Економічні методи управління підприємством тур. індустрії

Для вирішення економічних  завдань в управлінні готельної  організацією широко застосовуються і  економіко-математичні методи, оскільки основною властивістю економічних  завдань є велика кількість обмежувальних  умов і безліч рішень. Їх економічну сутність може висловити математичну  модель, що представляє собою систему  обмежувальних умов, що накладаються на невідомі змінні.

За допомогою економіко-математичних методів можна отримати конкретні  дані, що характеризують те чи інше економічне явище, і знайти найбільш ефективні  рішення для конкретної організації. Тут у наявності своєрідна "зворотній  зв'язок": не тільки математика служить  розвитку економіки, але й економіка  сприяє розвитку математики. Однак  у цій галузі поки існує певний розрив: потреби економіки випереджають можливості математики.

Найчастіше застосовуються лінійні моделі, призначені для вирішення  різного роду економічних задач, у той час як майже всі залежності в економіці нелінійні.

Економічна практика обумовила  появу ряду математичних дисциплін, які в даний час широко використовуються і в готельному бізнесі: математичне  програмування, теорія ігор, масове обслуговування, управління запасами, дослідження операцій та ін.

Незважаючи на характерне для сучасного етапу посилення  ролі економічних важелів і стимулів, не слід обмежувати організаційно-адміністративні  методи впливу в управлінні готельним  підприємством, які за рахунок централізації  управління допомагають виконувати напружені планові завдання.

При вмілому використанні економічних методів керуючі  органи в умовах ринку позбавляються  від необхідності подолання інертності сфери послуг в реалізації своїх  завдань, обумовленої відсутністю  відповідної економічної зацікавленості в оперативному задоволенні мінливих потреб в послугах. Посилюється самоконтроль, в той же час до мінімуму звужується потреба в адміністративному  контролі, який зосереджується, якщо в  тому є необхідність, на кінцевих результатах  обслуговування населення. Все це враховується при управлінні розглянутої готелем.

Чим ширше в управлінні готельним підприємством застосовуються економічні методи, тим більше число  питань вирішується безпосередньо  в основних ланках управління службою  сервісу, ближче до джерела інформації. У минулому, в умовах необґрунтовано широкого застосування адміністративних методів нерідко на високих рівнях управління приймалися рішення, які  за своїм змістом входили до компетенції  нижчестоящих ланок управління. У  результаті сповільнювався процес прийняття  рішень, і не забезпечувалася необхідна  оперативність управління, знижувалися  його компетентність і якість. Використання системи економічних методів на підприємствах сфери послуг буде давати належний ефект тільки в тому випадку, якщо принцип прибутковості ведення господарства охоплює всі ланки організаційної структури управління, утворюючи замкнуту систему з розподілом матеріальної відповідальності між усіма її ланками.

У практиці управління готелем  часто доводиться вирішувати завдання, пов'язані зі зміною умов функціонування об'єкта управління. Часом зміни системи управління в процесі різного роду експериментів здійснюються методом проб і помилок, які нерідко обертаються чималими прорахунками для споживачів послуг і соціальної сфери в цілому. Нерідко долю експерименту визначають зовнішні умови функціонування об'єкта управління, які не регулюються сферою послуг. Істотна частина внутрішніх факторів і зовнішніх умов постійно знаходиться у розвитку в часі і просторі. У результаті стає все складніше без спеціальних методів, спираючись лише на прості розрахунки і тим більше на інтуїцію, прогнозувати поведінку об'єкта управління при переході на ринкові механізми господарювання, розробляти альтернативні рішення.

Реалізація виникають  у цьому зв'язку проблем значною  мірою полегшується використанням  економічного моделювання. Процеси  обслуговування населення, які піддаються кількісному вимірюванню, можна  описати у вигляді економічних  моделей, ввівши умовні позначення для  складових їх факторів і результатів. Розрахувавши такі моделі, легко використовувати  їх для науково обґрунтованого управління готельним підприємством: для аналізу, прогнозування, розподілу ресурсів і маневру ними, для контролю за ефективністю роботи і реалізації інших  функцій управління.

Найбільш простим і  доступним є економічне моделювання  за допомогою методу кореляцій і  регресій. Цей метод базується  на застосуванні статистичних угруповань і середніх чисел. Статистичні групування при цьому використовуються для  виявлення тенденцій, форм залежності між факторами і результатом, визначення кількісної міри впливу кожного з них у сукупності і в "чистому" вигляді. Об'єктивні кореляційні залежності виявляються лише при узагальненні достатньої сукупності спостережень по відношенню до числа факторів, що включаються в модель. У ході багаторічних експериментальних розрахунків у сфері послуг встановлено, що кількість спостережень, що використовуються для розрахунків, поділене на кількість факторів, включених у модель, плюс одиниця має бути більше або дорівнює 6-8.

У кореляційно-регресивних  моделях при обґрунтуванні прогнозних рішень, пов'язаних з перспективним  розвитком сфери готельного господарства, може використовуватися не тільки практична, але і теоретична інформація. Знаючи параметри моделі і задаючись  певними теоретичними значеннями факторів, можна передбачити значення результатів. При цьому виявляється дію  тільки вивчаються, найбільш істотних факторів, врахованих при розробці моделі.

Однією з характерних  особливостей цього методу є можливість одночасного використання в моделях  сфери готельних послуг факторів з різною розмірністю: вартісної (коп., грн., тис. грн.), з натуральної (кг, тис. шт.), відносної (відсоток, коефіцієнт) і т.п. Це підвищує практичну цінність і діапазон застосування даного методу в економічних розрахунках.

Одержувані в результаті розрахунків коефіцієнти регресії свідчать про кількісну міру зміни  результату при зміні того чи іншого чинника на одиницю, тобто характеризують ефективність впливу факторів. Це дає  можливість вирішення різних управлінських  завдань. Можна, наприклад, визначити, які фактори роблять найбільш сильний вплив на об'єкт управління, які - другорядне і, виходячи з цього, планувати досягнення короткочасних, середньострокових і довгострокових цілей у поліпшенні сфери послуг. На підставі подібних даних можна  також визначити систему заходів  ефективного управління готельним  підприємством з метою збільшення обсягів послуг та підвищення культури сервісу найбільш ефективними шляхами.

Таким чином, в умовах ринку  економічні методи керівництва отримають  подальший розвиток у сфері готельного господарства, розшириться сфера  їхньої дії, буде подолано формальний госпрозрахунок, підвищиться дієвість і результативність економічних  стимулів, що дозволить поставити  кожного працівника і кожен колектив у такі економічні умови, при яких з'явиться можливість найбільш повно  поєднувати особисті інтереси з загальнодержавними.

3. Комерційний розрахунок в готельному бізнесі.

Комерційний розрахунок —  це система економічних відносин, які виникають між підприємством  та державою, підприємствами, між підприємством  та його робітниками, із приводу формування прибутків та витрат підприємства.

Фінансова діяльність підприємств  може бути організована трьома методами, а саме:

- комерційний розрахунок;

- неприбуткова діяльність;

- кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації  фінансової діяльності підприємства, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і  джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами.

Основний економічний метод управління фінансової діяльності на рівні підприємства — комерційний розрахунок. Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку [10; 45].

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності туристичної фірми. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Питання про те, що пропонувати на ринку послуг, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром — прибутком.

Саме він, а не ринкові  відносини самі по собі, сприяє високоефективному  господарюванню.

Комерційний розрахунок ґрунтується  на таких принципах:

- повна господарська і  юридична відокремленість; 

- самоокупність; 

- прибутковість; 

- самофінансування;

- фінансова відповідальність.

Усі принципи між собою  тісно пов’язані й становлять єдине ціле. Недотримання хоча б  одного з них відразу ж зводить  на «ні» ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом  є господарська і юридична відокремленість [6; 17].

Необхідність установлення повної господарської і юридичної  відокремленості туристичної фірми  випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові  ресурси, повноважень у визначенні оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів. Господарська відокремленість  дає змогу самостійно приймати рішення  з питань фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в  наданні  прав  юридичної  особи,  балансу, з допомогою якого визначають фінансові результати. Установлення господарської і фінансової відособленості дає змогу встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результатами.

Самоокупність є другим за значенням принципом у системі  комерційного розрахунку фірми. Вона означає  покриття витрат на надання послуг за рахунок отриманих доходів. Погашення  залучених кредитів і сплата процентів  здійснюється за рахунок отриманих  доходів чи відповідного матеріального  забезпечення позичок. Принцип самоокупності  означає, що фінансова діяльність підприємства грунтується на такому вкладенні  коштів, яке обов’язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг  фінансових ресурсів [5].

У фінансовій практиці розрізняють  повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність означає  повне покриття витрат за рахунок  отриманих доходів. При частковій  самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон’юнктури  ринку і зниження рівня цін  на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується  невисокий рівень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокупність  веде до збитків, запланована — потребує встановлення відповідних джерел відшкодування  втрат доходів.

Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому  результативному показнику, відображаються всі позитивні й негативні  чинники, що характеризують роботу підприємства. По-третє, прибуток є основним джерелом нарощування фінансових ресурсів і  розширення послуг фірми [19; 37].

Прибуток відіграє важливу  стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів  і мінімізацію витрат. При цьому  ринкові механізми сприяють установленню оптимального рівня рентабельності послуг. З одного боку, готель зацікавлений в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншого, це спричинить зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів послуг та суми отриманого прибутку.

Ця противага двох компонентів  і веде до визначення оптимального рівня рентабельності, який забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва та формування особистих доходів підприємців і дає змогу максимально знизити рівень цін. Саме ціновий чинник є основною складовою конкуренції [25; 33].

Самофінансування передбачає покриття витрат на послуги за рахунок  отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються  за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство має саме дбати про  розвиток виробництва. Цей принцип  установлює взаємозв’язок між розвитком  фірми і фінансовими результатами її діяльності. Він забезпечує раціональне  використання зароблених і залучених  фінансових ресурсів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення  коштів фірми є приріст прибутку.

Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що готель  несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів. Якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати діяльність, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами. Ліквідаційна комісія відповідно до чинного законодавства встановлює черговість відшкодування боргів і збитків [7;15;32].