Державний борг України: сучасний стан та перспективи розвитку

    Дефіцит державного бюджету безпосередньо  пов'язаний з категорією державного боргу, що виникає в наслідок заборгованості уряду та державних органів.

    Дефіцит бюджету фінансується внутрішніми позиками та зовнішніми кредитами і позиками. Дані запозичення призводять до поняття державного кредиту.

    Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом [34, с.234].

    Призначення державного кредиту виявляється  насамперед у тому, що він є засобом  мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

    Використання  державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу  і необхідності чіткої системи управління ним.

    Державний борг — це сума заборгованості за всіма  борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки [18, c.172].

    Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату  процентів і виграшів за державними позиками.

    Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави  як позичальника з її кредиторами (резидентами  та нерезидентами) з приводу розподілу частини вартості ВВП на умовах строковості, платності та повернення.

    Залежно від отримувача кредитних ресурсів, державний борг може бути прямий та умовний (гарантований). Прямий державний борг – це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, що надійшли у розпорядження уряду країни. Умовний – це зобов’язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору у разі неплатоспроможності позичальника.

    За  умовами залучення коштів розрізняють  внутрішній та зовнішній борг.

    В Україні у 1992 р. прийнято Закон «Про державний внутрішній борг України», яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності [14].

    До  складу державного внутрішнього боргу України належать позики уряду і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг України складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає знову за борговими зобов’язаннями уряду.

    Державний внутрішній борг України за типом кредитора можна класифікувати наступним чином:

1. заборгованість перед юридичними особами;
2. заборгованість перед банківськими установами:

• перед Національним банком України (НБУ), у тому числі:

1. за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року (минулих років);
2. за компенсаційними виплатами населенню в Ощадбанку;
3. сільськогосподарських підприємств за позиками, віднесеними на державний борг;
4. інша заборгованість перед НБУ.

• заборгованість перед іншими банками.

3. заборгованість перед іншими органами управління;
4. заборгованість, не внесена до інших категорій [2, c.93].

    За  типом боргового зобов’язання внутрішній борг поділяється на:

1. короткостроковий (до 1 року);
2. середньостроковий ( від 1 до 5 років);
3. довгостроковий (від 5 і більше років) [14].

    Обслуговування  боргу — це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення  і проведення змін умов погашення  пози

    Згідно  із ст. 7 Закону України « Про державний внутрішній борг України» обслуговування  державного   внутрішнього    боргу    України здійснюється  Міністерством  фінансів  України  через   банківську систему України шляхом проведення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх  погашенню  і виплаті доходу по них у вигляді процентів та в іншій формі. Згідно із ст.8 того ж Закону України для  фінансування  витрат  по  розміщенню,    рефінансуванню, виплаті доходу та погашенню боргових зобов'язань Уряду  України  у складі Державного бюджету України створюється фонд  обслуговування державного  внутрішнього  боргу   України.    До    цього    фонду зараховуються  кошти  у  розмірі  50  процентів,   одержані    від

приватизації майна державних підприємств [14].

    Державний зовнішній борг - це боргові зобов’язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених кошів (основна сума боргу) та процентів за ними.

    До  державного зовнішнього боргу України належать:

    -  заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку;

    - заборгованість за позиками, наданими іноземними органами управління;

    -  заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками;

    -    зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

    За  типом боргового зобов’язання зовнішній борг поділяється на:

1. довгостроковий;
2. середньостроковий;
3. короткостроковий;
4. заборгованість за іншими зобов’язаннями [2, c.96].

    За  терміном погашення і зовнішній  і внутрішній борг поділяються на поточний та капітальний. Поточний підлягає погашенню в поточному році. Капітальний – сума заборгованості і відсотки за нею, яка не може бути погашеною протягом поточного року.

    За  зростання зовнішнього боргу країна може потрапити не тільки в економічну, а й в політичну залежність від країни - кредитора. Тому в розвинених країнах парламенти встановлюють різні обмеження для зовнішніх запозичень уряду.

    Згідно  з чинним законодавством України  управління зовнішнім державним  боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. У межах покладених на нього повноважень Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання всіх фінансових операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити, залучені як від імені держави, так і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюється статистичний облік усіх державних зовнішніх зобов'язань, ведеться моніторинг державного зовнішнього боргу, готується детальний графік платежів з його обслуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі.

    Звичайно, центральний банк держави відносно центрального уряду виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету та позабюджетних  фондів. Але роль Національного банку України у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням функції платіжного агента уряду України.

    Участь  у процесі обслуговування зовнішнього  боргу країни, зокрема державного зовнішнього боргу, є однією з додаткових функцій, яку, поряд з основними, виконує центральний банк держави.

    Державний борг має як негативний так і позитивний вплив на економіку:

• позитивний - у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;
• негативний - витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє до перерозподілу доходів на користь власників державних облігацій, зменшення обсягу споживчого попиту, перекладання відповідальності за погашення боргових зобов’язань на майбутні покоління тощо [3, c.485].

    Україна з метою покриття бюджетного дефіциту намагається залучити зовнішні та внутрішні запозичення у розвиток своєї економіки. Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення державного боргу, який має на економіку держави негативний вплив і потребує досконалого управління. 
 

    1.3 Управління державним боргом 
 

    Управління  державним боргом - це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, змін умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення [39].

    Під управлінням у широкому розумінні  вважається формування одного з напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з його діяльністю в якості позичальника, кредитора, гаранта. Управління державним  боргом входить у компетенцію державних органів влади і управління. Саме вони визначають загальний обсяг бюджетного дефіциту, і, отже, обсяг позик, необхідний для фінансування, основні напрямки й цілі впливу на грошовий обіг, кредит, виробництво, зайнятість, можливість і доцільність здійснення різних загальнодержавних програм.

    Під управлінням державним боргом у  вузькому розумінні вважається сукупність дій, пов'язаних із підготовкою до випуску і розміщенням довгострокових зобов'язань держави, регулюванням ринку державних цінних паперів, обслуговуванням і погашенням державного боргу, наданням кредитів і гарантій.

     Мета  політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

     Державне  управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. Під час обчислення цих факторів повинні враховуватись як короткострокові, так і довгострокові характеристики державного боргу.

     Методами  управління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивними співвідношеннями, відстрочка погашення, анулювання боргу, викуп боргу.

     Конверсія - це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних процентів за позикою. Однак не виключається і підвищення дохідності позики. Конверсія відбувається за умови зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршенням фінансового стану держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого доходу.

     Консолідація - це зміна умов позики, пов’язана з їх строками. Тобто переоформлення зобов’язання на раніше отриманий кредит на новий кредит з метою його продовження на новий термін.

     Уніфікація  позики - це об’єднання кількох позик в одну, чим спрощується управління державним боргом. Уніфікація може проводитися окремо від консолідації або у поєднанні з нею.

     Обмін за регресивним співвідношенням  цінних паперів попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай не бажаний спосіб, оскільки він означає часткову відмову держави від своїх боргів.

     Відстрочка  погашення - перенесення строків виплати боргу. Відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише переносяться строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.