Державний борг України

При виграшних позиках весь дохід власники облігацій одержують у формі виграшу. Дохід виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш. Одночасно з виплатою доходу погашається і номінальна ціна облігації. Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом терміну дії позики виграшними будуть всі облігації. Безпроцентні позики не передбачають виплати доходу, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо). Місцеві органи влади можуть проводити цільові позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлене населення цього регіону. За строками погашення державні позики поділяються на поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові і безстрокові. Межі між ними умовні. Поточні позики випускаються на строк від 3 місяців до року (в окремих країнах до них належать позики до 3-х років), короткострокові - від 1 до 2-3 років, середньострокові - від 2-3 до 10 років, довгострокові - від 5-10 до 50 років, інколи - до 100 років. По безстрокових позиках умови і терміни погашення в момент випуску позики, як правило, не визначені, обумовлюються лише проценти по позиках і часто їх захист від знецінення. Найбільш поширена форма поточного боргу держави - казначейські векселі, які випускаються строком на 91 день для покриття касового дефіциту бюджету; вони не мають процентних купонів, реалізуються зі знижкою з номіналу чи купуються за повну вартість. Казначейські векселі розміщуються головним чином серед фінансово-кредитних інститутів і торговельно-промислових корпорацій, що приносить їм значний дохід. Випуск і погашення казначейських векселів здійснюють емісійні банки.

Типова форма короткострокового  боргу - сертифікати заборгованості, ноти і бони, які можуть використовуватись для сплати податків. Використання нотів, бонів і сертифікатів заборгованості дає можливість збільшити фінансовий капітал на суму процентів на кошти, призначені для сплати податків.

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. За формою державні позики, кредити, гарантії - майже завжди добровільна угода. Підписка на державну позику є добровільною, оскільки примусове розміщення облігацій підриває довіру до неї. Примусові по формі позики зустрічаються порівняно рідко. Як правило, вони випускаються в воєнний час або за умов критичних фінансових ситуацій, коли держава має гостру потребу в грошових коштах.

Державні позики можуть бути облігаційними  і безоблігаційними. Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави. Безоблігаційні позики оформляються підписними зобов'язаннями. Внутрішні позики, які розміщуються на ринку позикового капіталу, звичайно оформляються державними облігаціями, коли на всю суму позики кредитори одержують цінні папери. Позики уряду в ощадних банків і зовнішні міжурядові угоди, як правило, облігаціями не оформляються і називаються безоблігаційними.  Другою формою державного кредиту є передача ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави, для покриття державних витрат. Таке передавання може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.

Використання державного кредитного фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (без купівлі цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту сприяє розвитку інфляційних процесів. Казначейські позики як форма державного кредиту відображають відносини між державою та юридичними особами через надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям органами державної влади і управління за рахунок бюджетних коштів на умовах строковості, повороткості і платності. В даний час в нашій країні ця форма державного кредиту активно не використовується. Казначейські позики не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної влади і управління надають фінансову допомогу на інших умовах, по інших причинах і на інші цілі. Казначейські позики видаються на пільгових умовах по строках і нормі процента, вони використовуються у випадках фінансових утруднень підприємств і господарських організацій на ринку, не мають комерційної цілі, а є засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних структур.

Міждержавний кредит - це сукупність відносин, в яких одні держави виступають на світовому ринку в ролі позичальника, інші - кредитора. Ці відносини набирають вигляду державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах строковості, платності та повороткості. Величину одержаних зовнішніх позик і нарахованих процентів включають до державного боргу. Країнам, які зазнають значних економічних і фінансових труднощів, зовнішні позики можуть надаватись на пільгових умовах. Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть виступати уряди, фінансово-кредитні установи та інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, а також міжнародні фінансові організації. Основною ціллю державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача.

Аналіз історичного розвитку державного кредиту показує, що рушійною силою  державних позик були воєнні видатки. Наприклад, державні борги Англії, починаючи з часу первісного нагромадження капіталу і до XX століття, виникали виключно під впливом війни. Не стали винятком у цьому сенсі й інші країни. Особливо інтенсивно використовуються державні позики у XX столітті з його світовими і регіональними війнами та збройними конфліктами. Це значною мірою свідчить про непродуктивний характер державних позик.[14, с.105]  З розвитком продуктивних сил, ринкових відносин, розширенням економічних функцій держави роль і характер державних позик дещо змінюється. Значна їх частина, як і раніше, пов'язана з непродуктивними витратами. Одержані грошові кошти використовуються як платіжний засіб. Водночас держава починає досить активно використовувати позики як один із засобів регулювання економічного розвитку. Програми розвитку, що включають державні інвестиції, субсидування окремих галузей економіки й експорту товарів та інші заходи, фінансуються здебільшого випуском позик, роль яких підвищується у зв'язку з тим, що регулювання економіки передбачає досить широке коло податкових пільг великим компаніям.

Внаслідок такого роду державного втручання  та інших факторів зростання податкових доходів відстає від зростання  видатків, і для збалансування  бюджету держава випускає нові позики. Держава випускає також позики для фінансування інвестицій в підприємства, виступаючи на ринку позичкових капіталів як промисловий підприємець, що мобілізує фінансові кошти для продуктивного використання.  В сучасних умовах на ринку позичкових капіталів зростає роль держави, яка перетворилася на великого і постійного позичальника грошових коштів. Вона купує позичковий капітал як товар і використовує його двояко: по-перше, як платіжний засіб для сплати поточних видатків, по-друге, як капітал для фінансування інвестицій. Чим вища частина позичкових коштів, що перетворюються на платіжний засіб, тим більший вплив державного боргу на грошовий обіг. У США на початку століття держава використовувала лише 8% позичкових фондів країни, наприкінці 1945 р. -понад 50%, що пояснювалося зростанням значення державних позик у фінансуванні воєнних видатків. Після другої світової війни частина держави у фондах, які вона придбала на позичковому ринку, знижується. У 70 - 90-ті роки діяльність держави знову активізується. У 1975 р. 14,7% фондів придбав федеральний уряд, 6,3% - штати і місцеві органи влади, в 1991 р. загальна частина держави становила вже близько 40% фондів [8, с. 245]. Існує певна закономірність, яка полягає в тому, що чим більше економічно розвинена країна, тим більшою мірою державний кредит відображає економічні, точніше кредитні відносини держави в особі центрального уряду чи місцевих органів влади з юридичними чи фізичними особами даної країни, або, як їх називають, резидентами. Меншою мірою в таких країнах розвинений зовнішній кредит і відповідно державний зовнішній борг.

Тому в індустріально- розвинених країнах лише порівняно незначна частка сукупного державного боргу  припадає на зовнішній борг; переважна  частина державного боргу в цих  країнах припадає на вітчизняних  інвесторів. Так, наприклад в США сумарний державний борг в 1995 році становив 4951 млрд. доларів, з них на іноземних кредиторів (включаючи міжнародні організації) припадало лише 783,7 млрд. дол., або близько 16% . Аналогічна картина спостерігається і в інших країнах з розвиненою ринковою економікою, для яких характерні великі в абсолютному та відносному виразі розміри державного боргу. Так, за даними МВФ в 1995 році сумарний борг відносно ВВП становив: у США - 69%, у Німеччині -56%, у Франції - 51,9%, Великій Британії - 46,6%, в Японії - 87%, Італії -126,7% [46, с.35]. Усе це є свідченням того, що державний кредит є важливим підґрунтям розвитку країн з ринковою економікою і не менш важливим компонентом державних фінансів цих країн. Розвиток державного кредиту, а отже зростання державного боргу в країнах з розвинутими ринковими відносинами обумовлюється рядом факторів, найважливішими з яких є утворення перманентного бюджетного дефіциту, потреби в державних витратах на цілі стабілізації економічного зростання та утримання й розвитку соціальної сфери, здійснення витрат на створення та функціонування місцевої господарської інфраструктури, витрат на побутове обслуговування та на перспективне планування. Значна частина усіх витрат на ці цілі покривається державними позиками (в тому числі позиками місцевих органів влади), які і утворюють внутрішній державний борг, а також обумовлюють його постійне зростання.

Узагальнюючи сказане вище, виділимо основні передумови державних позик. Це:

1) наявність бюджетного дефіциту;

2) необхідність фінансової підтримки сфери виробництва;

3) поліпшення добробуту суспільства  (в межах, які не перешкоджають  економічному розвитку).

Отже, державний кредит є структурним  компонентом державних фінансів будь-якої країни з розвиненими ринковими  відносинами. Він є наслідком мобілізації та реалізації урядом джерел отримання додаткових фінансових ресурсів через випуск державних цінних паперів для покриття витрат на державному чи регіональному (місцевому) рівнях. Ці витрати можуть бути пов'язані з покриттям дефіциту державного чи регіонального (місцевого) бюджетів, з фінансуванням проектів створення, особливо на місцевому рівні, господарської, транспортної, комунікаційної інфраструктури, будівництвом соціально-культурних та інших об'єктів.

4. Динаміка формування зовнішньої заборгованості України

Інтенсивне залучення іноземних  кредитів під гарантії уряду у  різноманітних формах і на різних умовах закономірно веде до утворення зовнішнього державного боргу.

Аналізуючи проблему зовнішнього  боргу України, доцільно зупинитися на таких аспектах проблеми: а) причини, що спричиняють зростання державного боргу країни; б) розміри зовнішнього державного боргу та його динаміка; в) можливі соціально-економічні наслідки, до яких призведе зростання зовнішнього державного боргу в Україні; г) заходи, що їх було б доцільно вжити для того, щоб загальмувати зростання зовнішнього державного боргу в Україні, а ще краще - припинити його зростання.

Варто зауважити, що в даній роботі робитиметься аналіз структури й динаміки переважно тієї частини зовнішнього боргу України, яка створилася внаслідок розвитку співробітництва уряду з міжнародними фінансовими організаціями та приватними кредиторами, що здійснюють кредитні операції під гарантії уряду.

Характер фінансової допомоги міжнародних  фінансових організацій (МФО) і, зокрема, Міжнародного валютного фонду визначається загальною стратегією діяльності цих організацій, суть якої полягає в формуванні і зміцненні засад ринкової економіки та її домінанти - інституту приватної власності.

Станом на 1 січня 2001 року зовнішній державний борг України становив 10,3 млрд. дол. США. В структурі зовнішнього боргу борг міжнародним фінансовим організаціям складає 44,4%, борг іноземним країнам, в тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду, - 31,3%, заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками 1,5%, заборгованість по облігаціях державної зовнішньої позики - 22,8 % Аналізуючи    структуру    зовнішнього     боргу,     потрібно     відмітити збільшення питомої ваги західних кредитів .Так, якщо на 1.01.1994 року заборгованість країнам СНД складала 75,4% усього зовнішнього боргу, то вже на початок 1997 року - 34,9; 1998 року - 27,2 і на початок 1999 року - 20,5%. Це дає підстави зробити висновок про позитивні тенденції зменшення росту боргу, зокрема за поставки енергоносіїв з Росії і Тукменістану[5, с.70]. Зовнішній державний борг зростає в основному за рахунок кредитів, які надають міжнародні фінансові організації (МФО). Так, в структурі зовнішнього боргу на початок вересня 2000 року 20,2 % припадає на борг Міжнародному валютному фонду (МВФ), 20,1 % -Світовому банку (СБ), 3,0% - Європейському співтовариству (ЄС), 1,1% -Європейському банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) .

         З початку 1998 року державний зовнішній борг збільшився на 1,9 млрд. дол. за рахунок залучення позик для фінансування дефіциту державного бюджету із зовнішніх джерел та за рахунок надання гарантій по експортних кредитних лініях.

Становить певний науково-практичний інтерес динаміка зовнішнього боргу України за ряд років. Так, впродовж 1993 року по відношенню до попереднього року зовнішній борг України зріс більш, ніж у 9 разів, у 1997 році приріст зовнішнього боргу становив 8,1%, у 1998 році-20,1%.Згідно з існуючими оцінками перспектив зростання зовнішнього державного боргу за даними Міністерства фінансів України, зовнішній борг у 2010 році зросте до 38252 млн. дол. США (додаток Г).За характером утворення та управління державний зовнішній борг України можна розділити на два етапи.

Перший етап охоплює період 1992 -1994 років. В 1992 році на підставі постанови Президії Верховної Ради України від 15 липня уряд почав залучати кредити під державні гарантії. За цей час під державні гарантії було залучено близько одного мільярда доларів, з яких лише 104,9 млн. було погашено в першому періоді. Протягом 1993 року державний зовнішній борг становив 3,624 млрд. дол. США, в тому числі борг зріс на 2,7 млрд. дол. - за рахунок врегулювання заборгованості перед Російською Федерацією.

Другий етап розпочався з кінця 1994 і триває донині. У 1995 році відбулося зростання державного зовнішнього боргу порівняно з 1994 роком на 70%, з яких 46 % пов'язано з початком освоєння ресурсів міжнародних фінансових організацій, а 24% припадає на зростання боргу перед країнами СНД. З метою врегулювання прострочених боргових зобов'язань України перед Російською Федерацією 20 березня 1995 року було укладено Міжурядову угоду про реструктуризацію заборгованості України за державними кредитами, наданими Росією в 1993 році. Згідно з цією угодою було реструктуризовано платежів на загальну суму 1,130 млрд. дол., протягом 1995 - 1996 років відбувалася сплата лише процентів за кредит. Термін погашення цього кредиту починався з 1997 року. Планові платежі по погашенню основного боргу становили 68 млн. дол. у 1997 році та згідно з існуючими оцінками 106,8 млн. дол. Мали сплачуватися щорічно, починаючи з 1998 до 2007 року. Зазначені заходи дозволили поліпшити структуру заборгованості за кредитами, одержаними від Російської Федерації за рахунок пролонгації строків їх повернення і встановлення більш тривалого пільгового періоду.

Незадовільні темпи структурних  зрушень в економіці, зокрема  щодо скорочення дефіциту державного бюджету, та вплив світової фінансової кризи негативно позначилися  на обсягах та цілі запозичення коштів із зовнішніх джерел. Таке недонадходження коштів із зовнішніх джерел було частково компенсовано додатковим залученням коштів шляхом продажу на внутрішньому ринку облігацій внутрішньої державної позики. Іноземні кредити можуть мати різні джерела їх отримання: