Облік основних засобів

Проблема відтворення необоротних  матеріальних ресурсів є завжди актуальною, проте з часом змінюються інструменти, за допомогою яких провадять аналіз та оцінку стану таких ресурсів фахівці. В ринкових умовах господарювання особливо гострими стають питання організації обліку необоротних матеріальних ресурсів, планування напрямів оновлення фізично, технічно або морально застарілих ресурсів, вибір джерел їх фінансування на підприємстві будь-якої форми власності та виду економічної діяльності.

Слід зазначити, що виготовлення продукції  здійснюється в процесі взаємодії таких чинників виробництва, як природні ресурси, робоча сила та засоби виробництва. При загальному групуванні засоби виробництва поділяють на засоби праці та предмети праці. Заінтересованість держави і підприємств в ефективному управлінні засобами праці (основними засобами) обумовлена, по-перше, їх загальним розподілом, зокрема, держава володіє майже 55 % усіх основних засобів країни, а підприємства приватної форми власності - 45 %. По-друге, управління основними засобами потребує своєчасного отримання неупередженої та достовірної інформації щодо напрямів відтворення основного капіталу.

Як відомо, методологічні засади відображення в бухгалтерському  обліку та фінансовій звітності інформації щодо основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні матеріальні активи (основні засоби) регулюються П(С)БО 7 «Основні засоби» [67]. У сучасній фаховій літературі висвітлено позиції багатьох науковців щодо економічної сутності категорій відтворення, відтворення капіталу й відтворювані ресурси. Однак на сьогодні бракує усталеного понятійного апарату, комплексного відображення цих категорій в обліково-аналітичній системі України та єдиного методичного забезпечення процесу відтворення необоротних матеріальних ресурсів. Це ускладнює проведення оцінки можливостей використання внутрішнього джерела інвестування та гальмує процес відтворення таких ресурсів на підприємстві [30, с.4].

Такими авторами, як Сук Л., Сук П. [73], Носова С.С., Талахадзе А.А., Загородій А.Г., Вознюк Г.Л. [31] та ін., досліджено економічну сутність ресурсів. Слід зазначити, що у праці Носова С.С., Талахадзе А.А. визначення ресурсів та їх поділ за видами найбільш наближене до сучасної

системи бухгалтерського обліку. Так, до ресурсів відносять все, що необхідно для виробництва економічних благ із метою задоволення потреб. При цьому до основних видів ресурсів належать:

1) матеріальні - земля, природні (дармові) блага і капітал (економічні блага);

2) людські - праця, досвід, знання людей і підприємницькі здібності.

Для здійснення статутної діяльності підприємствам необхідні необоротні активи, або засоби праці, під якими в економічній літературі розуміють річ або сукупність речей, за допомогою яких працівник здійснює вплив на предмети праці (сировину, матеріали тощо).

Засоби праці – це основні виробничі фонди (основний капітал), виражені у вартісній формі, які приймають участь у процесі виробництва багаторазово, не змінюючи своєї натуральної форми, виконують одну і ту ж функцію протягом декількох виробничих циклів та переносять свою вартість на створюваний продукт частинами. Наприклад, обладнання, будинки, споруди, продуктивна і робоча худоба, машини, інструменти, багаторічні насадження тощо.

Предмети праці - це оборотні фонди, виражені у вартісній формі, які приймають участь у процесі виробництва протягом лише одного циклу і повністю переносять свою вартість на створюваний продукт. Наприклад, сировина, насіння, корми, паливо, добрива, запасні частини тощо.

Від предметів праці засоби праці відрізняються тим, що багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, поступово зношуються і частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію або виконані роботи (надані послуги). Під виливом засобів праці предмети праці змінюють свої фізико-хімічні властивості та перетворюються на готову продукцію.

Робоча сила – це основна найбільш активна частина трудових ресурсів, яка фактично зайнята працею в економіці країни.

Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що володіє необхідними фізичними і розумовими здібностями та практичними навичками для участі у трудовій діяльності.

В економічній літературі часто  ототожнюються поняття "основні  засоби" та "основні фонди" .

Під основними фондами розуміють  джерела утворення господарських засобів підприємства, до яких належать статутний капітал, резервний капітал, прибуток та інші джерела, які відображаються в пасиві балансу.

Стосовно основних засобів більш  правильно застосовувати поняття "засоби", оскільки саме вони становлять частину активів підприємства.

Згідно з П(С)БО 7 основні засоби – це матеріальні активи, що підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яким більше одного року (або операційного циклу, якщо він більше року).

Термін корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їхнім використанням буде виготовлений (виконаний) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Об'єкт основних засобів – закінчений пристрій; конструктивно відособлений предмет, призначений для виконання визначених самостійних функцій; відособлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їхнього обслуговування загальні пристосування, пристрої, керування і єдиний фундамент, у результаті чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - визначену роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно. Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, що мають різний термін корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Норми П(С)БО 7 застосовуються підприємствами, організаціями й іншими юридичними особами усіх форм власності (крім бюджетних  установ) і не поширюється на невідтворні  природні ресурси.

Проте практикою доведено, що сучасне  законодавство змушує підприємства вести два види обліку основних засобів  – податковий і бухгалтерський. Тому важливо усвідомлювати різницю  між обліком основних фондів у  податковому й основних засобів у бухгалтерському обліку.

Згідно статті 14.1.138 Податкового  кодексу України основні засоби – це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік. За економічною сутністю поняття «основні засоби» і «основні фонди» тотожні.

Однією з відмінностей обліку основних засобів у бухгалтерському й  основних фондах у податковому обліку є те, що в податковому обліку п.п. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону про прибуток визначено перелік основних фондів, витрати на придбання (створення) яких не амортизуються. До них частково відносяться фонди, визначені як невиробничі.

Згідно з діючою типовою класифікацією  основні засоби групуються за їх функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю.

Основні засоби за функціональним призначенням та видом діяльності (виробнича, комерційна, банківська) поділяють на такі класи:

• виробничі основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому (комерційному, банківському) процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини й устаткування, робочі машини і обладнання тощо, які діють у сфері матеріального виробництва);
• невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі діяльності і призначені здебільшого для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб працюючих (будови і споруди, обладнання, машини і апарати тощо, використовувані у невиробничій сфері).

          Невиробничі основні засоби не є засобами праці, але вони також використовуються протягом тривалого часу, зберігаючи свою натуральну форму та поступово втрачаючи свою вартість у міру зношення. Таким чином, поняття "основні засоби" на практиці не співпадає з поняттям "засоби праці", так як до складу основних засобів входять і невиробничі засоби.

Згідно зі спеціальною класифікацією  основні засоби поділяються за галузями народного господарства: промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок тощо.

За натурально-речовими ознаками основні засоби поділяють на окремі види: земля, будови, споруди, передавальне обладнання, машини й устаткування, які, в свою чергу, поділяються на силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні та регулюючі прилади й лабораторне устаткування, обліковувальну техніку, інші машини й устаткування (транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар і приналежності, господарський інвентар), робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження і т. ін.

До кожної з цих груп належать основні засоби різних найменувань. Наприклад, до групи будови — корпуси  цехів, склади, лабораторії тощо. До транспортних засобів — автомобілі, трактори, електровози, тепловози тощо. До групи інвентаря, інструменту та інших основних засобів — меблі, вимірювальні прилади тощо.

Класифікація основних засобів  за наведеними групуваннями є основою  синтетичного обліку.

За використанням основні засоби поділяють на діючі (усі основні засоби, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що не використовуються в даний період часу через тимчасову консервацію підприємства або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що перебуває в резерві і призначене для заміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються). За такого групування визначають суму амортизації.

Істотне значення в обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані.

Орендовані основні засоби показують в балансі орендодавця або орендаря так, щоб запобігти можливості подвійного врахування одних і тих самих засобів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби (рахунок обліку 10 «Основні засоби») класифікуються за такими групами:

- земельні ділянки;

- витрати на поліпшення земель;

- споруди і передаточні пристрої;

- машини й устаткування;

- транспортні засоби;

- інструменти, приладдя, інвентар (меблі);

- робоча і продуктивна худоба;

- багаторічні насадження;

- інші основні засоби.

Бухгалтерський облік ведеться за кожним об'єктом основних засобів окремо.

Згідно до податкового законодавства основні засоби класифікуються за такими групами:

група 1 - земельні ділянки;

група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом, строк експлуатації - 15 років;

група 3 – будівлі, строк експлуатації – 20 років, споруди, строк експлуатації – 15 років, передавальні пристрої, строк експлуатації – 10 років;

група 4 - машини та обладнання, строк експлуатації – 5 років:

з них:

електронно-обчислювальні  машини, строк експлуатації - 2 роки, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень.

група 5 - транспортні засоби, строк експлуатації – 5 років;

група 6 - інструменти, прилади, строк експлуатації - 4 роки, інвентар (меблі);

група 7 – тварини, строк експлуатації – 6 років;

група 8 - багаторічні насадження, строк експлуатації - 10 років;

група 9 -  інші основні засоби, строк експлуатації - 12 років;

група 10 - бібліотечні фонди;

група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи;

група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди, строк експлуатації – 5 років;

група 13 - природні ресурси;