Видатки бюджету на соціальний захист населення і соціальну сферу та їх оптимізація

52

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

імені Михайла ТУГАН - БАРАНОВСЬКОГО

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Бюджетна система"

на тему: " ВИДАТКИ  БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ ТА ЇХ ОПТИМІЗАЦІЯ "

     Студентки 3 курсу групи Фін-07-А

                                                                          денної форми навчання

     інституту обліку і фінансів

                                                           Соломанюк АлінИ Володимирівни

     Науковий керівник: к.е.н., доцент

     Єгоркіна Тетяна Олексієвна

Донецьк – 2010

ЗМІСТ

                                                                                                                            стор.

ВСТУП                                                                                                                           3

РОЗДІЛ 1. РОЛЬ ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ    СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ                                                                                 

1.1 Сутність, зміст і класифікація видатків бюджету на соціальний захист населення та соціальну сферу                                                                                      6

1.2 Напрями фінансування соціального захисту населення та соціальної сфери. 12

Висновки за розділом 1                                                                                                22

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ

2.1 Аналіз динаміки і структури видатків бюджету на соціальний захист.             24

2.2 Оцінка фінансування соціальної сфери і соціального захисту населення.        30

Висновки за розділом 2                                                                                                 38

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ       39

Висновки за розділом 3                                                                                                 44

Висновки                                                                                                                 46                                                                                               

Список використаних джерел                                                                                       51                                                                        

ВСТУП

В умовах ринкової економічної системи спостерігається значна диференціація рівня доходів окремих верств населення. Як наслідок, в окремих категорій громадян не вистачає коштів для забезпечення своїх сімей життєво необхідними благами. В таких умовах питанням забезпечення всім членам суспільства прав та гарантій, встановлених Конституцією України, зокрема на відповідний рівень життя, освіту, охорону здоровя, відпочинок, повинна займатися держава як гарант виконання конституційних норм та реалізацію прав людини. Відповідно держава здійснює комплекс заходів спрямованих на забезпечення нормальної соціальної обстановки в країні, об'єднаних в рамках соціальної політики держави, яка покликана забезпечити всі потреби особистості.

Головна мета видатків бюджету на соціальний захист населення і соціальної сфери - зняти всі обмеження на шляху до оптимізації, дати можливість кожній людині одержувати соціальний захист та задовольняти потреби суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.[12, С. 255-256]

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя - для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому серед питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.

Орієнтиром соціальної політики є людина й умови її життєдіяльності, все те, що супроводжує людину від моменту народження і протягом усього життя.

Питання соціального захисту громадян - це понад усе прерогатива державної політики. Держава вживає заходів щодо вирішення питань економічного становища і гарантій соціального захисту громадян.

Але, треба сказати відверто, що сьогодні держава не готова, внаслідок економічних обставин, забезпечити виконання програм соціально-орієнтованого напряму.

Однією з проблем соціального захисту є обмеженість бюджетних асигнувань на соціальні виплати, внаслідок чого встановлюється рівень соціальних гарантій, який не відповідає положенням відповідних нормативно-правових актів.

Актуальність даної теми пов'язана з тим, що соціальна політика України на даний момент недостатньо розвинена, незважаючи на пріоритетність цього напряму. Перш за все це пов'язано з недостатністю фінансування заходів соціальної політики, так як теперішні розміри фінансування недостатні навіть для того щоб забезпечити визначені законодавством розміри соціальних гарантій, що пов'язано з надзвичайно обмеженими фінансовими можливостями бюджетів, значною тінізацією економіки, а відповідно значні потоки фінансових ресурсів, які не перерозподіляються через централізовані та децентралізовані фонди, а отже їх частина не використовується на соціальні потреби суспільства.

Метою даної роботи є дослідження видатків бюджету на забезпечення соціального захисту та соціальну сферу, їх динаміки та структури протягом останніх років, визначення перспектив розвитку та можливостей вирішення наявних проблем з соціального захисту населення та фінансування соціальної сфери.

Досягнення поставленої мети передбачає необхідність виконання наступних завдань:

- дослідження теоретичних засад видатків бюджету на забезпечення соціального захисту населення і соціальної сфери;

- проведення оцінки видатків бюджету на забезпечення соціального захисту населення і соціальної сфери;

- виявлення основних напрямів оптимізації видатків бюджету на соціальну сферу, перспектив реформування соціальної політики в Україні з врахуванням світового досвіду в соціальній сфері.

Предметом дослідження є видатки бюджету України з приводу фінансового забезпечення програм і заходів соціального захисту.

У процесі дослідження було використано методи: аналізу та синтезу – для зіставлення підходів до класифікації витрат; порівняння відносних величин – для розробки методики оптимізації структури витрат Державного бюджету України; узагальнення та групування – для обґрунтування вибору напрямку інноваційної політики на підставі виявлення відхилень фактичних витрат від планових.

При написанні курсової роботи були використані законодавчо-нормативні акти України, що регламентують проведення бюджетної політики, закони України, а також статичні показники періодичної літератури, статистичні дані Державного комітета статистики України.

Курсова робота складається з вступу, основної частини (3 розділи) висновків, списку використаних джерел. В першому розділі розкрито сутність і зміст видатків бюджету держави на соціального захисту населення. Розділ складається з двох підрозділів. В другому розділі проаналізована динаміка і структура видатків бюджету України на соціальний захист населення та соціальну сферу, розділ також складається з двох підрозділів. В третьому розділі визначено проблеми, наявні сьогодні в оптимізації видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу, перспективи розвитку соціальної сфери, потенційні шляхи вирішення цих проблем.

РОЗДІЛ 1

РОЛЬ ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

1.1                       Сутність, зміст і класифікація видатків бюджету на cоціальний захист населення та соціальну сферу

Визначимо сутність і зміст видатків держави на соціальний захист і соціальну сферу.

Соціальний захист - це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує дер­жава окремим верствам населення, а також за пев­них економічних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та інше). [16, С.125]

Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити задоволення життєво необ­хідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум визначається як  вартісна оцінка мі­німуму життєвих засобів, необхідних для підтрим­ки життєдіяльності та відновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо визначеним базовим державним соціальним стан­дартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного об­слуговування, охорони здоров'я, освіти тощо.

Державні соціальні стандарти і нормативи фор­муються, встановлюються і затверджуються у по­рядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Класифікація соціальних нормативів наведена на рис. 1.1.

Соціально-економічні гарантії - це метод за­безпечення з боку держави задоволення різно­манітних потреб громадян на рівні соціально ви­знаних норм та нормативів.

Рис  1. 1.  Класифікація  соціальних   нормативів

Нормативи споживання — розміри споживан­ня в натуральному виразі продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення — визначена кіль­кість предметів довгострокового використання, яка є в особистому споживанні населення, а та­кож забезпечення певної території мережею за­кладів освіти, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування тощо.

Нормативи доходу — розмір особистого доходу громадян або сім'ї, який гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забез­печення. [16, С.126-127]

Нормативи раціонального споживання — рі­вень споживання товарів та послуг поточного та довгострокового користування, що гарантує оп­тимальне задоволення потреб. Прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначений за нормами соціальних або фізіологіч­них потреб.

Статистичні нормативи — нормативи, що ви­значаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього насе­лення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи у сфері житлово-комунального господарства включають:

-   граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

-   показники якості надання комунальних по­слуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування та зв'язку нале­жать:

-                   норми забезпечення транспортом загального користування;

-                   показники якості транспортного обслугову­вання;

-                   норми  забезпеченості  населення  послугами зв'язку.

Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я включають:

-                   перелік та обсяг гарантованої медичної до­помоги громадянам;

-                   показники якості надання медичної допомоги;

-                   нормативи пільгового забезпечення окремих категорій   населення   лікарськими   засобами   та іншими спеціальними засобами;

-                   нормативи забезпечення харчуванням у дер­жавних і комунальних закладах охорони здоро­в'я тощо.

До державних соціальних нормативів у сфері освіти належать:

-   перелік та обсяг послуг, що надаються дер­жавними та комунальними закладами дошкіль­ної,  загально-середньої,  професійно-технічної та вищої освіти;

-   нормативи граничної наповнюваності класів, груп;

-   нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

-   нормативи   матеріального   забезпечення   на­вчальних закладів тощо.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-еко­номічними гарантіями є мірилом

цивілізованості країни.

Держава повинна  здійснювати  соціальні га­рантії у наступних напрямах:

1.   Держава повинна гарантувати кожному зай­нятому у процесі виробництва нормальний  рівень  добробуту  через   міні­мальний   рівень   заробітної   плати   та   її   індек­сацію, помірні податки, невтручання у підприємницьку діяльність;

2.   Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних   потреб   громадян   та   суспільства, які вона не може повністю    довірити кожному громадянину самостійно - здобуття загальної освіти, виховання дітей і підлітків, підготовка кадрів, організація охорони здоров'я і розвитку фі­зичної культури тощо;