Туристсько-рекреаційні ресурси Республіки Хорватія

Хімічна промисловість  найбільше розвинута у Гірському  Котарі та Ліці, Загребі, у районах  Подравіна та Славонія.

Гідроелектричний потенціал Хорватії - 11200 ГВт на рік. Найбільше електроенергії виробляється на річках у Далмації, але річки є і на півночі країни. Ядерні електростанції виробляють 10% електроенергії країни, термоелектричні - 40% та кілька відсотків дає імпорт.

У сільськогосподарському секторі країни вирощується: пшениця, жито, цукрові буряки, насіння соняшника, люцерна, маслини, цитрусові, виногради, різноманітні овочеві культури. Розвинуте домашнє тваринництво, яке дає молочні продукти[24].

У Хорватії чотири головних сільськогосподарських райони. Більшість східної частини Хорватії та головна частина центральної - рівнинна територія, яка є головним хлібним районом. У західних районах садять кормові культури, але все ж домінують злакові, кукурудза, цукрові буряки. Розведення худоби також має велике значення для сільського господарства. У цій галузі перевага віддається розведенню свиней, хоча в центральних районах успішно розводять рогату худобу. На віддалених далматських землях і там, де є пасовища, розвинута така галузь сільського господарства, як вівчарство. Фруктові плантації знаходяться у районах Борінчі, Купна.

Таблиця 2.4 Головні  партнери

ФРН	22%
Італія	21%
Словенія	18%

Діаграма 2.2 Експорт

Експорт становить 4,5 млрд. доларів США.

Діаграма 2.3 Імпорт

Імпорт становить 8,4 млрд. доларів США[19].

Протягом усієї  своєї історії територія, на якій нині перебуває Республіка Хорватія, була місцем зіткнення різних народів, мов і релігій, по черзі відчуваючи на собі політичне і культурний вплив  різних центрів. У VII столітті, до часу приходу сюди хорватів, ці землі перебували на кордоні між Східною і Західною Римськими імперіями. У IX столітті тут зійшлися інтереси Візантії і Франкського держави. В XI столітті незалежна Хорватія досягла свого розквіту, ставши одним із самих потужних королівств Балканського регіону. Пізніше хорватські території контролювали Угорське королівство, Венеціанська республіка, Австро-Угорщина і Оттоманська імперія. Протягом XX століття Хорватія неодноразово ставала ареною конфлікту між православними сербами, католиками-хорватами та мусульманами-боснійцями.

Територія Хорватії була населена з доісторичних часів. Культури раннього неоліту виявлені на Хвар та інших хорватських островах, а також на континенті. 
Одними з перших поселенців на території Хорватії були іллірійці-індоєвропейські народи, що населяли північний захід Балканського півострова. У IV-III століттях до н.е. центральна частина сучасної Хорватії була зайнята кельтськими племенами, а частина узбережжя і острови - греками. У II столітті до н.е. в ці землі прийшли римляни. Після падіння Західної Римської імперії різні частини країни завойовувалися різними народами. Поява слов'янських племен (предків сучасних хорватів і сербів) датується VII століттям н.е[7, c.64].

Створені хорватами  декілька князівств не були єдині. Князівства Далмації, прибережної частини сучасної Хорватії, протягом VII-VIII століть визнавали владу Візантії (Східної Римської імперії). Одночасно йшов процес християнізації хорватів. Князівства в центральній частині держави перебували під владою франків. Серія воєн між візантійцями і франками в IX столітті завдала серйозної шкоди Далмації, а навала в 841-842 роках арабів остаточно розорило приморські землі.

Об'єднання країни відбулося  за князя Трпіміре I (845-864). Він вважається першим правителем незалежної Хорватії. Першим хорватським королем став Томіслав I (910-928). Він зумів створити потужну державу, що включала в себе більшу частину сучасної Хорватії та Боснії і Герцеговини. Пік могутності країна досягла за короля Петаре Крешимир IV. Тоді територія держави ще більше розширилася, зокрема, за договором з Візантією Хорватії перейшло Адріатичне узбережжя з важливими портовими містами Задар, Трогір, Спліт.

Надалі Хорватія зазнала  безліч домагань на свої території. У 1081-1085 роках країна піддалася нападу норманів. Посилилося угорська держава також стало претендувати на контроль над Хорватією. За підписаною в 1102 році договором Хорватія визнала владу Угорщини. У той же час в угорському державі хорвати зуміли зберегти значну автономію[13, c.316].

Однак територія держави  поступово зменшувалася. У XV столітті частиною земель заволоділа Венеція. У  першій чверті XVI століття в Хорватію прийшли турки. Хорватський парламент  запропонував трон Фердинанду Габсбургу, братові імператора Священної Римської імперії, в розрахунку, що Імперія зупинить натиск турків. Так почалося панування Габсбургів в країні. До 1592 року більша частина колишнього хорватського держави була завойована. Незалежність змогла зберегти тільки Дубровницької Республіка - місто-держава на узбережжі Адріатики. Такий стан справ зберігалося до кінця XVIII століття.

В результаті наполеонівських  воєн початку XIX століття, а потім  створення Австро-Угорщини територія  Хорватії знову була поділена, її частини  відійшли до Австрії та Угорщини.

У середині XIX століття в  Хорватії зародилося нове рух - ілліризм, метою якого було об'єднання всіх слов'ян на Балканах в одну державу. Рух вилилося в революцію, в результаті невдалого результату якої в 1848 році хорвати втратили значну частину своєї автономії.

В результаті розпаду Австро-Угорщини за підсумками Першої світової війни  частина території Хорватії відійшла Італії, інша дісталася новому державному утворенню, згодом отримав назву  Югославія. Керівництво країною  здійснювала Сербія. Сильне рух хорватів за незалежність призвело до численних політичних конфліктів, що тривав аж до 1939 року, коли Хорватії була надана бажана автономія.

У 1941 році в  ході Другої світової війни Хорватія була окупована Німеччиною та Італією. Після війни країна увійшла до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. В кінці війни на політичній арені з'являється Йосип Броз Тіто, верховний головнокомандувач Югославії хорватського походження. У 1953 році він стає президентом країни.

До 1971 року в  країні набирало силу суспільно-політичний рух за більшу незалежність Хорватії у складі Югославії. Придушення опору  в 1971 році вилилося в політичні репресії, ці події отримали назву «Хорватська весна». Реформа 1974 року в підсумку надала Хорватії велику автономію.

У 1980-і роки смерть Тіто і загальна криза в  комуністичних країнах поклали  початок затяжного політичної і  економічної кризи, який призвів  до розвалу Югославії на початку 1990-х. У 1991-1995 роках тривала громадянська війна між хорватами і сербами. Після неї почалося активне відродження економіки країни і зміцнення її позицій на світовій політичній арені[13, c. 328].

 

2.3 Стан соціальної сфери, культури та розвитку туристичної галузі в країні

Загальна чисельність населення - 4,67 млн. жителів. Найбільші міста - Загреб (730 тис.), Спліт (190 тис.), Рієка (170 тис.), Осієк (105 тис.). 
Середній вік: 40.3 років, чоловіки: 38.3 років, жінки: 42.1 року. Приріст населення складає - 0.035% в рік, 9.63 народжених на 1,000 осіб. 11.57 померлих на 1,000 осіб. 1.58 емігрантів на 1,000 осіб.

Грамотність: до 15 років: 100%; всього: 98.5%; чоловіки: 99.4%; жінки: 97.8%[17].

 

 

 

 

 

 

Діаграма 2.4 Розподіл за віком

Державною мовою в Хорватії є хорватський (споріднений сербському). Має спільні корені зі старослов'янською мовою, тому мовний бар'єр легко переборний. Повсюдно вживається німецька. У деяких містах Істрії державний статус має італійський, але багато хто говорить і по-англійськи. На півострові Істрія існують два вимираючих романських мови - істророманскій і істроруминскій. Мови національних меншин - сербська, словенська, угорська, чеська, русинський, албанська та ін.

У хорватській писемності поряд з латиницею довго зберігалася глаголиця. Ще в XVIII столітті по урочистих випадках споруджували кам'яні плити, поцятковані глаголицею. На півночі Хорватії аж до середини XX століття зберігався особливий глаголический обряд католицького богослужіння, мовою якого був старослов'янську, а богослужбові книги писалися глаголицею. А в письмовому сербській мові використовується кирилиця. Практично у всіх готелях розуміють російську, німецьку, англійську, італійську[16, c.38].

Майже 90% населення країни складають хорвати, до числа національних меншин відносяться серби, боснійці, угорці, албанці, італійці, словенці, німці, чехи, цигани й інші. Найбільше національна меншина складають серби, що живуть, головним чином, в Славонії, Ліці, Гірському Котар. Деякі з національних меншин зосереджені в одному регіоні (італійці в Істрії, угорці вздовж угорського кордону, чехи в районі міста Дарувар), інші розсіяні по всій країні (боснійці, цигани та ін).

Число росіян, австрійців, болгар, поляків, євреїв, румунів, турків і влахів склало менше тисячі осіб. Графа «інші» об'єднала 21 801 людини (0,49%), з яких значна більшість склали слов'яни-мусульмани (19677), що вважалися окремо від боснійців. 89130 осіб (2,01%) відмовилися вказувати свою національність, 9302 (0,21%) визначили себе як регіональний етнос (істрійци тощо), 176 осіб визначили себе як югослави.

У сучасній Хорватії серед віруючих переважають католики (понад 75%). У зв'язку з виселенням значної частини сербів за межі країни частка православного населення скоротилася і становить менше 10%, чисельність мусульман близько 1%, протестантів - менше 1%. У Загребі і Осиеке є громади євреїв-ашкеназі, а в Спліті і Дубровнику - євреїв-сефардів. Не релігійні - 5,2%[15, c.84].

 

Таблиця 2.5 Офіційні свята Хорватії

1 січня	Новий рік
Березень-Квітень	Великдень і Пасхальний понеділок
1 травня	Свято праці, Свято тіла і Крові Господньою, Свято поминання
30 травня	День утворення  держави
22 червня	День антифашистської  боротьби, День Хорватського національного  повстання
25 червня	День державності
5 серпня	День перемоги і подяки Вітчизни
15 серпня	Усипіння Богородиці
8 жовтня	День незалежності
1 листопада	День Всіх Святих
25-26 грудня	Різдво

 

Хорватська  культура ввібрала в себе найрізноманітніші  впливи, що в першу чергу пов'язано  зі складною історією цієї країни. Живопис, музика та архітектура розвивалися тут під впливом європейських і навіть азіатських країн. А чисто хорватська культура залишалася для всього світу практично невідомою Сьогодні, здобувши незалежність, Хорватія активно пропагує власні таланти, не приховуючи свої успіхи під прапором Югославії. Хорватська культура динамічно розвивається і розквітає.

Хорватська  писемність була створена на початку IX ст. послідовниками та учнями Кирила і  Мефодія. Своєрідність хорватської  культури в слов'янському світі багато в чому обумовлено тим, що Хорватія - єдина з країн Західного (Римського) обряду, в якій римсько-католицька церква до XI в. дозволяла проводити літургії не латинською, а церковнослов'янською мовою, близькою до хорватської, але відмінною від розмовної. Перші богослужебні книги були написані глаголицею. Починаючи з XII ст. хорватська мова широко використовувався в офіційних документах, проте з XIV ст. все більше впроваджувався латинську мову.

У 15-16 вв. міста  Раб, Задар, Шибеник, Трогір, Спліт, Хвар, Корчула, Дубровник і Котор стали центрами хорватського Відродження. Серед відомих поетів і драматургів цієї епохи виділяються Марко Маруліч (1450-1524) з Дубровника, автор численних релігійних, історичних і поетичних творів, а також Марін Држич (1510-1567), видатний комедіограф[28].

Живопис і  скульптура Хорватія бере свій початок  ще з давніх віків, і особливо високого рівня вона досягла в епоху  ренесансу. Це відображено в роботах  відомих скульпторів: Собор в  Шибенике - Ю.Далматінца, Собор в  Трогире - І.Дукновіча, Н.Флорентінца. Відома вівтарна живопис Н.Божідаровіча і М.Хамзіча. Багато збереглося фресок XI-XII ст. і великих художніх творів, написаних І.Угріновічем, Б.Юрьевим, Ловро і Віцко Добрічевічамі в XV-XVI ст. в м. Дубровнику. У XIV в., На запрошення уряду Дубровника, розписували стіни соборів і церков італійські художники. Разом з ними працювали і місцеві майстри. Три роботи Ловро Добрічевіча в стилі ренесансу збереглися в домініканському монастирі («поліптіх», в церкви Діви Марії на Данча, під францисканському монастирі (фрагменти «поліптіхи» - фігура Св.Влаха). Збереглися роботи М.Хамзіча: «Хрещення Христа» в Княжому дворі, «Триптих Лукаревіч» в домініканському монастирі. Також в домініканському монастирі зберігаються картини «Триптих Бундіч», «Богоявлення» і «Преображення» художника Н.Божідаровіча. На виставці мистецтва в Трогире можна побачити знамениті роботи Блажа Юр'єва (XV ст.), написані в готичному стилі: «поліптіх», присвячений Св.Якову, «Богородиця в рожевому саду». «поліптіх Я. Угриновича знаходиться в церкви Антона - на - Колочеле. В середині XIX в. після національно-визвольного руху з'явилася портретна живопис в стилі реалізму, в якій відбивалася національна тема з елементами романтизму. З 1918 року, коли відбулося об'єднання хорватів, словенців і сербів в єдину державу Югославія в живопису стала простежуватися природа, народний побут та національні традиції. Скульптура XIX в. прославилася роботами Івана Мештровича, наповнена героїзмом і пафосом національного утвердження. Романтична поезія, барвистість знайшли своє відображення в роботах художників - примітивістів: Н.Генераліча, М.Віріуса, М.Фраз[29].