Судові процедури у справах про банкрутсво

Отримавши таке рішення, ліквідатор надає  до нього оформлені ним документи (акт про відсутність підприємства по місцю знаходження, запити та відповіді  вище згадуваних органів, довідку банку про закриття рахунку) і з проханням виключити банкрута з державної реєстрації направляє до відповідного державного реєстратора. Останній через певний час матеріали повертає ліквідатору у зв’язку з відсутністю вже згадуваної довідки з органів дозвільної системи про здачу та знищення печаток та штампів банкрута. В числі причин вказуються і відсутність оригіналів установчих документів (статуту, установчого договору, свідоцтва про державну реєстрацію), яких ліквідатор не отримав по всім відомій причині - їх йому ніхто не передав. На цьому круг замикається, реальна робота припиняється, а починається в'яле або активне листування, але нічого не міняє, яке триває місяцями та роками. Суд від подальшої участі в задоволенні позову кредитора відстороняється.

Чиновники відділу підприємницьких  структур відповідають ліквідатору  та позивачу, що вони керуються чинним законодавством і не хочуть нести  відповідальності за виключення з державного реєстру суб'єкта підприємницької  діяльності, який має установчі документи, печатку, штампи та можливість в інших регіонах України укладати договори, брати кредити, не повертати їх, тобто здійснювати нові фінансові правопорушення.

Таким чином, формально запровадивши спрощену процедуру банкрутства, держава  погоджених механізмів для доведення її до логічного завершення не розробила, реальних повноважень ліквідатору для успішного завершення банкрутства не надала.

Підводячи підсумок, необхідно прийти до закономірного висновку, що результативна  робота ліквідатора та суду при спрощеній процедурі закінчується з винесенням останнім рішення про припинення подальшого судового провадження по справі про банкрутство.

Не менше складнощів виникає  і в загальній процедурі банкрутства. Не торкаючись численних проблемних питань провадження ліквідаційної процедури, слід звернути увагу на здійснення ліквідаційного процесу юридичної особи — банкрута. Оскільки, як свідчить практика, масовий характер набувають випадки, коли велика кількість зацікавлених осіб в бізнесі, юристи-практики та арбітражні керуючі не застосовують необхідних заходів з ліквідації юридичних осіб — банкрутів, не надають органам реєстрації необхідних документів, внаслідок чого останні не можуть виключити цю юридичну особу з відповідних реєстрів.

Як результат — невиконання  судових рішень, а головне — створення передумов для нелегальної діяльності таких юридичних осіб та різноманітних зловживань. Адже ця юридична особа, не дивлячись на існування рішень суду (від ухвали про порушення провадження по справі про банкрутство, постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і до ухвали про ліквідацію юридичної особи — банкрута), зберігає статус юридичної особи і повний комплект документів, штампів, печаток, який може використовуватися в незаконних цілях.

Частина 2 статті 32 Закону закріплює: якщо господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута, то одночасно з цим він зобов'язаний копію цієї ухвали направити органу, який здійснив державну реєстрацію даної юридичної особи, і органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), а також власнику (органу, уповноваженому керувати майном), органам Державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

        Таким чином, одночасно припиняються провадження по справі про банкрутство та повноваження арбітражного керуючого (ліквідатора).

Слід відмітити, що на даний момент ухвала господарського суду про ліквідацію юридичної особи — банкрута виконанню  практично не підлягає. А тому, всі юридичні особи — банкрути, в відношенні яких винесені такі ухвали, залишаються в Реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності в ЄДРПОУ.

Згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 року, однією з підстав для припинення юридичної особи є судове рішення. При цьому юридична особа є такою, що припинила свою діяльність з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Так, при надходженні судової  ухвали про ліквідацію юридичної  особи — банкрута державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати такого надходження  заповнити реєстраційну картку про  державну реєстрацію припинення юридичної  особи, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи і передати органам статистики, Державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про виключенням з Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації особи.

Однак цього не відбувається. Крім того, на даному етапі виникає нова проблема. Так, для виключення запису про таке підприємство з реєстру  його спочатку необхідно туди внести. Парадокс, але факт залишається фактом: для того щоб виключити запис, спочатку його треба внести, хоч немає що виключати. Збільшення кількості дій не змінює їх суттєвості, навпаки, замість спрощення процедури, відбувається її ускладнення.

Це перш за все обумовлено тим, що новий Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців», який змінив Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, передбачає щорічне підтвердження відомостей про юридичну особу, яка міститься в ЄДРПОУ, і поряд з цим покликаний формувати цей реєстр.

Надання щорічних звітів в Реєстраційну палату — положення доволі нове. Однак, якщо підприємство-банкрут таких  відомостей не надавало, то і в централізовану базу даних відомості про нього  внесені не були, то виключення його з ЄДРПОУ значно ускладнюється, щоб не сказати «стає неможливим».

Законодавець, звичайно, передбачив дію  «самоочищувального механізму», адже за ненаданням таких відомостей повинно  було слідувати автоматичне виключення з реєстру. Але, нажаль, очікування цієї події даремне, крім того, враховуючи попередній досвід, невідомо, наскільки таке очікування затягнеться.

В чинному ж законодавстві ні відповідальності за ненадання ліквідатором (арбітражним керуючим) таких відомостей в Реєстраційну палату, ні строків такого надання не передбачено. І таким чином залишається в цій справі вірити виключно в добропорядність та добросовісність.

Якщо ж уявити, що етап підтвердження  відомостей пройдено, то слід звернути увагу ще на одну деталь.

Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи за судовим рішенням про завершення ліквідаційної процедури і ліквідації юридичної особи — банкрута державний реєстратор, крім внесення таких загальних відомостей, як організаційно-правова форма діяльності та назва, юридична адреса, зобов'язаний внести номер і дату рішення судового органу про відкриття ліквідаційної процедури, визнання боржника банкрутом і припинення ліквідаційної процедури.

Хотілося б відмітити, що нумерації  такі рішення (постанови та ухвали) не мають, тільки номер справи, який залишається незмінним протягом всього провадження. Внесення ж номеру справи замість порядкового номеру неприпустимо, так як мається на увазі його поетапна зміна.

Подібні «нюанси», невизначеність та недеталізованість при проведенні державної реєстрації припинення юридичної особи створює передумови для зловживань.

Хотілося б відмітити, що до відповідного врегулювання цього питання на законодавчому  рівні всім зацікавленим особам слід перевірити, чи ліквідовані юридичні особи — банкрути, в відношенні яких винесені постанови про ліквідацію, для того щоб переконатися, що таке підприємство дійсно не знаходиться в ЄДРПОУ.

Отже, певні проблеми практичного  здійснення банкрутства витікають  з недосконалості законодавства про банкрутство та іншого законодавства, що стосується банкрутства. Щоб уникнути цих проблем, законодавство необхідно постійно коригувати за умови суттєвої зміни економічного середовища.

3.2. Недоліки законодавства про банкрутство та шляхи їх усунення.

З моменту набрання чинності новою  редакцією Закону України "Про  відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" пройшов тривалий проміжок часу. Цей  період надав можливість «апробувати» Закон на практиці, виявити ступінь  його ефективності, проаналізувати «плюси» та «мінуси». І тому, на жаль, висловлювання про те, що цей Закон не виправдав покладених на нього надій, не можна назвати передчасним. Як не критикували попередню редакцію Закону про банкрутство, але і його чинні положення мало в кого викликають почуття задоволення. Складно навіть перерахувати всі недоліки чинного Закону про банкрутство.

Дійсно, кількість поправок до цього  законодавчого акту перевищує загальну кількість його статей. До того ж  сьогодні в Верховній Раді України зареєстровано 13 законопроектів про внесення змін до Закону про банкрутство, тому можна вести мову не про доповнення та зміни в Закон, а про прийняття його нової редакції.

Чинний Закон про банкрутство  дозволяє збанкрутити будь-яку комерційну організацію, незалежно від стану її майна. Основну причину цього вбачають в дуже ліберальних критеріях «діагностики» неспроможності підприємства. Трьохмісячна прострочка в невиконанні безспірного грошового зобов'язання, розмір якого повинен перевищувати 300 мінімальних розмірів заробітної плати, — при наявності такої умови господарський суд порушує справу про банкрутство.

Однак, в умовах становлення українського ринку невиконання боржником  свого зобов'язання перед кредиторами  протягом трьох місяців після  настання дати його виконання не сприймається як щось недопустиме. Напроти, таке явище вважається звичайним. А що стосується суми заборгованості, то, наприклад, в сусідній Російській Федерації ця сума дорівнює 500 мінімальним розмірам оплати праці. В Росії, як і у нас, найбільша загальна вага учасників господарського обороту припадає на малі та середні підприємства. Такі ознаки банкрутства, як розмір та тривалість прострочки боргу, при бажанні можна знайти у будь-якої юридичної особи, тому вони повинні бути переглянуті.

Однак вищеназвані критерії є тільки зовнішніми ознаками неспроможності боржника. Останнє ж та вирішальне слово  залишається за господарським судом, який має виключну компетенцію по оголошенню боржника банкрутом. Тільки господарський суд встановлює дійсний критерій банкрутства — нездатність боржника погасити вимоги кредиторів та сплатити обов'язкові платежі (критерій «неплатоспроможність»), однак повноваження суду в справі про банкрутство вкрай обмежені.

Часто суд вимушений іти на поводу у кредиторів, що ініціювали справу про банкрутство, не маючи альтернатив. Так, отримавши оформлену належним чином заяву про порушення справи про банкрутство, суд повинен в короткий строк порушити справу. Але сам факт порушення справи про банкрутство тягне негативні наслідки для учасника господарського обороту. Тому повинні бути значно розширені права судді щодо повернення заяви про визнання боржника банкрутом без розгляду або залишенню такої заяви без руху.

Наприклад, якщо буде встановлено, що кредитор, який звернувся до господарського суду з заявою про визнання боржника банкрутом, не прийняв вичерпних заходів по виконанню судового акту про стягнення заборгованості, а можливості отримання боргу через виконавче провадження не вичерпані, суддя повинен мати право повернути заяву про банкрутство боржника без розгляду. Причому треба прописувати таку норму з урахуванням «чистих рук» деяких суддів, виключаючи двозначність трактування повернення заяви.

Крім того, господарський суд  слід наділити також функціями контролю над діяльністю арбітражних керуючих, враховуючи їх непідготовленість, а часто і заангажованість окремих кредиторів. Згідно з чинним Законом про банкрутство, найбільш суворим заходом покарання за неналежне виконання обов'язків арбітражного керуючого є анулювання його свідоцтва. Однак якщо врахувати, що подальша доля підприємств-боржників безпосередньо залежить від арбітражних керуючих, то контроль за їх діяльністю, а також міра їх відповідальності повинні бути посилені.

Велика кількість ухвал, що виносяться господарським судом при розгляді справи про банкрутство, не підлягають оскарженню, тобто і перегляду, у зв'язку з чим поступає чимало дорікань. Разом з тим, необмежене розширення кола ухвал господарського суду, що підлягають оскарженню, неприпустимо, оскільки це може привести до збільшення строків розгляду справи про банкрутство і взагалі до неможливості його завершення.

Як свідчить практика, для боротьби з небажаними кредиторами боржники найчастіше всього застосовують тактику  нескінченного затягування судового процесу шляхом оскарження всіх процесуальних документів у справі про банкрутство. У зв'язку з тим, що документів, які можуть бути оскаржені в процедурі банкрутства, не вистачає для тривалого затягування розгляду справи, боржник або «близькі» йому кредитори оскаржують процесуальні документи, які зовсім не підлягають оскарженню, наприклад, ухвали про призначення справи до розгляду або про перенесення судового засідання.

В цьому плані неприємною новиною  для таких боржників став інформаційний  лист Вищого господарського суду України (ВГСУ) № 01-8/157 від 31 січня 2005 року. Вказаним листом було доведено до відома інформаційний лист ВСУ № 1/3.2 від 17 січня 2005 року.

Інформаційний лист звертає увагу  суддів на розповсюдження практики надання  сторонами по справі апеляційних та касаційних скарг на ухвали господарського суду, які не можуть бути оскаржені ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. Як вказано в листі, відповідні дії сторін у справі, як правило, спрямовані на затягування судового процесу у зв'язку з пересилкою матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів статті 22 Господарського процесуального кодексу України (ГПК), відносно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними процесуальними правами, проявляти взаємну повагу до прав та охоронюваних законом інтересів другої сторони.