Кредитній портфель коммерческого банка

Особливої уваги заслуговує зростання протягом 2008 року кредитів, що надані банками  фізичним особам, так зване споживче кредитування. Зростання його обсягів  більше ніж удвічі забезпечило зростання  частки кредитів, наданих фізичним особам. Але у період 2009 року цей  показник зменшився у структурі  сукупного кредитного портфеля з 38,74% на 1 грудня 2008 року до 33,94% на 1 грудня 2009-го. Падіння кредитування банками населення  засвідчує наявність зниження платоспроможності  фізичних осіб та перебої з ліквідністю  переважно всіх банків в Україні.

Слід  визначати, що протягом 2008-20010 року структура  кредитного портфелю кардинально не змінювалася, але вважаю за потрібне звернути увагу на збільшення оптово-роздрібної торгівлі дані показники склали у 2010 році 159 898,92 млн. грн. проти 147 828,49 млн. грн. у 2009 році, повільне зменшення кредитного портфелю по таких галузям як освіта та охорона здоров’я та надання  соціальної допомоги з 368,41 млн. грн. до 264,36 млн. грн. та з 2 490,08 млн. грн. до 1 579,51 млн. грн. відповідно. Поруч з тим, варто зазначити, зменшення валютної заборгованості у загальній структурі кредитного портфелю всіх банків України з 58,3% до 52% у грошовому еквіваленті дані зміни склали 15 781,22 млн. грн. з 391 548,17 млн. грн. до 375 766,95 млн. грн. Це пояснюється змінами грошово-кредитної політики проведеної Національного Банку України.

Отже, головна  мета процесу управління кредитним  портфелем банку полягає в  забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових  ставок за кредитами. Для спеціалізованих  банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях  економіки.

Обсяг і  структура кредитного портфеля банку  визначаються такими чинниками:

• офіційна кредитна політика банку;
• правила регулювання банківської діяльності;
• величина капіталу банку;
• рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

Вивчення законодавчого поля та основних положень державного регулювання кредитної діяльності вітчизняних банків, а також аналіз методологічного забезпечення формування кредитного портфеля дало змогу дійти висновку, що поряд із суттєвими, хоча іноді й різноспрямованими надбаннями в законодавчому і методологічному арсеналі, значним недоліком є відсутність цілісного концептуального і програмного (на той чи інший період) визначення кредитної політики на державному рівні, що не сприяє належному функціонуванню банків в економіці країни.

Таблиця 1.3.  - Структура кредитних вкладень банківської системи України  в розрізі видів кредитування

2. Роль кредитної політики банку у забезпеченні надійності його кредитного портфеля

Кредитна  політика банку – це стратегія  і тактика банку щодо організації  кредитного процесу. Кредитна політика дає змогу планувати, регулювати, контролювати процес кредитування, раціонального  організовувати взаємовідносини між  кредитором і позичальником та розробляється  правлінням банку (або кредитним  комітетом) і затверджується, як правило, радою акціонерів банку. Грамотно розроблена кредитна політика є одним із інструментів зниження кредитного ризику [34, с. 208].

Кредитна  політика банку визначається по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і  кредитний інструментів (сегментування  ринку); по-друге, нормами – правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці; по-третє, можливістю управляти ризиком (у т.ч. кредитним), який залежить від компетентності керівництва  банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою  кредитних угод.

Виходячи  із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації кредитної  політики, можна скласти теоретичну модель оптимальної кредитної політики (рис. 1.2.), яка зумовлена методологічно  обов’язковими вимогами у процесі  формування кредитної політики та організації  кредитного процесу.

Кожний напрям моделі формування кредитної  політики тісно пов’язаний з іншим  і є обов’язковим для формування кредитної політики та організації  кредитного процесу.

Розглянемо кожний пункт детальніше: вирішення проблеми щодо формування оптимальної кредитної політики (як врешті і вирішення будь якого  іншого питання в системі управління банком) має засновуватись на обґрунтуванні  основних цілей даного процесу і  поставлених відповідно до цьогозавдань. 
 

Рис.1.2. Теоретична модель оптимальної  кредитної політики

Дана робота по суті передбачає визначення системи тих критеріїв, яким має  відповідати кредитна політика банківської  установи з огляду на подальшу практичну  розробку тих заходів, котрі можуть сприяти досягненню визначених наступних  цілей.

1. Формування цілей і завдань кредитної політики комерційного банку;

2. Визначення основних елементів кредитної політики;

3. Розробка стратегічних напрямів діяльності банку з урахуванням екзогенних та ендогенних факторів впливу;

4. Визначення технологічних засад проведення позичкових операцій і асортименту кредитних послуг;

5. Встановлення критеріїв оптимальності кредитної політики і порядку контролю за їх дотриманням;

Основними, фундаментальними цілями кредитної  політики комерційного банку є забезпечення, з одного боку, умов для задоволення  потреб клієнтів в отриманні коштів у тимчасове користування відповідно до різних видів кредитних послуг, що пропонуються на ринку, з другого – отримання прибутку, що є метою функціонування банку як комерційного підприємства в умовах ринкової економіки, однак при забезпеченні належного рівня своєї ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями. При цьому у якості основних завдань найбільш доцільно виділити такі, що визначають конкретну практичну цінність кредитної політики, яка повинна:

• забезпечувати чітку послідовність дій працівників банку, відповідальних за проведення кредитної операції, що є необхідною умовою максимальної раціоналізації роботи банківської установи в процесі організації взаємин з окремими позичальниками;
• сприяти прийняттю правильних рішень щодо видачі кредиту та адекватно оцінювати рівень ризику за кожною позичковою операцією, що визначає в кінцевому підсумку ризикованість діяльності комерційного банку загалом за стабільність його функціонування на фінансовому ринку;
• поліпшувати якість кредитного портфеля банку відповідно до стандартів оцінки фінансово-господарської діяльності позичальників шляхом обмеження кредитних взаємовідносин із менш надійними клієнтами та розширення із суб’єктами господарювання, функціонування яких на ринку має позитивні тенденції змін показників, що оцінюють їхню роботу;
• максимально враховувати потреби клієнтів банку у позичених коштах відповідно до регіональних, галузевих, технологічних та ін.
• особливостей діяльності того чи іншого позичальника, що визначає можливості банківської установи на основі необхідних маркетингових досліджень адекватно реагувати на зміну кон’єктури фінансового ринку, визначаючи відповідні пріоритети власних кредитних операцій.

Встановлення  цілей і завдань кредитної  політики дозволяє перейти до безпосереднього  процесу її формування, що передбачає структуризацію за елементами та створення  методологічної бази розробки політики банківськими установами відповідно до їх загальної орієнтації у провадженні активних операцій на ринку і в першу чергу створення необхідних умов для ефективного розміщення коштів у процесі реалізації кредитних операцій.

Склад елементів кредитної політики обумовлює  у кінцевому підсумку рівень її наукової обґрунтованості та, відповідно, можливості банку щодо оптимальної організації  кредитного процесу і досягненні поставлених цілей банківської  діяльності. Врешті кредитна політика як цілісна концепція функціонування комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва має у той же час складну структуру, елементи якої повинні слугувати основою  для регламентації процесу кредитування. Тому, визначення основних елементів  кредитної політики може слугувати  безпосередньою основою для формування конкретних методологічних засад її розробки у кожному комерційному банку, поза як дані елементи відображають по суті усі ключові аспекти організації  кредитування, що мають бути враховані  при здійсненні позичкових операцій.

Таким чином, з урахуванням розглянутих вище двох складових кредитної політики (визначення її цілей і завдань  та ключових елементів) третім основним етапом розробки цілісної концепції  оптимальної кредитної політики комерційного банку є вибір стратегічних напрямів розвитку грошово-кредитних  відносин на основі оцінки сукупності екзогенних та ендогенних факторів впливу, що так чи інакше позначаються на практичних можливостях банківської установи з формування кредитного портфелю.

Серед найбільш важливих у системі факторів екзогенного впливу на кредитну діяльність комерційного банку найбільш доцільно виділити наступні:

• політичну ситуацію в країні;
• загальноекономічні умови господарської діяльності;
• спрямованість грошово-кредитної політики Національного банку України;
• розвиток окремих галузей економіки;
• тип підприємницької діяльності;
• рівень інфляції і наявність інфляційних очікувань;
• загальний розвиток банківської системи, її інфраструктури та рівень конкуренції між банками законодавство, що регулює підприємницьку діяльність. [32, с.342]

Зрозуміло, що комерційні банки не можуть регулювати вплив розглянутої  вище групи факторів на власну кредитну активність, однак правильна, об’єктивна оцінка кожного з них та адекватний розрахунок можливих наслідків для  організації позичкових операцій надає  можливість проведення більш гнучкої  кредитної політики. Звісно значно більшою мірою банк може визначати  та враховувати вплив на кредитну політику факторів ендогенного характеру, до числа яких можна віднести наступні:

• ресурсна база комерційного банку;
• наявність розгалуженої мережі філій;
• спеціалізація банку і склад його клієнтів;
• рівень кваліфікації персоналу. [25, с.350]

Загалом правильний вибір усіх екзогенних та ендогенних факторів, адекватна  оцінка їхнього впливу на банківську діяльність значною мірою позначається на ефективності реалізації кредитної  політики, поза як може слугувати основою  не лише для вибору пріоритетів у  формуванні кредитного портфеля, а  й забезпечення своєчасного переорієнтування позичкових вкладень у разі виникнення несприятливого середовища для діяльності клієнтів банку у тому чи іншому секторі економіки внаслідок  дій указаних факторів.