Механiзм процентноi полiтики НБУ

облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними 

ставками, за якими вони одержують  позички в інших кредиторів і  самі

надають позички. Якщо, наприклад, ринкові  позичкові проценти зросли

більше, ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно  не

зменшувати свої запозичення в  центрального банку. Тому НБУ не досягне 

ефекту гальмування пропозиції грошей підвищенням облікової ставки. Крім

того, комерційні банки можуть не відреагувати відповідним чином на зміну

облікової ставки і з інших причин: через інфляційні очікування, стан своєї 

ліквідності тощо. У разі високих  інфляційних очікувань, погіршення

ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позички

НБУ навіть при підвищенні облікової  ставки [11,С.141].

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси

грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит  на

кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції.

Невикористані для кредитування гроші  вкладаються в інші активи (цінні 

папери держави, місцевих органів  влади) або осідають на депозитах 10

комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в 

обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в

обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними 

операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність

комерційних банків. Вони змушені  перетворювати свої вторинні резерви 

(кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в

первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх 

кореспондентських рахунках у НБУ  й загальна маса грошей в обігу [12].

1.2 Види процентних ставок Національного  банку України

Процентна політика є важливою складовою грошово-кредитної

політики, а офіційні процентні  ставки – інструмент впливу центральних 

банків на їх економічний розвиток. Така значимість процентної політики

пов’язана із роллю, яку виконують  процентні ставки в економіці: вони

слугують суб’єктам економіки  інформаційними індикаторами для прийняття 

рішень щодо заощаджень, інвестицій та споживання, надають їм можливість

еластично реагувати на зміну ринкової кон’юнктури шляхом переливання 

капіталів між сферами та галузями економіки, збалансовуючи на цій основі

попит і пропозицію на фінансовому  та товарному ринках [13,С.122].

Одним з інструментів монетарної політики є регулювання ставок

рефінансування комерційних банків, що здійснюється Національним банком

України. Ставка рефінансування – це процентна ставка, за якою

Національний банк надає банкам на визначений строк кредити 

рефінансування (як правило, такі кредити  видаються максимум на один рік,

але в більшості випадків – на один місяць).

Кредити рефінансування можуть бути поділені на облікові та 11

ломбардні, коротко- та середньострокові та за методом надання такі, що

надаються шляхом аукціону і цільові (тобто прямі – сезонні, коригуючі)

[5,С.454].

Ставку рефінансування Національний банк України встановлює у разі

проведення тендерів на розміщення кредитів. Порядок визначення ставки

рефінансування залежить від типу тендера, через який НБУ здійснює

рефінансування банків: кількісний чи процентний. При проведенні

кількісного тендера Національний банк наперед установлює (фіксує)

процентну ставку, за якою банки можуть одержувати кредит. При проведенні

процентного тендера НБУ визначає рівень процентної ставки виходячи з 

попиту на кредит з боку комерційних  банків, запропонованих ними ставок,

стану грошового ринку та цільових орієнтирів грошово-кредитної політики.

Ставка рефінансування не може бути нижчою, ніж облікова ставка

НБУ. На процентному тендері заявки банків задовольняються відповідно до

зниження запропонованої в них  процентної ставки, починаючи із найвищої, і

далі поступово до закінчення запропонованого  Національним банком обсягу

кредитів або задоволення всіх заявок банків [6,С.82].

Рефінансування комерційних банків здійснюється за допомогою 

облікової ставки, ломбардної ставки та ставки за розміщення депозитних

сертифікатів НБУ. Найбільш важливою серед ставок рефінансування є 

облікова ставка. Її зміна служить  сигналом до зміни не тільки інших  ставок

рефінансування, але й ставок за кредитами і депозитами у комерційних 

баках, інших процентних ставок на грошовому ринку, оскільки свідчить про

зміну монетарної політики загалом.

Облікова ставка є відсотком  за кредитами, які центральний банк надає 

іншим банківським установам країни [14,С.39]; відсотковою ставкою, яка 

встановлюється при обліку (купівлі) цінних паперів (векселів) [15,С.121];

ціною, за якою центральний банк емітує гроші в економіку при їх

первинному розміщенні [16,С.18-19].12

Офіційною обліковою ставкою є  дисконтна чи облікова ставка, що

застосовується центральними банками  в операціях з комерційними банками

при наданні кредитів під заставу  короткострокових державних облігацій,

комерційних векселів та інших видів  цінних паперів, які відповідають

вимогам центрального банку [17,С.111]; плата, яку бере центральний банк

при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання терміну їх

сплати [18,С.127].

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» -

облікова ставка Національного  банку України - виражена у відсотках  плата,

що береться Національним банком України  за рефінансування комерційних

банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них  і 

утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою  серед 

ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші [19].

Облікова політика, як правило, проводиться центральними банками

через встановлення і перегляд двох видів офіційної процентної ставки:

ставки редисконтування (переобліку цінних паперів) та ставки

рефінансування (безпосереднього  кредитування банківських установ)

[20,С.276].

Історично поняття облікової ставки пов'язане з діяльністю

центрального банку з переобліку векселів, представлених комерційними

банками. У сучасних же умовах зміст  операцій центрального банку з 

рефінансування означає не лише купівлю векселів (переобліковий  кредит) чи

позики під заставу цінних паперів (ломбардний кредит), а й надання  всіх

видів кредитів комерційним банкам [21,С.341].

Можна виділити дві групи причин, які впливають на рівень облікової 

ставки центрального банку:

— причини, обумовлені загальними тенденціями розвитку національної

економіки;

— причини, пов'язані з рішеннями  центрального банку щодо грошової

сфери.13

Перша група причин є первинною  щодо другої, оскільки розвиток

секторів економіки впливає  на рішення центрального банку в  грошово-

кредитній сфері. Маніпулювання обліковою ставкою, яке здійснюється

центральним банком, слід розглядати як запобіжний активний важіль впливу

на попит і пропозицію на грошовому  ринку. Головними з-поміж факторів

першої групи є такі:

— фаза економічного циклу;

— інфляція;

— міжнародний рух капіталу.

До факторів другої групи, що впливають  на рівень облікової ставки,

відносять:

— проведення центральним банком політики «дорогих» або «дешевих» 

грошей;

— вирівнювання платіжного балансу;

— запобігання девальвації національної валюти.

Рівень облікової ставки залежить від дії таких основних факторів:

— рівня інфляції та інфляційних  очікувань економічних суб’єктів;

— обсягу грошової маси та швидкості  її обігу;

— структури кредитної емісії центрального банку;

— процентних ставок комерційних банків за кредитами і депозитами та за

міжбанківськими кредитами;

— структури залучених коштів комерційних  банків;

— валютного курсу національної грошової одиниці та девальваційних

очікувань в економіці;

— доходності за операціями з цінними паперами на відкритому ринку

[22,С.28].

При встановленні облікової ставки Національний банк України бере до

уваги тенденції розвитку та змін таких показників:

— прогнозний і фактичний рівень інфляції у відповідному періоді;

— прогнозний і фактичний рівень зміни індексу цін виробників 14

промислової продукції;

— середній рівень інфляції за попередні 12 місяців;

— середня облікова ставка за попередні 12 місяців;

— темпи приросту грошової маси в  обігу;

— структура прогнозних і фактично випущених в обіг Національним

банком платіжних засобів у  відповідному періоді;

— динаміка процентних ставок на міжбанківському  ринку кредитних 

ресурсів;

— динаміка процентних ставок за кредитами  та депозитами банків.

Адамик Б. П. називає такі принципи облікової політики: «Для того,

щоб облікова ставка Національного  банку використовувалась у повному 

обсязі як інструмент монетарного  регулювання, вона повинна відповідати 

певним принципам. Серед них  основними є:

— забезпечення позитивного рівня  облікової ставки щодо інфляції;

— рівень облікової ставки повинен  перебувати в межах коридору

ринкових процентних ставок комерційних  банків за кредитами та депозитами

[18,С.130]».

Національний банк України визначає розмір облікової ставки,

дотримуючись таких головних принципів:

— облікова ставка використовується одночасно як засіб реалізації

грошово-кредитної політики й орієнтир ціни на гроші;

— облікова ставка – один із чинників, який характеризує головні напрями 

змін грошово-кредитного регулювання;

— облікова ставка має підтримуватися на позитивному реальному рівні

щодо рівня інфляції;

— облікова ставка є найнижчою  серед процентних ставок, за якими 

Національний банк України може підтримувати ліквідність банків [2,С.74-

75].

Наступною ставкою рефінансування є ломбардна ставка, яку НБУ

стягує за користування ломбардним кредитом. Ломбардний кредит – це 15

кредит НБУ, що надається комерційним  банкам під забезпечення державних 

цінних паперів з метою стимулювання розвитку ринку державних цінних

паперів та підтримки необхідної ліквідності банківських установ. Із

забезпеченням ломбардного кредиту  приймаються державні цінні папери, що

обліковуються на балансі комерційного банку. У найбільш широкому

розумінні ломбардний кредит – це кредит під заставу нерухомого майна.

Право на отримання ломбардного кредит мають комерційні банки,

котрі відповідають низці встановлених вимог, основними з яких є 

дотримання економічних нормативів діяльності банків, належне ведення 

бухгалтерського обліку та вчасне подання  фінансової звітності у повному

обсязі, банки не повинні мати заборгованості за кредитами Нацбанку, а 

також, у разі одержання ломбардних кредитів від НБУ в минулому, сума

заборгованості за ними має знаходитись  у межах відповідних нормативів.

Практика використання ломбардної ставки засвідчує, що переважно

вона встановлюється на рівні, що на 1-2 % перевищує величину облікової 

ставки [18,С.130]. Це пов'язано з вищим  ступенем ризику при ломбардному 

кредитуванні.

На сьогодні перелік об'єктів, що приймаються під заставу ломбардного 

кредиту розширено відповідними нормативними актами. Це здійснює

позитивний вплив на реалізацію політики рефінансування, оскільки збільшує

коло можливостей в одержанні  даного кредиту, а відтак, робить ломбардну 

процентну ставку більш дієвим інструментом монетарної політики.

Третьою серед ставок рефінансування є ставка за розміщення

депозитних сертифікатів НБУ. Запроваджені в Україні вперше у 1997 році,

депозитні сертифікати НБУ являють  собою борговий цінний папір 

Національного банку України, що випущений у бездокументній формі, який

засвідчує розміщення в НБУ коштів комерційних  банків та їхнє право на

одержання внесеної суми і відсотків після  закінчення встановленого строку

[23,С.211].16

Процентні ставки за розміщення депозитних сертифікатів є дієвим

інструментом  вітчизняної монетарної політики, оскільки дані сертифікати 

широко  використовують у банківській практиці. Сертифікати продаються

банкам  на договірній основі в безготівковій  формі через спеціальні аукціони

з їх розміщенням, що проводить НБУ.

З 1997 року в Україні рефінансування комерційних банків активно 

здійснювалося за допомогою операцій репо. Операції репо поділяються на

прямі і зворотні. Суть прямих операцій репо полягає у купівлі Нацбанком  у 

комерційного банку облігацій  внутрішньодержавної позики (ОВДП) на

певний період, з умовою майбутнього  їх викупу комерційним банком у 

визначений строк. Змістом операцій зворотного репо є продаж Нацбанком 

державних цінних паперів з власного портфеля комерційному банку з 

умовою наступного їх викупу у визначений термін. Деякі економісти

вважають операціями рефінансування і пряме, і зворотне репо [24,С.224], а 

окремі відносять до них лише операції прямого репо, виділяючи  операції

зворотного репо і операції з  розміщенням депозитних сертифікатів НБУ в

окремий інструмент монетарної політики –депозитні операції. Даний поділ