Строки у кримінальному процессі україни

4. Європейські стандарти – це міжнародно-правові норми і принципи, що закріплюють стандартизовані правила поведінки суб’єктів міжнародного права у тих чи інших сферах міждержавного співробітництва. Стандарти здійснення судочинства встановлюють певні мінімальні вимоги, дотримуватися яких повинні всі держави. Застосування європейських стандартів, що містяться в міжнародно-правових документах, передбачає наявність розуміння і знання їх положень та правильне застосування практики Європейського суду з прав людини. 

5. Ми вважаємо, що “негайність” проведення тієї чи іншої процесуальної дії у кримінальному судочинстві України у будь-якому випадку не може перевищувати 24-х годин. На нашу думку, доцільно поряд з терміном “негайно” вживати термін “не пізніше”, тоді суб’єкту кримінально-процесуальної діяльності буде чітко і недвозначно зрозуміло, що і в які строки від нього вимагає зробити законодавець.  

6. Класифікація строків у кримінальному процесі автором проведена за наступними критеріями: 1) в залежності від того, ким встановлюються ті чи інші кримінально-процесуальні строки (строки, передбачені в Конституції, а також в міжнародних правових документах, ратифікованих Україною; строки, які встановлені КПК України та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють кримінальне судочинство; строки, визначені у рішеннях правозастосовувача); 2) за належністю до регулювання порядку провадження на окремих стадіях кримінального процесу (процесуальні строки, які регулюють правовідносини під час досудового провадження; в стадіях судового провадження; строки, дія яких розповсюджується одночасно на різні стадії кримінального процесу; 3) залежно від способу виконання завдань кримінального судочинства (діловодні та процесуальні); 4) в залежності від функціонального призначення строків у кримінальному процесі (строки, які гарантують права і законні інтересиучасників процесу; строки, які гарантують швидкість проведення судочинства; строки, які гарантують здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законів у кримінальному судочинстві; 5) в залежності від того, кому адресовані строки (строки, що стосуються діяльності державних органів, які провадять процес; строки, щодо діяльності інших учасників процесу;  строки,  встановлені для суб’єктів, які не беруть участі у процесі); 6) за цілями, для яких встановлені строки, за характером їх дій і правовими наслідками, які настають у зв’язку із закінченням того чи іншого строку (строки здійснення слідчих, судових та інших процесуальних дій; строки прийняття процесуальних рішень; строки застосування заходів процесуального примусу; строки заявлення учасниками кримінально-процесуальної діяльності клопотань, скарг, заяв); 7) за визначеністю строків (абсолютно визначені; відносно визначені; невизначені; альтернативні (загальні та виключні); 8) за юридичним значенням (процесуальні строки; строки давності та строки примусової дії); 9) за правовими наслідками закінчення строків у кримінальному процесі (обмежуючі в часі дії, вчинення яких залежить від волі суб’єкта і які є його правом; обмежуючі в часі вчинення обов’язкових процесуальних дій; обмежуючі триваючі дії; 10) відповідно до загальноприйнятого в теорії права поділу строків за юридичними наслідками (правовстановлюючі (правоутворюючі); правозмінюючі та правоприпиняючі (правообмежуючі).

Список використаної літератури

1.       Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд. 2-е, перераб. и доп. – Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2001. – 528 с.

2.       Процессуальные сроки. Систематизированный перечень / Автор–сост.          Ю.Ф. Петрунин; под ред. Р.В. Даниловой и С.А. Муратовой. – М.: Право и закон, КолосС, 2003. – 368 с.

3.       Морщакова Т.Г. Процессуальные сроки и организация судопроизводства по уголовным делам // Комментарий судебной практики за 1982 год / Под ред. Е.В. Болдырева, А.И. Пергамент. – М.: Юрид. лит., 1983. – С. 121–143.

4.       Даневский В.П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа. – К.: Семенко Сергей, 2003. – 142 с. 

5.       Случевский В. Учебник русского уголовного процесса. – СПб., 1895. – 832 с. 

6.       Заїка С.О. Строки досудового розслідування // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. – Ч. 1. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – С. 184–185.

7.       Гуляев А. Порядок продления срока следствия и его недостатки // Социалистическая законность. – 1970. – № 10. – С. 41–43. 

8.       Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе.– М.: Юрид. лит., 1981. – 192 с

9.       Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – М.: Рус., яз., 1989–1991. – Т. 4: Р–V. – 1991. – 683 с.

10.    Голунский С.А. К вопросу о реформе предварительного расследования // Проблемы социалистического права. – 1938. – № 4. – С. 10–18.

11.    Заїка С.О. Основні положення міжнародно-правових документів з питань кримінально-процесуальних строків // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 6. – С. 128–132.

12.    Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – М., 1912. – 441 с.

13.    Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник для вузов. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА М), 2000. – 640 с.

14.    Заїка С.О. Поняття та значення строків у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 7. – С. 125– 129.

1