інтелектуальна властність

Міжнародне  співробітництво у сфері охорони  товарних знаків та знаків обслуговування було започатковане Мадридською  угодою про міжнародну реєстрацію знаків, яка була затверджена 14 квітня 1891 р. Ця угода уможливила отримання правової охорони знаків у всіх країнах  Мадридського союзу шляхом подання  однієї типової заявки в Міжнародне бюро ВОІВ. Заявки на таку реєстрацію спочатку подаються у національні патентні відомства, а вже потім реєструються у Міжнародному бюро. Інформація про  ці товарні знаки та знаки обслуговування друкується у періодичному журналі  на основі Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків. Термін міжнародної реєстрації знаків для товарів і послуг — 20 років. Лише до кінця 1996 р. кількість  чинних міжнародних реєстрацій становила 320 000. Дія кожної з цих реєстрацій поширювалась у середньому на 11 країн.

Оскільки  в Мадридській угоді не брали  участь деякі країни — визнані  лідери у сфері товарних знаків (США, Велика Британія, Японія) в червні 1989 р. в Мадриді була проведена Дипломатична конференція, яка завершилась підписанням  Протоколу до Мадридської угоди  про міжнародну реєстрацію знаків, який ліквідував труднощі щодо приєднання окремих держав до цієї угоди.

У 2004 р. у рамках системи міжнародної  реєстрації товарних знаків було подано 29 459 міжнародних заявок, що пере­вищило  рівень 2003 р. на 23,5 %, в тому числі  Німеччина — 5393 міжнародні заявки (18,3 %), Франція — 3503 (11,9 %), Італія — 2499(8,5 %), Бенілюкс — 2482(8,4 %), Швейцарія — 2133(7,2%), США — 1734(5,9%).

Поряд із країнами, що мають розвинені  системи охорони прав інтелектуальної  власності, значно активізували діяль­ність  у сфері міжнародної реєстрації товарних знаків Китай (приріст —+115%) Австралія (+100,9 %), Республіка Корея (+86,8 %), Болгарія (+82,5 %), Японія (+75,6 %), Словенія (+64,8 %), Латвія (+62,7 %), Угорщина (+47,4 %), Австрія (+36,8 %), Туреччина (+36,4 %) та ін.

До кінця 2004 р. у Міжнародному реєстрі діяли  близько 420 000 міжнародних реєстрацій товарних знаків, власника­ми яких були більш ніж 138 280різноманітних  суб'єктів. 
 

5. Особливості використання об’єктів інтелектуальної власності на підприємствах 

Право інтелектуальної власності є  правом особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший  об’єкт права інтелектуальної власності.

Проблема  наразі полягає в тому, що інтелектуальна власність хоча і повинна приносити  відчутний доход, однак не завжди забезпечує його на практиці. Необхідної умовою для отримання прибутку є  використання власності, введення її у  господарський обіг. Результати науково-технічної  діяльності можуть бути представлені у вигляді ідеї, яка ще не має  ніякого матеріального втілення. Законне введення у господарський  обіг результатів науково-технічної  діяльності, у тому числі й об’єктів інтелектуальної власності, є можливим лише після оформлення у встановленому  державою порядку прав власності. Інакше захист від недобросовісної конкуренції, як і відносини із передачі прав з одержанням матеріальної користі, стають неможливими.   

На жаль, більшість вітчизняних фахівців у галузі права не розуміють ще повною мірою значення внеску об’єктів інтелектуальної власності у  процес виробництва і реалізації конкурентноздатної продукції за умов ринкової економіки та, відповідно, необхідності їхньої правової охорони. Нерідко ставиться питання: скільки може коштувати мій товарний знак? Перш ніж оцінювати свій знак, його необхідно розробити і зареєструвати у патентному відомстві, тобто перетворити його на інтелектуальну власність. Такий простий підхід не слід ігнорувати у зв’язку із правовою природою такого «майна». За статистикою, більшість назв підприємств, установ і фірм не мають позначок ® (зареєстроване) і ™ (TRADE MARK) про реєстрації товарних знаків і, відповідно, не мають на них права власності.  

ФОРМИ КОМЕРЦІЙНОГО ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ 

Інтелектуальний потенціал об’єктів інтелектуальної  власності найчастіше не знаходить  свого застосування, насамперед, через  те, що самі творці не вміють правильно  визначити форму використання створеного нововведення, вибрати сферу його застосування і коло потенційних  споживачів. Успішна реалізація прав на об’єкти інтелектуальної власності  є можливою лише при професійному управлінні інтелектуальною власністю  підприємств (організацій, установ). Основними  задачами у стратегічному управлінні інтелектуальною власністю є:

облік, систематизація та аналіз використання об’єктів інтелектуальної власності;

визначення  домінуючого об’єкта в перспективному плануванні діяльності підприємства (організацій, установ);

здійснення  правової охорони об’єктів інтелектуальної  власності;

визначення  об’єктів інтелектуальної власності, пропонованих до реалізації та їхня комерціалізація;

припинення  порушень виключних прав.

Одним із важливих прийомів комерційного використання винаходів є регулярний перегляд власних розробок і технологій, які  не використовуються у виробництві  із наступною пропозицією по їхньому  продажу. Наприклад, підприємства мають  у своєму розпорядженні технології, які не використовуються, але становлять значний інтерес для інших  підприємств. Такі технології є результатом  розробки, що не знайшла застосування у своїх стінах, або ж є вторинним  продуктом основного проекту. Їхній  продаж не вимагає ні додаткових капіталовкладень, ні будь-яких інших істотних витрат, але може принести прибуток.

 Не  можна не помітити, що серйозною  перешкодою для залучення інвесторів, котрі вкладають кошти в наукомістке  високотехнологічне виробництво,  і для подальшого розвитку  ліцензійної і інноваційної діяльності  в даний час, на жаль, є проблеми  правового й організаційного  характеру, пов’язані із визначенням  власника на право розпорядження  інтелектуальною власністю, створеної  за бюджетні кошти.  

Придбаний або отриманий об’єкт інтелектуальної  власності відображається на балансі  юридичної особи в тому випадку, якщо існує вірогідність одержання  майбутніх економічних вигод, обумовлених  його використанням. А це є можливим за умови, якщо юридична особа має:

намір, технічну можливість і ресурси для  доведення об’єкта інтелектуальної  власності до стану, в якому він  є придатним для реалізації або  використання;

можливість  одержання майбутньої економічної  користі від реалізації або використання такого активу.

Аналіз  фінансового стану підприємств (організацій, установ) науково-технологічного комплексу  вказує наразі на відсутність обліку на їхніх балансах нематеріальних активів (результатів науково-дослідних  робіт, винаходів, корисних моделей, промислових  зразків, програмного забезпечення, баз даних тощо). Це наносить значну економічну шкоду державним інтересам, зокрема, через безконтрольне використання об’єктів інтелектуальної власності, що були створені в попередній період за рахунок державних коштів.

Окрім того, в ході проведення приватизації і реструктуризації підприємств, установ  науково-технологічного комплексу, в  статутних фондах новостворених  структур практично не враховуються права на об’єкти інтелектуальної  власності.

Недосконалість  існуючої відповідної законодавчої бази для врегулювання українського ринку інтелектуальної власності  надає можливість представникам  закордонних фірм практично безперешкодно  використовувати результати вітчизняних  науково-технічних розробок.

Значна  частина отриманих в Україні  наукових результатів не патентується, а, залишаючись без попиту в Україні, публікується у відкритих виданнях, передається за кордон безпосередньо  науковими установами або недержавними структурами.  

ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ  ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ

      Головним і основним елементом управління нематеріальними активами є обов’язкова інвентаризація об’єктів інтелектуальної власності, яку проводить правоволоділець. Виявлення із наступним відображенням у бухгалтерському обліку найбільш важливих, з погляду цілей підприємства, нематеріальних активів є можливим тільки за допомогою проведення процедур інвентаризації нематеріальних активів і технологічного аудита.

У процесі  інвентаризації здійснюється перевірка  відповідності облікових одиниць  із наявними власними і придбаними об’єктами інтелектуальної власності, а також перевірка документів, які засвідчують права на дані об’єкти, а також дійсність і  законність виникнення та здійснення цих прав. Інтелектуальна власність  і нематеріальні активи становлять найбільш значиму групу активів  промислово розвинутих країн. Тенденціями, що обумовлюють необхідність ретельної  ідентифікації й оцінки, є:

глобалізація  ділового співробітництва;

поширення глобального маркетингу і використання інтелектуальної власності, зокрема  товарних знаків, винаходів, програмного  забезпечення тощо;

збільшення  конкуренції корпоративного середовища;

ліцензування  і управління нематеріальними активами, що обумовлюють стратегію формування вартості;

упевненість у тому, що необхідно охороняти  активи, які постійно збільшують вартість.  
 

ДОКУМЕНТИ, ЯКІ ЗАСВІДЧУЮТЬ  ПРАВА НА ОБ’ЄКТИ  ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ

Документи, які засвідчують права на об’єкти  інтелектуальної власності, поділяють  на дві групи.

Документи, що підтверджують право власності  на об’єкт інтелектуальної власності  та відображають сутність господарських  операцій.

Документи, що відображають факт придбання або  відчуження відповідних прав.

До  першої групи документів відносяться:

охоронні  документи;

документи про реєстрацію прав;

договір про передачу прав власності;

ліцензійні  договори;

договір про передачу ноу-хау;

договір про створення об’єктів інтелектуальної  власності;

установчі документи.

До  другої групи документів відносяться:

акт прийому-передачі, акт про списання,

акт оцінки вартості та ін.

Ці документи  оформлюють за фактом придбання або  відчуження прав інтелектуальної власності, за фактом створення об’єкта інтелектуальної  власності, за фактом одержання прав на використання об’єктів інтелектуальної  власності.  

ВАРТІСНА  ОЦІНКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 

Велике  значення під час проведення фінансового  аналізу із метою виявлення резервів і їх активізації має вартісна оцінка інтелектуальної власності  підприємства. Важко переоцінити  значення оцінки вартості прав на об’єкти  інтелектуальної власності, оскільки вартість цих прав складає основну  частину нематеріальних активів  як наукових установ, так і виробничих підприємств.

Вартісна  оцінка об’єктів інтелектуальної власності  є досить складним процесом, пов’язаним із необхідністю обліку всіх факторів, що впливають на кінцевий результат. Проблема оцінки прав на об’єкти інтелектуальної  власності існує не тільки у країнах  із перехідною економікою, але й  у країнах з розвинутими ринковими  відносинами. Міжнародна практика оцінки вартості майна використовує діючі  міжнародні стандарти оцінки майна. В Україні офіційна методика вартісної  оцінки прав на об’єкти інтелектуальної  власності є відсутньою. Методика оцінки вартості інтелектуальної власності  розроблюється до відповідного об’єкту  під конкретного замовника. При  цьому потрібно керуватися Законом  України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” вiд 12 липня 2001 р. № 2658-III.

Закон встановлює, що оцінка майна, майнових прав є процесом визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, яка передбачається Положеннями (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом  Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які  розробляються з урахуванням  вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів  України або Фондом державного майна  України.

Необхідно звернути увагу на те, що оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної  власності передбачається в наступних  випадках:

приватизація  державного майна;