Захист прав суб’єктів інвестиційної діяльності

       Другий  спосіб захисту прав суб'єктів інвестиційної  діяльності - це відшкодування збитків, завданих інвесторам внаслідок дій, бездіяльності або неналежного  виконання державними органами України  чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо суб'єктів інвестиційної діяльності.

       Особливий інтерес з правової та наукової точки  зору представляє такий спосіб захисту  прав суб'єктів інвестиційної діяльності як гарантія держави від зміни  законодавства.

       Так, ще Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13.03.92 р. містив розділ про державні гарантії захисту іноземних інвестицій, у тому числі у статті 9 визначалися гарантії від зміни законодавства: "У тому разі, коли наступне спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції змінює умови захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі, до іноземних інвестицій протягом десяти років на вимогу іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, яке діяло на момент реєстрації інвестицій».

       Часті зміни законодавства про іноземні інвестиції, а також норм податкового та іншого законодавства, яке регламентує діяльність суб'єктів підприємництва, ускладнило його застосування і стало причиною звернення іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями до податкових, митних органів, а в разі незадоволення їх вимог - з позовами до судів про застосування до них на підставах наданих державою гарантій спеціального законодавства, в тому числі податкового та митного, яке діяло на момент реєстрації іноземних інвестицій.

       Здійснення інвестицій пов'язане з певним ризиком для інвестора. Можливість таких ризиків збільшується при політичній та економічній нестабільності в країні, яка приймає інвестиції.

       Іноземний інвестор може повністю позбутися своїх  капіталовкладень, понести значні збитки при здійсненні підприємницької діяльності через зміни в податковій або валютній системі, невиконання зобов'язань іншою стороною, з якою він укладає угоди і контракти і у випадку інших подій, не залежних безпосередньо від волевиявлення інвестора. 
Одним із способів захисту прав суб'єктів інвестиційної діяльності в таких ситуаціях є страхування.

       Відповідно  до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції можуть, а  у випадках, передбачених законодавством повинні бути застраховані. Закон  України «Про страхування» розглядає страхування інвестицій як вид добровільного страхування.

       В ст. 15 Закону України «Про зовнішньоекономічну  діяльність» від 16 квітня 1991 р. передбачено, що страхування ризиків іноземних  інвестицій забезпечується шляхом створення спеціальних фондів або страхових вкладень в приймаючій інвестиції країні. Подібні функції може здійснювати, наприклад, національна (або іноземна) страхова компанія зі страхування ризиків іноземних інвестицій.

       Страхові  організації посідають особливе місце в забезпеченні інвестиційного процесу. З одного боку, вони самі здатні виконувати функції інституційних інвесторів, мобілізуючи значну частину фінансових коштів юридичних і фізичних осіб та спрямовуючи їх у різні види інвестицій. З іншого боку, за допомогою страхування можна забезпечити стимулювання інвестиційної активності вітчизняних і іноземних власників капіталу шляхом здійснення страхових операцій за видами страхування, що гарантує інвесторам повернення вкладених коштів, а в ряді випадків і відшкодування неодержаного доходу при настанні різних несприятливих подій, що призвели до втрати всіх або частини вкладених сум [126, с.44].

       Наступим  способом захисту прав суб'єктів  інвестиційної діяльності є можливість вирішення спірних питань у судовому порядку. 
Відповідно до Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами [33], яка була ратифікована Україною 16.03.2000 р. для вирішення інвестиційних спорів засновується міжнародний Центр по врегулюванню інвестиційних спорів.

       Метою Центру є забезпечення вирішення, за допомогою примирення і арбітражу, інвестиційних спорів між договірними  державами та особами інших Договірних держав у відповідності до положень цієї Конвенції. 
У компетенції Центру належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями, між договірною державою (або будь-яким уповноваженим органом Договірної держави, про який повідомлено Договірною державою Центру) та особою іншої Договірної держави, за умови наявності письмової згоди учасників спору про передачу такого спору для вирішення Центру. Сторони, які досягли такої згоди, не вправі відмовитися від нього в односторонньому порядку.

       Виходячи  з усього вищевикладеного, можна  зробити висновок, що українське законодавство визнає необхідність захисту прав суб'єктів інвестиційної діяльності, передбачає способи захисту прав суб'єктів інвестиційної діяльності, бере участь в міжнародних конвенціях, що визначають напрями захисту прав суб'єктів інвестиційної діяльності. Проте в законодавстві є ряд прогалин або нечіткість правових формулювань, що перешкоджає практичному застосуванню законодавства. Також необхідно зазначити, що не розроблений дієвий механізм виконання судових рішень посадовими особами та їх відповідальність за неправомірну відмову від виконання судових рішень. 

        
2.2. Зарубіжний досвід  правового захисту  суб'єктів 
інвестиційної діяльності 

       Перш  за все інтерес представляє законодавство  Російської Федерації, де склалися схожі  з України умови і передумови розвитку економічних процесів. У законодавстві РФ вказується, що захист прав інвесторів є пріоритетом в соціально-економічній політиці Російської Федерації [18]. 
У Законі Російської Федерації «Про іноземні інвестиції в РСФСР» від 04.07.91 р. № 1534-1, а також у Законі «Про інвестиційну діяльність в Україні» від 26.06.1991 р. визначено принципи і правовий режим державних гарантій у сфері захисту іноземних інвестицій. За своєю суттю вони являють страхування від політичних ризиків вивозиться і ввозиться капіталу і зобов'язання по компенсації збитків іноземному інвестору при експропріації його капіталовкладень.

       У практиці захисту інвестицій в РФ використовуються письмові гарантії уряду  та федеральних відомств РФ, а також  адміністрацій суб'єктів РФ. У  більшості випадків ці гарантії не мають майнового забезпечення. Не розроблено і механізм задоволення позовів за вказаними гарантіям [28, c. 44]. 
Постановою Уряду України «Про державну програму захисту прав інвесторів» від 17.07.98 р. № 785 затверджено програму, яка передбачає:

       - Захист прав інвесторів шляхом  удосконалення законодавства та  покращення його виконання;

       - Створення компенсаційних схем  і розвиток страхування;

       - Підвищення якості та достовірності  наданої інвестором інформації;

       - Розвиток інфраструктури фінансового  і фондового ринку;

       - Оптимізацію оподаткування інвестицій;

       - Вдосконалення схем колективного  інвестування та інші заходи. 
Закон РФ «Про інвестиційну діяльність в Російській Федерації, здійснюваної у вигляді капітальних вкладень» від 04.03.99 р. надав інвесторам ряд нових гарантій, порівняно з раніше діючим законодавством, а саме:

       - Рівні права при здійсненні  інвестиційної діяльності;

       - Гласність в обговоренні інвестиційних  проектів;

       - Право оскарження в судовому  порядку рішень і дій державних  органів та посадових осіб;

       - Стабільність прав суб'єктів інвестиційної  діяльності [99, с.98].

       Оскільки  багато положень низки російських законів  на сьогоднішній день застаріли, то розроблені і обговорюються в Думі проекти  законів, що містять нові положення  в частині захисту прав та інтересів інвесторів. 
Досвід захисту майнових інтересів інвесторів в країнах з розвиненими фондовими ринками показує, що створення ефективних компенсаційних механізмів сприяє зміцненню довіри інвесторів до вкладень інвестицій і позитивно позначається на функціонуванні фінансового ринку. 
Одним із способів захисту прав суб'єктів інвестиційної діяльності Російської Федерації є створення страхових фондів.

       Одним з основних умов залучення інвестицій є отримання інвесторами достовірної  інформації з метою аналізу і вибору об'єктів інвестицій. Для того, щоб інвестиційний потенціал російських організацій був реалізований повною мірою, необхідна перебудова всієї процедури підготовки та розкриття інформації, в тому числі фінансової. При цьому процедура розкриття інформації повинна створити в Росії єдиний інформаційний простір.

       Розкриття інформації має включати отримання  інвесторами відомостей не тільки про  емітентів, але також про професійних  учасників фінансового ринку  і колективних інвесторів.

       Російське законодавство розглядає поручительство (гарантію) як один із способів захисту прав суб'єктів інвестиційної діяльності. У РФ операції поручительства і гарантій здійснюють комерційні банки та страхові товариства, стягуючи за надання гарантій великі комісійні. Слід підкреслити, однак, що система поручительства (бондірованіе) розвинена вкрай обмежено з багатьох причин, і в тому числі через відсутність повної довіри до нього за кордоном, правового «нігілізму» підприємств та високої плати за отримання гарантій.

       Аналіз  законодавства РФ з даного питання дозволяє констатувати, що законодавство РФ передбачає ряд гарантій і способів захисту прав суб'єктів інвестиційної діяльності, що сприяє стабілізації інвестиційного ринку та залученню інвестицій в економіку РФ.

       Законодавство республіки Молдова також закріплює норми, що мають можливість захисту прав суб'єктів інвестиційної діяльності. Закон Молдови "Про іноземні інвестиції» від 01.04.92 р. містить главу «Державні гарантії», в якій передбачені такі гарантії:

       а) гарантії від вилучення інвестиції (ст. 39 встановлює, що іноземні інвестиції не можуть вилучатися або піддаватися іншим подібним заходам, за винятком випадків стихійного лиха, епідемій, великих за масштабами аварій і при інших надзвичайних ситуаціях);

       б) гарантії від примусового припинення діяльності (ст. 40 свідчить, що діяльність підприємств з іноземними інвестиціями може бути примусово припинена тільки за рішенням Уряду Республіки Молдова, суду або арбітражного суду і в разі, якщо воно порушує вимоги законодавства і умови установчих документів підприємства);

       в) гарантії використання коштів у валюті республіки Молдова (ст. 4) передбачає, що іноземним інвесторам після сплати податків гарантується право використання в республіці Молдова отриманих  в її валюті коштів на господарську діяльність, реінвестування, придбання іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку);

       г) гарантії перерахування за кордон коштів в іноземній валюті (ст. 42 встановлює, що іноземним інвесторам після сплати податків гарантується право перерахувати за кордон їх коштів в іноземній валюті, отриманих в результаті інвестування);

       д) гарантії при зміні законодавства.

       Інтерес представляє досвід США в сфері  захисту прав суб'єктів інвестиційної  діяльності. Основні зусилля США  в цій галузі спрямовані на створення ліберальної міжнародної інвестиційної системи для американських інвесторів і захисту їхньої власності.

       Американські  інвестори зацікавлені в наявності  сприятливих правових та економічних  умов для ведення господарської  діяльності та збереження своїх капіталів на зарубіжних ринках. Вважаючи недостатніми гарантії, надані внутрішнім законодавством країн, особливо країн, що розвиваються і постсоціалістичних, американські компанії наполягають на закріпленні основних умов здійснення капіталовкладень і пов'язаної з ними діяльності в міжнародних угодах.

       У зв'язку з цим США, проводячи політику стимулювання експорту капіталу робить кроки по створенню міжнародного механізму захисту інвестицій, в  якому важливе місце відводиться  двостороннім інвестиційним угодам. Вперше в світі подібні угоди стали укладатися в кінці 50-х років з ініціативи країн Західної Європи. Проте найбільшого розмаху ця практика набула в 80-і роки. В даний час діють понад 600 двосторонніх інвестиційних угод з числом учасників понад 130 держав [149].

       Для заохочення вивезення приватного капіталу в США широко практикують укладення  міждержавних угод про скасування подвійного оподаткування. Їх мета - уникнути такого становища, коли одні і ті ж доходи, одержувані американськими компаніями за кордоном, оподатковуються двічі: спочатку в країні додатка капіталу, а потім у країні базування компанії. Для забезпечення доступу американського капіталу на ринки інших країн США використовують також укладення двосторонніх міждержавних угод про вільну торгівлю.