Туристсько-рекреаційні ресурси Республіки Хорватія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне завдання: Дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів Жашківського району

Жашків —  місто на Україні, районний центр Жашківського району Черкаської області. Розташоване у північно-західній частині області на річці Торч, за 154 км від Києва та 220 км від Черкас(Додаток В). Тупикова залізнична станція Південно-Західної залізниці. Через місто проходить автомагістраль Київ — Одеса (М05). Має автобусне сполучення з містами Київ, Одеса, Біла Церква, Кіровоград. Населення — 14,4 тисяч чоловік (2009) (14,8 тис. у 2007, 15,8 тис. у 2005, 15,6 тис. у 2001 та 13,7 тис. у 1972 роках). З них 97% — українці[5].

Жашківський історичний музей засновано в 1969 р.(Додаток Г). В 1988 р. була створена нова експозиція в окремому приміщенні колишньої бібліотеки. В 1991 р. музей набув статусу державного музею.

Експозиція  музею розгорнута в шести залах  і розповідає про історію нашого краю з найдавніших часів до сьогодення у нерозривному зв’язку з історією України.

У першому  залі музею розміщені пам’ятки матеріальної та духовної культури, які висвітлюють  історію краю в період мезоліту, раннього залізного віку, часів існування Київської Русі та років національно-визвольної війни українського народу проти польських загарбників.

Закінчується  експозиція першого залу періодом 16-17 століть з історії нашого краю. Тут розповідається про визвольну  боротьбу українського народу проти  польського панування, про славетну Дрижипільську битву, яка відбулася 19-20 січня 1655 р. поблизу села Охматів[1, c.15].

Другий зал  розповідає про історію нашого краю періоду 19 ст.- пер.пол.20 ст. Значна частина  залу відведена під “українську  світлицю”. Саме тут проходять тематичні екскурсії з народознавства.

В окремій  вітрині розміщений традиційний  одяг нашого краю. Це яскраве самобутнє  культурне явище і творилось  воно протягом багатьох століть.

Багато одягу, вишитих рушників зберігається у  фондах музею і використовується при проведенні тематичних екскурсій.

Архівні документи  розповідають про хід селянської реформи 1861 р.на території нашого краю, розвиток освіти та революційно-демократичного руху, зростання капіталістичного виробництва.

Експозиція  залу завершується періодом Української революції та громадянської війни, встановленням радянської влади на Жашківщині.

Експозиція  третього залу присвячена пам’яті  тисячі наших земляків, які загинули мученицькою смертю під час колективізації, голодомору 1932-1933 рр. та жорстоких репресій 1937-1938 рр., заподіяних сталінським тоталітаризмом.

Створюючи експозицію ми наполягали не на викладенні фактичного матеріалу і приголомшливої статистики, а в якійсь мірі показати конкретних людей, їхнє неповторне життя, біль, муки, страждання – тут вміщені свідчення небагатьох наших земляків.

Також розміщені  списки жителів району, які померли  від голоду в 1932-1933 рр[2, c.25].

Не обминули репресії і Жашківщину. В районі у ці роки репресовано близько 500 чол., 229 із них розстріляно, а інших засуджено до різних строків ув’язнення. Репресій зазнали всі соціальні верстви населення. Серед них і 15 вчителів, 11 з яких “невинно убієнні за вироком трійок”.

У четвертому залі зібрані документи і речові експонати, які розповідають про  героїчну боротьбу радянського народу, зокрема наших земляків, проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни.

В п’ятому  залі – “Сьогодення Жашківщини”, на якому розміщені різні фотографії з видами міста Жашкова в наш час.

Експонати шостого залу розповідають про розвиток освіти, медицини та культури району.

Значний розділ експозиції присвячений синові Жашківської  землі, народному артисту України, художньому керівникові та головному  диригенту Київського муніципального духового оркестру – Охріменку В.І.

Також у шостому  залі музею розмістилася галерея  образотворчого мистецтва, тут можна  ознайомитися з творами живопису та скульптури митців району. Великий  інтерес у відвідувачів викликають картини художників Дейнеко М.Г., Бекала М.М., Красножона Я.Д.та Грабовського С.Й[3, c.21].

Що стосується науково-дослідницької роботи –  ми, зокрема, провели пошуки відомих  постатей Жашківщини, які в радянську  добу не могли бути нам відомі. Це Докія Гуменна – письменниця, Самуель Крамер – вчений сходознавець, Леонід Білецький – вчений літературознавець (дід Олега Кандиби), інші. З ними, або з їхніми родинами ми листувалися і маємо деякі матеріали.

В роботі запровадили  нову форму проведення екскурсій, краєзнавчих  годин, музейних уроків з показом  відеофільмів на історичну, краєзнавчу та народознавчу тематику. У фільмотеці музею нараховується понад 80 фільмів. Одна з великих виставок, яку ми проводимо щорічно, це виставка декоративно-прикладного і образотворчого мистецтва.

У Жашкові, особливо у його центральній частині, можна будь-якої миті провалитися крізь землю – на рівній гладенькій дорозі, у власному будинку, словом, будь-де. Кількість зруйнованих будівель і людей, які, на щастя, відбулися лише переляком, щороку зростає.

На офіційному рівні статистика «надзвичайних подій», на жаль, не ведеться. Цю роботу з власної ініціативи узяв на себе вчитель-пенсіонер Михайло Дейнеко. У спеціально заведеному зошиті він із 1996 року фіксує місця провалів на вулицях міста та занотовує розповіді очевидців. Читати їх спокійно не можна – що не запис, то нерозкрита таємниця.

1995 року після  тривалих дощів раптово провалилася  земля біля приміщення податкової  інспекції. Візуальне обстеження  виявило: на цьому місці перетинаються  два підземні ходи – з півночі  на південь та із заходу  на схід. Яму засипали глиною (14 вантажівок), щебенем, а потім заасфальтували. Проте й зараз помітне осідання ґрунту[4, c.37].

Як правило, всі виявлені провалля господарі  або організації міста негайно  засипають землею, глиною, сміттям, щебенем. Мабуть, це – єдине правильне рішення. Та все ж закрадається смуток і нерозуміння. Чому ніхто й ніколи не спробував вивчити печерний феномен? Сміливці, які по драбинах, мотузках спускалися в підземні ходи, підтверджують: ширина печери не менше чотирьох метрів (могли розминутися дві підводи), висота – понад три метри, а склепіння овальне. Далеко вони не заходили, бо не вистачало кисню. Але й побаченого, було достатньо, щоб виявити знахідки: зітлілий віз, а біля нього – скелети коня і людини. В таємничих підземних коридорах побували десятки жашківчан. На свій страх і ризик, без будь-якого спеціального спорядження, зі свічкою або з ліхтарем, вони хто на десять, хто на п’ятдесят метрів просувалися у глиб ходів. Золота і срібла ніхто не знаходив, але речі, на які вони натрапляли, не менш цінні. Особливо для істориків та археологів. Це старовинні мечі, наконечники стріл, військове спорядження. На одній гладко виструганій глиняній стіні майстерно вигравіювано зображення воза з волами і чоловіка, який тримає коня за вуздечку. Ким і коли були викопані ці ходи-печери, яке їх призначення? Відповісти на ці запитання спробувала письменниця-жашківчанка Докія Гуменна у своїй автобіографічній книзі «Дар Євтодеї». Вона висловила цікаву гіпотезу: підземні ходи-печери Жашкова пов’язані із Дрижипільською битвою, яка відбулася в цих місцях узимку 1655 року[6].

Козаки Богдана  Хмельницького і російські солдати  потерпіли поразку. На Жашків на довгі  роки лягла чорна мла татарського  іга. Жителі, щоб їх не знищили або  не забрали в полон, удень і  вночі копали собі печери-схованки. Заслуговує на увагу й інша версія. Про те, що підземні ходи були складовою частиною оборонно-фортифікаційних споруд легендарного міста Торчеська, яке згадується в «Повісті временних літ».

Про ті далекі часи ми, на жаль, нічого не знаємо, зате про дореволюційний період Жашківських печер існує чимало переказів. І всі вони мають кримінальний присмак. У просторих підземних ходах знаходила собі притулок злодійська організація, яка тут переховувала вкрадених коней, а потім продавала їх на знаменитому Жашківському торговищі.

А Жашків славився кінською торговицею, рівної якої не було на всю губернію. Спритні ліверанти  могли тобі твого ж таки коня й  продати. Тому не дарма казали: «У Києві  жінки не бери, а у Жашкові коня не купуй».

Чимало проблем виникає при містобудуванні, адже печери від поверхні ґрунту знаходяться на глибині 2 – 4 метрів. Михайло Дейнеко взявся самотужки створювати картосхему Жашківських печер, бо через 10 – 20 років уже буде пізно – усе піде в небуття[5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

 

1. Держархів Черкаської обл.., ф. Р-2565,оп. 1., спр.16. С. 3
2. Л.Гончаренко Туристичні шляхи Черкащини. Черкаситурист. – Черкаси: «Інлес» - 2000. – С.12.
3. Туристична діяльність. Нормативна база./Роїна О.М.- К.:КНТ,2005.- С.8
4. Ушаков Д.С. Технології виїзного туризму. М.:Березень,2005
5. www.oda.ck.ua
6. www.uk.wikipedia.org