Планування в системі управління на прикладі ресторану “Оазис”

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Навчально-науковий інститут екології, природоохоронної діяльності та туризму ім. В.Чорновола

НУ “Львівська Політехніка”

 

Кафедра менеджменту  та природоохоронної діяльності

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Планування діяльності організацій турсфери”

на тему: “Планування в системі управління на прикладі ресторану “Оазис”

 

 

 

 

                                                                                                                        Виконала

Студентка групи МЕ-411

Дідик Мар’яна

Керівник

Данько Т.І

 

 

Львів 2011

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади планування діяльності підприємства ресторанного бізнесу

1.1 Методологічні основи планування. Види  планів та їх класифікація.

1.2 Формування стратегічного плану

1.2.1 Вибір цілей та місії

Розділ 2. Аналіз стану організації та планування маркетингової діяльності ресторану «Оазис»

2.1 Загальна характеристика ресторану «Оазис»

2.2 Аналіз зовнішнього  та внутрішнього середовища ресторану

2.3 Оцінка ефективності планування в управлінні рестораном

Розділ 3.Рекомендації щодо покращення роботи ресторану «Оазис»

3.1 Удосконалення  системи якості надання послуг  рестораном.

3.2 Підвищення  конкурентоспроможності ресторану.

Висновки

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Стратегічне планування - це процес розробки стратегій, планів і управління організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися. Не дивлячись на свою впевненість, що бізнес, як і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб добре розвиватися в майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб вирішувати ці проблеми.

Менеджмент  вчить тому, як, знаючи прийоми, способи  і шляхи вирішення тих або інших управлінських завдань, добитися успіху для конкретного підприємства, будь воно державним, кооперативним, змішаним, акціонерним суспільством і так далі.

 У керівників, які мислять стратегічно повинно бути широке і довгострокове бачення перспектив руху. Але вони повинні також розуміти, що саме вони відповідають, по-перше, за планування розміщення засобів способом, найбільш корисним для впровадження стратегії і, по-друге, за те, щоб управління будувалось, додаючи значну вартість до результатів, які отримує організація.

Не існує стратегії, єдиної для  всіх компаній, так само, як і не існує  єдиного універсального стратегічного управління. Кожна фірма унікальна у своєму роді, тому і процес вироблення стратегії для кожної фірми унікальний, тому що він залежить від позиції фірми на ринку, динаміки її розвитку, її потенціалу, поводження конкурентів, характеристик виробленого нею товару або послуг, що виробляються цією фірмою, стану економіки, культурного середовища і ще багатьох факторів.

Головне завдання управління - налагодження ефективної діяльності фірми на ринку на найближчу і дальні перспективи. Управління шляхом постановки і реалізації цілей здійснюється з урахуванням оцінки потенційних можливостей фірми, її забезпеченості необхідними ресурсами, умов конкурентної боротьби.

Метою курсової роботи є дослідження ефективності системи планування на підприємстві ресторанного бізнесу.

Об'єкт дослідження в даній курсовій роботі – ресторан “Оазис”.

Процес планування – це мистецтво, мистецтво приймати правильні рішення, що сприятимуть  розвитку та процвітанню підприємства. Яка б підготовча робота не була проведена, яка б повна інформація не була зібрана, планові рішення мають завжди елемент творчості, а суть їх багато в чому залежить від особистості керівника.

Оскільки планування – це попереднє прийняття рішення, то його роль особливо зростає в  ринкових умовах господарювання і нині на підприємствах це все більш  розуміють. В умовах ринкової економіки планування для підприємців стає засобом забезпечення становлення та розвитку бізнесу, необхідною складовою для приведення діяльності у відповідність до вимог ринку. Планування забезпечує підприємцю основу для прийняття правильних управлінських рішень та знижує ризик, сприяє пошуку найбільш придатних напрямів дій.

 

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади планування діяльності підприємства ресторанного бізнесу

1.1 Методологічні основи планування. Види  планів та їх класифікація.

    Планування являється однією з основних функцій стратегічного управління. Воно представляє собою процес прийняття управлінських рішень відносно стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації.

    Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю, орієнтовані на розробку стратегічних планів. Процес стратегічного планування  забезпечує основу для управління членами організації.

    Стратегічне  планування - це процес визначення  головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, направленої на придбання  та використання цих ресурсів.

    Стратегічне  планування має на меті довгострокове забезпечення результативності підприємства і освоєння його нових можливостей. Для цього необхідно, перш за все, найбільш повно враховувати зміни в навколишньому середовищі, які являють собою потенційні загрози і майбутні можливості для підприємства. Потрібно передбачити непідконтрольні сили, критичні тенденції з боку оточення та обмежити їх можливий вплив на підприємство.

Планування  притаманне загалом усім сферам життя  суспільства. Однак особливо актуальним воно є для складних ієрархічно структурованих систем, що забезпечують різноманітну економічну діяльність. Сучасне підприємство уявляється нині як надскладна відкрита соціально-технічна система, пов’язана специфічними відносинами з навколишнім середовищем. Об’єктом планування є його діяльність, здійснення різновидів якої потребує цільової орієнтації, визначеної в часі та засобах досягнення цілей.

Цілі функціонування підприємства — це чітко й однозначно сформульовані наміри, подані у вигляді переліку основних показників, які підлягають досягненню й зазвичай мають кількісну оцінку. Вони задають напрям розвитку підприємства й відображають бажаний стан, якого необхідно досягти в майбутньому. Цілі можна визначити як кінцеві економічні результати діяльності підприємства, які воно планує отримати в заздалегідь установлені терміни.

Місце планування та його зміст в аспекті управлінської  діяльності можна уточнити, ґрунтуючись на іншій концепції, притаманній французькій школі управління. Згідно з нею розрізняють такі різновиди управлінських процесів: планування, регулювання й так званий пілотаж (чисте управління).

Між окремими процесами, звісно, не існує чітких розмежувань. Процеси управління розглядаються від загального рівня (планування) до конкретного (регулювання). Це означає певну послідовність у здійсненні процесів: спершу визначають напрями розвитку підприємства, потім — способи досягнення мети, а відтак розглядають заходи. Отже, можна виокремити такий важливий момент: те, що для певного процесу є етапом рішення чи виконання рішення, може виявитися завданням для процесу, що відбувається на нижчому рівні управління підприємством. І навпаки, проблеми, що виникають на стадії «пілотажу» чи регулювання, можуть поставити під сумнів процеси, що відбуваються на вищій стадії. Виникають так звані петлі зворотної дії, що, з одного боку, сприяють підвищенню гнучкості управління, а з іншого — подовжують процес управління та збільшують його вартість. Тому краще уникати зайвих проблем, запобігаючи їх виникненню, аніж пасивно чекати їхньої появи.

Якщо зовнішнє середовище підприємства характеризується зменшенням рівня передбачуваності, то це зумовлює необхідність урахування ризикованості рішень, що приймаються. Настання тієї чи іншої ситуації передбачається багатоваріантними розрахунками майбутніх результатів впливу різноманітних чинників. У разі частої повторюваності ситуацій може бути розрахована ймовірність настання цільового ефекту як статистична величина. Якщо ж це неможливо, то виходять з об’єктивної оцінки ймовірності. Оптимальним варіантом рішення вважається та альтернатива, яка в результаті послідовного (попарного) порівняння з іншими має найбільший ефект — найвищий сумарний ступінь досягнення мети. Для оптимізації можна скористатися таким інструментом, як матриця прийняття рішень.

За обставин, що не дають змоги визначитися з імовірністю настання тієї чи іншої ситуації, рішення приймають за умов невизначеності, що передбачає вибір. Однак при цьому варто мати на увазі, що поняття тотальної невизначеності майже не має сенсу, оскільки суб’єктивне визначення ймовірності принципово завжди можливе.

 

Розрізняють такі види (форми) планування і відповідно види планів:

1. З погляду  обов'язковості планових завдань  виокремлюють директивне та індикативне планування.

Директивне  планування - це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер (силу закону) для об'єктів планування. Директивні плани мають адресний характер і відзначаються надмірною деталізацією.

Індикативне планування є антиподом директивного, тому що індикативний план не має обов'язкового для виконавця характеру. Це найпоширеніша в усьому світі форма державного планування макроекономічного розвитку.

2. Залежно від  тривалості планового періоду  розрізняють перспективне і поточне планування.

Перспективне  планування на підприємстві буває довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Довгострокове планування охоплює період більше п'яти років, наприклад 10; 15; 20. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний розвиток.

Середньострокове  планування здійснюється на період від двох до п'яти років. На деяких підприємствах середньострокове планування поєднують з поточним. У цьому разі складають так званий перехідний п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткотерміновим планом.

Поточне планування полягає в розробці річних планів на всіх рівнях управління підприємством та з усіх напрямів його діяльності, а також планів на коротші періоди (квартал, місяць).

3. За змістом  планових рішень виділяють: стратегічне, тактичне та оперативно-календарне планування.

Стратегічне планування, як правило, орієнтується на довгострокову  перспективу і визначає основні напрями розвитку об'єкта господарювання. У результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі й розробляє засоби їх досягнення.

У тактичних  планах відображаються заходи, спрямовані на розширення виробництва і підвищення його технічного рівня, оновлення і зростання якості продукції, якомога повніше використання науково-технічних досягнень

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у  плануванні господарської діяльності фірми. Основним його завданням є конкретизація показників тактичного плану з метою організації повсякденної планомірної і ритмічної роботи підприємства та його структурних підрозділів.

4. За ступенем  охоплення об'єктів планування  розрізняють:

- загальний  план підприємства і плани  окремих його підрозділів;

- плани усіх  видів діяльності чи цільові  плани, що розробляються для  якогось одного напряму роботи (виробничий план, фінансовий, план маркетингу).

5. За черговістю в часі  виокремлюють:

- упорядковане планування, за якого після завершення  одного плану розробляють інший;

- перехідне планування, коли  після закінчення певного запланованого  строку план продовжується на  наступний період (наприклад, п'ятирічний план щорічно продовжується на один рік);

- позачергове (евентуальне)  планування, коли план розробляють  за необхідності, наприклад, у разі реконструкції або санації підприємства.

Стратегічний  план має кілька «зрізів»

«часовий» —  передбачає існування довгострокових планів, проектів і програм (останні за термінами можуть бути більш або менш тривалими відносно загальної системи стратегічного планування); інструментами для виконання стратегічних планів є середньо та короткострокові плани та бюджети.

«функціональний»  — визначає напрямки та темпи розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства (маркетинг, виробництво тощо);

«ресурсний» — визначає потреби та можливості забезпечення окремими видами ресурсів певних виконавців для реалізації стратегічних дій;

«виконавчий» — вказує на коло залучених до виконання стратегічних заходів ланок і окремих виконавців, що дає змогу побудувати адресну  систему стимулювання.

 

 

 

1.2  Формування стратегічного плану

Основним завданням  поточного плану у загальній  системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року).