План хозяейственных счетов

Приклад

Нехай на заводі 100 робітників, середня щомісячна оплата праці кожного

1200 грн., кожному  належить місячна відпустка. Всього  протягом року буде

виплачено 120 тис. грн. відпускних.

Але  у  відпустку  йдуть  переважно  в  літній  час.   Отже,  реальні  виплати

нерівномірні  по місяцях. Якщо реальні витрати підприємства на оплату

відпускних  включати  до   собівартості   продукції,   то   вона  буде   суттєво

змінюватись  протягом  всього  року з  причини  нерівномірного  виходу  у

відпустку.   Щоб   цього   не   було,   до   собівартості   продукції   відпускні

включають рівними  частками щомісяця, тобто в нашому прикладі по 10

тис. грн.

   Будова  звітно-розподільчих рахунків подібна  до будови збірно-розподільчих.

   Калькуляційні рахунки призначені для обліку витрат за окремими статтями калькуляції і визначення собівартості по операціях (процесах) заготівлі матеріалів, виробництва продукції, придбання товарів, виконання робіт або надання послуг тощо. До цієї групи належить рахунок 23 "Виробництво", 24 "Брак у виробництві". По дебету калькуляційних рахунків збираються всі понесені витрати, що формують собівартість придбаних матеріалів, виготовленої продукції тощо.

   Витрати, що утворюють собівартість, з кредиту  калькуляційних рахунків списуються в дебет, відповідних рахунків (наприклад, з кредиту рахунку 23 "Виробництво" в дебет рахунку 26 "Готова продукція").

Після    списання    суми    собівартості    по    завершеному    процесу    на

 

калькуляційному    рахунку    не    має    залишку,    і    він,    зігравши    роль калькуляційно-передаточного пункту закривається. Характерні особливості калькуляційних рахунків:

   а) призначені для обліку всіх затрат і визначення собівартості 
предметів, що купуються і виготовляються або ж виконуваних робіт і послуг, 
що надаються;

б) вони відносяться до активних;

   в) записи по дебету означають збільшення (збирання затрат), а по 
кредиту - зменшення (списання собівартості);

   г) залишок може бути тільки дебетовим, що означає суму затрат 
по незавершеному процесу (операції).

   Призначення калькуляційного рахунку полягає в тому, щоб зібрати та згрупувати всі суми з визначенням відповідної вартості (розцінки, ціни). Сальдо калькуляційного рахунку переноситься кінцевою сумою в той рахунок, який він тимчасово займає.

   Відмінність калькуляційних рахунків від розподільчих полягає в тому, що на розподільчі рахунки сума заноситься повністю, а потім розподіляється по відповідних рахунках, а в калькуляційні рахунки окремі суми заносяться послідовно, в міру здійснення операцій, а потім загальною сумою списуються на головний рахунок.

   Результатні рахунки використовуються для відображення та порівняння витрат і доходів. Наприклад, операційно-результатні рахунки призначені для виявлення результатів господарської діяльності підприємства порівнянням двох оцінок коштів, що пройшли через дану операцію. До цих рахунків належить рахунок 79 "Фінансові результати". З його допомогою визначають результат виробничо-збутової діяльності підприємства у вигляді прибутку або збитку.

Характерні  особливості таких рахунків:

   а) призначені для обліку результатів операцій, пов'язаних з певними 
процесами, шляхом порівняння двох оцінок;

   б) в дебеті відображається повна собівартість, а в кредиті - дохід або 
відпускна (продажна) вартість (наприклад, продукції, що реалізується);

   в) рахунки або активні, або пасивні, так як залишок може бути або 
дебетовим, або кредитовим;

   г) кредитовий залишок (перевищення відпускної вартості над фактичною 
собівартістю) означає прибуток, а дебетовий (перевищення фактичної 
собівартості над відпускною вартістю)- збиток.

   Фінансово-результатні рахунки призначені для обліку і контролю прибутку та збитку як фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Прикладом тут слугує рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)". Його будова характеризується такими особливостями:

   а) призначений для обліку фінансових результатів господарської 
діяльності підприємства і виявлення чистого прибутку або збитку;

б) в кредиті відображаються прибутки, в дебеті - збитки;

   в) рахунок  може  бути  активним  або  пасивним;  кредитовий  залишок 
(перевищення   прибутків   над   збитками)   означає   чистий   прибуток,   а

 

   

дебетовий (перевищення збитків над прибутками) - чистий збиток.

   Транзитні рахунки. Якщо за будь-яких причин буває необхідно виділити із загальної маси операцій і записів ту чи іншу їх групу, що не виділяється при звичайному веденні обліку, то досягти цього можна шляхом вибірок, або шляхом впровадження в систему обліку відповідних транзитних рахунків. Такими рахунками є, наприклад, рахунок 80 "Матеріальні витрати", 81 "Витрати на оплату праці" та інші рахунки класу 8, призначені для обліку витрат за елементами. Облік на цих рахунках ведеться таким чином:

Д-т pax. класу 8 К-т pax. 20,66,13;

Д-т pax. 23,90, 91, 92..93 К-т pax. класу 8.

Позабалансові рахунки відображають кількість, якість і вартість майна та заборгованість, які фактично не належать підприємству і тому не можуть бути включені до балансу.

   Умовно  позабалансові рахунки можна  класифікувати на такі, що обліковують майно, наприклад, 01 "Орендовані необоротні активи", 02 "Активи на відповідальному зберіганні", 08 "Бланки суворого обліку"; і такі, що відображають заборгованість, наприклад, 03 "Контрактні зобов'язання", 05 "Гарантії та забезпечення надані", 06 "Гарантії та забезпечення отримані".

   При класифікації рахунків за призначенням і структурою не звертають уваги на те, що на рахунку обліковують (використані або невикористані засоби, які конкретні джерела засобів формування), а з'ясовують і звертають особливу увагу на призначення рахунку, для яких цілей і для отримання яких показників він призначений, як повинен бути побудований (тобто що повинно обліковуватись по дебету і кредиту), щоб досягти поставленої мети і отримати потрібні показники.

   В цьому основний зміст класифікації рахунків за призначенням та структурою і її принципова відмінність від класифікації рахунків за економічним змістом.

Класифікація  бухгалтерських рахунків за призначенням та структурою не пов'язує ознаки ідентифікації рахунків з економічними показниками, що в них відображаються, а досліджує та групує номенклатуру рахунків за їх призначенням в системі бухгалтерських рахунків, їх побудові, способах розрахунку показників оборотів та кінцевого сальдо, організації аналітичного обліку. Таким чином, можна узагальнити цілі та завдання класифікації рахунків за призначенням та структурою: виявити, як організований та як ведеться облік за окремими групами рахунків.[ст..219-228]

  План  рахунків є важливим засобом державного управління бухгалтерським обліком на підприємствах і в організаціях усіх галузей і форм власності, його упорядкування і раціоналізації, забезпечення єдиного порядку відображення господарських операцій в системі рахунків, можливість узагальнювати показники обліку при складанні балансу та інших форм звітності. Нова концепція національного Плану рахунків зорієнтована на перспективу розвитку ринкової економіки, ефективність використання інформаційних систем з метою забезпечення всіх рівнів управління і зовнішніх споживачів необхідною обліковою інформацією.

 

  

                II Форми бухгалтерського обліку. 2.1.Поняття форми бухгалтерського обліку

Однією  з важливих передумов раціональної організації обліку є застосування найбільш ефективної форми бухгалтерського обліку, його технічної оснащеності.

Під формою бухгалтерського  обліку розуміють  певну систему  взаємопов'язаних між собою облікових регістрів встановленої форми і змісту, що зумовлює послідовність і способи облікових записів.

Основними відмітними ознаками, що визначають особливості  окремих форм бухгалтерського обліку, є: зовнішній вигляд і будова облікових регістрів, взаємозв'язок регістрів синтетичного й аналітичного обліку, послідовність і техніка облікової реєстрації.

За час  існування бухгалтерського обліку застосовувались різні форми. На самому ранньому ступені розвитку облік вівся самим власником господарства для організації спостереження і контролю за збереженням його майна та розміром одержуваного доходу. Відомо, що самою ранньою була стара італійська форма, описана італійським вченим - математиком Лукою Пачолі в його роботі "Трактат про рахунки і записи", виданій в 1494 р. у Венеції. В ній він писав, що для зручності і легкості потрібні три книги: Меморіал (Пам'ятна книга), Журнал і Головна книга. Операції записувались із слів власника або з його Пам'ятної книги (вона замінювала собою документи) в хронологічний регістр-Журнал (де зазначались кореспондуючі рахунки), а потім в систематичний регістр — Головну книгу. Рахунки в Головній книзі велись як індивідуальні, їх відкривали на кожний об'єкт обліку (наприклад, рахунок Коштів, рахунок Зерна, рахунок купця Мозиря тощо). За даними Головної книги складався баланс.

Таким чином, наприкінці XIV століття вперше була описана книжкова форма обліку. Вона задовольняла потреби купців і дрібних ремісників. Проте із зростанням обсяг)' діяльності, збільшенням кількості господарських операцій виникла потреба в узагальнених (синтетичних) показниках. Тоді Головна книга перетворилася в регістр синтетичного обліку, паралельно якому став вестись аналітичний облік в окремих допоміжних книгах. Так наприкінці XIV століття появилась нова італійська форма бухгалтерського обліку. У другій половині XVIII століття стали застосовувати меморіально-касову або німецьку форму обліку, при якій суворо розмежовувались касові і некасові операції. Для цього Журнал було поділено на кілька хронологічних регістрів — Касовий журнал, Меморіал тощо. Ця форма з середини XIX століття застосовувалась і в Росії.

Розвиток  виробництва, торгового капіталу, банківських  операцій потребував дальшого розподілу праці облікових працівників. Для цього була розроблена багатожурнальна або французька форма бухгалтерського обліку, при якій хронологічні записи здійснювались в декількох журналах (касовому журналі, журналах обліку товарів, продажу, купівлі тощо). Від щоденних записів у Головну книгу перейшли до записів в неї місячними підсумками, для підготовки яких було введено зведений журнал (що складався шляхом вибірок з щоденних

 

журналів).    Поступово   для   обґрунтування   записів   в   регістри   почали використовувати документи.

Наприкінці  XIX століття велике поширення одержала одножурнальна або американська форма обліку, при якій » одній книзі (комбінованому регістрі) поєднувались хронологічний (Журнал) і систематичний (Головна книга) записи. Ця форма відповідала вимогам невеликих капіталістичних підприємств. Проте, на початку XX століття в умовах розвитку великих капіталістичних монополій вимоги до обліку набагато виросли. На зміну книжковим формам прийшли карткові і копіювальні, в яких почали широко використовувати картки і вільні листки. Це забезпечило можливість групування регістрів і копіювання, усунуло необхідність багаторазових переписувань облікових даних, сприяло полегшенню праці облікових працівників і створило умови для використання в обліку машинної техніки.

Отже, ознайомлення з історією розвитку форм бухгалтерського обліку свідчить, що їх удосконалення йшло шляхом розчленування спершу хронологічного, а потім систематичного запису, відокремлення синтетичного обліку від аналітичного, переходом від щоденних записів синтетичного обліку до щомісячного, використання в нових формах обліку всіх позитивних елементів старих форм.

Однією  з перших форм обліку, створених  після революції в СРСР, була картково-ордерна форма (1925—1927 pp.). Основним регістром були картки-ордери (або картки-рахунки), які виписувались на кожну господарську операцію з копіюванням / трьох примірниках.

Перший  примірник ордера підшивався в регістратор  хронологічного обліку, другий і третій примірники розкладалися відповідно в картотеки аналітичного обліку рахунків, що дебетуються і кредитуються. Записи в Головну книгу робились на підставі зведеного журналу.

Проте ця форма не знайшла широкого застосування у зв'язку з її громіздкістю, трудомісткістю і недостатнім унаочненням. Це заставляло шукати нові шляхи раціоналізації обліку. На основі картково-ордерної форми була створена картково-копіювальна форма обліку., яка вперше була застосована в торговельних підприємствах (1927 p.). Суть її полягає в одноразовому регістрі синтетичного обліку і в систематичному регістрі аналітичного обліку. Записи робились безпосередньо з документів, без складання ордерів. Цим досягався більш точний збіг облікових даних з документами. Шифри кореспондуючих рахунків ставились у відтиску спеціального штампу на документах. Головна книга була замінена щоденною контрольною відомістю, яка забезпечувала групування записів всередині кожного рахунка за кореспондуючими з ним рахунками. По закінченні кожного дня записи в Контрольній відомості звірялись з записами в журналах, що зменшувало час на відшукання помилок, прискорювало складання звітності. Для перевірки синтетичного й аналітичного обліку складалися групувальні листки, в яких групувалися обороти з однаковою кореспонденцією рахунків.