Наводимо  зразок форми програми, затверджений Національним нормативом (табл. 3.2).

      Одним з найважливіших направлень аудиту є вивчення поелементного складу і структури витрат в динаміці за ряд років, що дозволяє аудиторам намітити головні направлення пошуку резервів зниження собівартості продукції. До цих витрат, з обліком їх економічного змісту, відносяться матеріальні витрати (за мінусом вартості повернених відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні потреби, амортизацію основних фондів; інші заходи.

      Таблиця 3.2

Програма  аудиту

 
 
 
 
 
 

Керівник  аудиторськоі фірми

Керівник  аудиторської перевірки 

      В елементі “Матеріальні витрати” знаходять відображення вартість придбаних зі сторони сировини і матеріалів, покупні матеріали, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру, природничої сировини, придбаного зі сторони палива, покупної енергії всіх типів.

      Аудитор вивчає повноту оприбуткування матеріальних цінностей і отримання норм їх витрачання на виробництво продукції. Встановлюється правильність визначення вартості матеріальних ресурсів. Вона формується виходячи з цін їх придбання (без врахування податку на додану вартість), націнок (надбавок), комісійних винагород постачальницьких організацій, вартості послуг товарної біржі, митних зборів, плату за перевезення, зберігання і доставку.

      У вартість матеріальних ресурсів включаються  також витрати підприємства на придбання тари і упаковки. Аудитору необхідно звернути увагу на обгрунтованість виключення із витрат на матеріальні ресурси вартості повернених відходів і правильність їх оцінки. Важливим елементом, утворюючим собівартість продукції і належним перевірці, являються “витрати на оплату праці”. В цьому елементі групуються витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, включаючи премії робітникам і службовцям за виробничі результати, стимулюючі і компенсаційні виплати, а також затрати на оплату праці робітників, які зайняті в основній діяльності, але які не перебувають в штаті  підприємства. При цьому аудитор приймає до уваги, що виплати заробітної плати за фактично виконану роботу, вирахування виходячи із відрядних розцінок, тарифних ставок і посадових окладів у відповідності з принятими на підприємстві формами і системами оплати праці, включаються в собівартість в повній сумі, виявленої по відповідним розрахунковим документам.

      За  роботи, виконані особою, яка не перебуває  в штаті організації і яка не зареєстрована в податковому органі в якості платника податку з доходів, оплата по трудовим договорам, договором підряду і іншим договором громадсько-правового характеру, включається в елементі “витрати на оплату праці.”

      Вивчається  компенсаційні виплати (оплата праці у зв’язку з підвищенням цін і індексацією доходів, виплати матерям по догляду за дитиною і т. д.), які повинні включатись у собівартість тільки в межах норми, передбачених законодавством. При перевірці затрат на оплату праці аудитор також враховує, що в них входить: вартість продукції, вартість безкоштовно видаваємих окремим категоріям робітників предметів фірменого одягу, обмундирування); виплати. Які обумовлені районним регулюванням оплати праці (виплати по районним коефіцієнтам і коефіцієнтом за роботу в пустелях, безводних і високогірних місцевостях, надбавки до заробітної плати за неперервний стаж роботи в районах з тяжкими прородно-кліматичними умовами). Старанному вивченню належать виплати, які передбачені законодавством про працю, за невідроблений на виробництві (неявочний) час. Значну долю цих затрат поряд з оплатою пільгових годин підлітків, переривів в роботі матерів для годування дитини, оплати часу для виконання державних обов’язків і т. п. складають виплати винагороджень за вислугу років, оплата чергових і додаткових відпусток. Якщо підприємство створювало резерв майбутніх витрат на оплату чергових і додаткових відпусток, на виплату винагороджень за вислугу років, то встановлюється обгрунтованість операцій по рахунку 89 “Резерви майбутніх витрат і платежів”.[3]

      Слід  мати на увазі, що витрати, нараховані в оплату відпусток, повинні включатись у фонд оплати праці звітного місяця тільки в сумі, яка приходиться  на дні відпустки, звітного місяця. Якщо частина відпускного періоду переходить на слідуючий місяць виплачену персоналу суму за ці дні слід відображати, як виданий аванс по дебету рахунка 70 з фіксуванням його в склад виробничих затрат тільки в наступному місяці. Треба звернути увагу на можливі факти включення  в собівартість витрат, які не входять в неї, а саме, премії, які виплачуються за рахунок коштів спеціального призначення і місцевих поступлень; матеріальної допомоги; оплат додатково наданих по колективному договору (з верх передбачених законодавством) відпусток робітників; надбавок до пенсій; компенсаційних виплат у зв’язку з підвищенням цін, які проводяться з верх розмірів індексації; компенсації подорожчання вартості харчування в їдальнях; оплати проїзду до місця роботи транспортом загального користування; цінових різниць по продукції, які надаються робітникам підприємства; оплати путівок на лікування і відпочинок і інших виплат, не пов’язаних на пряму з оплатою праці.

      В тісному зв’язку з даною статтею  перевіряються “Відрахування на соціальні потреби”. Аудитор встановлює правильність обов’язкових відрахувань від витрат на оплату праці по встановленим законодавством нормам органом державного соціального страхування, пенсійного фонду, державного фонду зайнятості і медичного страхування. Якщо організації заключають договори з комерційними страховими компаніями на добровільне медичне і інші види страхування, то такого роду відрахування роблять за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні  організації.

      Перевіряючи статтю “Амортизація основних фондів”, аудитор встановлює правильність і законність відображення суми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів. Вони повинні вираховуватись виходячи з балансової вартості основних фондів і затверджених норм, включаючи і прискорену амортизацію, їх активної частини. Згадаємо, що невиробничі основні засоби амортизуються за рахунок коштів фонду соціальної сфери або чистого прибутку. Ці ж джерела використовуються для списання зносу МШП невиробничого призначення.

      Особливо  старанно аудитор вивчає комплексну статтю “Інші витрати”. В неї включають: податки, збори, відрахування в соціальні позабюджетні фонди, платежі за гранично допустимі виброси, забруднюючих речовин, платежі по кредитам в межах ставок, оплата робіт по сертифікації продукції, затрати на відрядження по встановленим нормам, підйомні, плата стороннім організаціям за пожежну і сторожову охорону, за навчання і підготовку, а також перепідготовку кадрів, оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, плата за  оренду і інші затрати.

      Керуючись галузевими методичними рекомендаціями по питанням планування, обліку і калькулювання  собівартості продукції, аудитор встановлює правильність групування витрат по статтям, розподілення їх по видам продукції, між звітними періодами, а також між готовою продукцією і залишками незавершеного виробництва.

      Велике  значення має встановлення наявності  фактичних залишків незавершеного  виробництва і їх реальної оцінки, оскільки від цього залежить достовірність показників собівартості товарної продукції, прибутку, відрахування від неї в бюджет, резервного капіталу, фондів накопичення, споживання і соціальної сфери.

      У зв’язку з цим аудитор повинен  співставити показники балансової статті “Незавершене виробництво” з  величиною сальдо і Головній книзі  по рахункам 20, 23, 30 і встановити обгрунтування їх оцінки в обліку.

      Виявлені  порушення доцільно фіксувати у  відомості по наступній формі:

 

      Узагальнені дані таких відомостей слід в подальшому використовувати при оформленні аудиторського заключення по результатам  перевірки фінансово-господарської  діяльності організації. [4]

      3.3 Здійснення обраних  процедур з метою збору аудиторських доказів

      Аудиторські докази повинні відповідати ряду вимог, до яких відносять:

• необхідність;
• достатність;
• обґрунтованість;
• правильність (достовірність).

      На  підготовчому етапі надання аудиторських послуг важливо визначити їх об'єкти і встановити, які докази необхідні, щоб скласти аудиторський висновок (табл. 3.3).

      Під достатністю доказу розуміють обсяг  інформації, яка достатня для визначення стану об'єкта аудиту. Якщо аудиторський доказ одержано за результатом суцільної перевірки руху господарських операцій, то аудитор може бути впевнений у повноті отриманої характеристики об'єкта аудиту і скласти відповідний аудиторський висновок. Коли ж аудиторський доказ містить дані, отримані за допомогою вибіркового дослідження об'єкта контролю, то, приймаючи на їх основі остаточне рішення, аудитор допускає певний ступінь ризику.

      Таблиця 3.3

Зв’язок тестів і методів одержання доказів