень її фінансування.

Додатковими джерелами фінансування освіти є такі:

-       кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

-       плата за надання додаткових освітніх послуг;

-       кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

-                доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

-       дотації місцевих органів влади;

-       кредити банків;

-       добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отримані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування навчально-виховних закладів, установ та заходів системи освіти не зменшуються. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.