Строки у кримінальному процессі україни

Як справедливо зазначає М.Є. Шумило, вітчизняне досудове слідство давно вже потребує серйозного реформування. Воно є тією ланкою системи кримінального судочинства, де найчастіше порушуються права громадян. Очевидно, основною причиною цього є незадовільний рівень його організованості. На даній стадії, – продовжує вказаний автор, – відсутня єдина чітка система управління процесуальною діяльністю, здатна спрямувати дії всіх учасників на досягнення спільної мети, котра збігається з кінцевою метою всього процесу. Управління процесуальною діяльністю на цьому етапі переплітається з адміністративними функціями, що створює умови для впливу особистих, відомчих та інших інтересів, а це істотно гальмує послідовне проведення у життя принципу законності.

Що стосується строків призначення та розгляду кримінальних справ по суті, то цьому питанню свого часу приділяли значну увагу такі російські вчені як                      М.В. Духовськой та М.М. Полянський. У свої працях вони висловлювали занепокоєння тодішнім станом речей у судовій системі Росії.

М.В. Духовськой писав, що “одним із серйозних недоліків колишнього процесу була його тривалість. Процес не був поставлений щодо строку ні в які межі, він міг вестися десятиліттями, поновлюватися декілька разів” .

Продовжуючи думку, вказаний автор наголошував на тому, що судова тяганина знищує весь благодійний вплив суду: він перетворюється в нестерпний тягар суспільного побуту, замість того, щоб бути незламним його оплотом. Той, чия доля так чи інакше залежить від суду, природно, насамперед, бажає, щоб вона якнайшвидше вирішилася, щоб не томилися під невизначеним довгим гнітом воля, добре ім’я, честь, статок, існування у в’язниці. Суд повільний може ще, звичайно, бути все-таки справедливим, але він ніколи не буде мати суспільне співчуття і підтримку, тоді як, навпаки, швидке провадження й вирішення судових справ вселяє всюди утішливу впевненість, що судова влада зважає на важке становище тих, хто судиться, і їхні законні інтереси цінує дорожче, ніж свою службову працю.

М.М. Полянський констатував, що російський суд далеко не може вважатися швидким і, мабуть, уже через це не може вважатися і правим. Скоріше, але все-таки далеко не так швидко як це було б бажано, розглядаються в судах кримінальні справи після закінчення досудового слідства.

Аналіз даних судової статистики та праць сучасних українських вчених та практиків з даної проблематики, дає змогу зробити висновок, що і сьогодні проблема тривалого розгляду справ у суді, аналіз об’єктивних та суб’єктивних причин, що цьому сприяють, має дуже актуальне значення. Адже на підставі статистики та фактичних даних можна чітко виокремити та висвітлити основні тенденції, що стосуються причин порушення строків та визначитися з філософією і стратегією діяльності по усуненню причин та умов, що сприяють цьому. 

На сьогодні основними причинами, які обумовлюють тривалий розгляд судами кримінальних справ, є.

 Об’єктивні причини: 1) неналежне фінансування судової системи з боку держави; 2) відсутність у багатьох судах необхідної кількості залів судових засідань; 3) тривале проведення судових експертиз у справах та неврегульованість оплати за її проведення за відсутності у судів відповідних коштів; 4) зменшення кількості конвойних днів, що змушує суддів призначати справи, свідомо порушуючи процесуальні строки; 5) відсутність коштів на оплату послуг пошти з пересилання поштових повісток учасникам судового процесу; 6) несвоєчасне отримання відповідей на запити та судові доручення як у межах країни, так і за її межами1; 7) складність, багатоепізодність певної частини справ, що потребує від суду тривалого розгляду; 8) велике навантаження на суддів; 9) оголошення розшуку підсудного;  10) ознайомлення сторін судового розгляду з матеріалами справи; 11)  виготовлення, підписання протоколу судового засідання, ознайомлення з ним, принесення зауважень на протокол судового засідання та їх розгляд;  12) відкладення розгляду справи за клопотанням сторін.

Суб’єктивні причини: 1) незадовільна організація судових процесів;              2) неналежне планування судового слідства у справі з великою кількістю обвинувачених, свідків, потерпілих, що призводить до непродуктивної витрати часу складом суду та учасниками процесу, отже, до затягування розгляду справи; 3) невиконання органами внутрішніх справ постанов суду про примусовий привід у судове засідання свідків, потерпілих та інших учасників судового процесу;       4) неналежна якість проведеного досудового розслідування; 5) призначення справ до попереднього та судового розгляду з порушенням строків, передбачених статтями 241 та 256 КПК; 6) неналежний контроль суддів за своєчасним повідомленням осіб, які беруть участь у розгляді справи, про день і час її розгляду, а також невжиття заходів до забезпечення їх явки в судове засідання;    7) зняття справ з розгляду (що взагалі не передбачено процесуальним законодавством) через зайнятість головуючого у розгляді іншої справи;                 8) перенесення судового розгляду справ на час відпустки суддів, причому інколи за згодою голів судів; 9) необґрунтовано тривалі перерви між судовими засіданнями та зупинення провадження у справах з підстав не передбачених законом; 10) неявка або запізнення в судові засідання прокурорів та адвокатів1; 11) неявка у судові засідання інших учасників судового розгляду, в тому числі в зв’язку з хворобою.

Варто підкреслити, що питання дотримання строків під час судового провадження постійно знаходиться під пильною увагою Верховного Суду України та Ради суддів України, але методичними рекомендаціями проблему не вирішити. Самотужки Верховний Суд України, Рада суддів України не можуть подолати зазначену хворобу сьогоднішнього правосуддя. Верховний Суд України, зокрема, зазначає, що ознайомлення з планами роботи апеляційних судів показало, що більшість судів не планують і не провадять перевірок організації роботи в місцевих судах, не заслуховують інформації їх голів на засіданнях президій апеляційних судів. Незважаючи на заходи, які вживаються Верховним Судом України і апеляційними судами, порушення строків розгляду справ є поширеним явищем. Серед основних категорій скарг, що надійшли з України, визнаних Європейським судом з прав людини потенційно прийнятними до розгляду, є скарги про надмірну тривалість проваджень у суді.  

Підсумувати вищевикладене можна висловлюванням В.Т. Маляренка, який зазначає: “ВУкраїні вже давно й багато говорять про судову реформу. Держава дала серйозні обіцяння народу та європейським структурам реформувати судову систему України відповідно до європейських стандартів. Чого ж ми чекаємо від цієї реформи? Які ці стандарти? Кожний скаже, що ми чекаємо зміни на краще. Судова реформа повинна забезпечити, щоб: 1) у суді був освічений, високоморальний, сумлінний і добросовісний суддя, який би неупереджено приймав законні й обґрунтовані рішення у передбачені законом строки; 2) суддя,  працівник суду, учасник процесу і кожна людина, яка має справу із судом, перебували у суді в умовах, які не ображають і не принижують людину та її гідність; 3) кожна судова помилка, якщо її було допущено, могла бути виправленою; 4) кожна людина мала доступ до правосуддя і знала, що за будь-яких обставин її права, свободи і законні інтереси в суді будуть захищені. Міжнародні європейські структури вимагають, щоб в Україні була створена відповідальна, ефективна та незалежна судова система.

Заради справедливості треба визнати, що проблема тяганини при розгляді кримінальних справ має актуальне значення не тільки в Україні, а й у інших країнах. Так, суддя, Голова палати Касаційного суду Франції Жан-Пьєр Дентілак на ХІІІ щорічній Міжнародній конференції суддів, яка відбулася в 25–27 травня  2005 р. в м. Києві, зокрема зазначив, що правосуддя у Франції є надто повільним, надто дорогим і малозрозумілим.

 Голова Конституційного Суду Російської Федерації В.Д. Зорькін, виступаючи на VIВсеросійському з’їзді суддів Російської Федерації, який проходив 30 листопада – 2 грудня 2004 р. у Москві, зазначив: “Цілком очевидним є те, що встановлені нашим законодавством процесуальні строки є нереальними. Більшість строків не дотримується і не може дотримуватися... Тому у звичку входить їх ігнорування. Строки мають бути переглянуті в бік їх реалістичності, і за їх недотримання повинна передбачатися відповідальність”.

  До вказаного варто додати, що стан правосуддя  – це стан суду. І таким, яким є цей стан, таким і є захист прав людини. Адже як справедливо зазначається в літературі, “міжнародним співтовариством давно визнано, що найбільш дієво й ефективно права і свободи людини може захистити тільки суд, оскільки він має гарантії незалежності, діє гласно та відкрито, приймає свої рішення лише на підставі закону й відповідно до передбаченої законом процедури. Належне місце і роль суду є однією з основних ознак правової держави. Повною мірою це стосується і забезпечення прав та свобод людини під час досудового провадження в кримінальних справах. Прерогатива суду в забезпечені законності затримання, арешту, тримання особи під вартою, проникнення до її житла та іншого володіння і проведення там огляду й обшуку, зняття інформації з каналів зв’язку закріплено в ряді документів міжнародних організацій...”.

Правосуддя значною мірою залежить від особистості судді (так як і досудове розслідування – від особистості особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора). За влучним виразом А.Ф. Коні, “які б не були гарні правила будь-якої діяльності, вони можуть втратити свою силу та значення в недосвідчених, грубих або несумлінних руках”.

 Під час досудового розслідування і судового розгляду ми маємо в переважній більшості випадків врегульовані законом ситуації, маємо механізм виконання, але не маємо при цьому третьої складової – дієвої відповідальності за невиконання приписів закону. Так, відповідно до нашого анкетування, тільки 22,4 % опитаних слідчих притягувалися до дисциплінарної відповідальності за порушення строків. У свою чергу, тільки половина (51,8 % ) опитаних прокурорів вирішували питання про притягнення слідчих до відповідальності за порушення строків.

 Що стосується строків судового розгляду, то їх регулювання та будь-які ефективні методи впливу щодо їх додержання майже відсутні, оскільки суддю можна притягти до дисциплінарної відповідальності за порушення строків, але порядок притягнення дуже складний і довготривалий з формального боку.

Відсутність ефективних заходів впливу щодо безпідставної тяганини при розгляді кримінальних справ у судах формує негативну суспільну думку з приводу законності дій державних органів при притягненні до кримінальної відповідальності осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, а також нерідко призводить до втрати достовірності доказів. У загальному плані норми, які встановлюють процесуальні строки як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження, практично не мають ніяких санкцій і виглядають як рекомендовані. При цьому слід підкреслити, що дотримання строків досудового розслідування в порівнянні зі строками судового розгляду забезпечується більш суворим і постійно здійснюваним контролем при проведенні розслідування, а також повної фіксації даних про строки розслідування при оформленні його результатів.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 224 КПК в додатках до обвинувального висновку обов’язково повинна міститися довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані. На практиці ця довідка включає в себе не тільки відомості про загальний строк слідства, але й час прийняття основних рішень органів досудового розслідування – порушення кримінальної справи, початкове та остаточне пред’явлення обвинувачення, обрання запобіжного заходу, закінчення розслідування, час виконання вимог ст. 218 КПК тощо.

Разом з тим повинна збиратися повна інформація про час розгляду справи та вирішення справи в суді. Тому вважаємо за необхідне ведення в судах по кожній справі спеціальної довідки, за аналогією довідки про рух справи, яка додається до обвинувального висновку. Цей документ повинен містити данні про всі часові витрати на проходження справи в суді до набрання вироком законної сили і звернення його до виконання. Один екземпляр такої довідки додався б до матеріалів справи, а її копія – зберігалася в картотеці в канцелярії суду.

 Ми розуміємо, що вирішення зазначених проблем – завдання довгочасне. Але кримінально-процесуальний закон вже зараз повинен гарантувати організацію судочинства на рівні європейських стандартів. У протилежному випадку КПК України не зможе суттєво вплинути на роботу правоохоронної системи в цілому, ефективність якої прямо залежить від того, наскільки буде високо піднята планка вимог до суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності (перш за все, до осіб, які провадять дізнання, слідчих, прокурорів та суддів).  

Висновки

У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, нами сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у такому:

1. Під строком  у кримінальному процесі слід розуміти встановлений і врегульований кримінально-процесуальним законом на основі положень Конституції України та міжнародно-правових документів, а також, підзаконним нормативно-правовим актом або рішенням уповноваженої на те посадової особи (органу) обов’язковий для виконання визначений момент або період (відрізок) часу, необхідний для вчинення чи утримання від вчинення суб’єктами кримінально-процесуальних правовідносин певних процесуальних дій або прийняття й оформлення процесуальних рішень, з перебігом якого починається й завершується провадження в конкретній стадії судочинства, виникають, змінюються або припиняються права і обов’язки та настає процесуальна відповідальність суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності. У зв’язку з цим, дисертантом пропонується доповнити чинний КПК (ст. 32) та його проект (ст. 6) відповідним пунктом.   

2. Поняття “строк” і “термін” у юридичному розумінні тотожні. Найкраще й доречніше, на наш погляд, вживати та оперувати у кримінально-процесуальній науці поняттям “строк”. Вживання різних термінів, навіть термінів-синонімів, що означають одні й ті ж поняття, призводить до зайвої плутанини.

3. На мові міжнародних документів розумний строк кримінально-процесуальної дії – це той строк, який забезпечує надійний захист законних інтересів потерпілої сторони, інтересів правосуддя, а також забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному і засудженому реальну можливість використати всі передбачені законом засоби захисту від обвинувачення. Іншими словами можна сказати, що поняття “розумний строк” означає необхідність враховувати всі конкретні обставини, в яких діють суб’єкти кримінально-процесуальних правовідносин.