Строки у кримінальному процессі україни

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….2

1.      Поняття та значення кримінально-процесуальних строків…………..3

2.      Порядок обчислення строків у кримінальному процесі України…..14

3.      Основні причини порушення строків у кримінальному процесі України…………………………………………………………………26

Висновки…………………………………………………………………………34

Список використаної літератури……………………………………………….36

Вступ
             

Дотримання матеріально-правових та процесуальних часових параметрів, установлених законом, є обов'язком особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді й одночасно важливим чинником, що гарантує охорону інтересів держави, прав і законних інтересів осіб, залучених до сфери кримінального судочинства.
Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України не містить визначення поняття процесуального строку, в ньому зазначено лите, ким, яким способом він може бути встановлений, продовжений і поновлений.

Узагальнюючи визначення поняття процесуальних строків, що пропонувалися багатьма вченими, слід зупинитися на такому визначенні. Процесуальний строк - це встановлений законом, підзаконним нормативним актом або рішенням уповноваженої на те посадової особи час для виконання суб'єктами кримінального провадження певних процесуальних дій (іноді - утримання від них) або прийняття процесуальних рішень.

Складовими поняття процесуального строку є:
• встановлення їх законом, підзаконним нормативно-правовим актом або рішенням посадової особи;
• визначений період часу, з початком (плином) якого виникають (припиняються) права та обов'язки фізичних і юридичних осіб.

Процесуальний строк обов'язково пов'язаний з будь-якою процесуальною дією або сукупністю дій. Це пояснюється тим, що строки в кримінальному процесі застосовуються не інакше, як засіб регулювання процесуальних відносин, що складаються з окремих дій суб'єктів, які беруть участь у процесі. Тому здебільшого вимога про додержання строків визначається одночасно з вимогою про здійснення самої дії.

1.     Поняття та значення кримінально-процесуальних строків

Для успішного виконання завдань кримінального судочинства велике значення приділяється фактору часу. Не випадково кримінально-процесуальне законодавство обмежує низку процесуальних дій і прийняття великої кількості процесуальних рішень визначеними строками. У зв’язку з тим, що процесуальне законодавство в основному оперує імперативними нормами, в процесуальних кодексах, в тому числі й в Кримінально-процесуальному кодексі України (далі – КПК), встановлюється велика кількість юридичних обов’язків, а звідси, – й строків їх виконання. Адже загальновизнано, що найбільш результативним способом забезпечення своєчасності дій суб’єктів кримінального процесу є встановлення жорстких строківпроцесуальної діяльності1. Зрозуміло, що як самі суб’єкти кримінально-процесуальних правовідносин, так і суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб права та обов’язки, що складають зміст цих правовідносин, здійснювалися не тільки належним чином, а й своєчасно у встановлені строки.  

Для забезпечення швидкого вирішення кримінальних справ у кримінально-процесуальному законодавстві існує інституція процесуальних строків. Збирання, перевірка та закріплення доказів вимагає жорстких меж і обмежень: не можна допустити, щоб процес доказування продовжувався надмірно довго. Встановити істину у кримінальній справі в кожному конкретному випадку з урахуванням її складності можливо у визначені строки, тобто для всебічного, повного й об’єктивного дослідження всіх обставин справи необхідно затратити певну кількість часу.

У кримінальному процесі здійснення ряду процесуальних дій обмежено встановленими законом процесуальними строками, які допомагають забезпечити суб’єктам кримінально-процесуальної діяльності здійснення їх прав та законних інтересів. Принагідно зазначити, що інститут процесуальних строків “пронизує” весь кримінальний процес – від порушення кримінальної справи до її остаточного вирішення.

Під час характеристики будь-якого  правового поняття важливим є розуміння його як однієї із форм відображення об’єктивної дійсності у нашому мисленні, за допомогою якої пізнається сутність процесів, явищ, узагальнюються їхні істотні ознаки та риси. Будь-якенаукове дослідження як відправний момент припускає необхідність правильного й чіткого визначення початкових теоретичних положень і понять, якими передбачається оперувати в процесі роботи.

З’ясування змісту поняття строку є необхідною умовою розкриття сутності кримінально-процесуальних строків і одержання системи знань про них. Задача справжнього наукового визначення поняття строків у кримінальному судочинстві повинна полягати не тільки в описанні їх окремих рис, а й у тому, щоб розкрити правову сутність строків, яка, в свою чергу, допоможе уникнути непорозумінь при регулюванні процесуальними строками правовідносин між особами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності. Тому, перш ніж сформулювати поняття кримінально-процесуального строку, необхідно проаналізувати, по-перше, зміст загального поняття строку, й, по-друге, зміст поняття власне кримінально-процесуального строку.

За визначенням, даним у тлумачному словнику української мови, “поняття – це одна із форм мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об’єкта дійсності, розуміння кимсь чого-небудь, що склалося на основі якихось відомостей, власного досвіду. Сукупність поглядів на що-небудь, рівень розуміння чогось” [1]. У філософському розумінні слово “поняття” вживається у двох значеннях: 1) як спосіб розуміння та абстрактного уявлення результатів пізнання певної предметної галузі через усвідомлення істотних характеристик її об’єктів; 2) як форма мислення, що характеризується відображенням закономірних відношень та властивостей об’єктів у вигляді думки про їхні загальні та спеціальні ознаки [2].

Визначаючи поняття строку як часової правової категорії у кримінальному процесі, необхідно проаналізувати та дослідити весь процес розвитку та становлення думки вчених-процесуалістів щодо розуміння і з’ясування сутності цього питання. Насамперед необхідно звернутися до тих джерел, в яких поняття строку викладене у загальному теоретичному розумінні.

Як зазначено у тлумачному словнику української мови, строк – це встановлений, визначений для кого-, чого-небудь відрізок часу; відрізок часу взагалі, встановлений, призначений час, момент [3]. У словнику  російської мови поняття строку визначається як відрізок, проміжок часу, як правило, встановлений, призначений для чого-небудь; момент виконання чи настання чогось. За В. Далем, “строк – визначена тривалість часу, сама межа цього часу” [4]. Аналогічної думки притримується                С. Ожегов, який, визначаючи поняття строку, зазначає, що це не тільки “визначена тривалість часу, а й ще момент настання, виконання чого-небудь”. 

Аналізуючи думки вчених щодо визначення з юридичної точки зору строку як кримінально-процесуального поняття, які викладені в словниках, приходимо до висновку, що процесуальний строк – це передбачений (встановлений) законом або рішенням посадової особи, яка провадить кримінальне судочинство, проміжок (період) часу для вчинення чи

1.       Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд. 2-е, перераб. и доп. – Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2001. – 528 с.

2.       Процессуальные сроки. Систематизированный перечень / Автор–сост.          Ю.Ф. Петрунин; под ред. Р.В. Даниловой и С.А. Муратовой. – М.: Право и закон, КолосС, 2003. – 368 с.

3.       Морщакова Т.Г. Процессуальные сроки и организация судопроизводства по уголовным делам // Комментарий судебной практики за 1982 год / Под ред. Е.В. Болдырева, А.И. Пергамент. – М.: Юрид. лит., 1983. – С. 121–143.

4.       Даневский В.П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа. – К.: Семенко Сергей, 2003. – 142 с. 

утримання від вчинення процесуальних дій, з початком або з плином якого пов’язане виникнення та припинення прав і обов’язків, настання процесуальної відповідальності державних органів, фізичних та юридичних осіб.

Слід сказати, що в українській правничій термінології поряд з поняттям “строк” часто вживається поняття “термін”. В українському тлумачному словникову поняття “термін” вживається у двоякому значенні та розумінні й визначається, по-перше, як відтинок, проміжок часу, визначений, установлений для чого-небудь; строк. Призначений, установлений момент, час виконання або настання чого-небудь; дата. По-друге, як слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя; будь-яке слово, будь-який вислів; вираз; слово або вислів, що вживається в тому чи іншому середовищі, на певній території, людьми певного фаху. У філософському  розумінні “термін” – це слово або словосполучення, що означає спеціальне поняття якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо”.

Щодо поняття “юридичного терміну”, то А.С. Піголкін визначає його як слово (словосполучення), що використовується у законодавстві, є узагальненим найменуванням юридичного поняття, має точний та визначений зміст, вирізняється смисловою однозначністю, функціональною стійкістю.

На наш погляд, поняття “строк” і “термін” у юридичному розумінні є тотожними й щоб не допускати зайвої плутанини, найкраще і доречніше вживати та оперувати у кримінально-процесуальній науці поняттям “строк”. До речі, в Юридичній енциклопедії при характеристиці поняття строків у трудових спорах, строків давності в кримінальних справах, строків покарання, процесуальних строків, строків у праві слово “термін” не вживається взагалі.

Цікаво зазначити, що поняття “термін” в українському тлумачному словникові також вживається у синонімічному значенні як “реченець”, яке в свою чергу означає – строк, термін.

 Варто також сказати, що чинний КПК при зазначенні часових характеристик такого поняття як “термін” не містить. Водночас, у ст. 32 КПК (ст. 6 проекту КПК) [251]) містяться роз’яснення термінів, тобто понять, які вживаються у КПК. При цьому необхідно також підкреслити, що у більшості законів, які приймаються Верховною Радою України, у Загальних положеннях першого розділу в статті 1 дається визначення основних термінів, що вживаються у тому чи іншому Законі.

Крім того, загальні роботи, у яких дається визначення тих чи інших понять (в т.ч. і строку), мають назву, наприклад, “Терміни і поняття в законодавстві України” або “Терминология российского законодательства”.

Підсумовуючи вищевикладене, варто погодитись з висновком                    В.О. Попелюшка про те, що “терміни в праві означають, мусять означати абсолютно чітко структуровані правові поняття з точно визначеним юридичним змістом. Вживання різних термінів, навіть термінів-синонімів, що означають одні й ті ж поняття, призводить до зайвої плутанини”. 

Процесуальний строк обов’язково пов’язаний з певною процесуальною дією або сукупністю дій. У чинному кримінально-процесуальному законодавстві України здійснення багатьох процесуальних дій поставлено в залежність від встановлених законом процесуальних строків, які мають свої точки відліку – початок та кінець певного строку. Встановлені строки окреслюють часові межі як в цілому в кримінальній справі, так і в окремих її стадіях, етапах, процесуальних діях. По суті, кримінально-процесуальна діяльність неможлива без встановлення строків у розумінні “визначеного проміжку часу” (протягом певного проміжку часу повинна бути закінчена та чи інша стадія процесу – наприклад, стадія досудового розслідування) і “моменту настання, виконання чого-небудь” (неможливо, наприклад, викликати потерпілого, свідка, обвинуваченого для дачі показань, не вказавши “строку” (день, час) його явки; неможливо забезпечити нормальне проведення судового засідання, якщо учасникам процесу не буде заздалегідь повідомлено про час його відкриття), адже саме поняття “процес” у загальному значенні – “це послідовна зміна станів або явищ, яка відбувається закономірним порядком; хід розвитку чого-небудь; плин, перебіг” [5].

 Особливо слід підкреслити те, що права та обов’язки учасників кримінально-процесуальних відносин виникають, розвиваються та припиняються протягом певного часу, у певний визначений строк, адже з терміном “строк”, як правильно зазначає В.В. Луць, “завжди асоціюється конкретний період (момент) часу, а не час взагалі”.