Облік витрат виробництва та калькуляція

Ті самі витрати можуть бути контрольованими з сторони начальника цеху одного підприємства і неконтрольованими для начальника цеху іншого підприємства.

Прикладом традиційно контрольованих витрат з позиції начальника цехи є основні матеріальні витрати й основна зарплата, а неконтрольованих — амортизація верстатів [23].

Класифікація витрат на контрольовані і неконтрольовані покладена в основу системи обліку по центрах відповідальності

Отже, витрати підприємства об’єктивно виникають у процесі діяльності і пов’язані з тим, що процес виробництва нерозривно пов’язаний з процесом споживання. Витрати підприємства є досить складною і дуже важливою з точки зору обліку та управління категорією, що і зумовлює наявність досить складної системи класифікації витрат, залежно від різних аспектів управління ними.

1.2.        Сутність та функції обліку витрат

Бухгалтерський облік — це спосіб документального спостереження, відображення й контролю за господарською і фінансовою діяльністю виробників і господарників (підприємств, організацій, орендних, спільних підприємств, акціонерних товариств тощо), а також система збирання, вимірювання, обробки, інтерпретації і передачі інформації про господарську діяльність підприємства, установи, організації внутрішнім та зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень.

Одним із найважливіших напрямків бухгалтерського обліку на підприємстві є облік витрат.  Відправним моментом побудови бухгалтерського обліку витрат є їх класифікація та оцінка. Класифікація передбачає розробку номенклатур, а оцінка — визначення облікової ціни для поточного обліку та порядку визначення фактичної собівартості.  Без попереднього вирішення цих питань раціональна по­будова обліку витрат виробництва прак­тично неможлива, особливо в умовах застосування ЕОМ та АРМ бухгалтера.

Облік витрат на підприємстві має дуже важливе значення, тому що відображає за­гальні витрати періоду за елементами витрат реалізованої продукції різних періодів в співставленні з доходами, розрахунки собівартості готової продукції за статтями витрат, витрати за центрами їхнього виникнення, за групами відповідальності, витрати допомі­жних й обслуговуючих виробництв та ін. Облік витрат повинен давати інформацію одно­часно для їх правдивого подання в фінансовому обліку і для управління витратами, со­бівартістю, ціноутворенням, плануванням об'ємів виробництва та ін. в управлінському обліку Рис.1.8.

Облік витрат переслідує наступні основні завдання [21]:

         Забезпечення інфрмації щодо тогого, де, коли  і в яких обсягах використовуються ресурси підприємства;

         Прогноз того, де для чого і в яких обсягах необхідні додаткові ресурси підприємства;

         Забезпечення максимально високого рівня віддачі від використання ресурсів у різних часових проміжках.

         Забезпечення реальної і якісної інформації про собівартість окремих видів продукції;

         Представлення об’єктивних даних для складання бюджету підприємства;

         Можливість оцінки кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

         Прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Рис.1.8. Облік витрат у процесі управлінням підприємством

Таким чином, облік витрат є “інформаційним фундаментом для цілого ряду найважливіших підсистем управляння підприємством. При цьому облік витрат має задовольняти ряд вимог (Табл. .1.1).

Таблиця 1.1

Критерії, яким має задовольняти облік витрат

Організація обліку витрат за економічними елементами має велике значення для складання фінансової звітності та проведення економічного аналізу.

На основі переліку калькуляційних статей, які встановлюються підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої звітності.

Розглянемо взаємозв’язок між обліком витрат та собівартістю.

Собівартість продукції представляє собою вартісну оцінку використаних в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, засобів і предметів праці, послуг інших організацій і оплату праці працівників. Іншими словами, вона показує, у що обходиться кож­ному підприємству виробництво і реалізація продукції.

Зв’язок між обліком і собівартістю насамперед проявляється у способі розподілу накладних витрат. Під час застосування традиційної системи відстеження накладних витрат здійснюється за продуктами. При цьому використовують бази розподілу накладних витрат, та­ких, як години праці основних робітників або години роботи устаткування. У функціональних системах при розподілі затрат центрів витрат застосовують­ся різні бази розподілу, в тому числі й не пов'язані безпосередньо з обсягами виробництва. Наприклад, кількість циклів обробки продукції під час її вироб­ництва використовується для планування виробничої діяльності. Ще однією відмітною рисою є те, що традиційні системи розподіляють витрати на допоміж­ну діяльність за виробничими центрами. Ці витрати спільно з витратами самих виробничих центрів входять до ставки накладних витрат виробничих центрів.

У функціональних системах витрати на допоміжні види діяльності за окре­мими базами розподілу відносять безпосередньо на цільові витрати без етапу пе­рерозподілу їх на виробничі центри. Тобто основна відмінність функціональних систем полягає в тому, що в них використовується більше центрів витрат і баз розподілу витрат на другому етапі. Таким чином, накладні витрати об'єднують­ся в групи, кожна з яких є носієм витрат, котрий відрізняється від інших. По­тім визначається задана ставка накладних витрат для кожної групи і кожного носія. Отже, функціональні системи точніше виміряють ресурси, що припада­ють на цільові витрати.

На сьогодні більшість фахівців стверджує [6-7,  21 ], що традиційний облік виробни­чих витрат створює у керівників викривлене уявлення про стан підприємства через невідповідний розподіл накладних витрат і неправильний розрахунок со­бівартості продукції. Це через те, що традиційний підхід передбачає нарахуван­ня накладних витрат за видами продукції та замовленнями переважно на під­ставі трудовитрат основних виробничників. За сучасних виробничих умов години праці основних робітників дедалі більше скорочуються і для багатьох підприємств становлять близько 10% від загальних витрат. Підприємства випус­кають досить широкий асортимент продукції — витрати на працю основних робіт­ників становлять тільки невелику частку загальних витрат, а накладні витрати досить значні. Тому можна стверджувати, що праця основних виробничників не завжди є підставою для розподілу накладних витрат за видами продукції.

У таких умовах спрощені засоби розподілу накладних витрат на основі робочого часу основних робітників, який постійно зменшується, дають помил­кові результати. Крім того, якщо більша частина витрат підприємства не пов'я­зана безпосередньо з показниками, що характеризують обсяг продукції, такими, як години праці виробничників або години роботи устаткування, застосування традиційних систем калькулювання собівартості продукції неточно відобразить її показники.

Фахівці [11, 16], зокрема, стверджують, що традиційні системи прагнуть до завищення витрат, якщо обсяги продукції значні, та до зменшення їх, якщо обсяги продукції невеликі.

В собівартості продукції як синтетичному показнику відображаються всі сторони виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства. Від рівня собівартості продукції при інших незмінних умовах залежить рівень прибутку. Чим економніше підприємство використовує матеріальні, трудові і фінансові ресурси при виготовленні виробів, виконанні робіт та наданні послуг, тим ефективніше здійснюється виробничий процес, тим більшим буде прибуток та рівень рентабельності продукції.  З іншої сторони, чим точніше і повніше враховані витрати на виробництво продукції, тим ближче поняття собівартості до реальних витрат, які понесло підприємство на виробництво продукції.

В системі управління інформація про собівартість може бути використана за такими напрямками:

- прогнозування, тобто розрахунок величини рівня витрат з метою виявлення шляхів розвитку виробництва і підвищення ефективності його діяльності;

- планування, тобто розрахунок величини витрат на більш короткий проміжок часу з врахуванням організаційного та технічного рівня виробництва. Сюди слід віднести еко­номічне обгрунтування рішень про виробництво нових виробів і зняття з виробництва застарілих; розрахунок економічної ефективності нової техніки, організаційно-техніч­них заходів і заходів з раціоналізації і винахідництва тощо;

- нормування, тобто визначення оптимального розміру витрат матеріальних, трудо­вих і фінансових ресурсів, необхідних для виробництва запланованих до випуску готових виробів, виконання робіт і надання послуг;

- облік фактичних виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, вра­ховуючи порівняння фактичних і запланованих (нормованих) показників з метою роз­робки заходів у випадку їх розходження;

- аналіз та дослідження поведінки витрат, особливо тих, що викликані відхиленнями від нормального виробничого процесу, визначення факторів, що мали вплив на величи­ну і рівень собівартості, виявлення резервів зниження витрат виробництва;

- контроль і регулювання, оцінка результатів діяльності з метою розробки рішень з вдосконалення виробничого процесу таким чином, щоб цілі, поставлені перед трудовим колективом і підприємством в цілому, були досягнуті.

Таким чином, метою та основною функцією обліку витрат на виробництво є своєчасне повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, а також контроль за використанням ресурсів в процесі діяльності підприємства. Облік витрат є основою процесу управління собівартістю продукції та дозволяє провадити планомірний процес формуван­ня витрат виробництва і собівартості як всього обсягу, так і одиниці продукції, визначен­ня продажних цін і, звідси, рентабельності виробництва та окремих видів продукції, ви­явлення резервів економії, зниження собівартості і забезпечення систематичного кон­тролю виконання планових (нормативних) завдань за собівартістю.

1.3.        Системи обліку витрат у вітчизняній та зарубіжній практиці

Кожна конкретна система обліку виробництва на певному підприємстві включає способи і методи за якими здійснюється: відбір облікової номенклатури, розробка нормативного господарства, підбір системи докумен­тального оформлення операцій (документи), побудова загальної схему обліку, розробка схеми облікових реєстрів, визначення Центрів затрат, визначення методів виявлення відхилень затрат від норм (квот, кошторису тощо), визначення методів розподілу непрямих затрат, визначення методів  розрахунку незавершеного виробниц­тва, методів оцінки відходів, побічної продукції, методів визначення сукупної собівартості продукції та собівартості окремих її видів.

Одним з найважливіших структурних складових системи обліку витрат є визначення собівартості продукції. Різноманітність прийомів обліку і калькулювання собівартості продукції визначається рядом факторів, які можна звести в дві групи: галузеві особливості та організаційні передумови.

Галузеві особливості обліку витрат виробництва залежать від номенклатури виготовленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, характеру виробництва і технології, яка застосовується. Наведені фактори змінюються залежно від конкретних умов та впливають на організацію обліку, вибір об'єктів обліку витрат і об'єктів калькулювання собівартості продукції.

Виділяють наступні організаційні передумови [4, c.435]:

      рівень розвитку виробничого обліку і діяльності структурних підрозділів підприємства. Залежно від деталізації обліку за місцями виникнення витрат, центрами відповідальності, його поглибленням (доведенням до бригад і робочих місць) змінюється і ступінь аналітичності обліку витрат;