Почвы совхоза “Солнечный” Лебединского района Сумской области, их происхождение, агротехническая характеристика и пути повышения плод

Вдалий захист ґрунтів  від водної ерозії можливо проводити  тільки шляхом впровадження комплексу  організаційно-осподарських, агротехнічних, лісомеліоративних та гідротехнічних заходів .

Протиерозійна організація  території.

Землі з незмитими та слабозмитими ґрунтами на схилах крутизною до 3° виділяються під польові, середньо- та сильнозмиті, що мають нахил 3-7° під ґрунтозахисні сівозміни. Під ділянки постійного залуження відводять сильнозмиті ґрунти крутизною понад 7°. Розмиті схили крутизною понад 20° вилучаються із сільськогосподарського виробництва і після терасування відводять під заліснення. Суцільне обліснення проводять на зкісах рівчаків і крутих балок. За необхідності проектуються гідротехнічні споруди.

Система агротехнічних  протиерозійних заходів

Основними культурами ґрунтозахисної сівозміни є багаторічні трави  і культури суцільного висіву. Із багаторічних бобових трав в ґрунтозахисних сівозмінах на ґрунтах з низькою родючістю  краще висівати еспарцет. При багатоукісному і багаторічному використанні трав в ґрунтозахисних сівозмінах необхідно висівати складні суміші із бобових трав.

Обробіток ґрунту і посів  усіх культур на землях зі схилами  необхідно проводити тільки поперек  схилу.

На складних балочних схилах висів зернових культур доцільно проводити перехресним способом. Після збирання основних культур з метою ефективного захисту земель зі схилом проти ерозії слід застосовувати проміжні посіви.

На слабозмитих ґрунтах (схили крутизною до 3°) оранка проводиться поперек схилу або по горизонталям місцевості. Доцільно також проводити оранку з ґрунтозаглибленням, а складних схилах з неглибоким гумусним горизонтом під ярові зернові – безотвальний обробіток плоскорізами, що забезпечують збереження на поверхні поля рослинних рештків. Восени на всіх землях зі схилом, а також на рівних площах, зайнятих озимими і багаторічними травами 2-3-го року використання, і на полях із замкнутими пониженнями необхідно проводити щілювання.

Багаторічні трави необхідно  щілювати в жовтні по сухому не мерзлому ґрунту, бо при настанні морозів із-зі щільного складу ґрунту він дуже швидко промерзає і щілювання виконати неможливо.

Площі озимих на силових  землях можна щілювати до висіву (перед  посівною культивацією), відразу після  висіву (до проростання насіння) або  при промерзанні ґрунту на 3-5 см. Відстань між проходами агрегату на схилах 1..3° - 7..8 м, на більш крутих – 5..6 м. Щілювання необхідно проводити строго по горизонталям місцевості.

Після щілювання озимих приступають до щілювання зябу. Зяб  піддається щілюванню більш тривалий період. Але площі, оброблені плоскорізами, можуть швидко промерзати на значну глибину. Тому при нестачі щілювальників зяб, як і багаторічні трави. Необхідно щілювати в жовтні, причому починати треба з площ оброблених плоскорізом. Відстань між проходами агрегату по зябу складає 4-5 м, а на обробленому плоскорізами ґрунті – 3-4 м.

На змитих ґрунтах  з неглибоким гумусовим горизонтом найбільш доцільний плоскорізний обробіток  ґрунту як під ярові, так і під  озимі культури. Балки, по яким проходить природній стік талих та дощових вод, необхідно відводити під ділянки постійного залуження.

Ефективним прийомом підвищення родючості еродованих ґрунтів  є застосування органічних і мінеральних  добрив. Нормі їх внесення в залежності  від змитості ґрунтів слід збільшувати на 60-90% порівняно із повно профільними ґрунтами. Азотні добрива на схилах застосовуються дрібно, наближаючи строки їх внесення к часу споживання рослинами.

На силових землях незалежно від ступеню змитості проводять заходи по снігозатриманню і регулюванню танення. На зябу снігозатримання проводиться снігоорачами-валкувальниками, бульдозерами з утворенням сніжних валів висотою 30-70 см перпендикулярно напрямку вітрів на хилах до 2° і поперк схилів на більш крутих схилах. Для снігозатримання посівах озимих і багаторічних трав можна застосовувати дерев’яні щити (1,2´1,5 м). Розставляти їх потрібно в шахматному порядку поперек вітрів з розрахунку 50 шт/га. В міру накопичення сніжних шлейфів біля щитів їх необхідно переставляти  за зимовий період 2-3 рази на 15-20 м.

Для регулювання сніготанення ранньою весною на схилах по зяблевому  обробітку необхідно проводити  полосне розорювання снігу снігоорачами, угольниками, бульдозерами з відстанню  між полосами на схилах 1-3° – 10-15 м і більш крутих – 5-10 м. При русі агрегату через кожні 30-40 м шляху необхідно здійснювати повороти вгору з послідуючим поверненням в попереднє положення. При цьому утворюються своєрідні “шпори”, які перешкоджають бічному стоку талих вод на схилах зі складним рельєфом. Можна проводити також полосне ущільнення снігу катками ЗКВГ-1,4 або ЗКВГ-1,5 з відстанню між проходами агрегату 4-10 м в залежності від крутизни схилу. Для збільшення ваги катки наповнюють сухим піском.

На полях озимих і  багаторічних трав, де восени не проводили щілювання, необхідно провести полосне зечернення снігу.

Протиерозійні лісомеліоративні заходи

Важливе місце в системі  протиерозійних заходів займають лісові насадження. Вони покращують мікроклімат  полів, сприяють підвищенню родючості  ґрунту, значно збільшують ефективність агротехнічних прийомів та добрив, зменшують поверхневих стік води і змив ґрунту на схилах, зупиняють ріст рівчаків і розмивів на берегах балок, захищають річки й водойми від замулення. За своїм значенням лісомеліоративні насадження діляться на полезахисні, протиерозійні та берегові. Перші застосовують на рівних ділянках т схилах до 5°, другі на схилах понад 5° і треті – по берегах річок та водойм незалежно від схилів.

Створення мережі полезахисних  лісових полос протиерозійних та берегових насаджень області вже завершено. Свою роль вони можуть виконати  повністю лише за організації догляду за ними.

Протиерозійні гідротехнічні  заходи

Протиерозійні гідротехнічні  споруди діляться на декілька видів: водозатрмуючі, водонаправляючі, водоскидні і донні.

Водозатримуючі споруди  включають вали, вали-тераси і протиерозійні  пруди. Водозатримуючі вали будують  для затримки поверхневого стоку  і недопущення його скидання в  діючі рівчаки.

Водонаправляючі споруди  застосовуються для відводу поверхневого стоку, що поступає у вершини рівчаків, у водозбірні споруди або на нерозмиваємі ділянки.

Водозбірні споруди  призначені для закріплення рівчаків та безпечного скидання паводкових та липневих вод з їх вершини на дно. Серед них слід зазначити бистротоки та полу запруди.

Засипка рівчаків дозволяє ліквідувати рівчаки та  вершини  балок. Об’єктами засипки може бути такий схил, який дозволяє проводити  механізовані роботи при сільськогосподарському використанні цих земель.

Хімічна меліорація ґрунтів

В комплекс заходів по підвищенню продуктивності ґрунтів з кислою та лужною реакцією перше місце належить хімічній меліорації.

3.1 Вапнування ґрунтів  з кислою реакцією.

За даними агрохімічного  обстеження в області понад 600 тис. Га орних земель характеризуються кислою реакцією середовища. Найбільш широко розповсюджені ґрунти з кислою реакцією в поліській та північній частині лісостепової зон. Інтенсивне застосування мінеральних добрив сприяє підкисленню ґрунтів і в інших районах.

Окультурення ґрунтів  з кислою реакцією пов’язано з обов’язковим їх вапнуванням. Традиційними формами вапнякових добрив є вапнякова та доломітова мука, крейда мелена, дефекат, крейдомергельні породи, відходи цементної та металургійної промисловості. Окультурення кислих ґрунтів меліорантами, що містять кальцій, дозволяє:

• регулювати реакцію ґрунтового розчину і усувати токсичну дію іонів водню, алюмінію, заліза, марганцю;
• підвищувати насиченість ґрунтів основами (кальцієм, марганцем);
• мобілізувати поживні речовини ґрунту;
• покращувати її фізичний стан (структуру, водно-повітряний и тепловий режими);
• стимулювати діяльність корисних мікроорганізмів;
• покращувати живильний режим рослин кальцієм, магнієм та деякими мікроелементами.

Відношення сільськогосподарських  культур до вапнування і споживання ними кальцію часто не співпадають. Так, люпин споживає багато кальцію, але добре росте на кислих ґрунтах і погано реагує на вапнування, ячмінь же , споживає мало кальцію, добре відгукується на вапнування. По реакції на ступінь кислотності і відношенню до вапнування сільськогосподарські культури поділяють на три групи:

1. культури чутливі до кислої реакції, які добре відгукуються на вапнування: багаторічні бобові трави, усі види буряків, пшениця озима і яра, кукурудза, конопля, лук, огірки, капуста та ін.;
2. культури, стійкі до кислої реакції, але позитивно реагуючі на вапнування: овес, жито, грачиха, льон, редька, морква та ін.;
3. культури високої стійкості до кислої реакції і, як правило, не потребуючі вапнування (за винятком сильнокислих ґрунтів): люпин, картопля, сераделла та деякі інші.

Згідно до реакції  культур на вапнування визначають місце  внесення вапна в сівозміні. Зазвичай вапно вносять під попередники  чутливих до збільшення кислотності  культур або безпосередньо під  ці культури восени під зяблеву обробку  або навесні під культивацію. На Поліссі , де вирощуються культури, стійкі до кислої реакції (люпин, льон, картопля) вапно вносять за 4-5 років до їх висіву або ж безпосередньо під ці культури.

Норму вапнякових матеріалів визначають виходячи із значень показника  рН сольової витяжки, гідролітичної кислотності і ступеня насиченості ґрунтів основами за даними агрохімічних обстежень обласної станції хімізації, яка складає документацію на вапнування ґрунтів господарства. В першу чергу вапнуються сильно кислі ґрунти.

При вапнуванні ґрунтів знижується доступність рослинами деяких мікроелементів (бора, марганцю), тому внесення бор- і марганець-містких добрив при вапнуванні помітно підвищує його ефективність. Ефективність вапна у великій мірі залежить від помелу, рівномірності розподілу по поверхні і перемішуванні з ґрунтом.

3.2 Гіпсування солонцюватих  ґрунтів.

В області налічується  біля 65 тис. га солонцевих (переважно  слабо солонцюватих) ґрунтів, Для  покращення їх агрономічних показників суттєве значення має гіпсування,  яке усуває лужну реакцію середовища, покращує структуру, водопроникність і аерацію, створює сприятливі умови для корисних мікроорганізмів. В якості меліорантів використовують мелений гіпс або фосфогіпс Сумського ПО “Хімпром”. Оптимальна доза гіпсу або фосфогіпсу до 5 т/га. Вносять меліоранти пі зяблеву оранку або весною під культивацію. Слід уникати внесення гіпсу на перезволожених ділянках.

Для меліорації солонцевих ґрунтів рекомендуються і інші заходи. Невеликі плями солонцевих ґрунтів  покривають чорнозему (збирається на будівельних майданчиках) шаром 15-20 см. В будь-якому випадку вносять органічні і мінеральні добрива, виконується висів багаторічних трав (рекомендується люцерна).

Гіпсування солонцевих ґрунтів забезпечує підвищення врожайності  с.-г. культур за рахунок покращення живлення рослин і властивостей ґрунту. Позитивний вплив гіпсу на ґрунт та врожай рослин продовжується протягом 8-10 років.

 

Висновки:

Ґрунт – основний засіб  і предмет виробицтва в сільському господарстві. Різні ґрунти відрізняються  за родючістю і родючість ґрунтів може змінюватися в процесі їх використання. Тому правельне, раіональне використання земель із застосуванням інтенсивних технологій є основою добробуту в сільському господарстві. Для цього необхідні знання про ґрунти їх утворення, еволюцію, агрогенетичні особливості. Треба вміти використовувати аналітичні матеріали польових та лабораторних досліджень для розробки заходів по раціональному використанню земель та підвищенню їх родючості.

Ці знання дають змогу  правильно  розробляти сівозміни враховуючи особливості ґрунтів та особливості різних культур, розробляти проекти землевпорядкування території господарств, планувати протиерзійні заходи на еродованих ґрунтах, дають змогу визначити вид хімічної меліорації для покращення кислотних властивостей ґрунту, проводити правильний обробіток ґрунтів, використання добрив, розробляти лісомеліоративні заходи та ін.

Тобто теоретичні знання  про ґрунти є одними з базових  знань для агрономів, без яких неможливо раціонально використвувати землі та отримувати високі врожаї.

 

 

 

Список використаної літератури

1. Матеріали обстеження ґрунтів (нарис про ґрунти, карта ґрунтів, картограми).
2. Матервали агрохімічного обстеження ґрунтів.
3. Крикунов В.І. ґрунти та їх родючість. – К.: 1994 р.
4. Научно обоснованая система земледелия Сумской области. – Сумы 1988 г. 341 с.
5. Лактионов Н.И. Муха В.Д. Тихоненко Д.Г. Зональные особенности формирования почв Украины и проблемы окультуривания. – Харьков: РИО ХСХИ 1983 г., 73с.
6. Атлас почв украины ССр. Под ред. Н.К. Крупского и Н.И. Полупана.- К.:  “Урожай”, 1979.
7. Канівець В.І. Життя ґрунту. – К.: 2001 р.