Строки у кримінальному процессі україни

Слід зазначити, що роз’яснення поняття “нічний час” у кримінально–процесуальному законодавстві України ніколи не було. На відміну від цього, Кримінально–процесуальний кодекс РСФСР (як до речі й новий КПК Російської Федерації) у пункті 15 ст. 34 визначав, що “нічний час” –з 22-ї до 6-ї години за місцевим часом. У зв’язку цим у п. 34 ст. 6 проекту КПК України також передбачено, що нічний час – це період доби з 22-ї до 6-ї години.   

Кожен процесуальний строк, як пише О.Р. Михайленко, має свої точки відліку (межі) – початок і кінець. Їх у багатьох випадках законодавець називає “моментами”. Настання такого моменту можна умовно назвати настанням строку, так як відповідно до закону строк – не обов’язково “період часу”, але й “момент часу” (календарна дата)...Вказівка в законі моменту для обчислення строку дає можливість  визначити годину або добу, по закінченні яких починається перебіг строку.

 Продовжуючи свою думку, О.Р. Михайленко з цього приводу пише, що “момент” як окрема одиниця в системі часових процесуальних параметрів вважається найбільш складною і невизначеною, а в кримінально-процесуальному аспекті – недослідженою категорією. Момент – це не лише певна точка відліку часу. Він має і свої часові величини, характеристики, а крім того, пов’язаний із такими поняттями, як “тепер”, “теперішній”, “негайність” і становить одне з понять теорії відносності. Момент – це мить, миттєвість. Він має і  свою тривалість, тобто визначену фізичну величину... Щодо кримінально-процесуальних моментів, то вони, як зазначає О.Р. Михайленко, законом пов’язані з конкретними процесуальними строками”.

У КПК термін “момент” вживається в таких словосполученнях, як                “з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин”, “з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення”, “з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби”, “з моменту закінчення досудового слідства” (ч. 1 ст. 45, ч. 1 ст. 108, ч. 3 ст. 49 та ін.), і набуває, насамперед, значення короткого відрізку часу, протягом якого виконується передбачена кримінально-процесуальним законом певна дія. Можна сказати, що “момент” – це короткий час перебування в певному процесуальному стані.

 У деяких випадках чинний КПК “моментом” називає невизначені строки, хоча й обмежені строком провадження у справі чи окремими стадіями кримінального процесу (так, відповідно до ч. 4 ст. 114 в справах, в яких досудове слідство є обов’язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити допровадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 КПК; ч. 1 ст. 46 надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника; згідно з ч. 4 ст. 27 прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в ч. 1 цієї статті). У даних  випадках  конкретні “моменти” безпосередньо визначаються суб’єктами процесуальних правовідносин.

Найменший (мінімальний) процесуальний строк у кримінальному процесі України – одна година, найбільший (максимальний) – один рік. Із цього приводу В.Т. Томін вважає, що найменший процесуальний строк – це його відсутність і наводить приклад статті 150 КПК РРФСР, яка зобов’язувала слідчого допитати обвинуваченого негайно після пред’явлення йому обвинувачення.

Очевидно, вказаний автор мав на увазі те, що хоча негайність і є часовою одиницею, визначити конкретну її тривалість дуже важко, навіть неможливо, тому що ніяких критеріїв і методик для цього немає. З такою точкою зору ми не погоджуємося, оскільки найменше – це хоч і дуже маленьке, але таке, що існує, і його не може не бути в об’єктивній реальності, адже мінімальний означає “дуже малий, найменший з ряду інших”; це значення є протилежним “максимальному”[34, с. 530]. Отже, строк – це завжди певний проміжок часу.  

У кримінально-процесуальному законодавстві України також є норми, які хоча й не визначають певного строку, але містять припис негайно виконати ту чи іншу процесуальну дію, тобто за своєю спрямованістю і юридичною природою близькі до норм, що встановлюють строки, та вимагають мінімального розриву у часі між процесуальними діями, і виступають як процесуальні гарантії прискорення кримінально-процесуального судочинства, а також закріплених законом прав та інтересів суб’єктів процесу (ч. 2 ст. 103 КПК – про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора; ч. 4 ст. 106 КПК – копія протоколу затримання з переліком прав та обов’язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору; ст. 320 КПК – після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання тощо). Доречно зауважити, що ні в чинному КПК, ні в проекті КПК немає поняття негайності.

Варто зазначити, що Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації (далі – КПК РФ) більш, ніж у двадцяти статтях також містить вимогу “негайності” проведення тієї чи іншої процесуальної дії. Але КПК РФ позначає негайне проведення певної дії термінами “немедленно” та “незамедлительно” (рос.). Так, наприклад, суд, прокурор, слідчий, орган дізнання і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані “немедленно” звільнити будь-кого незаконно затриманого, або позбавленого волі, або незаконно поміщеного у медичний або психіатричний стаціонар (ч. 2 ст. 10); адміністрація місця тримання під вартою “немедленно” направляє прокурору або до суду адресовані їм скарги підозрюваного, обвинуваченого, які утримуються під вартою (ст. 126) тощо.

 “Незамедлительно” вживається, наприклад, у випадках, коли особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, повинна “незамедлительно” повідомити про місце тримання під вартою або про зміну місця тримання під вартою кого-небудь із близьких родичів підозрюваного або обвинуваченого (ч. 12 ст. 108); постанова слідчого, особи, яка провадить дізнання, про порушення кримінальної справи “незамедлительно” направляється прокурору (ч. 4 ст. 146); зауваження на протокол розглядаються головуючим “незамедлительно” (ч. 2      ст. 260) тощо.

12.    Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – М., 1912. – 441 с.

Аналізуючи вищевикладене, можна припустити, що терміни “немедленно” і “незамедлительно”, які вживаються у КПК РФ, в часовому вимірі мають дещо неоднакове значення: вимога “немедленности” повинна виконуватися більш швидше, ніж вимога “незамедлительности”, тобто “немедленность” по відношенню до “незамедлительности” за періодом (відрізком) часу дещо коротша1. Наше припущення деякою мірою підтверджується даними, що містяться у “Новому російсько-українському словнику-довіднику”, у якому слово “незамедлительно” перекладається як негайно, незабарно, а слово “немедленно” – як негайно, не гаючись, не гаючи часу, зараз, зараз же.

 Варто особливо підкреслити, що в проекті КПК України у деяких статтях вживається термін “невідкладно” (наприклад, ч. 3 ст. 441 (Клопотання про розгляд справи судом присяжних); ч. 5 ст. 563 (Порядок перевірки інших постанов і ухвал суду першої інстанції); ч. 4. ст. 673 (Розгляд Верховним Судом України скарг на рішення апеляційного суду про видачу особи іноземній державі, про відмову у видачі та необхідність проведення додаткової перевірки) тощо.

 Як бачимо, російський законодавець, вітчизняні розробники проекту КПК і Європейський Союз не роз’яснюють основної відмінності між вказаними термінами, покладаючи вирішення цього питання на розсуд практики. Таким чином, проаналізувавши значення слова “негайно” в українській мові (негайний – який здійснюється, відбувається зразу, без затримки, невідкладний – якого не можна відкласти; якого треба здійснювати, розв’язувати негайно), можна зробити висновок, що російський термін “немедленно” відповідає українському – “негайно”, а “незамедлительно” –  відповідно терміну “невідкладно”.

Вимога “негайності” у кримінально-процесуальному законі більш жорстка порівняно зі строком умова проведення певної процесуальної дії. З рахуванням викладеного становить інтерес гносеологічне наванта­ження слова “негайно”.

Виходячи з позиції розуміння фізичних явищ, “негайно” означає “миттєво, тієї ж секунди, відразу тощо”. Негайність проведення певної дії означає, що таку дію не можна відкласти, вона дуже потрібна, пекуча. У КПК термін “негайно” вживається у сполученні зі словом “після”, при цьому мається на увазі проведення процесуальної дії після настання певної події, яка має процесуальне значення, тим самим законодавець підкреслює необхідність провести дію якомога швидше, у максимально стислий строк, який визначити й обчислити на практиці та на законодавчому рівні неможливо. Ця проблема немає однозначного рішення. Тому законодавець розраховує, насамперед, на моральність і порядність суб’єктів, які безпосередньо ведуть кримінальний процес, і на те, що вони виконуватимуть процесуальні дії “впродовж розумного строку” (п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод).

 Але виникає доречне питання: якою є гранична межа строку негайного проведення тієї чи іншої дії. Адже кожен із суб’єктів, які провадять кримінальне судочинство і залучають до його сфери інших учасників кримінально-процесуальної діяльності, може трактувати вирішення цього питання на власний розсуд, у зв’язку з чим термін “негайно” втратить свій сенс. З точки зору здорового глузду виконати будь-яку кримінально-процесуальну дію, не маючи на це визначеного законом часу, – є неможливим, адже можуть бути такі об’єктивні перепони, які не дозволять це зробити негайно. Вважаємо, що максимальний строк “негайності” проведення тієї чи іншої процесуальної дії повинен бути чітко визначений КПК, в іншому випадку буде недоречним притягувати до дисциплінарної відповідальності винних осіб, які допустили тяганину та повільність розслідування. Ми погоджуємося з О.Р. Михайленком, який зазначає, що негайність швидше пов’язана із ситуативними обставинами та означає невідкладність проведення визначених законом дій. Тобто за наявності можливості ці дії мають бути виконані негайно. Але в будь-яких випадках “негайність” щодо кримінально-процесуальних дій не може перевищувати 24 години.

У цьому контексті додатковим аргументом є думка А.П. Гуляєва, який свого часу пропонував доповнити КПК всіх союзних республік нормою, яка б зобов’язувала суд і прокурора (якщо вони не приймали справи до свого провадження) направляти порушену кримінальну справу відповідному органу розслідування негайно і у всякому випадку не пізніше двадцяти чотирьох годин. Крім  того, у деяких міжнародно-правових документах зазначається, щоб у жодному разі особа не була позбавлена волі без зв’язку із зовнішнім світом довше, ніж на 24 години.

Вказані міркування підтверджується результатами нашого анкетування, відповідно до якого – 78,3 % опитаних вважають, що максимальний строк “негайності” проведення тієї чи іншої процесуальної дії повинен бути 24 години. Це є, на нашу думку, цілком розумним, виваженим і ґрунтовним підходом.           У будь-якому випадку “негайність” повинна бути чітко обмежена максимальним строком, інакше виконання певної процесуальної дії може тривати занадто довго, або взагалі вимога “негайності” органами, які здійснюють кримінальне судочинство, нівелюється і на неї не буде звертатися увага. При цьому слід наголосити, що за будь-яких обставин при застосуванні вимоги “негайності” повинні бути розумно враховані всі обставини конкретної справи, діяльність і поведінка всіх суб’єктів кримінально–процесуальної діяльності, врахований менталітет конкретної країни.

Взагалі варто зазначити, що слово “негайність”, яке вживається у ст. 5  Конвенції про захист прав людини та основних свобод, викликало немало суперечок і дискусій у Європейському суді (тим більш що у французькому і англійському текстах Конвенції про захист прав людини і основних свобод воно звучить по-різному1). З цього приводу судді Європейського суду, вирішуючи питання щодо “негайності” проведення тієї чи іншої процесуальної дії наголосили, що “негайно не означає – що це має відбутися миттєво, але означає, що це має відбутися якомога скоріше, з урахуванням місця, часу та обставин у кожній справі” [305, с. 100] та підкреслили, що “національний законодавчий орган має певну свободу розсуду і має право встановлювати строк, який, на його думку, є найприйнятнішим у конкретних умовах даної країни”.

Загальні часові параметри правовідносин визначаються насамперед правовою нормою. Тому законодавець при встановленні строків поряд із терміном “негайно” вживає терміни “протягом”, “не пізніше”, “не раніше”, “не більше”, “в межах”, які відображають часові зв’язки і впливають на зміст правових норм.       У зазначених випадках О.Р. Михайленко вважає строки відповідним відрізком часу, а не окремо взятою фіксованою абсолютною величиною. Законодавець дає певний простір у додержанні тих чи інших строків.

На нашу думку, доцільніше поряд з терміном “негайно” вживати термін “не пізніше”, тоді суб’єкту кримінально-процесуальної діяльності буде чітко і недвозначно зрозуміло, що та в які строки від нього вимагає зробити законодавець.   

 Процесуальне законодавство передбачає низку вимог щодо обчислення визначених у законі строків. Як вірно з цього приводу підкреслив Д.М. Бахрах, щоб юридично грамотно вирішити питання про строки, необхідно врахувати чотири юридично важливі обставини: по-перше, встановлений законом розмір строку; по-друге, коли і з якого юридичного факту він починає обчислюватися; по-третє, коли і який юридичний факт припиняє його обчислення, або перериває його; по-четверте, яку годину закон не включає (виключає) в строк, що обчислюється [13].

Перебіг процесуального строку, який обчислюється годинами, починається з наступної години після настання юридичного факту, з яким закон пов’язує його початок. Характерною рисою норм КПК, що встановлюють строки в годинах, є те, що всі вони відрізняються короткочасністю і регламентують порядок провадження слідчих та інших процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень, які пов’язані з обмеження життєво важливих прав громадян і носять невідкладний характер. Тому КПК не поширює на них правила, встановлені для обчислення строків у добах і місяцях. У цьому випадку діє загальноприйнятий у всіх сферах людської діяльності порядок обчислення часу з урахуванням минулих із зазначеного в тій чи іншій нормі Кодексу моменту годин і хвилин.

13.    Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник для вузов. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА М), 2000. – 640 с.

При обчисленні строку місяцями початок відліку визначається так само, як і при обчисленні строків добами, тобто доба, якою починається перебіг строку, до рахунку не береться. Так, обчислення двомісячного строку досудового слідства у справі, порушеній, наприклад, 31 липня, повинно вестися, починаючи з 1 серпня.