Облік основних засобів на підприємстві

37

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.   ТЕОРЕТИКО МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1. Склад та класифікація основних засобів

1.2. Методи оцінки основних засобів

1.3. Методи нарахування амортизації основних засобів

РОЗДІЛ 2.  ОРГАНІЗАЦІЙНО – ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА

2.1.  Природно – економічні умови діяльності підприємства

2.2.  Аналіз  землекористування

2.3. Економічні показники роботи підприємства

2.4. Спеціалізація підприємства

2.5. Організація роботи облікового апарату

РОЗДІЛ 3.  ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1. Синтетичний та аналітичний облік основних засобів

3.2. Облік надходження основних засобів

3.3. Організація обліку зносу ОЗ

3.4.  Облік вибуття основних засобів

3.5. Облік ремонту основних засобів підприємства

3.6. Інвентаризація основних засобів на підприємстві

РОЗДІЛ 4. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ                            ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сільське господарство – одна з основних галузей народного господарства України, головним завданням якого є задоволення постійно зростаючих потреб населення в продуктах харчування, а промисловості – в сировині для виробництва продовольчих і промислових товарів широкого вжитку.

Для здійснення виробничої діяльності сільськогосподарським підприємствам по­трібні основні засоби або, інакше кажучи, засоби праці. Від предметів праці вони відрі­зняються тим, що беруть участь у виробництві протягом кількох років, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і фізичні властивості. Засоби праці зношуються поступо­во, а отже, переносять свою вартість на виробництво продукції частинами.

У сучасних умовах інформація про стан і використання основних засобів є надзвичайно актуальною. Підприємства постійно поповнюють нові засоби праці згідно з досягнутим рівнем технології виробництва, характером і обсягом виготовленої продукції. Обізнаність щодо наявності основних засобів і постійний контроль за ефективним їх використанням – найважливіші чинники в управлінні діяльністю кожного підприємства. Цьому має сприяти добре побудований і організований їх   облік.  Проте через ряд невідповідностей бухгалтерський облік і фінан­сова звітність не завжди надають реальну і по­вну інформацію про наявність та рух основних засобів, що призводить до втрати корисності для внутрішніх та зовнішніх користувачів. Основними причинами такої ситуації є слабка методична розробленість Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а також формування підприємствами необґрунтованої облікової полі­тики, у тому числі і стосовно основних засобів.

Крім того, суттєво знижує реальність даних про основні засоби вплив податкового законодавства на вибір методів бухгалтерського обліку. Недостатнє розкриття досліджуваних питань в економічній літературі, а також їх практична значущість обумовили вибір теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є розробка науково обґрунтованих рекомендацій з удосконалення методики бухгалтерського обліку щодо операцій з основними засо­бами.

Для реалізації поставленої мети бути поставлені та вирішені такі задачі:

1. Аналіз організації ведення обліку основних засобів на досліджуваному підприємстві;

2. Ознайомлення з обліком  надходження основних засобів;

3. Розглянуто методи оцінки основних засобів;

4. Проаналізовано собливості обліку зносу ОЗ на підприємстві;

5. Ознайомлення з обліком  вибуття ОЗ;

6. Розглянуто відображення  обліку ремонту ОЗ господарства.

Об’єктом дослідження обрано приватне сільськогосподарське підприємство «Прибой» Білозерського району Херсонської області, що було створене в 2002 році.

Інформаційну базу склали: підручники, періодична література, первині документи підприємства, регістри синтетичного та аналітичного обліку, річні звіти ПСП "Прибой"  за 2006 – 2008 роки.

В даній курсовій роботі використані такі  методи як,  спостереження, порівняння, аналіз, аналізу фінансового обліку, методи фінансового обліку – рахунки бухгалтерського обліку, подвійний запис, оцінка та  графічний метод.

РОЗДІЛ 1.                                                                                                      ТЕОРЕТИКО МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1. Склад та класифікація основних засобів

Як об'єкти бухгалтерського обліку, ос­новні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утри­мує з метою використання їх у процесі виробництва або поста­чання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуата­ції) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

В податковому обліку використовується термін «основні фо­нди» -  матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Склад необоротних активів, в тому числі і основних засобів надзвичайно різноманітний. Тому з метою бухгалтерського облі­ку, аналізу використання основних засобів та інших цілей основ­ні засоби класифікуються за відповідними групами. Група основних засобів — сукупність однотипних за техніч­ними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

І. Відповідно до Методичних рекомендацій з обліку основних засобів для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифі­куються за трьома групами, всередині яких встановлені підгрупи. При цьому під терміном «основні засоби» розуміються і деякі інші необоротні активи:

1. Основні засоби:

1.1. Земельні ділянки;

1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель;

1.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої;

1.4. Машини та обладнання;

1.5. Транспортні засоби;

1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі);

1.7. Тварини;

1.8. Багаторічні насадження;

1.9. Інші основні засоби.

2. Інші необоротні матеріальні активи:

2.1. Бібліотечні фонди;

2.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи;-

2.3. Тимчасові (нетитульні) споруди;

2.4. Природні ресурси;

2.5. Інвентарна тара;

2.6. Предмети прокату;

2.7. Інші необоротні матеріальні активи. 3. Незавершені капітальні інвестиції.

В групі «Інші необоротні активи» виокремлено підгрупу «малоцінні необоротні активи», до якої відносяться об'єкти ос­новних засобів, що мають незначну вартість. П(С)БО 7 «Основні засоби» надає право підприємствам самостійно установлювати вартісну межу, за якою необоротні активи відносяться до основ­них засобів чи інших необоротних матеріальних активів.

Це рішення фіксується в наказі про облікову політику. Об'єкти, вартість яких дорівнює або перевищує встановлену вар­тісну межу відносяться до основних засобів, а тих, що нижче ва­ртісної межі — до малоцінних необоротних матеріальних акти­вів. Наприклад, обліковою політикою передбачено об'єкти вартістю до 1000 грн відносити до малоцінних необоротних ма­теріальних активів, а об'єкти вартістю більше 1000 грн — до ос­новних засобів.

ІІ. Відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби» виділяють подібні та неподібні об'єкти основних засобів:

1). Подібні об'єкти — об'єкти, які мають однакове функціональ­не призначення та однакову справедливу вартість. При цьому рі­зниця між справедливою вартістю об'єктів обміну не повинна перевищувати 10%.

2). Неподібні об'єкти — всі інші, тобто, мають різне функціона­льне призначення та різну справедливу вартість. Ця класифікація використовується в обмінних операціях з основними засобами.

ІІІ. За приналежністю основні засоби поділяють на власні та орендовані.

А). Власні основні засоби обліковуються на балансі підприєм­ства.

Б). Основні засоби, що отримані за договором операційної оренди для тимчасового використання обліковуються поза балансом. Об'єкти основних засобів, що отримані за умовами фінансової оренди зараховуються на баланс.

Така класифікація дозволяє правильно відображати основні засоби у фінансовій звітності.

ІV. За призначенням основні засоби класифікують на:

—                 виробничого призначення – це такі, що використову­ються безпосередньо у виробництві продукції чи наданні послуг (робіт);

— загально виробничого призначення – це такі, що беруть участь у виробничому процесі чи його обслуговуванні, і для них є характерним обслуговування виробничого підрозділу або ж ви­користання одночасно для виробництва кількох видів продукції (робіт, послуг). Наприклад, приміщення цеху, бригадне примі­щення;                                                                       .

— адміністративного призначення – це такі, що обслуго­вують адміністрацію підприємства. Наприклад, приміщення офі­су, комп'ютери в бухгалтерії, службовий автомобіль керівника та інші;

— основні засоби, що обслуговують збут продукції, това­рів, послуг – це такі, що задіяні в процесі реалізації продукції, товарів, робіт, послуг. Наприклад, автомобіль, приміщення мага­зину, торговельна палатка тощо;

— культурно – побутового призначення – це такі, що зайня­ті в сфері культурно — побутового обслуговування населення. Наприклад, приміщення дитячого садка, аптеки, перукарні, обла­днання в них та інші аналогічні об'єкти.

Ці класифікаційні групи встановлює підприємство в залежно­сті від призначення та місць експлуатації основних засобів. Вона дозволяє відносити витрати на утримання основних засобів на відповідні об'єкти обліку витрат:

— включати до собівартості продукції (робіт, послуг);

— відносити на адміністративні, збутові чи інші операційні витрати.

V. За використанням основні засоби поділяються на:

а) діючі — ті, що використовуються (експлуатуються);

б) недіючі — ті, що не використовуються у даний період часу у зв'язку з консервацією, реконструкцією, модернізацією, добу­довою. Вони обліковуються на балансі підприємства, але знос в цей час не нараховується.                                             

в) запасні — ті, що призначені для заміни об'єктів/що вибули чи ремонтуються (різне устаткування, що, як правило, облікову­ється на складі).

VI. В податковому обліку з метою нарахування амортизації від­повідно до Закону України «Про оподаткування прибутку під­приємств» основні засоби поділяють на такі чотири групи:

1 група — будинки, споруди, їх структурні компоненти та пе­редавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

2  група — автомобільний транспорт та вузли (запасні части­ни) до нього; меблі, побутові електронні, оптичні та електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) устат­кування та приладдя до них;

3 група — будь – які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 та 3;

4 група — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпе­чення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Виділяють і інші класифікаційні групи.

Класифікація необхідна для:

1)  раціональної організації бухгалтерського обліку (в бухгал­терському обліку основні засоби обліковують за встановленими однорідними групами);

2)  для віднесення витрат на утримання основних засобів на відповідні витрати адміністративні, виробництва чи обігу;

3) для забезпечення правильного нарахування амортизації;

4) для отримання даних з метою аналізу використання основ­них засобів та планування їх відновлення;

5) для отримання даних при складанні статистичної та бухгал­терської звітності; а також інших цілей.

1.2. Методи оцінки основних засобів

Всі об'єкти обліку в тому числі і основні засоби повинні бути оцінені, тобто, мати свою вартість. В бухгалтерському обліку основних засобів розрізняють пер­вісну, справедливу, переоцінену, залишкову та ліквідаційну вар­тість.

Первісна вартість — це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів. За первісною варті­стю основні засоби беруться на облік. Склад витрат, що включа­ються до первісної вартості визначені в П(С)БО 7 «Основні засо­би» та приводяться нижче.

Справедлива вартість — це сума, за якою може бути здійс­нений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті опера­ції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Як правило, це договірна вартість, що орієнтована на ринкову вартість. Справедлива вартість основних засобів визначається при отриманні основних засобів як внесків до статутного капіталу, при реалізації, при оприбуткуванні надлишків, при дооцінці.