Кредитній портфель коммерческого банка

Кожний  із видів кредиту характеризує певну  грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони формують складну  структуру кредитного портфелю і  процес його руху в межах товарної і грошової форм.

Використання  у кредитній діяльності банківських  установ тих чи інших різновидів кредитних операцій свідчить про  рівень розвитку кредитного ринку, економічні потреби позичальників та кредитно-інвестиційний  клімат у державі чи регіоні. Очевидно, що нарощення обсягів кредитних  вкладень у реальний сектор економіки, подальша диверсифікація кредитних  вкладень за видами залежно від економічних  потреб суб'єктів ринку стимулює економічне зростання в країні.

Таблиця 1.1.  -  Класифікація видів банківського кредиту

Методикою НБУ кредитний портфель комерційного банку класифікується за такими критеріями:

а) залежно від фінансового стану  позичальника;

б) якості погашення заборгованості по позичках і сплати процентів по них;

Залежно від фінансового стану  позичальники поділяються на п’ять  класів (А, Б, В, Г і Д);

Клас «А» — фінансова  діяльність дуже успішна (прибуткова і  рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання  зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу і відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники у межах установлених значень (відповідно до методики оцінювання фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами  банку); вище керівництво позичальника і сам позичальник мають бездоганну ділову репутацію. Забезпечення за кредитною  операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень щодо можливих затримок із повернення основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків. Можна зробити висновок, що фінансова  діяльність і надалі проводитиметься  на такому ж високому рівні.

Клас «Б» — фінансова  діяльність позичальника цієї категорії  близька за характеристиками до класу  «А» (тобто фінансова діяльність успішна або дуже успішна, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий  визначається, окремі економічні показники  погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні впродовж тривалого часу є низькою.

Позичальники (контрагенти  банку) цього класу потребують більшої  уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність  надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання  позитивного фінансового результату їхньої діяльності.

Забезпечення кредитної  операції не повинно викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних  операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового  стану позичальника може вказувати  на негативні тенденції в його діяльності. Недоліки в діяльності позичальників класу «Б» повинні  бути лише потенційними. За наявності  реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

Клас «В» — фінансова  діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує пильнішого контролю.

Надходження коштів та платоспроможність  позичальника свідчать про ймовірність  несвоєчасного погашення кредитної  заборгованості у повній сумі і в  строки, передбачені договором, якщо недоліки не буде усунено. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність  і ліквідність застави, тощо.

Клас «Г» — фінансова  діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність упродовж року; є високий  ризик значних збитків; імовірність  повного погашення кредитної  заборгованості та відсотків за нею  низька.

Під час проведення наступної  класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращити впродовж одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною  операцією, позичальника потрібно класифікувати  на клас нижче (клас «Д»). Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого зараховано до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»).

Клас «Д» — фінансова  діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною  заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання  зобов'язань з боку позичальника/контрагента  банку практично відсутня. [4]

У процесі класифікації за кредитним ризиком виділяється  кілька груп кредитних операцій.

«Стандартні» кредитні операції — операції, за якими кредитний  ризик незначний і становить 2% чистого кредитного ризику.

«Під контролем» — кредитні операції, за якими кредитний ризик  незначний, але може збільшитися  внаслідок виникнення несприятливої  для позичальника ситуації, і становить 5% чистого кредитного ризику.

«Субстандартні» кредитні операції — операції, за якими кредитний  ризик великий, надалі може збільшуватись  і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є імовірність  несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та у строки, передбачені  кредитним договором.

«Сумнівні» кредитні операції — операції, за якими виконання  зобов'язань з боку позичальника/контрагента  банку в повній сумі (з урахуванням  фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного погашення  кредитної заборгованості низька і  становить 50% чистого кредитного ризику.

«Безнадійні» кредитні операції — операції, імовірність виконання  зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента  банку (з урахуванням фінансового  стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними. [4]

Якість погашення боргу поділяється  на три групи за таблицею 1.2. в  розрізі юридичних та фізичних осіб (добре, слабке, недостатнє), а саме:

Таблиця 1.2.  - Обслуговування боргу  фізичних та юридичних осіб.

Досвід роботи ряду банків свідчить, що оптимальним можна вважати  кредитний портфель зі структурою вказаної, в якій консолідована заборгованість по позичках розподіляється так (рис. 1.1.):

— стандартні — 22%;

— під контролем — 38%;

— субстандартні — 30%;

— сумнівні — 5%;

• безнадійні — 5%.[22, с. 221].

Рис. 1.1.Оптимальний  кредитний портфель.[13, с. 221].

Упродовж 2008 року в Україні зростання кредитних  вкладень в економіку відбувалось  досить високими темпами (на 71,0%) і було найвищим за останні сім років. Так  і впродовж 2009 року спостерігається  збільшення суми кредитного портфеля банків в Україні, цей показник станом на 01.12.2009 рік становив 722 668 млн. грн., але порівняно з аналогічним  періодом минулого року збільшився лише 51 095 млн. грн. або на 7,61% (станом на 01.12.2008 рік кредитний портфель банку  склав 671 573 млн. грн.). В скрутному 2009 році банки в Україні переважно  не надавали банківські позики позичальникам  через світову фінансову кризу, яка вдарила по економіці країни не обійшла й фінансовий сектор, падіння ВВП країни та девальвація  національної валюти по відношенню до іноземних валют спричинило негативну  ситуацію в країні. У структурі  вимог банків за кредитами за категорією позичальників переважну більшість (68,0%) становила заборгованість за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, частка ж заборгованості за кредитами, наданими фізичним особам, становила 32,0%. У структурі кредитних вкладень за термінами кредитування протягом 2009 року спостерігалося подальше зростання  питомої ваги заборгованості за довгостроковими  кредитами. Зокрема, частка кредитів, наданих  на строк понад один рік, серед  вимог банків за кредитами на 1 грудня 2009 року становила 64,9%, або збільшилася  за 2008-й на 3,1 процентного пункту [14, с. 31].

Слід  зазначити, що збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки  забезпечувалося банківськими установами в усіх регіонах України. Однак у розрізі регіонів на кінець 2009 року найбільшими залишалися частки вимог за кредитами, що були надані банківськими установами м. Києва (39,1%). Банки м. Києва та п'яти областей (Дніпропетровської, Донецької, Одеської, Харківської та Запорізької) надали майже три чверті кредитів. І лише 27% кредитів припадало на банківські установи інших регіонів [14, с. 35].

Регіональні відмінності розвитку кредитного ринку  в Україні зумовлені передусім  значною диференціацією виробничої сфери регіонів країни, рівнями ресурсного забезпечення, показниками інвестиційної  та підприємницької активності тощо. Скажімо, випуск промислової продукції  в країні в основному зосереджено  в Донецькій, Харківській, Запорізькій  та Дніпропетровській областях. Саме в цих регіонах зосереджено наукоємне  високотехнологічне, конкурентоспроможне  та експортозорієнтоване виробництво. Водночас Волинська, Тернопільська, Сумська, Вінницька, Житомирська області  переважно спеціалізуються на сільському господарстві. Відповідно в цих областях «щільність фермерських господарств  становить 1-3 господарства на 1 кв. км» [23, с. 8].