Судові процедури у справах про банкрутсво

Про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури  господарський суд приймає постанову. Такий акт обумовлює настання для боржника наступних правових наслідків:

підприємницька діяльність боржника завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції  у випадку можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань  банкрута та зобов'язань по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших  економічних санкцій по всіх видах  заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище  банкрута перестають бути конфіденційними  чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням  майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим  розділом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли  під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного  банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому Законом.

Основною процесуальною фігурою  в ліквідації є ліквідатор, який призначається господарським судом в постанові про визнання боржника банкрутом. Порядок призначення ліквідатором той самий, що і керуючого санацією. В той самий час ліквідатором може бути призначено особу, яка раніше виконувала обов'язки розпорядника майном або (і) керуючого санацією боржника.

Поряд з ліквідатором господарський  суд може призначити членів ліквідаційної  комісії. В даному випадку керівником ліквідаційної процедури боржника буде колегіальний суб'єкт — ліквідаційна комісія [20].

Створення ліквідаційної комісії можливо за клопотанням ліквідатора, погодженого з комітетом кредиторів. В даному випадку членами ліквідаційної комісії можуть бути представники кредиторів (комітету кредиторів), фінансових органів. Якщо банкрутом об'явлено державне підприємство (більш 25 % частки державної власності), то членами ліквідаційної комісії є при необ¬хідності представник — органу місцевого самоврядування, представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства ст.25 Закону [2].

При банкрутстві юридичної особи, майна якого недостатньо для  задоволення вимог кредиторів, господарський  суд може обов'язки ліквідатора покласти на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в нього ліцензії (ст. 51 п. 2 Закону).

У випадку банкрутства відсутнього  боржника (прирівняних категорій  боржників) господарський суд призначає  ліквідатором ініціюючого кредитора  за згодою останнього.

Для досягнення основної мети ліквідаційної  процедури ліквідатор наділений певними повноваженнями. Він: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу. Ліквідатор також : пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.

Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту. Ліквідатор: заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими; з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом; здійснює інші повноваження, передбачені Законом [2].

Ліквідатор зобов'язаний опублікувати об'яву в офіційному печатному  органі з відомостями про визнання боржника банкрутом та про відкриття ліквідаційної процедури. Відомості повинні вміщувати: найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом; найменування господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство; дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію) [2].

Надати таку об'яву ліквідатор повинен  протягом п'яти днів з дня винесення  постанови суду. Значення об'яви  в офіційному печатному органі полягає в тому, що кредитори повинні знати правові наслідки співпраці з особою, що визнана банкрутом. Більш того, з моменту публікації починається другий режим відсіювання кредиторів, який встановлений ст. 23 Закону. Сутність його полягає в тому, що кредитори поточної заборгованості, зобов'язані звернутися до суду після публікації. Строк такого звернення співпадає зі строком ліквідаційної процедури. Слід мати на увазі, що тільки господарський суд визнає вимоги кредиторів (за виключенням привілейованих кредиторів). Недотримання такого порядку позбавляє права кредиторів вимагати погашення заборгованості за рахунок реалізації майна в ліквідаційній процедурі [20].

Важливим етапом ліквідаційної  процедури є формування ліквідаційної  маси. Тут ліквідатор має широкі повноваження. Він, може відмовитися від виконання договорів банкрута в порядку як в процедурі санації, приймає заходи з пошуку, виявленню та поверненню майна боржника; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо поверненню дебіторської заборгованості банкрута.

Ліквідатор для поповнення ліквідаційної  маси може заявити вимоги до третіх осіб, які несуть у відповідності  з законодавством субсидіарну відповідальність по зобов'язаннях боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір таких вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів та ліквідаційною масою [20].

Якщо ліквідатор виявить частку банкрута в загальному майні, то така частка підлягає виділенню.

Іншим важливим елементом формування ліквідаційної маси є інвентаризація та оцінка особистого майна банкрута. До складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів (майно та майнові права), які належать банкруту на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлення в процесі її. З ліквідаційної маси виключаються: майно, вилучене з обороту; майнові права, пов'язані з особистістю боржника; індивідуально визначені речі, якими володіє банкрут на підставі майнових прав.

Наступним етапом ліквідаційної процедури  є продаж майна боржника. Ліквідатор приступає до продажу майна тільки після його інвентаризації та оцінки. Продаж майна банкрута здійснюється на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу.

Через засоби масової інформації ліквідатор зобов'язаний сповістити про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна, погоджені з комітетом кредиторів.

Продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог  Закону "Про приватизацію державного майна" та інших нормативних актів про приватизацію [13].

Ліквідатор може виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший  порядок продажу не встановлено  комітетом кредиторів.

Продаж майна банкрута оформлюється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором та покупцем згідно з Законами України.

При проведенні ліквідаційної процедури  ліквідатор використовує тільки один рахунок в банку. Всі інші рахунки  підлягають закриттю, а залишки грошових коштів на них повинні бути перераховані на основний рахунок боржника.

Отримані від реалізації майна  боржника кошти, повинні бути зараховані на основний рахунок боржника, з  якого, в наступному, здійснюються виплати  кредиторам в порядку черговості.

Гроші, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, а також наявні в нього гроші в готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори та використовуються за рішенням господарського суду.

За вимогою господарського суду ліквідатор зобов'язаний надати необхідні відомості у відношенні проведення ліквідаційної процедури.

Після продажу майна банкрута наступним  важливим етапом становиться погашення вимог кредиторів. Закон встановив шість черг задоволення вимог кредиторів.

В першу чергу задовольняються : вимоги, забезпечені заставою; вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних  друкованих органах інформації про  порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних  керуючих (розпорядника майна, керуючого  санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 Закону.

У другу чергу задовольняються  вимоги, що виникли із зобов'язань  банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються  вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

У четверту чергу задовольняються  вимоги кредиторів, не забезпечені  заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань  у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

У п'яту чергу задовольняються  вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняються  інші вимоги.

На жаль, в Законі не розкриваються  категорії інших кредиторів. Однак  в числі інших кредиторів слід розуміти вимоги з відшкодування збитків, стягненню неустойок (штрафів, пені) та інших фінансових (економічних) санкцій. Такі вимоги повинні враховуватися окремо в реєстрі вимог кредиторів та підлягати задоволенню після погашення вимог п'яти черг (по ст. 51, 52 Закону).

В Законі встановлено ряд правил на задоволення вимог кредиторів в порядку черговості. Розрахунки з кредиторами ліквідатор здійснює відповідно з реєстром їх вимог за виключенням привілейованих кредиторів. Вимоги кожної черги задовольняються згідно з надходженням на рахунок грошей від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. При недостатності грошових коштів для повного погашення всіх вимог однієї черги, вони задовольняються пропорційно сумі вимог, які належать кожному кредитору однієї черги.