Ситуаційний облік і аналіз страхових послуг

Перша відмінність – це споживачі  інформації. Фінансова звітність  призначена насамперед для зовнішніх  споживачів (кредиторів, акціонерів тощо), хоча використовується і керівництвом страхової компанії.

Але для управління страховою компанією  необхідна детальніша інформація, котра  враховує страхову технологію й організацію  самої компанії.

По-друге, на відміну від фінансового  обліку що ведеться з дотриманням  певних офіційних регламентів (стандартів, інструкцій тощо) встановлених державними органами або професійними організаціями, управлінський облік не обмежений у виборі методів та правил.

По-третє, вплив на дії менеджерів оперативного та стратегічного характеру  при використанні інформації управлінського обліку, та загальна оцінка фінансового стану страхової компанії при фінансовому обліку.

Крім того, у випадку з інформацією  з управлінського обліку ми маємо  можливість прогнозувати, якби зазирати в майбутнє, оперуючи більш гнучкою, детальнішою системою звітності, яка є до речі комерційною таємницею, приймати відповідні оптимальні рішення та оцінювати їх наслідки, та інформація фінансового обліку відображається у грошовому вимірнику має широкий доступ та не дає подібних можливостей керівництву страхової компанії щодо оперативного та стратегічного ефективного управління.

Для кращого розуміння суті управлінського обліку можемо дати його визначення взявши його інтерпретацію у українського фахівця з управлінського обліку Голова С.Ф.

Управлінський облік – це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації  та передання інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю в середині організації  та забеспечення відповідного підзвітного використання ресурсів [6, 16].

За деякий час М.К. Уелсом в теорії обліку було виділено сім парадигм: 1) антропологічна – традиційний підхід до бухгалтерського обліку, коли практика облікових працівників визначає теорію бухгалтерського обліку, тобто рахівництво визначає рахунковедення; 2) кон'юнктурна – теорія обліку формується виходячи з потреб економіки ринку; 3) орієнтована на події (ситуаційна) – вбачає мету обліку не у реєстрації фактів господарського життя, а у розвитку прогностичної функції обліку; 4) процесуальна – зосереджена на вивченні процесів господарської діяльності і прийнятті управлінських рішень; 5) ідеалізована – зводить теорію обліку до вимірювання результатів господарської діяльності; 6) інформаційна – підпорядкована оцінці інформації про факти господарського життя; 7) біхевіористична – вивчає поведінку осіб, що приймають управлінські рішення.

Серед перерахованих парадигм була так звана ситуаційна бухгалтерія  з прогностичною спрямованістю  і дотриманням таких умов:

1. метою обліку є представлення інформації про всі суттєві події, які можуть бути використані у множені моделей прийняття рішень;
2. функцією обліку є не пряме надання даних для моделі надання даних, а нагромадження максимально можливого обсягу даних, з яких користувач (адміністратор)міг би з урахуванням індивідуальних особливостей прийняття його моделі прийняття рішень вибрати необхідну йому інформацію;
3. завданням обліку є максимально точне прогнозування майбутніх подій за даними про зміни у зовнішньому середовищі підприємства [15].

Більшість прихильників ситуаційної  бухгалтерії вважають основним методом  отримання прогнозів екстраполяцію  і спрямовують свої зусилля на досягнення точності прогнозних показників. Звичайно, екстраполяція є необхідним елементом процесу розробки будь-якого економічного прогнозу, але її результати є надто неточними. Тому прогнозування виключно на основі екстраполяції є досить примітивним та неефективним.

За останні двадцять тридцять років  відбулися важливі зрушення у  методології та забезпеченні прогностичної функції обліку. В умовах поширення персональних комп'ютерів стало можливим практичне впровадження нових форм обліку, які за допомогою спеціального програмного забезпечення дозволяли нагромаджувати і відображати не тільки ретроспективну, але й прогнозну інформацію. В якості прикладу в нас на України можна навести розробку і впровадження програмного забезпечення корпорації "Галактика" для Страхової компанії "Укрсоцстрах".

У науковій економічній літературі ряд авторитетних вчених, таких як професори Е.А. Мізіковський та Я.В. Соколов, поділяють управлінський облік на дві частини – систематичний і проблемний облік. Цю думку підтримують також інші автори [15].

Систематичний облік значною мірою  відповідає суті виробничого(операційного) обліку, доповненого спрощеним статистико-математичним апаратом аналізу даних. В той же час, у проблемному управлінському обліку поєднуються функції прогнозування, планування, калькуляційного обліку, контролю, програмування, системного економічного аналізу, математичних методів імітаційного моделювання тощо.

Розглядаючи різні концепції управлінського обліку за інформацією викладеною в  публікації Міжнародної федерації  бухгалтерів "Концепції управлінського обліку" можна зазначити наступні чотири категорії:

1. Концепції пов'язані з функцією;
2. Концепції, пов'язані з використанням результатів;
3. Концепції, пов'язані процесом та технологією;
4. Концепції, пов'язані з потенціалом функції.

Узагальнюючи, можна відмітити, що всі ці концепції безпосередньо  пов'язані з різними школами  стратегій розвитку компаній. Таким чином, мета і сутність управлінського обліку страхової компанії зводиться для обслуговування у релевантній інформації менеджерів щодо прийняття управлінських рішень.

2.2. Класифікація і поведінка  витрат

В страховій компанії фінансовий менеджмент для досягнення ефективності та конкурентоспроможності потребує відповідної класифікації витрат. Витрати страхової компанії пов'язані з специфічним характером її діяльності. З одного боку це витрати  на проведення страхових операцій при яких калькулюється собівартість страхової послуги, з другого існують витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестиційної та фінансової діяльності. Переважна частина витрат страхової компанії перепадає на страхові витрати. Ці витрати дуже неоднорідні. Усю їх сукупність можна за економічним змістом поділити на три великі групи:

1. виплати страхових сум та відшкодувань за договорами страхування та перестрахування;
2. витрати на обслуговування процесу страхування та перестрахування;
3. витрати на утримання страхової компанії.

Управлінський облік розглядає  три основні аспекти класифікації витрат за різними ознаками щодо складання  фінансової звітності, прийняття рішень та контролю за їх виконанням. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними керувати. Для наочності звернемось до таблиці 2.2, де розподіляються за різними ознаками класифікація витрат.

Таблиця 2.2

Класифікація витрат [15]

В класифікації витрат страхової компанії для оцінки фінансового стану  слід розуміти різницю між вичерпними та невичерпними витратами. Наведемо наступний приклад: якщо має місце реалізація страхової послуги, то витрати, як то заробітна платня персоналу, витрати зв'язку є вичерпними, придбання програмного забезпечення не є вичерпними, тому що є обмін інформаційної системи на гроші. У випадку проведення страхової операції страховий поліс, як зобов'язання страховика в наслідок настання страхового випадку виплатить певну суму, обмінюється на страхову премію. Витрати на страхові послуги та витрати періоду страхової компанії відрізняються одне від одного тим, що до перших відносяться всі витрати пов'язані зі операціями страхування – зарплата, оренда приміщень, зв'язок, а до других, це такі, що не включаються в собівартість страхових послуг, а розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Прямі та не прямі витрати розрізняють завдяки відношення або відповідно невідношення до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. Основні та накладні витрати поділяються завдяки основним процесам убезпечення (зарплата агентів) та допоміжним процесам їх обслуговування(ремонт, комунальні послуги).

У прийнятті рішень ми маємо розділення витрат на релевантні та нерелевантні, постійні та змінні, маржинальні та середні, дійсні та альтернативні.

Релевантні витрати – це витрати, що можуть змінені в наслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати – це витрати, що не залежать від прийняття рішень. Наприклад, якщо керівник страхової компанії має вибрати та викупити офісні приміщення разом оргтехнікою, або взяти їх в оренду, то вартість офісного приміщення та сума оренди будуть релевантними витратами вартість оргтехніки та зарплата страхових агентів – нерелевантними. Витрати що становлять різницю між кількома наслідками рішень називають диференціальними витратами. Минулі витрати зазвичай є нерелевантними для прийняття рішення стосовно майбутніх витрат. Приміром, страхова компанія розглядає питання щодо списання застарілої комп'ютерної техніки. Вартість цих запасів є не релевантною, оскільки кошти на їх придбання вже були потрачені й їх неможливо повернути. Проте, уразі списання цих активів у страховика можуть виникнути витрати на сплату податку на додану вартість, які є релевантними щодо ухвалення рішення.

Дійсні витрати – це витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів.

Альтернативні витрати – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися  від альтернативного рішення.

Щоб управляти витратами страхової  компанії, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними. Змінні витрати це ті, що залежать від обсягу реалізації і навпаки, постійні це ті, що не залежать від нього. Потрібно відмітити що цей розподіл існує не змінним протягом якогось релевантного діапазону часу, потім його потрібно переглядати. Маржинальні витрати це витрати на страхування додаткової кількості страхувальників. Середні витрати страховій компанії коли припустимо менеджера страхової компанії цікавлять середні витрати на експертну оцінку збитків.

При контролі витрат страхової компанії існують такі, що менеджер може безпосередньо контролювати та справляти на них значний вплив(зарплата страхових агентів) вони називаються контрольованими витратами, а витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них (наприклад, амортизація комп'ютерного обладнання) називають некотрольованими витратами.

Витрати, як і люди поводяться по різному. Під поведінкою витрат розуміється  характер реагування витрат на зміни  в діяльності страхової компанії. Діяльність, яка впливає на витрати  називається фактором витрат. В страховій компанії існує взаємозв'язок між витратами та певними факторами і розуміння яких допомагає передбачити майбутні релевантні витрати. Прикладами факторів витрат для різних функцій бізнесу страхової компанії наведені в таблиці 2.3:

Таблиця 2.3

Приклади факторів витрат страхової  компанії  [15]

Визначаючи витрати страхової  компанії, можна зазначити, що вони можуть бути змінні, постійні, напівзмінні, напівпостійні, змішані.

Змінні витрати – це ті витрати, що змінюються прямо пропорційно  до зміни обсягу діяльності страхової  компанії, або іншого фактора витрат. Постійні витрати – це витрати, що не змінюються в разі зміни обсягу діяльності, або іншого фактору витрат. Напівзмінні та напівпостійні витрати – це витрати, які змінюються, але непрямо пропорційно, ступінчасто. Змішані витрати – це ті витрати, які мають характер, як постійних так і змінних, наприклад плата за телефон де ми маємо не змінну абонплату, змінні витрати де та час розмови по телефону, за який сплачується по тарифу, постійно змінюється.

Такий розподіл витрат залежить від  припущення поведінки витрат страхової  компанії, який називається релевантний діапазон часу протягом якого цей розподіл залишається незмінним. Оскільки якість надання страхових послуг багато в чому залежить від якості менеджменту та персоналу важливими стають дискреційні витрати. Дискреційні витрати – це витрати, розмір яких визначає керівництво страхової компанії і які не мають прямого зв'язку зі змінами поточної діяльності. До таких витрат належать витрати на дослідження та розробку, рекламу, підвищення кваліфікації персоналу тощо. Дискреційні витрати страхової компанії можуть бути постійними або змінними залежно від підходу керівництва до визначення їх величини. Характерною особливістю дискреційних витрат є те, що в критичний момент величина їх може бути знижена без зміни обсягу діяльності.

Таким чином, розуміння характеру поведінки витрат спонукає менеджерів страхової компанії не тільки до оцінки та класифікації витрат, а і до контролю та якісного керування ними.