Державний контроль у сфері ліцензійної діяльності

 

громадян і юридичних  осіб у тих сферах діяльності, де потрібне неухильне 

 

виконання параметрів і визначеної правової поведінки. Ліцензійна діяльність

 

припустима лише при дотриманні визначених спеціальних обов'язків  і заборон; 

- ліцензійна діяльність  має свої принципи організації  управлінського впливу, до 

 

яких належать: обмеження  державного втручання в діяльність соціальних

 

інститутів, демонополізація  професійної діяльності, зацікавленість громадян у 

 

виконанні адміністративних умов ліцензійної діяльності, координація  держави і 

 

громадян при реалізації програм управління, спеціалізація  управлінського

 

впливу, професійна компетентність, непорушення законних прав та свобод

 

громадян; 

- ліцензування виступає  формою контролю за набуттям  спеціального правового 

 

статусу, фактичним виконанням обов'язкових ліцензійних умов, припиненням 

 

діяльності як суб'єкта ліцензійних  правовідносин, а також формою контролю за

 

правомірністю використання обмежених ресурсів; 

- ліцензування - це особливий  адміністративно-правовий режим  "порядок 

 

11

регулювання, який виражений  у комплексі правових засобів, що

 

характеризують особливий  зв'язок взаємодіючих між собою дозволів, заборон,

 

позитивних зобов'язань, що створюють особливу спрямованість  правового 

 

регулювання" [4], що у даномувипадку  пов'язано з одержанням суб'єктом 

 

спеціального правового  статусу, у структурі якого переважають обов'язки,

 

визначені органами виконавчої влади, які добровільно виконуються  суб'єктом 

 

ліцензування; 

- норми, що регулюють  систему ліцензування, охоплюють  однорідні, тісно 

 

пов'язані відносини в  межах однієї галузі, тобто складають  самостійний 

 

адміністративно-правовий інститут; імперативні розпорядження і  заборони для 

 

ліцензійних видів діяльності, встановлені не в приватному порядку  і не "заради

 

здійснення інтересів  особи, якій адресована правова норма, а заради чужого

 

інтересу" [5], тобто в  публічних цілях; 

- за порушення ліцензійних  умов ліцензіат несе особливу  адміністративну 

 

відповідальність, аж до анулювання ліцензії; 

- названі змістовні ознаки  знаходяться в діалектичній єдності  з їх юридичною 

 

формою, і ліцензія з юридичного боку являє собою юридичний документ

 

органу державного управління, що підтверджує право на здійснення

 

визначених видів діяльності з дотриманням законодавства України і

 

ліцензійних умов, що не суперечать чинному законодавству. 

      Законодавець не обмежує ліцензування тільки видачею ліцензій, оскільки в

 

протилежному випадку  поза цим інститутом залишаються  дії органів 

 

12

виконавчої влади щодо призупинення дії ліцензії, її відновленню  і контролю за

 

об'єктами ліцензування. На жаль, Закон України "Про ліцензування окремих

 

видів господарської діяльності" серед санкцій, які застосовуються до

 

ліцензіатів за порушення  ліцензійних умов, не називає призупинення дії 

 

ліцензії, в тому числі  не називає строків такого призупинення. Разом з тим

 

механізм зупинення дії ліцензії наявний у національному законодавстві. Так,

 

Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення має  право тимчасово 

 

(на строк до двох  місяців) зупиняти дію ліцензії  за порушення чинного

 

законодавства та умов ліцензії [6].

 

     Але механізм, чітка сукупність підстав та умов такого призупинення, і

 

перелік суб'єктів, відносно яких може застосовуватися призупинення ліцензії, в 

 

законодавстві України не виписано, що створює суттєві незручності  при 

 

застосуванні цієї санкції  і ставить під сумнів правомірність  її застосування в 

 

окремих випадках.  

     Таким чином, ліцензування є формою виконавчої діяльності, вираженої в

 

санкціонуванні, офіційному визнанні за визначеними суб'єктами прав на

 

заняття окремими видами діяльності, коли потрібен високий професіоналізм і  

 

кваліфікація,атакож здійснення контролю за фактично здійснюваними  діями. 

    Основу ліцензування складає сам акт видачі (переоформлення чи

 

анулювання) ліцензії, що містить у собі як безпосередньо видачу

 

 (переоформлення чи анулювання), так і ряд підготовчих дій, покликаних

 

вирішити питання про  можливість такої видачі (переоформлення, при-

 

13

зупинення, анулювання). 

      До підготовчих дій перед виданням ліцензії відносяться: прийом і

 

реєстрація документів, необхідних для видачі ліцензії; розгляд документів у

 

встановлений термін; проведення перевірок і експертизи; ухвалення рішення

 

про видачу ліцензії; оформлення ліцензії, її реєстрація. 

     До дій органу, що ліцензує, проведених після видачі ліцензії, відносяться:

 

проведення контролю за діяльністю ліцензіата; переоформлення, видачу

 

дубліката чи копії ліцензії, анулювання ліцензії. 

     Досить спірним є питання про включення в ліцензування контролю за

 

діяльністю ліцензіата. Існує  думка, що невключення контролю в  поняття 

 

ліцензування як складової частини призводить до втрати змісту здійснення

 

самого ліцензування. Здається, що це не зовсім правильне твердження, тому що

 

контроль має властивості, що дозволяють його віднести до самостійної

 

правової форми діяльності органів держави. Специфіка контролю полягає в

 

тому, що він носить завжди вторинний, похідний характер, оскільки стосується

 

діяльності, що існує поза і незалежно від його здійснення. Разом з тим

 

наявність спеціального контролюючого органу за провадженням ліцензійної

 

діяльності не виключає можливості застосування контрольних повноважень з

 

боку органу, який надав  ліцензію.  

      Таким чином, видача ліцензії є фактом, що дає право здійснювати контроль,

 

який, у свою чергу, дозволяє встановлювати обґрунтованість  наявності в 

 

ліцензіата дозволу на здійснення визначеного виду діяльності. 

14

     Ліцензуванню підлягають ті види діяльності, у стимулюванні розвитку яких

 

зацікавлена держава (страхування, зв'язок, медична діяльність тощо).  

     Ліцензування окремих видів діяльності набуло надзвичайно широкого

 

поширення і застосовується в більшості сфер господарської  діяльності.

 

Свідченням цього є  ст. 9 Закону України "Про ліцензування окремих видів 

 

господарської діяльності", що визначила більше шістдесяти видів  діяльності, на

 

здійснення яких вимагаються  ліцензії. Ліцензійний порядок також може бути

 

встановлений по мотивах  доцільності визначеної діяльності і виражений у

 

наданні прав-винятків в одиничних випадках окремим особам, коли це вкрай

 

необхідно чи обґрунтовано. 

      Ліцензування служить для попередження можливих правопорушень,

 

об'єктивно протиправних діянь і запобігання суспільних дій через об'єктивні 

 

причини, непідконтрольні  людині, у тому числі при мимовільній  дії джерел

 

підвищеної небезпеки. Навідміну від інших запобіжних заходів, що мають

 

локальний характер, ліцензування часто носить загальнодержавний  характер,

 

поширюється на усіх без  винятку суб'єктів і здійснюється постійно. Для

 

ліцензування характерний вплив на суб'єкта передбачуваної поведінки,

 

використання стосовно нього  переважно зобов'язуючих механізмів для

 

попередження потенційно негативних процесів. 

      Останнім часом виявляється тенденція до збільшення видів ліцензійної

 

діяльності і, відповідно, розширення меж сфери ліцензійного режиму. Разом з

 

тим юридичних підстав  введення ліцензування або переліку критеріїв,

 

15

відповідно до яких той  чи інший вид господарської діяльності можна визначити 

 

таким, що потребує ліцензування, на сьогодні не розроблено ні в теорії

 

адміністративного права, ні в практиці. 

     Порядок видачі ліцензій у даний час здійснюється відповідно до Закону

 

України від 1 червня 2000 року "Про ліцензування окремих видів господарської

 

діяльності". До прийняття  зазначеного закону прийняті з ініціативи різних

 

міністерств, державних комітетів, інших відомств урядові постанови  про 

 

введення ліцензування окремих видів діяльності часто не передбачали чіткого

 

порядку ліцензування, що часто  дозволяло трактувати ці нормативні акти з 

 

позиції відомчих інтересів. Це стосується насамперед ліцензійних вимог, умови

 

припинення дії ліцензії, розміру і порядку стягування ліцензійного збору,

 

використання коштів, що надходять, тощо. 

     Норми цього закону поширюються на всіх суб'єктів господарювання. Але

 

ліцензування окремих  видів діяльності (з надання фінансових послуг,

 

зовнішньоекономічної, банківської  діяльності, ліцензування каналів мовлення,

 

ліцензування у сфері  електроенергетики та використання ядерної енергії, у 

 

сфері освіти, інтелектуальної  власності, виробництва і торгівлі спиртом

 

етиловим, коньячним і  плодовим, алкогольними напоями татютюновими

 

виробами) здійснюється на підставі окремих нормативних актів, що регулюють 

 

відносини у цих сферах. Виходячи з цього, можливо, доцільно було б створити

 

єдиний кодифікований  нормативний акт, який би здійснював правове 

 

регулювання ліцензійної  діяльності в Україні. Це дозволило б привести

 

16

ліцензійне законодавство  у відповідність з єдиними стандартами і вимогами та

 

дозволило б більш ефективно вирішувати проблеми ліцензування. 

     У межах системи ліцензування контрольна діяльність органів виконавчої

 

влади повинна розглядатися широко: 

а) попередній контроль як спостереження  за правомірністю діяльності,

 

законності дій [7], що має  намір вчинити суб'єкт, який звернувся  за одержанням

 

відповідного дозволу, виявлення  обмежень правового характеру, що

 

перешкоджають займатися дозволеною діяльністю, і кваліфікаційних навичок

 

здобувача та визначення об'єктів  наступного спостереження - ліцензійних  умов; 

б) поточний контроль за реально  здійснюваними діями ліцензіата (об'єктом 

 

контрольних правовідносин  є нагляд за визначеними ліцензійними умовами); 

в) наступний контроль за законністю припинення діяльності суб'єкта

 

ліцензування (ліцензіата). 

1.2. Суб'єкти ліцензування,ліцензійні умови

   

     Об'єктами відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням, є, з одного

 

боку, суб'єкт господарювання, а з іншого боку – орган ліцензування.                       

    

     Суб’єкт господарювання – зареєстрована в установленому законодавством

 

порядку юридична особа незалежно  від її організаційно-правової форми  та

 

форми власності, яка провадить  господарську діяльність, крім органів

 

державної влади та органів  місцевого самоврядування, а також  фізична особа –

 

суб’єкт підприємницької  діяльності.

   

   Орган ліцензування – орган виконавчої влади, визначений Кабінетом

 

17

Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для

 

ліцензування певних видів господарської діяльності.

    

     Суб'єкт господарювання, що має намір провадити певний вид господарської

 

діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений  ним орган

 

чи особу звертається  до відповідного органу ліцензування із заявою

 

встановленого зразка про  видачу ліцензії.

    

     Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у

 

її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження

 

заяв и про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо

 

спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської

 

діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види

 

діяльності [13; 61].

 

      Орган ліцензування:

 

1. забезпечує виконання  законодавства у сфері ліцензування;

 

2. затверджує спільно  із спеціально уповноваженим органом з питань

 

ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської

 

діяльності та порядок  контролю за їх додержанням, крім випадків,

 

 передбачених цим Законом;

 

 3. видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний

 

 вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій

 

 недійсними;

 

4. здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням

 

 18