Державний борг України

Джерело: Тенденції української  економіки. - 2000.- червень. - С.4.

Абсолютне припинення зростання ВВП є найважливішою причиною скорочення надходжень до державного бюджету України, внаслідок чого протягом ряду років спостерігається величезний дефіцит бюджету (рис. 1.1).

Рис.1 Дефіцит державного бюджету України, % до ВВП

Україна протягом багатьох років покривала величезний дефіцит державного бюджету за рахунок кредитної емісії центрального банку. Тому приріст державного боргу здійснювався паралельно і в прямій залежності від розміру та динаміки дефіциту державного бюджету. Емісійний шлях покриття бюджетного дефіциту використовувався на противагу тим статутним положенням, які були проголошені щодо принципів функціонування Національного банку України. Зокрема, в Законі "Про банки та банківську діяльність" констатувалося: "Національному банку забороняється фінансування дефіциту державного бюджету". Але Україна впродовж цілого ряду років використовувала кредитну емісію центрального банку для прямого грошового покриття дефіциту бюджету. Так, протягом 1991 - 1995 років розмір кредитної емісії Національного банку України, що здійснювалася з метою фінансування дефіциту бюджету, досяг справді астрономічної суми — 7 738 817 790 грн. Якщо прийняти до уваги ту обставину, що державний внутрішній борг України станом на 1 січня 1996 року становив 8 002 222 910 грн. [12, с. 28], то це означає, що 96,7% цієї суми боргу утворилося за рахунок кредитів, що були надані уряду Національним банком для фінансування дефіциту державного бюджету. Такий нецивілізований спосіб фінансування державних витрат виявився найбільш дійовим фактором розвитку гіперінфляції.

У світовій господарській практиці існують різні оцінки граничного розміру бюджетного дефіциту. Наприклад, Маастрихтський договір серед інших  умов, що ставляться потенційним учасникам  валютного союзу, визначає показник розміру дефіциту державного бюджету (3 % від ВВП). А за даними міжнародної статистики величина бюджетного дефіциту в індустріальне розвинутих країнах також коливається в межах 3 - 4 % від розміру ВВП, хоч у деяких країнах цей показник сягає 10 і більше відсотків. [3, с.30] Згідно з такими міжнародними стандартами рівень бюджетного дефіциту в Україні відносно прийнятний. Проте важливо постійно з'ясовувати, що впливає на його зростання, аналізувати джерела його покриття. Починаючи з 1995 року в Україні дефіцит усе більшої частки бюджету покривався за рахунок державних облігацій та зовнішнього фінансування (табл.1.2). Використання внутрішніх державних позик для покриття дефіциту державного бюджету є більш ринковим інструментом, ніж додаткова грошово-кредитна емісія, проте тривале його застосування за умови збереження незмінними всіх інших параметрів економічної системи (тобто без зростання ВВП, рівня податкових надходжень, інвестицій тощо) призводить до збільшення розмірів державного боргу та поглиблює фінансову кризу в країні.

Таблиця 2

Джерела покриття дефіциту бюджету, % до загальної суми дефіциту

Джерело: Тенденції української економіки. - 2000.- червень. - С.58.

Дефіцитний бюджет призводить до прискореного зростання державного внутрішнього боргу і в інших країнах  перехідної економіки. Так, в Росії  дефіцит державного бюджету (в % до ВВП) за ряд років становив: в 1991 році - 16%, в 1992 році - 6,9, в 1993 році - 5,7, в 1994 році - 8,3% [9, с. 103].

Серед особливостей розвитку економіки  України, які зумовлюють дефіцит  бюджету, можна виділити:

-структурний дисбаланс народного  господарства в бік значного  переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання;

-значну кількості нерентабельних  державних підприємств, що одержують  дотації;

-збереження ситуації, за якої  більш прибутковим є вкладення  капіталу в торгово-посередницьку  і фінансово-кредитну сфери;

-невиправдано "роздуті" соціальні  програми;

-величезні державні невиробничі  витрати;

-приписки, крадіжки, втрати виробленої  продукції і багато іншого, що  не підпадає під суспільний  облік і не стало об'єктом  ефективного контролю з боку  держави.

Очевидно, що зменшення і повна ліквідація бюджетного дефіциту можуть бути забезпечені лише шляхом подолання причин, які його зумовлюють. Зрозуміло і те, що це справа багатьох років, протягом яких економіка буде функціонувати в умовах бюджетного дефіциту. Таким чином, проведений аналіз свідчить, що основними причинами формування державного боргу є:

- незбалансованість державного  бюджету, невиконання його прибуткової  частини, безконтрольні і безвідповідальні  витрати фінансових ресурсів;

- гіпертрофований розвиток тіньової економіки, що зумовило на кінець 1998 року обіг майже половини грошей поза банківською сферою;

-  значний податковий тиск  і, як результат, не повне  збирання податків;

- поширення процесу бартерного (безгрошового) обміну продукції,  який практично не контролюється державою.

Отже, бюджетний дефіцит виникає  як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави  і призводить до утворення і зростання  державного боргу. Необхідно здійснювати  довгострокову політику регулювання  бюджетного дефіциту, відмовитись від його споживчого характеру з метою використання джерел фінансування бюджетного дефіциту в інвестиційних цілях.

3. Державний кредит та його економічна природа

В багатоплановому спектрі формування ринкової інфраструктури чільне місце посідає державний кредит, який являє собою важливе джерело фінансування дефіциту бюджету. Треба відзначити, що в усіх країнах з ринковими відносинами державний кредит є одним з важливих атрибутів державних фінансів і відіграє значну роль у фінансуванні державних витрат.

У кредитних відносинах беруть участь кредитор і позичальник як юридично самостійні суб'єкти. Державний кредит - одна з форм руху позичкового капіталу, й передусім тимчасово вільних  грошових коштів населення і підприємств, кредитних і страхових установ, різних фондів на добровільній основі для фінансування державних видатків на умовах державної гарантії повернення позичених коштів, як правило зі сплатою встановленого процента. При цьому в ролі позичальника звичайно виступає держава, а кредиторів - банки, страхові компанії, акціонерні товариства і населення, які надають кредит під певні державні зобов'язання. Кредитні відносини функціонують як усередині країни, так і на міждержавному рівні.

Державний кредит як фінансову категорію  потрібно розглядати в двох аспектах: активному, коли держава є кредитором, і пасивному, коли вона виступає позичальником. Державний кредит - це сукупність кредитних відносин, в котрих позичальником виступає держава, а кредиторами -юридичні або фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником так і кредитором. Що стосується кредиту, який держава одержує, то він являє собою державні позики, які призводять до виникнення державного боргу. Мобілізація величезних фінансових ресурсів за допомогою державного кредиту збільшує державну заборгованість.

Традиційна роль та призначення  державних позик - забезпечення фінансування державних витрат при нестачі  бюджетних коштів -доповнюється прагненням використати державний кредит для  проведення регулюючих заходів. Іншими словами, випуск позик, термін і час їх розміщення визначаються в основному дефіцитом державного бюджету. Держава здійснює також кредитну діяльність шляхом випуску позик для фінансування капіталовкладень у підприємства.

Своєрідною формою державного кредиту є державні гарантії по кредитах, які отримують державні підприємства, її особливість полягає в тому, що збільшення обсягу гарантій, які надає держава, призводить до зростання умовної державної заборгованості, наслідком чого є накопичення потенційного чи прихованого боргу. Заборгованість держави в цьому випадку виникає не відразу, не під час, коли надаються гарантії, а лише у разі виникнення неплатежу. Якщо економічна кон'юнктура складається благополучно, накопичення умовної державної заборгованості не обов'язково призводить до збільшення реальної суми боргу. Але у випадку невиконання гарантованих державою зобов'язань неплатежі місцевих органів влади чи приватного сектору призводять до зростання державного боргу. Тому державні гарантії називають потенційним чи прихованим державним боргом. Даючи гарантії, держава тим самим бере на себе ризик непогашення всієї (або частини) суми позики і процентів по ній.

Державний кредит в основній його формі - формі державних позик - є  антиципацією податків, тобто авансовим  вилученням податків, їхнім випередженням. Функціонування державних позик  було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу і виплатити проценти за користування позикою. У свою чергу державні позики справляють зворотний вплив на зростання податків.

З розвитком виробництва, ринкових відносин відбувається дедалі більше нагромадження позичкового капіталу, тобто капіталу, позиченого за процент, що дає можливість державі в зростаючих обсягах позичати гроші на певний термін. При розміщенні державних позик відбувається купівля позичкового капіталу як товару. Власники позичкового капіталу одержують від держави плату у вигляді процента, який є часткою позичкового капіталу в національному доході.

Державний кредит виражає відносини  вторинного розподілу вартості ВВП  і частини національного багатства. В сферу державно-кредитних відносин потрапляє тільки частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств і організацій, які не призначені для поточного споживання. Але в деяких випадках населення і трудові колективи можуть свідомо обмежувати споживання. В такому разі джерелом державного кредиту є кошти, які призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств. В умовах тоталітарної системи управління подібне обмеження нагальних потреб може відбуватись і примусово з боку держави.

Використання державного кредиту  є цілком виправданою формою мобілізації  коштів у розпорядження держави, її доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має  значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Основна частина  державних витрат здійснюється в  національній валюті, тому переважає  внутрішній державний кредит. Але розподіл праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - все це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту. В систему державно-кредитних відносин включається також умовний державний кредит, коли держава виступає гарантом по кредитах, які надаються місцевим органам влади. Функціонування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Капітальний державний борг - це вся сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані проценти, які повинні бути виплачені по цих зобов'язаннях. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам по всіх боргових зобов'язаннях держави і по погашенню зобов'язань, строк оплати яких настав.

Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з ціллю своєчасного  фінансування бюджетних витрат, поступово  накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам. Це призводить до зростання державного боргу -внутрішнього і зовнішнього. Призначення державного кредиту проявляється передусім в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів.   

Державні позики — це кредитні відносини між державою та фізичними і юридичними особами, в результаті яких держава одержує обумовлену суму грошових коштів на визначений термін за встановлену плату. Розмір державної позики включається в суму державного боргу країни. В державні позики розміщуються тимчасово вільні грошові кошти, які звільняються в процесі виробництва. Ці кошти, які надаються за певний процент, створюють об'єктивну основу для розміщення державного кредиту [2, с.55] . Державні позики можуть розповсюджуватись тільки серед населення або тільки серед юридичних осіб. Залежно від способу виплати доходу позики     поділяють     на     процентні,     виграшні,      процентно-виграшні, безпроцентні, безпрограшні.

Процентні облігації - основний вид  облігацій державних позик. Власники облігацій процентної позики одержують рівними частинами щорічно твердий дохід по встановленій процентній ставці. Проценти платяться по купонах в обумовлений при випуску позики час, тобто сума доходу на вкладений капітал виплачується поступово протягом всього терміну позики.