Облік витрат виробництва та калькуляція

      прийнятий спосіб оперативного контролю за собівартістю. На багатьох підприємствах застосовується прогресивний спосіб документування відхилень від діючих норм в ході виробництва, що дозволяє оперативно виявити причини відхилень і впливати на них з метою попередження негативних наслідків;

                 ступінь забезпеченості адміністрації, власників, засновників та акціонерів інформацією для прийняття рішень. Повнота цієї інформації, скорочення періоду її представлення, забезпечення інформацією необхідних рівнів управління розширюють можливості управлінського впливу на процес формування собівартості продукції. Але водночас зменшуються або підвищуються ступінь деталізації виробничого обліку та його трудомісткість. Це, як правило, погіршує контроль за витратами в процесі виробництва продукції і знижує вплив управління на собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати виробництва можна обліковувати кількома  методами: позамовним, попередільним, попроцесним; із застосуванням або без застосування нормативного методу (табл. 1.2), по повній, або неповній собівартості тощо.

Таблиця 1.2

Методи обліку витрат і калькулювання собівартості

Продовження таблиці 1.2

Розглянемо основні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Позамовний метод калькулювання широко використовується в зарубіжній практиці. Принципові особливості позамовного (позамовного) методу калькулювання полягають у наступному: в індивідуалізації обліку витрат і розрахунку собівартості на конкретне замовлення, усі прямі витрати групуються в анал­ітичному обліку в суворій відповідності з відкритими замовленнями; калькуляція отри­маної продукції складається після повного завершення робіт із замовлення, незалежно від тривалості його виконання.

Первинний облік прямих витрат на виробництво організується за номерами замов­лень, що виступають також ознаками аналітичних рахунків з обліку витрат на виробниц­тво. Між цими аналітичними рахунками періодично розподіляються непрямі витрати.

Якщо в складі замовлення одиничний виріб, його калькуляція складається шляхом підсумовування витрат, якщо декілька виробів — то шляхом підсумовування з наступ­ним прямим розрахунком собівартості калькуляційної одиниці.

Класичний позамовний метод у багатьох сучасних виробництвах потребує подальшого удосконалення. Можна назвати принаймні два напрями модифікації позамовного мето­ду калькулювання[1]: позамовно-подетальний і позамовно-попроцесорний.

Позамовний метод у серійному виробництві, коли замовлення відкривається на партію однорідних, однойменних виробів із певного кінцевого числа виробів, що калькулюються, може бути представлений як серійний-груповий позамовний метод калькулювання. Велика взаємо­замінність однорідних деталей і вузлів, що досягає в машинобудуванні 60-70% прямих витрат, змушує відокремити замовлення на загальні деталі. Виникає позамовно-подеталь­ний метод калькулювання, що відрізняється безліччю особливостей на різних підприємствах.

Позамовний метод найстаріший серед методів калькулювання, але з цього не виходить, що його актуальність знижена. Він з успіхом застосовується в одиничному, дрібносерійному та серійному виробництві.

В основі попередільного методу калькулювання лежить на розділення технологічного процесу на стадії. Переділ — це частина технологічного процесу, що завершується одержанням закінче­ного напівфабрикату, який може бути реалізований іншим підприємствам або спрямо­ваний на інший переділ. У результаті послідовного ряду переділів одержують кінцевий продукт. Таким чином, один із переділів завершується одержанням не напівфабрикату, а готового продукту.

Попередільний метод є єдиним методом калькулювання, при якому принципово не­можливий аналітичний облік витрат на виробництво за об'єктами калькулювання (гото­ва продукція). Калькуляційний облік витрат в даному методі організовують за технолог­ічними переділами, а там, де це доцільно і необхідно - за окремими агрегатами або про­цесами усередині агрегатів. Об'єктивні умови виробництва часто такі, що безупинні технологічні процеси йдуть у закритих агрегатах і установках. Виробниче споживання ресурсів здійснюється через ці установки, створюючи чіткі межі розмежування прямих витрат. Варто мати на увазі також розбіжність між технологічними переділами і струк­турними підрозділами (цехами) підприємства, що вносять додаткові труднощі в кальку­ляційний облік. Таким чином, у попередільному методі аналітичний калькуляційний облік витрат на виробництво має багатоступінчасту структуру: витрати виробництва об­ліковують за групами агрегатів, за технологічними переділами-агрегатами, за групами технологічних переділів, цехами.

На практиці можливих варіантів, технологічних переділів більше, ніж калькуляційних. Вибір калькуляцій переділів залежить від технологічного процесу, але обов'язково до уваги беруть також можливість планування й урахування витрат, характер одержаних напівфабрикатів, особливості виявлення й оцінки незавершеного виробництва.

Попередільний метод застосовується для калькулювання собівартості в комплексних виробництвах, де одержують основну і побічну продукцію, що додатково потребує роз­робки спеціальних методів розмежування витрат між об'єктами калькулювання. Нерідко з одного переділу одержують продукцію декількох сортів, марок. Розподіл витрат за ви­дами продукці'і може проводитись за допомогою коефіцієнтів, розрахованих на основі технічних і технологічних показників. Такий підхід широко застосовується в чорній ме­талургії. Він дає задовільні результати за умов своєчасного перегляду розрахункових коефі­цієнтів.

В якості бази розподілу можуть застосовувати також об'ємні показники з виходу про­дукції або витрати сировини, трудомісткість одержання продукції, різноманітні фізичні і хімічні показники, відсоток корисної речовини тощо. В кожній галузі, навіть на кожно­му підприємстві умови вробництва мають свої особливості, що потребує розробки для них своєрідних методів розподілу витрат, і часто не за однією базою розподілу, а за кілько­ма технічно обґрунтованими. У комплексних виробництвах калькулювання тісно пов'я­зане з техніко-економічними, лабораторно-хімічними, термоенергетичними та іншими спеціальними характеристиками сировини, виробничого процесу, напівфабрикату й го­тової продукції. Тут калькуляційна справа залежить не тільки від бухгалтерського обліку, а й від грамотного вибору калькуляційного об'єкту.

Для деяких виробництв, що застосовують Попередільний метод калькулювання, характер­ний особливий метод — перерахунок незавершеного виробництва у вихідну сировину, на якій би стадії виробництва воно не знаходилося. Оцінка незавершеного виробництва і розмежу­вання витрат між ним і випущеною продукцією здійснюється на основі натуральних балансів руху сировини в перерахунку на відсоток корисної речовини або з урахуванням інших фізико-хімічних його якостей.

Попередільне калькулювання на відміну від позамовного дає обчислення середньої каль­куляційної   одиниці.

Попроцесорний метод застосовується на підприємствах із масовим характером ви­робництва одного або декількох видів продукції, малим періодом технологічного проце­су і відсутністю в більшості випадків незавершеного виробництва. Цей метод використо­вується для калькулювання транспортної продукції: перевезень вантажів і пасажирів, переробки вантажів. Варто зазначити таку відмінну рису попроцесорного методу каль­кулювання, як відсутність напівфабрикатів завершеного виду. Це дуже важлива ознака, тому що саме він найбільш чітко вказує на відмінність попроцесорного і попередільного методів.

Подетальний метод виник у виді методологічних деформацій позамовного методу — застосування для калькулювання річних або постійних замовлень. Суть подетального методу полягає в тому, що витрати на виробництво групуються в калькуляційному об­ліку за виробами або групами однорідних виробів, що виступають калькуляційними об'єк­тами, а собівартість калькуляційної одиниці визначається розподілом витрат за визначе­ний період з урахуванням зміни собівартості незавершеного виробництва на кількість виробів, випущених з виробництва в цей період. Подетальний метод є перехідним до нор­мативного. Подетальньїй метод подає конкретизацію, що забезпечує розгорнуту харак­теристику структури калькуляційного об'єкта. Виник наприкінці 20-х років XX століття для калькулювання собівартості продукції в масовому і серійному машинобудуванні.

Система калькулювання “Директ-кост” є однією з найбільш використовуваних в управлінні на сучасних підприємствах.  У цьому випадку в калькуляцію включаються витрати, безпосередньо зв'язані з виготовленням даного виробу. Тому критерієм точності числення собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат у собівартість, а спосіб їхнього віднесення на виріб.

"Директ-кост" - це один з методів обліку витрат по неповній собівартості. Основною його особливістю є те, що собівартість продукції враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати поетапно списуються за рахунок фінансового результату. Ефективне керування витратами і прибутком залежить від точності калькуляції. Найбільш точною є та калькуляція, що містить у собі не усі види витрат, а тільки ті, котрі безпосередньо зв'язані з виробництвом даної продукції [20, с. 78].

"Директ-кост" дозволяє реалізувати продукцію за маржинальною собівартістю, що найбільше актуально в даний час при неповному завантаженні виробничих потужностей, коли основна продукція поглинає всі накладні витрати. При цьому рентабельність продукції, розрахована на базі змінних витрат, підвищується, оскільки всі постійні витрати уже відшкодовані в складі повної собівартості основного продукту.

Однак необхідно відзначити, що границі застосування "директ-кост" на сучасному етапі розвитку економіки і підприємництва в країні має ряд особливостей. Ці особливості визначаються перевагами його використання, рівно як і недоліками.

Переваги використання системи "директ-кост" можна систематизувати за двома напрямками, в основі яких лежить логічний аналіз [7, 8].

Характеризуючи перший напрямок переважного використання "директ-кост", слід зазначити те, що його реалізація виправдана на підприємствах з невеликим обсягом діяльності і малим по розмірах (чисельність працівників не повинна перевищувати 50 чол.).