Державний борг України

        1) МФО, зокрема, МВФ, СБ, ЄБРР;

2) різні іноземні країни-позичальники  капіталів та ЄС.

Визначальним для України  є те, що після проголошення в 1991 році свого національного суверенітету соціально-економічна ситуація в країні різко погіршилась і системно-структурна криза набула хронічного характеру.

В Україні в системі зовнішніх  платежів виник значний платіжний  дефіцит, який із року в рік збільшувався. Це спричинилося до того, що Україна  втратила можливість виконувати зобов'язання стосовно вже накопичених боргів, які зростали.

Дефіцит платіжного балансу негативно відбивався на стані державного бюджету, дефіцит якого також стрімко зростав. Ці диспропорції, що виникли в платіжній та бюджетній сферах, призвели до того, що Україна дедалі більше втрачала свій міжнародний статус.

Всі ці обставини стали причиною того, що шанси України на отримання пільгових кредитних ресурсів Фонду почали зменшуватися, не реалізовувалися програми інвестиційних проектів зі Світовим банком, які могли бути спрямовані на здійснення структурних реформ.

Аналізуючи стан зовнішнього державного боргу України, який виник в результаті заборгованості за позиками, наданими міжнародними організаціями, необхідно відмітити, що сума заборгованості, починаючи з 1996 року, зросла з 2,211 млрд. дол. до 4,508 млрд. дол. на початок вересня 2000 року, тобто більш ніж у два рази. 3;них кредити МВФ - на 131%, СБ, ЄС та ЄБРР - в три рази (додаток Е).

Серед міжнародних фінансових організацій найбільші запозичення надійшли в Україну від МВФ - 45,4% усіх кредитів МФО на 1.09.2000 року. Хоча в порівняні з початком 1996 року, їх частка становила 70,8%. її зменшення сталося в першу чергу за рахунок значного зростання частки СБ, ЄС та частково ЄБРР. Обсяг одержаних кредитів МВФ склав на 1.09.2000 року 2,048 млрд. дол. США.

З характеристики цільових призначень цих запозичень, їх практичного використання та умов повернення можна спрогнозувати і наслідки. Із всієї суми кредитів Міжнародного валютного фонду, як видно з таблиці 3.1, на системну трансформаційну позику (СТР) припадає 513,0 млн. дол. на резервний кредит Stand-bу) - 609,3 млн. дол. Ці величезні суми призначені для покриття дефіцитів платіжного балансу і державного бюджету країни, а також для консультативно-технічної допомоги. А це значить, що вони не працюють в економіці країни, її виробництві. Тому в такій формі кредити МВФ є тягарем для економіки держави.

Таблиця 3

Структура кредитів Міжнародного валютного фонду Україні, тис. дол. США (станом на 1.09 2000р.)

№ п/п	Цільове призначення кредиту	На 1.09.2000р.	%
1.	Системна трансформаційна позика (СТР)	513031,25	25,0
2.	Резервний кредит (Stand-by)	609 327,59	29,8
3.	Розширене фінансування (ЕРР)	925 501,55	45,2
	Разом	2 047 860,40	100,0

Джерело: За даними Міністерства фінансів України

Отже, аналізуючи кредити  Міжнародних фінансових організацій з точки зору їх повернення та наслідків для економіки України, можна зробити такі висновки. Кожен кредит має чітко означені певні строки. В МВФ вони більш короткі, а суми значні. У СБ підхід більш м'який - 17 років з 5-річними канікулами - відстрочками початку сплати позики. ЄБРР визначає строки повернення кредитів в залежності від обсягу наданих сум. Співпраця з МФО розширила можливості залучення кредитів з інших джерел. Так, зростає частка кредитів СБ, а також ЄБРР, зменшується частка МВФ.

В структурі зовнішнього  державного боргу України збільшується частка кредитів зарубіжних країн, оформлених через кредитні лінії під гарантії Уряду України. З даного джерела запозичень було отримано майже 2 млрд. дол., основними кредиторами стали ФРН, США та ЄС.

Таблиця 4

Структура кредитів Європейського  банку реконструкції та розвитку, наданих Україні, тис. дол. США (станом на 01.09.2000р.)

(тис.грн.)

№ п/п	Цільове призначення кредиту	На 01. 09.2000р.	%
1.	Кредити    на    підтримку    малого    та середнього бізнесу	104298,47	91,3
2.	ДМА "Бориспіль"	850, 00	0,7
3.	ДАЕК "Донбас - Енерго"	8392, 89	7,4
4.	ДКП "Водоканал"	693, 25	0,6
	Разом	114234,61	100,0

Джерело: За даними Міністерства фінансів України

Усі розрахунки за кредити зарубіжних країн через кредитні лінії під гарантії Уряду України, повернення яких із сплатою процентів завершено до 1997 року, відбулися за рахунок державних коштів [7, с.100]. Хоча планувалося сплатити з бюджетних коштів при погашенні зазначених кредитів (враховуючи основний борг, проценти та комісійні) - 71,4% загальної суми по угодах, а решта суми повинна була бути сплачена на основі самоокупності позичальників.

На нашу думку, залучені кредити потрібно спрямовувати не на отримання готових засобів виробництва за кордоном, а на закупівлю обладнання і технологій для їх виготовлення в Україні. Це зменшить на майбутнє залежність країни від зарубіжних поставок, а разом з тим і кредитів для їх отримання. Що дійсно потрібно на перспективу для економіки України, так це не зовнішня допомога, а зовнішня торгівля, зовнішній обмін кадрами, ідеями, проектами. А в процесі зовнішньоекономічних зв'язків міжнародний кредит є загальносвітовою практикою.

В цілому ж кредити з іноземних  країн та ЄС із спрямуванням у виробничу сферу мають інвестиційний ефект і дають можливість розраховуватися за них на основі отриманих прибутків. Але для цього потрібно   суворо   дотримуватися   принципу   самоокупності   цих   кредитів позичальниками під контролем відповідних органів держави.

Розглядаючи державний зовнішній  борг України, на нашу думку, потрібно приділити увагу питанню правонаступництва  щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР. Зараз важко дати однозначну оцінку обгрунтованості спрощеного, "нульового" підходу до проблеми врегулювання союзних зовнішніх боргів і активів, оскільки існують реальні складності при спробі більш точно і справедливо поділити їх між колишніми союзними республіками. Частка України в боргах та активах колишнього СРСР мала б скласти: борг — 13 млрд. дол. та 2,8 млрд. перевідних рублів; активи - 12,1 млрд. дол., 7,8 млрд. перевідних рублів, майна на 0,6 млрд. рублів по балансовій вартості (49 млрд. дол. по реальній вартості); золото - 42,1 т.

Отже, важливою ланкою входження України  до світогосподарського простору є її участь в міжнародному русі капіталів, в тому числі на даному етапі, особливо через залучення іноземних кредитів, які закономірно ведуть до утворення зовнішнього державного боргу. Потреба в іноземних кредитах не викликає сумніву, оскільки міжнародний рух позичкового капіталу в формі іноземних кредитів є нормальним явищем у світовій економіці. В той же час гостро стоїть проблема їх ефективного використання для розбудови незалежної України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Зарубіжний досвід обслуговування державного зовнішнього боргу та можливості його використання в Україні

Високий обсяг зовнішнього боргу  України як в абсолютному, так  і в відносному виразі, значна кількість  ресурсів, що відвертаються на його обслуговування, надають особливої гостроти проблемі управління зовнішньою заборгованістю. Ефективне управління зовнішнім боргом неможливе без постановки чітких цілей і створення механізму для їх реалізації. Це можна вважати однією з пріоритетних задач економічної політики, вирішення якої дозволило б зменшити навантаження на бюджет по обслуговуванню зовнішньої заборгованості і оптимізувати політику залучення нових запозичень.

Управління зовнішнім боргом є  одним із елементів макроекономічної політики. Ефективне використання зовнішнього боргу може стати потужним фактором економічного росту, який дасть додаткові фінансові ресурси. Стабільна позиція країни на міжнародному ринку капіталу, своєчасне виконання боргових зобов'язань - усе це сприяє зміцненню міжнародного авторитету і забезпечує додатковий приплив інвестицій на більш вигідних умовах. Крім того, зростає довіра до її валюти, зміцнюються зовнішньоторговельні зв'язки. З іншого боку, зовнішній борг може стати серйозним негативним фактором не лише економічного, але і політичного значення. Непомірно високі виплати із державного бюджету по боргах відвертають кошти від фінансування соціальних, економічних, оборонних і інших програм уряду.

Основні цілі управління державним  боргом в найбільш загальному вигляді можна розділити на декілька груп.

До економічних цілей відносяться, передусім, мінімізація вартості зовнішніх запозичень, які залучаються, покращання умов рефінансування і, (або) переоформлення заборгованості, зниження загальних витрат по обслуговуванню зовнішнього боргу, підвищення ефективності використання залучених ресурсів. В цю групу можна включити також бюджетні цілі, такі, як згладжування нерівномірності податкових надходжень і фінансування поточних бюджетних витрат. В цілому економічні цілі визначаються ступенем обтяженості країни зовнішнім боргом.

Політичні цілі управління зовнішнім  боргом полягають у підтримці стабільності функціонування політичної системи.

До соціальних цілей відносяться  перш за все своєчасне фінансування соціальних програм, забезпечення соціальної стабільності.

Управління зовнішнім боргом - процес циклічний і багатостадійний. Цикл управління зовнішнім державним боргом, як і кожним боргом взагалі, включає три стадії: залучення, розміщення (використання) і погашення (виплата процентів і основної частини боргу). Відповідно система управління зовнішнім державним боргом означає управління всіма стадіями циклу.

Управління залученням зовнішнього  боргу може базуватись як на прямому державному управлінні, так і на побічних методах, які включають державні гарантії і нормативно-адміністративне регулювання залучення негарантованих кредитів приватними фірмами. Проте державне управління залученням зовнішнього боргу, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, який визначає граничні розміри зовнішніх державних запозичень і державних гарантій на поточний бюджетний рік.

Необхідно підкреслити, що політика, яку проводить український  уряд, орієнтується на значні зовнішні запозичення. З 1992 по 1999 роки Україна залучила ресурсів більше, як на 11 млрд. доларів, і приріст нового боргу йде надзвичайно високими темпами. Управління розміщенням зовнішнього боргу характеризується як ключовий активний елемент системи управління зовнішнім боргом. Можна виділити три способи можливого використання залучених ресурсів:

Фінансове розміщення, коли із зовнішнього джерела здійснюється фінансування інвестиційних проектів і розвитку економіки. Даний спосіб є найбільш прогресивним видом використання зовнішнього боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які забезпечували б повернення одержаних ресурсів.

Бюджетне використання, при якому  за допомогою залучених ресурсів фінансуються поточні бюджетні витрати, в тому числі на обслуговування зовнішньої заборгованості. Цей спосіб використання ресурсів, які залучаються з міжнародного ринку, - найменш ефективний з існуючих.

Змішане бюджетно-фінансове  розміщення, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб так і на розвиток економіки в цілому.

В українській практиці значне поширення, на жаль, отримав найменш ефективний спосіб - нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи і обслуговування існуючого зовнішнього боргу.

Погашення зовнішнього  боргу проводиться із трьох основних джерел: із бюджету; за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності; із нових запозичень. В Україні нові запозичення відіграють суттєву роль в обслуговуванні заборгованості.

Необхідно відмітити, що методи погашення  заборгованості шляхом конвертації її в акції підприємств, які широко використовуються в міжнародній практиці, в нашій країні практично не застосовувались.

Проблема зовнішнього  боргу - добре відоме в світовій практиці явище. Світова криза заборгованості, яка вибухнула в кінці 70-х - на початку 80-х років, дозволила накопичити значний досвід по управлінню борговим тягарем. Відпрацьований комплекс заходів має інтернаціональний характер і може бути ефективно використаний і в нашій країні.

В світовій практиці використовуються різні напрямки реструктуризації зовнішньої заборгованості. Мова йде, зокрема, про:

а) реструктуризацію боргу  по лінії Паризького клубу;

б) реструктуризацію боргу  комерційними банками;

в) конверсію боргу в  активи;

г) зворотний викуп боргових зобов'язань;

д) конверсію боргу в  облігації;

ж) списання всього боргу  або його частини.

Реструктуризація зовнішнього  боргу здійснюється в залежності від типів кредиторів і боржників. Використовується декілька її варіантів, які пропонуються різноманітними кредиторами. Один з них - реструктурування міжурядових позик і позик, які гарантовані урядом в рамках Паризького клубу офіційних кредиторів. Воно базується на так званому меню, яке передбачає вибір між зменшенням боргу чи скороченням його обслуговування. Важливою умовою реалізації цих схем є погодження з МВФ країною-кредитором програми економічного розвитку і наявності достатньо переконливого платіжного балансу, який підтверджував би, що подальшої реструктуризації заборгованості не знадобиться.

В червні 1988 року були прийняті перші умови переоформлення заборгованості в рамках Паризького клубу, які називались торонтськими - за місцем підписання угоди. Дані умови дозволяли боржникам або провести списання боргу на одну третину, або використовувати понижені процентні ставки (на 3,5 процентних пункти нижче ринкової, чи половина ринкової ставки). З використанням торонтських умов 20 країн-боржників реструктуризували зовнішню заборгованість обсягом 5,9 млрд. дол.[31, с.65].