Порядок та контроль за збиранням коштів до ФССВБ та заходи щодо їх поліпшення

Міністерство  освіти і науки України

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля

Коледж 
 
 
 
 
 
 
 
 

Наукова робота

на тему:

«Порядок та контроль за збиранням коштів до ФССВБ та заходи щодо їх поліпшення (на прикладі Луганського обласного центру зайнятості)» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Луганськ 2008 

    ПЛАН:

    Вступ                                                                                                                  3    

    1. Фрагменти історії зародження суспільних служб зайнятості                  5   

    2. Загальнообов'язкове      державне      соціальне      страхування     на

випадок безробіття: економічний зміст та основні поняття                                 8

    3. Доходи бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття                                                                        12

   3.1. Джерела формування доходів бюджету ФСС ВБ                                   12

   3.2. Платники страхових внесків, порядок їх реєстрації та обліку        13

   3.3. Розміри       страхових      внесків      на      загальнообов'язкове   

   державне  соціальне страхування на випадок  безробіття                         16

   3.4. Порядок обчислення і строки сплати страхових внесків                 17

   3.5. Відображення в обліку сплати страхових внесків                            19

   3.6. Звітність платників страхових внесків                                                               21

   3.7. Контроль за сплатою страхових внесків                                                        21 

   3.8. Відповідальність платників страхових внесків                                             22

    4. Діяльність Луганського обласного центру зайнятості по збиранню    25 коштів до ФССВБ                    

    4.1 База платників Луганського обласного центру зайнятості                   25  

    4.2 . Посилення контролю за збиранням коштів до Фонду  (на базі    Луганського обласного центру зайнятості)                                                         25

    4.3 . Вжиті заходи  щодо посилення контролю за збиранням коштів  

до Фонду (на  базі Луганського обласного центру зайнятості)                          27

Висновки та пропозиції                                                                                  31

    Література                                                                                                         33 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Трансформаційні   процеси, що  відбувалися  в економіці  та   політичному  житті  України  протягом  останніх  років  не  могли  не  відобразитися  на  стан  ринку праці  та  сфери  зайнятості   населення.

    Зокрема,  чітко  себе  проявили  такі  позитивні  тенденції,  як піднесення  економічної  активності населення,  скорочення рівня на  повному  і зареєстрованому  ринках  праці;  зменшення  кількості  зневірених  у  пошуках  роботи  незайнятих  громадян  працездатного  віку,  зростання  попиту  на  робочу  силу з  боку  суб’єктів  господарювання,  збільшення  обсягів  працевлаштування   незайнятого  населення, у  тому  числі  за  рахунок введення  нових  робочих  місць, зростання  середньомісячної  допомоги  по  безробіттю.

    Перехід економіки України до ринкових умов господарювання зумовлює необхідність створення адекватної їм моделі соціального захисту населення. Кожна працююча людина має подбати про свій захист від тих негативних соціальних наслідків, що супроводжують структурну перебудову економіки, приватизацію підприємств, упровадження нових форм організації виробництва і праці. Досягненню цієї мети найбільше відповідає, як свідчить і міжнародний досвід, солідарна самозабезпечувальна система обов'язкового соціального страхування на випадок безробіття, яка спроможна забезпечити ефективний соціальний захист. Саме така модель і дає можливість уникнути зрівнялівки, утриманських настроїв, не послаблювати дієвості мотивів і стимулів до праці.

    Україна, як відомо, з початку 2001 року розпочала  перебудову соціального страхування  за європейським типом. Згідно із впроваджуваним Законом України «Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття» було створено некомерційну самоврядну організацію – цільовий і централізований страховий фонд для провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг тощо. Метою його є впровадження нової, адаптованої до умов ринку системи соціального захисту населення, надання соціальних послуг безробітним громадянам та роботодавцям. А формування його здійснюється, в основному, за рахунок страхових внесків роботодавців, найманих працівників, які беруть участь у страхуванні на випадок безробіття.

    Відповідно  до  чинного  законодавства  для  управління  страхуванням  на  випадок  безробіття  провадження  збору   та  акумуляції страхових  внесків, контролю за  використанням  коштів,  виплати  забезпечення  та  надання  соціальних  послуг створено  Фонд  загальнообов’язкового державного  соціального  страхування  на  випадок  безробіття  (далі Фонд), який  є  централізованим страховим  фондом,  некомерційною  самоврядною організацією.

    Управління  Фондом здійснюють правління Фонду  та виконавча Дирекція  Фонду, нагляд  за  діяльністю  Фонду  здійснює наглядова рада,  а  державний  нагляд  у  сфері  страхування  на випадок  безробіття – Міністерство  праці  та  соціальної  політики України. Функції  виконавчої  дирекції  Фонду  покладені  на  органи державної  служби  зайнятості.

    Луганський  обласний центр зайнятості повною мірою  усвідомлює важливість такого напряму  роботи як виконання плану надходжень до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та забезпечення відповідного контролю.  
 
 
 
 

    1.  Фрагменти історії  зародження суспільних  служб зайнятості 

    Зародження  трудового посередництва почалось із часів Середньовіччя, коли на майданах великих міст і невеликих селищ стихійно збирались на своєрідні «ярмарки» ті, хто шукав роботу, кому були потрібні наймані працівники.

    У другій половині XIX ст. в Західній Європі з'являються перші організаційно оформлені посередницькі організації різних форм: приватно-благодійні; установи, створені профспілками або організаціями підприємців тощо. Наприкінці XIX — на початку XX ст. починають функціонувати комунальні (муніципальні) органи трудового посередництва, зокрема в швейцарських містах Берн (1888 р.) і Базель (1894 р.).

    Бурхливо  розвивалось трудове посередництво  в Німеччині. За організацію посередницьких бюро взялись профспілки. Однією з перших установ цього типу стало Лейпцизьке посередницьке бюро, засноване 1864 року. У Великій Британії у 1902 р. в багатьох містах починають функціонувати муніципальні бюро. Крім посередницьких функцій, ці біржі праці з 1922 р. виплачували страхову допомогу по безробіттю. У Франції трудове посередництво також зародилось завдяки профспілкам, які створили першу біржу праці 1887 р. в Парижі. Потім було створено спеціальне центральне відомство і регіональні органи для управління місцевими біржами. Біржі праці вели також статистику безробіття, облік вільних робочих місць, організовували обмін цією інформацією між містами і регіонами.

    В Україні, що входила до складу Російської імперії, першу біржу праці, яка отримала назву Бюро праці, було відкрито в Києві у жовтні 1915 року. У серпні 1917 р. міська дума взяла її на своє утримання та заснувала біржу праці.

    Навесні 1917 р. виникла Полтавська губернська мережа бірж праці, в жовтні було відкрито біржу у Харкові, згодом — в Одесі, Катеринославі та ін. У 1918 р. почали діяти біржі у Вінниці, Луганську, Сумах, Житомирі, Юзівці (нині — Донецьк). Усього у 1917-му — на початку 1918 р. в Україні було відкрито 48 бірж праці.

    Історія органів соціального захисту  України починається з 1917 р., коли у вересні сформовано Генеральне секретарство праці. У березні 1918 р. його було перетворено на Міністерство праці.

    Тоді  в Україні працювали вже 62 місцеві та три крайові біржі праці — в Києві, Харкові, Одесі. Трудовим посередництвом в Україні у 1920-ті роки займалось 157 бірж, які діяли в усіх повітових містах. Управляли біржами спеціальні комітети, які охоплювали представників радянських і господарських органів (від держави) та профспілки.

    Біржі праці надавали безробітним, висловлюючись  мовою того часу, два види допомоги: трудову і матеріальну. Трудова охоплювала, крім сприяння безробітним у працевлаштуванні, також організацію громадських робіт, створення трудових і виробничих колективів, професійне навчання безробітних.

    У грудні 1919 р. Наркомат праці та Наркомат соцзабезпечення рішенням Всеросійського ЦВК було об'єднано в одне відомство. Після чого у 1933 р. його було ліквідовано.   

   З листопада 1921 р. в Україні, як і в  інших республіках СРСР, було запроваджено соціальне страхування на випадок хвороби, старості, каліцтва, інвалідності й вперше в світі — страхування від безробіття. Фонд соцстраху формувався за рахунок внесків підприємств і установ, а також з відрахувань підприємств (2,5% фонду оплати праці), місцевих і державного бюджетів, з коштів профспілок та інших джерел.

    Право на допомогу по безробіттю мали лише працівники та службовці, які працювали за наймом не менше трьох років і втратили у наслідок скорочення штатів або ліквідації підприємства чи установи. Розмір допомоги залежав від професії, кваліфікації й попереднього заробітку безробітного. Неодмінною умовою для одержання допомоги була не тільки наявність у безробітного певного стажу роботи за наймом, а робоча реєстрація на біржі праці протягом трьох місяців після звільнення, як доказ того, що безробітний хоче працювати і шукає роботу.

    Під час Великої Вітчизняної війни  в системі державної виконавчої влади УРСР діяли різні органи трудових резервів «організованого набору працівників та переселення».

    У лютому 1967 р. на базі ліквідованого  Головного управління оргнабору  було створено Державний комітет  Ради Міністрів УРСР з використання трудових ресурсів. На цей комітет та його місцеві органи було покладено: розробку і проведення заходів з перепідготовки робітників і їх перерозподілу з урахуванням потреб виробництва; інформування населення про потребу підприємств у робітниках і службовцях та працевлаштування та ін.

    Згодом  Державний комітет Ради Міністрів  УРСР перетворено на Державний комітет УРСР з праці та Державний комітет УРСР з праці і соціальних питань.

    У 1990 р. Державний комітет з праці  реорганізовано в Міністерство праці УРСР. Напрямки його роботи та структура затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 13.09.1990 р. №252. Зокрема, Республіканський центр з працевлаштування, перенавчання і профорієнтації населення було перейменовано на Республіканський центр зайнятості і профорієнтації населення при Міністерстві праці УРСР.

    З метою реалізації Закону «Про зайнятість населення», введеного в дію постановою Верховної Ради УРСР від 01.03.1991 р., Кабінет Міністрів УРСР постановою №47 від 24.07.1991 р. було затверджено положення про: державну службу зайнятості; державний фонд сприяння зайнятості населення; порядок реєстрації безробітних та виплати їм матеріальної допомоги; організацію оплачуваних громадських робіт; контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення.

    Так почалася найновіша історія служби зайнятості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: економічний зміст та основні поняття