Судові процедури у справах про банкрутсво

Якщо платоспроможність боржника дійсно відновлена, то суд затверджує звіт керуючого санацією. У випадку наявності підстав для скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності суд відмовляє в затвердженні звіту.

Затвердження судом звіту керуючого  санацією є підставою для припинення провадження по справі за виключенням проведення розрахунків з кредиторами. В цьому випадку суд встановлює кінцевий строк розрахунків з кредиторами, який не повинен перебільшувати шести місяців з дня винесення судом про це ухвали і після повної сплати боргу припиняє провадження по справі.

Слід мати на увазі, що вказаний строк  розпочинає перебіг окремо від процедури  санації і починається з дня  затвердження судом звіту керуючого  санацією.

У випадку клопотання зборів кредиторів, відмови у затвердженні звіту керуючого санацією, неподання такого звіту в встановлений строк або не проведення розрахунків з кредиторами у визначені строки господарський суд признає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру [2].

Отже, санація це - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. З наведеного вище, процедура санації спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації.

 

2.3. Укладання мирової угоди.

 

Під мировою угодою по справі про  банкрутство розуміється домовленість між боржником та кредиторами  відносно відстрочки і (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін [2].

Мирова угода є особливою (специфічною) угодою, в якій є свої ознаки, які  відрізняють її від подібних цивільно-правових угод.

По-перше, мирова угода укладається в процедурі банкрутства.

По-друге, вона вступає в силу з  моменту затвердження її господарським  судом.

По-третє, сторони угоди не можуть в подальшому вносити зміни.

По-четверте, сторони угоди не можуть самостійно її розірвати. Для цього  необхідно рішення господарського суду.

По-п'яте, розірвання мирової угоди  або визнання її недійсною тягне  відновлення провадження по справі про банкрутство та відновлення  попередніх вимог в незадоволеній  частині.

Крім того, слід відрізняти мирову угоду як процесуальну угоду та процедуру банкрутства.

Процедура мирової угоди представляє  собою порядок досягнення домовленості між кредиторами та боржником  про умови відстрочки (розстрочки), прощення боргів, а також процес затвердження господарським судом  мирової угоди.

Мирова угода може бути укладена на всіх стадіях банкрутства. Але, є  деякі етапи банкрутства, де мирову угоду укласти неможливо. Наприклад, в процедурі розпорядження майном мирова угода можлива лише після  попереднього засідання суду та затвердження реєстру вимог кредиторів.

До публікації в газеті мирова угода  не укладається, а використовується такий інструмент як відзив заяви  кредитора (ст. 10 Закону). В процедурі  ліквідації та санації мирова угода  можлива до погашення повністю всієї  заборгованості на етапі розрахунків з кредиторами.

Значення мирової угоди полягає  в тому, що вона є механізмом фінансового  оздоровлення фінансово неспроможних підприємств. Тут застосовуються пільги в частині прощення та розстрочки (відстрочки) податкової заборгованості, обмін боргів на акції. Вона дуже ефективна при банкрутстві підприємств з планово-збитковою економікою, де процедура санації не застосовуються. Інститут мирової угоди в процедурі банкрутства ефективно сприяє розвитку ринкових відносин в економіці України тому, що сприяє досягненню компромісу між боржником та кредиторами [19].

Рішення про укладання мирової  угоди від імені кредиторів приймається  комітетом кредиторів більшістю  голосів кредиторів-членів комітету і вважається прийнятим за умови, що всі заставні кредитори дали письмове погодження на її укладання.

Рішення про укладання мирової  угоди приймається від імені  боржника керівником боржника (в процедурі  розпорядження майном) або арбітражним  керуючим (в процедурі санації  та ліквідації).

Мирова угода укладається в письмовій формі. Вона підписується з боку боржника — керівником або арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), а від імені кредиторів — головуючим комітету кредиторів.

В мировій угоді вміщуються обов'язкові та можливі умови.Вона повинна вміщувати положення про розміри, порядок та строки виконання зобов'язань боржника; відстрочку або розстрочку, прощення (списання) боргів або їх частини.

Для кредиторів, які не приймали участі в голосуванні або проголосували  проти укладання мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів тієї ж черги, які голосували за її укладання [2].

Мирова угода є глобальною та охоплює всіх кредиторів: забезпечених заставою, вимог другої та наступних  черг, визначених статтею 31 Закону.

З наведених умов мирової угоди слід проаналізувати списання, прощення боргів та обмін вимог кредиторів на акції боржника. Формулювання в ст. 1 Закону прощення боргів як припинення зобов'язань за угодою сторін слід розуміти у вузькому сенсі. Так в ст. 604 ЦК України припинення зобов'язання за угодою сторін передбачає новацію, тобто заміну одного зобов'язання іншими між тими ж особами. Прощення боргів як одна з форм припинення зобов'язань за угодою сторін — це звільнення кредитором боржника від обов'язків по сплаті боргу (ст. 605 ЦК України)[4].

Таким чином, припинення зобов'язань  за угодою сторін, згідно ст. 1 Закону, слід вважати тільки в формі прощення боргів, без новації та відступного. Що ж стосується новації та відступного, то такі можливі в якості додаткових умов мирової угоди: виконання зобов'язань боржника третіми особами, обмін вимог кредиторів на акції боржника, задоволення вимог кредиторів іншими засобами, які не суперечать Закону (п. 4 ст. 37).

Після того, як мирова угода буде підписана  всіма діючими сторонами, заява про її затвердження повинна бути передана арбітражним керуючим в п'ятиденний строк до господарського суду. До заяви арбітражного керуючого повинні бути додані: текст мирової угоди; протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладання мирової угоди; список кредиторів з визначенням поштової адреси (коду), який ідентифікує платника податків та суми заборгованості; зобов'язання боржника по відшкодуванню витрат, відшкодування яких передбачено згідно ст. 31 Закону, крім заставних кредиторів; письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладання мирової угоди, або голосували проти цього (при їх наявності).

Господарський суд, отримавши заяву про затвердження мирової угоди з доданими до неї  документами, зобов'язаний призначити засідання суду для розгляду мирової угоди, про що повідомляється сторонам угоди.

При розгляді мирової угоди суд заслуховує думки сторін, а також кожного  присутнього кредитора, у якого  виникли заперечення по укладанню  мирової угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладання угоди [2].

Задача  господарського суду в такому засіданні  полягає лише в перевірці відповідності  законодавству умов мирової угоди, а також дотримання порядку його укладання.

Якщо  мирова угода відповідає переліченим  вимогам, то господарський суд її затверджує та припиняє провадження  по справі про банкрутство.

Мирова  угода вступає в силу з дня  її затвердження господарським судом. З цього моменту боржник приступає  до погашення вимог кредиторів, згідно з умовами мирової угоди.

Мирова  угода є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені  заставою, кредиторів другої та наступних  черг. Одностороння відмова від виконання  умов мирової угоди не дозволяється.

Господарський суд також може відмовити в  затвердженні мирової угоди. Таке можливо, якщо: порушено порядок укладання  мирової угоди, встановлений Законом; умови мирової угоди не відповідають законодавству. Винесення господарським  судом ухвали про відмову в затвер¬дженні мирової угоди не перешкоджає укладанню нової мирової угоди з іншими умовами.

За  заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським  судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України (ст. 39 Закону). З аналізу положень ст. 203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) мирова угода може бути визнана недійсною, якщо: зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, не має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі; правочин не вчинявся у формі, встановленій законом; правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним [2].

Розірвання  мирової угоди як між його сторонами, так і між окремими кредиторами  та боржником за своєю ініціативою  Законом не передбачено.

Мирова  угода може бути розірвана тільки за рішенням господарського суду у  випадку невиконання боржником  умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів (ч.5 ст. 39 Закону). Розірвання мирової угоди  господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів (ч.6 ст. 39 Закону).

У випадках визнання мирової угоди недійсною  або її розірвання, повідомлення про  поновлення провадження по справі про  банкрутство повинні публікуватися  в офіційних печатних органах. Крім того, Закон встановлює правові наслідки для кредиторів. Так, вимоги кредиторів, за якими проведені розрахунки відповідно до умов мирової угоди, вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їх задоволенні обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов'язані повернути все отримане в порядку виконання мирової угоди [2].

Крім  того, вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі  у незадоволеній частині.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

Таким чином, мирова угода це - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів). На відміну від процедури санації, мирова угода спрямована на відновлення платоспроможності боржника шляхом відстрочки та (або) розстрочки платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів) між боржником та кредиторами.

 

 

 

 

2.4. Ліквідаційна процедура

 

Відповідно  до ст.1 Закону ліквідація — це припинення діяльності суб'єкта підприємницької  діяльності, визнаного господарським  судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Ця процедура є заключною в справі про банкрутство і вийти з неї можна тільки одним шляхом — через мирову угоду. В процедурі ліквідації немає фінансового оздоровлення — тут вже реалізовується майно боржника. Вона менш ефективна, ніж процедура санації, оскільки при реалізації майнових активів боржника кредитори отримують в п'ять-десять разів менше їх балансової вартості. З іншої сторони, ліквідація боржника — це крайній захід отримання заборгованості та її списання за бухгалтерською звітністю.

Процедура ліквідації відкривається лише в чотирьох випадках:

коли кредитори, в особі комітету кредиторів, звертаються з клопотанням  до суду про введення такої процедури (ст. 16 п. 8 Закону) як підсумок розпорядження  майном (ст. 50 п. 8 Закону);

коли залишилися незадоволеними підсумки процедури санації (ст. 18 п. 6, ст. 19 п. 12, ст. 21 п. 6, п. 15 Закону);

коли суд застосовує спрощені процедури  банкрутства (ст. 51,52 Закону);

у випадку банкрутства громадян-суб'єктів  підприємницької діяльності (ст. 47-49 Закону).

Загальний строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцять місяців. У випадку необхідності, суд може подовжити цей строк ще на шість місяців [2].

Процедура ліквідації має наступні етапи: введення процедури; формування та оцінка ліквідаційної маси; реалізація майна боржника; задоволення вимог кредиторів; затвердження звіту ліквідатора.